Рішення № 118630179, 18.04.2024, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 квітня 2024 року м. Рівне№460/9168/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Юрчук А.М., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача-1: представник Лисих А.О.,

відповідача-2: представник Палко Д.І.,

відповідача-3: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДержавної казначейської служби України, Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України про визнання дій неправомірними, стягнення компенсації та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Державної казначейської служби України (далі ДКС України, відповідач-1) про визнання дій неправомірними, стягнення компенсації та моральних збитків.

Позивач просив суд:

-визнати неправомірними дії Державної казначейської служби України щодо відмови у виплаті компенсації та інфляційних втрат;

-стягнути з Державної казначейської служби України компенсацію в сумі 465751,53грн, 1717286,00грн інфляційних втрат та 1000000грн моральних збитків.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач-1 на звернення позивача нарахував компенсаційні виплати у зв`язку з невчасним стягненням коштів на придбання житла за рішенням суду №2а-5416/09/1770 у сумі 465751,53грн, однак протиправно відмовив ці кошти перераховувати, посилаючись на недостатнє фінансування відповідної програми. Крім того, відповідач-1 протиправно відмовив у нарахуванні та перерахуванні коштів за інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 09.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 06.10.2021 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 28.10.2021.

20.10.2021 та 22.10.2021 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги є безпідставними, оскільки Казначейство вчиняло та вчиняє у повному обсязі всі дії, які безпосередньо визначені законом та спрямовані на виконання рішення суду у справі №2а-5416/09/1770.

28.10.2021 від позивача надійшло доповнення до позовної заяви, що є по суті заявою про збільшення позовних вимог, згідно з яким позивач просив суд стягнути з Державної казначейської служби України облікову ставку Національного банку в сумі 2056867грн.

Підготовче засідання 28.10.2021 відкладено на 23.11.2021 за клопотанням позивача.

03.11.2021 від позивача надійшло заперечення на відзив відповідача-1, у якому позивач просив відхилити поданий відзив.

Підготовче засідання 23.11.2021 відкладено на 02.12.2021 у зв`язку з витребуванням додаткових доказів.

У підготовчому засіданні 02.12.2021 суд залучив до участі у справі як співвідповідача Львівську обласну державну адміністрацію (далі Львівська ОДА, відповідач-2), встановив відповідачу-2 строк для подання відзиву на позовну заяву. У зв`язку із залученням співвідповідача підготовче засідання відкладено на 05.01.2022.

22.12.2022 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги є безпідставними, оскільки Львівською обласною державною адміністрацією не вчинялося жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно позивача, і водночас жодним чином не порушувалися його законні права чи інтереси.

У підготовчому засіданні 05.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.02.2022.

У судовому засіданні 10.02.2022 оголошено перерву до 15.03.2022 у зв`язку з витребуванням додаткових доказів.

Ухвалою від 15.03.2022 судове засідання відкладено на 14.04.2022 у зв`язку з неявкою сторін та введенням в Україні воєнного стану.

Ухвалою суду від 14.04.2022 відкладено розгляд справи до закінчення в Україні воєнного стану.

Ухвалою суду від 11.08.2022 призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 13.09.2022.

У судовому засіданні 13.09.2022 залучено до участі у справі як співвідповідача Міністерство соціальної політки (далі Мінсоцполітики, відповідач-3), встановлено відповідачу-3 строк для подання відзиву на позовну заяву. У зв`язку із залученням співвідповідача розгляд справи розпочато спочатку, призначено підготовче засідання на 30.09.2022.

Підготовче засідання 30.09.2022 відкладено на 11.10.2022 у зв`язку з неявкою відповідачів, що яких відсутні відомості про вручення повідомлення про дату, час і місце засідання.

11.10.2022 від відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким Мінсоцполітики не порушувало прав позивача, діяло в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, вживає усіх необхідних заходів щодо виконання рішення суду.

11.10.2022 від позивача надійшло пояснення позивача щодо відзиву відповідача-3, у якому останній просить відзив Мінсоцполітики відхилити, а позов задовольнити у повному обсязі.

09.11.2022 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно з якою відповідальність за невчасне виконання рішення суду у період з 01.10.2016 по 01.04.2019 повинне нести Мінсоцполітики як головний розпорядник коштів, а у період з 01.04.2019 по 30.11.2019 Державна казначейська служба України, яка не вживала жодних заходів щодо перерахунку коштів суб`єкта владних повноважень. Позивач просив суд стягнути з відповідачів 7154248,70грн, у т.ч.: 2010874,3грн збитків від інфляції, 552604,39грн 3% річних та 4590770грн подвійної ставки НБУ.

У підготовчому засіданні 14.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 06.12.2022.

