Рішення № 118667544, 19.02.2024, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

Справа № 495/14095/23

№ провадження 2/495/1974/2024

19 лютого 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарісудового засідання: Красовській А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідачки: не з`явилася

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопозовного провадженняцивільну справу № 495/14095/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

26.12.2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (далі по тексту позивач) звернулося до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі по тексту відповідач) про стягнення заборгованості.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.01.2024 року відкрито спрощене позовне провадження по цивільній справі № 495/14095/23 за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Справу призначено до судового розгляду.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 26.12.2019 року між ТОВ «Безпечне Агенство Кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 8896959 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання умов, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.2 договору кредиту, кредитодавець надає позичальнику кредит (грошові кошти) у сумі 5000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму у день закінчення строку позики, або достроково та сплатити проценти від суми позики. Сторони визначили, що строк позики складає 30 днів із відповідною базовою процентною ставкою 1,60% в день та розміром акційних процентів 1,60% в день. Позивач виконав умови договору кредиту та надав відповідачу грошові кошти у сумі 5000,00 грн., строком на 30 днів, а відповідач зобов`язався повернути його разом іншими платежами відповідно до договору. Відповідно до договору факторингу право вимоги за договором позики № 8896959 від 26.12.2019 року перейшло до ТОВ «ФК «Профіт Капітал». У зв`язку з неповерненням заборгованості за договором кредиту та відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 14.07.2020 року у відповідача наявна заборгованість у сумі 9900 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом у сумі 5000 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими базовими процентами 2400 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику 2500 грн.

Невиконання відповідачем зобов`язань по укладеному договору зумовило звернення ТОВ «ФК «Профіт Капітал» до суду із відповідним позовом.

12.02.2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Підодвірного Т.І. до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки відповідач заперечуєукладення спірногокредитного договору№ 8896959від 26.12.2019року,як ізаперечує йогопідписання таузгодження умовкредитного договору.стороною Позивача не надано суду заяви відповідача, з якої б убачалось бажання Відповідача отримати кредит та його розмір, також як і не надано жодних відомостей про зазначення відповідачем номеру платіжної карти, на яку мали бути зараховані кредитні кошти.

Інформація про спосіб отримання відповідачем кредитних коштів, а саме інформація про банківський рахунок або номер карти, на яку перераховуватимуться кошти, відсутня в кредитному договорі. Також кредитний договір № 8896959 від 26.12.2019 року не підписаний сторонами. За твердженням представника відповідача, позивачем не надано будь-яких доказів того, що саме електронним цифровим підписом відповідачем підписано кредитний № 8896959 від 26.12.2019 року, оскільки позивачем не надано ані відомості про сертифікацію ключа ЕЦП відповідача, ані відомості про особистий ключ підписувача, який має відповідати відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Окрім того, у кредитному договорі не зазначено інформації про отримання відповідачем можливості укласти електронний договір у формі, що унеможливлює зміну змісту, відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Таким чином, позивачем не доведено факту укладення сторонами договору кредиту № 8896959 від 26.12.2019 року, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань.

У судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «Профіт Капітал» не з`явився, але подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника АТ «Укрсиббанк».

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, але його представник адвокат Підодвірний Т.І. подав до суду заяву, згідно із якою просив розглянути справу за відсутності сторони відповідача. Зазначив, що проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи викладені обставини та норми чинного законодавства, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників судового процесу, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.

У відповідності до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, відзив на неї, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, за твердженням позивача, що 26.12.2019 року між ТОВ «Безпечне Агенство Кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 8896959 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання умов, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.2 договору кредиту, кредитодавець надає позичальнику кредит (грошові кошти) у сумі 5000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму у день закінчення строку позики, або достроково та сплатити проценти від суми позики. Сторони визначили, що строк позики складає 30 днів із відповідною базовою процентною ставкою 1,60% в день та розміром акційних процентів 1,60% в день. Позивач виконав умови договору кредиту та надав відповідачу грошові кошти у сумі 5000,00 грн., строком на 30 днів, а відповідач зобов`язався повернути його разом іншими платежами відповідно до договору. Відповідно до договору факторингу право вимоги за договором позики № 8896959 від 26.12.2019 року перейшло до ТОВ «ФК «Профіт Капітал». У зв`язку з неповерненням заборгованості за договором кредиту та відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 14.07.2020 року у відповідача наявна заборгованість у сумі 9900 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом у сумі 5000 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими базовими процентами 2400 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику 2500 грн.

Невиконання відповідачем зобов`язань по укладеному договору зумовило звернення ТОВ «ФК «Профіт Капітал» до суду із відповідним позовом.

Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формідосягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із ст. 208 ЦК Україниу письмовій формі належить вчиняти: 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою с 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови встановлені однією із сторін у формулярахабо іншихстандартних формах, який бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору цілому в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі тана умовах,встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Кредитний договір, навіть, якщо він укладається у формі договору приєднання, повинен мати обов`язкові умови: розмір та умови кредитування - інакше будь-яка форма такого договору є нікчемною.

Відповідно до ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створюєюридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.ст. 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Загальними умовами зобов`язання є те, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник,який прострочиввиконання грошовогозобов`язання,на вимогукредитора зобов`язанийсплатити сумуборгу зурахуванням встановленогоіндексу інфляціїза весьчас прострочення,а такожтри процентирічних відпростроченої суми,якщо іншийрозмір процентівне встановленийдоговором абозаконом (ст.ст. 525, 625 ЦК України).

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано законами України «Про електронну комерцію».

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.3 ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Відповідач заперечує укладення спірного кредитного договору № 8896959 від 26.12.2019 року, як і заперечує його підписання та узгодження умов кредитного договору.