28.11.2022 до суду від відповідача-3 надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, згідно з якими правовідносини, що склалися між позивачем та Мінсоцполітики з приводу виплати коштів на придбання житла, не є відносинами, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності учасників. З огляду на це, а також зважаючи на введення в Україні воєнного стану та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, Мінсоцполітики просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю (т.2 а.а.с.121-122).

У судовому засіданні 06.12.2022 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №420/2411/19.

Ухвалою суду від 08.01.2024 провадження у справі поновлено, призначено судове засідання на 06.02.2024.

У судовому засіданні 06.02.2024 оголошено перерву за клопотанням позивача до 15.02.2024.

У судовому засіданні 15.02.2024 оголошено перерву до 14.03.2024 у зв`язку з витребуванням додаткових доказів.

У судовому засіданні 14.03.2024 оголошено перерву до 02.04.2024 для виконання позивачем обов`язку, передбаченого ч.9 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

У судовому засіданні 02.04.2024 оголошено перерву до 18.04.2024 у зв`язку з витребуванням додаткових доказів.

У судовому засіданні 18.04.2024 закінчено розгляд справи ухваленням рішення.

Позивач у судових засіданнях уточнені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та заявах про уточнення позовних вимог. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача-1 проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача-2 проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача-3 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Відзив відповідача-3 на позовну заяву містить клопотання про розгляд справи без участі представника.

Враховуючи положення ст.205 КАС України, суд розглянув справу за відсутності представника відповідача-3.

Розглянувши позовну заяву, заяви про уточнення позовних вимог, відзиви на позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 25.03.2021 Рівненською обласною державною адміністрацією.

Згідно з довідкою да акта огляду МСЕК від 01.11.2013 серії АВ №0018813, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 01.11.2013 довічно, захворювання, пов`язане з наслідками Чорнобильчської катастрофи.

У липні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи у Львівській області про визнання неправомірною відмови у виділенні коштів, необхідних для придбання житла з підстав, передбачених вимогами ст.ст.4, 32 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зобов`язання виділити кошти, необхідні для придбання житла.

Ухвалами Рівненського окружного адміністративного суду у справі №2а-5416/09/1770 від 03.03.2010 та 16.06.2010 до участі у справі як відповідачі були залучені Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Львівська обласна державна адміністрація.

Надалі позивач збільшив позовні вимоги та просив суд зобов`язати відповідачів виділити йому кошти, необхідні для придбання житла в м.Львові, з врахуванням зміни складу його сім`ї та скерування його житлової справи в Львівську міську раду.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2011, позов задоволено частково:

-визнано протиправною бездіяльність Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо не виділення коштів на забезпечення житлом ОСОБА_1 ;

-зобов`язано Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи перерахувати цільовим призначенням кошти у відповідності до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на забезпечення житлом ОСОБА_1 .

У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.04.2012 (провадження К/9991/46573/11) рішення судів першої та апеляційної інстанції в адміністративній справі №2а-5416/09/1770 залишено без змін.

На виконання постанови суду від 25.03.2011 Рівненським окружним адміністративним судом 22.08.2011 видано виконавчий лист про зобов`язання відповідача перерахувати кошти відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для придбання житла ОСОБА_1 .

Стягувачем за зазначеним виконавчим листом є ОСОБА_1 , а боржником - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

06.01.2012 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ДВС України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вищевказаного виконавчого листа (ВП №30565213).

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 замінено у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду від 22.08.2011 у справі №2а-5416/09/1770 боржника - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, його правонаступником - Міністерством надзвичайних ситуацій України, а ухвалою від 21.05.2014 - його правонаступником Міністерством соціальної політики України.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 змінено спосіб виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770 шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України цільовим призначенням коштів в сумі 4021748,50грн без ПДВ відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для придбання житла ОСОБА_1 .

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.08.2020, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020, змінено спосіб виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770, з урахуванням ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 14.12.2016, шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України на рахунок Львівської обласної державної адміністрації цільовим призначенням коштів в сумі 4021748,50грн (без ПДВ) відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 №230, для придбання житла сім`ї ОСОБА_1 в м.Львові.

23.12.2020 Львівська обласна державна адміністрація подала заяву про роз`яснення судового рішення.

Ухвалою суду від 04.01.2021 відмовлено в задоволенні заяви Львівської обласної державної адміністрації про роз`яснення судового рішення - ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 03.08.2020.

24.02.2021 до суду надійшла заява Львівської обласної державної адміністрації про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині.

Ухвалою суду від 05.03.2021, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021, відмовлено Львівській обласній державній адміністрації у задоволені заяви про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого документа №2а-5416/09/1770, виданого Рівненським окружним адміністративним судом 22.08.2011 з урахуванням змін, що внесені ухвалою суду від 03.08.2020.

Ухвалою суду від 24.03.2021, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021, задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770:

-зобов`язано Міністерство соціальної політики України та Львівську обласну державну адміністрацію подати протягом одного місяця з дати набрання законної сили ухвали суду про встановлення судового контролю звіт про виконання судового рішення, а саме постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770 з урахуванням ухвал про зміну способу виконання від 14.12.2016 та від 03.08.2020;

-запропоновано Головному управлінню Державної казначейської служби України у м.Києві в такий же строк повідомити суд про стан виконання вищеназваними суб`єктами відповідного судового рішення.

Ухвалою суду від 16.07.2021 прийнято звіти Міністерства соціальної політики України та Львівської обласної державної адміністрації про виконання судового рішення, а саме постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770, з урахуванням ухвал про зміну способу виконання від 14.12.2016 та від 03.08.2020.

Ухвалою суду від 21.07.2021 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконання рішення суду у справі №2а-5416/09/1770.

Ухвалою суду від 01.06.2022, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2022 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №2а-5416/09/1770.

Виконуючи рішення суду, Головне управління Державної казначейської служби України листом від 27.12.2019 № 07-08.10-06/11865 звернулося до Міністерства соціальної політики України щодо надання інформації про територіальний орган виконавчої влади, в якому ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку, та щодо територіального органу виконавчої влади, уповноваженого на придбання житла.

Міністерство соціальної політики України надало інформацію, що ОСОБА_1 перебуває у списку для позачергового забезпечення житлом у виконавчому комітеті Львівської міської ради з 24.08.1990 за №543.

У зв`язку з цим, для виконання постанови суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770 (з урахуванням наступних ухвал) ДКС України та Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві листами від 05.10.2020 №5-06-06/17438, від 07.10.2020№07-08.1-07/9978, від 17.11.2020 №07-08.1/11515, від 22.12.2020 №07-08.1-07/13276, від 13.01.2021 №07-08.1-07/460, від 11.03.2021 №07-08.1-07/3161 зверталися до Львівської ОДА щодо термінового надання Головному управлінню Державної казначейської служби України у м.Києві реквізитів банківського рахунку Львівської ОДА, на який слід перерахувати кошти.

18.01.2021 головою Львівської ОДА було видано розпорядження №29/0/5-21 "Про вжиття заходів щодо виконання рішення рішень суду, що гарантовані державою", яким зобов`язано Департамент соціального захисту населення обласної державної адміністрації відкрити рахунок в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Львівській області для зарахування коштів на придбання житла сім`ї ОСОБА_1 у м.Львові у стислий термін та надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у м.Києві реквізити відкритого рахунку.

Розпорядженням голови Львівської ОДА від 04.03.2021 №133/0/5-21 визнано таким, що втратило чинність розпорядження від 18.01.2021 №29/0/5-21 "Про вжиття заходів щодо виконання рішення рішень суду, що гарантовані державою".

Листом від 19.03.2021 №5/1-2791/0/2-21/1-2.2, що є відповіддю на лист Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві від 11.03.2021 №07-08.1-07/3161, Львівська ОДА повідомила органу казначейства реквізити рахунку для забезпечення виконання ухвали суду від 03.08.2021 у справі №2а-5416/09/1770.

20.05.2021 ДКС України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" згідно з платіжним дорученням від 19.05.2021 перераховано кошти в сумі 4021748,50грн на розрахунковий рахунок Львівської обласної державної адміністрації.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01.06.2021 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Рівненським окружним адміністративним судом 22.08.2011 у справі №2а-5416/09/1770, у зв`язку з фактичним виконанням рішення, що підлягало виконанню.

Вважаючи, що відповідачі протиправно, упродовж тривалого часу не виконували рішення суду, що набрало законної сили, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 129-1 Конституції України та стаття 370 КАС України встановлюють, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною "права на суд", а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення.

Зокрема, у пункті 40 рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece", заява № 18357/91), суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (N1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N209, с.20, п.59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v.United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N18, с.16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У цій справі вимоги позивача про стягнення компенсації, 3% річних, інфляційних втрат, подвійної ставки НБУ та моральних збитків заявлені з підстав тривалого невиконання державою в особі Мінсоцполітики, ДКС України та Львівської ОДА рішення суду у справі №2а-5416/09/1770.