Відповідно доприписів п.1ч.1ст.1Закону України«Про електроннідовірчі послуги», автентифікація - електронна процедура, яка дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Пунктом 20 цієї частини передбачено, що ідентифікація особи - процедура використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, в результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи;

Частиною 1 ст.14 цього Закону визначено, що електронна ідентифікація здійснюється за допомогою засобів електронної ідентифікації, що підпадають під схему електронної ідентифікації, затверджену Кабінетом Міністрів України.

Особливі вимоги відповідно до цього Закону пред`являються до кваліфікованої електронної довірчої послуги.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Порядок засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №680.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що надання послуги фіксування часу включає: реєстрацію звернень, на підставі яких формується електронна позначка часу; формування електронної позначки часу за допомогою особистого ключа центру сертифікації; передачу користувачеві послуги фіксування часу сформованої електронної позначки часу; реєстрацію та збереження електронної позначки часу, переданої користувачеві послуги фіксування часу.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Статтею 11 цього Закону визначений Порядок укладення електронного договору. Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 цього Закону визначено форми підписання електронного правочину: електронним підписом або електронним цифровим підписом відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронним підписом одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

При цьому, стороною позивача не надано суду заяви відповідача, з якої б убачалось бажання Відповідача отримати кредит та його розмір, також як і не надано жодних відомостей про зазначення відповідачем номеру платіжної карти, на яку мали бути зараховані кредитні кошти.

Інформація про спосіб отримання відповідачем кредитних коштів, а саме інформація про банківський рахунок або номер карти, на яку перераховуватимуться кошти, відсутня і в кредитному договорі.

Також кредитний договір № 8896959 від 26.12.2019 року не підписаний сторонами.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Таким чином, позивачем не надано будь-яких доказів того, що саме електронним цифровим підписом Відповідачем підписано кредитний № 8896959 від 26.12.2019 року, оскільки позивачем не надано ані відомості про сертифікацію ключа ЕЦП відповідача, ані відомості про особистий ключ підписувача, який має відповідати відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Окрім того, у кредитному договорі не зазначено інформації про отримання відповідачем можливості укласти електронний договір у формі, що унеможливлює зміну змісту, відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

У позовній заяві позивач вказує, що кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою Відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту.» Далі Позивач в позові зазначає: Одноразовий ідентифікатор направлявся Відповідачу шляхом надсилання повідомлення на його мобільний номер, який вказувався при реєстрації. Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію»: «Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.» Згідно із п.6) ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»: «електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;» Однак Позивач не надає жодного доказу надсилання Відповідачу на його телефонний номер одноразового ідентифікатора. Та й, взагалі, у розділі 8 Кредитного договору «Реквізити та підписи сторін» відсутній будь який одноразовий ідентифікатор.

Також, відсутні докази того, що власне відповідач, а не інша особа, отримав такий ідентифікатор та скористався ним на сайті кредитодавця.

Таким чином, позивачем не доведено факту укладення сторонами договору кредиту № 8896959 від 26.12.2019 року, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частина 3 статті 207 ЦК).

Відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Статтею 5 зазначеного Закону визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Вказані висновки викладені у постановах ВС від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19 та від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21.

Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19.

Разом з тим, доказів укладення такого договору, який за формою відповідає вимогам цивільного законодавства, позивачем не надано.

Отже, позивачем не надано доказів того, що наявна в матеріалах справи копія договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вона підписувалася електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа.

Тому, наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Додана до позовної заяви копія роздруківки під назвою кредитний договір № 8896959 від 26.12.2019 року взагалі не посвідчена, а отже є неналежним та недопустимим доказом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами отримання відповідачем від ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» будь яких коштів, а вимоги позивача про їх стягнення є необгрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а отже, у позивача відсутні підстави вимагати стягнути із відповідача заборгованості за спірним кредитним договором № 8896959 від 26.12.2019 року.

Крім того, представник відповідача просить стягнути на його користь з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

Згідно із ч.1, ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.2-4 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначено у чч.2-3 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Статтею 59Конституції України гарантується право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката та надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із ч.1 ст.27 Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч.3 ст.27 Закону).

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положеннями про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч.5 ст.626 ЦК України).

Отже, про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг може бути оплатним або безоплатним.

Згідно із ст.30 Закону, ст.28 Правил адвокатської етики (у редакції 2012 року) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорара, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із правовим висновком викладеним у додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18: «Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.05.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

У абзаці першому частини восьмої статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалась відповідачу ОСОБА_1 адвокатом Підодвірний Т.І. на підставі договору про надання правової допомоги від 09.02.2024 року.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Підодвірним Т.І. надано суду акт виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 09.02.2024 року, відповідно до якого загальна вартість послуг з надання професійної правової допомоги станом на 28.05.2023 року складає 5000 (пять тисяч) гривень.Оплата виконанихробіт проведенау готівковійформі.

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», суд вважає, що з урахуванням критерію розумності та співмірністю розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів під час розгляду справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвокатом в суді першої інстанції становить 2 000 (дві тисячі) гривень.

При цьому суддя вважає, що суд не втручається у правовідносини адвоката та його клієнта, оскільки при визначенні розміру судових витрат на правничу допомогу адвокатом, судом ураховується принцип співмірності та розумності.

Керуючись ст.ст. 208, 215,236, 509-510, 526, 634, 638, 1054-1055 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12-13, 76-81,84, 131, 137, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути зтовариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Профіт Капітал»(04071,м.Київ,вул.Набережно-Лугова,8,ЄДРПОУ 39992082)на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати пов`язаніз професійною правничою допомогою у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Мишко