Позивач, з урахуванням усіх письмових заяв та наданих у судових засіданнях поясненнях, крім моральних збитків, просить суд стягнути на його користь:

-з ДКС України 465751,53грн компенсації за порушення строку перерахування коштів у справі №2а-5416/09/1770;

-суму 7154248,70грн (у т.ч.: 2010874,30грн, - збитки від інфляції, 552604,39грн 3%річних, 4590770,00грн подвійна ставка НБУ), розділивши у міру відповідальності:

-1) з Мінсоцполітики за період з 01.10.2016 по 01.04.2019;

-2) з ДКС України за період з 01.04.2019 по 30.11.2019;

-3) з Львівської ОДА за період з 01.12.2019 по 30.04.2021.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI (далі Закон №4901-VI).

Згідно з ч.1 ст.3 Закону №4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №4901-VI, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (ч.2 ст.5 Закону №4901-VI).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі Порядок №845).

Пунктом 50 Порядку №845 передбачено, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів:

Казначейством, якщо боржником є державний орган;

державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Як встановлено судом, рішенням суду у справі №2а-5416/09/1770 було зобов`язано відповідача перерахувати цільовим призначенням кошти відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на забезпечення житлом ОСОБА_1 .

На підставі заяви ОСОБА_1 від 23.05.2021 ДКС України прийнято рішення від 09.06.2021 №8 про нарахування та виплату компенсації у сумі 465751,53грн за порушення строку перерахування коштів у справі №2а-5416/09/1770.

Відповідно до абз.2 пп.1 п.9 розд.VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та п.3 Порядку №845, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

За приписами абз.2 п.3 розд.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4901-VI, заборгованість за рішеннями суду, що підлягають виконанню за КПКВК 3504040, погашається в такій черговості:

у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника;

у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами;

у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Отже, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, та виплата компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів при виконанні судового рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а виплата компенсації позивачу можлива лише після виконання рішень судів, які перебувають на виконанні в в органі казначейства за сформованою черговістю.

Суд звертає увагу суду на те, що рішення від 09.06.2021 №8 про нарахування та виплату компенсації перебуває на обліку в органі казначейства за бюджетною програмою 3504040 та належить до третьої черги погашення заборгованості.

При цьому, законодавство не встановлює строків виплати компенсації у зв`язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду, проте визначає, що компенсація виплачується за рахунок та в межах коштів, передбачених за бюджетною програмою КПКВК 3504040.

Як повідомив відповідач-1, загальна заборгованість за бюджетною програмою КПКВК 3504040 (за трьома чергами) станом на 19.10.2021 становить понад 5,000млдр грн.

На виконанні в органі казначейства знаходяться більше 18тис. рішень судів на суму 100,4млн грн, які підлягають виконанню за першою чергою (заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника).

За другою чергою погашення заборгованості (заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами) обліковується близько 3 тис. судових рішень на загальну суму 83,1млн грн.

На виконанні в органі казначейства за третьою чергою (заборгованість за всіма іншими рішеннями суду, зокрема, щодо нарахування та виплати компенсації) знаходиться близько 33тис судових рішень на загальну суму 4,745млдр грн.

У Законі України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IX (далі Закон №1082-IX) за бюджетною програмою було передбачено лише 100,00 млн гривень.

Тобто, коштів, виділених за бюджетною програмою КПКВК 3504040 було недостатньо для погашення зазначеної заборгованості.

Згідно з ч.1 п.49 Порядку №845, у разі, коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Судом встановлено, що ДКС України з моменту постановлення на облік рішення від 09.06.2021 №8 про нарахування та виплату компенсації позивачу за порушення строку перерахування коштів у справі №2а-5416/09/1770 за бюджетною програмою КПКВК 3504040 скеровувалися до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України листи із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми: від 23.06.2021 №5-05-1-05/12684, від 07.07.2021 №5-05-1-05/13523, від 02.08.2021 №5-05-1-05/15905, від 17.08.2021 №5-05-1-05/17173, від 26.08.2021 №5-05-1-05/17663, від 10.09.2021 №5-05-1-05/18807, від 21.09.2021 №5-05-1-05/19561, від 05.10.2021 №5-05-1-05/20500, від 18.10.2021 №5-05-1-05/21167.

Жодних змін до Закону №1082-IX в частині збільшення видатків за бюджетною програмою КПКВК 3504040 внесено не було.

Крім того, в силу вимог Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство є центральним органом виконавчої влади та відповідно до наданих повноважень, не наділено правом законодавчої ініціативи, та не має можливості встановлювати або змінювати бюджетні призначення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Казначейство вчиняло у повному обсязі дії відповідно до визначених законом повноважень, які спрямовані на виконання рішення від 09.06.2021 №8 про нарахування та виплату компенсації у справі №2а-5416/09/1770.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ДКС України компенсації за порушення строку перерахування коштів у суду відсутні.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідачів збитків від інфляції, 3% річних та подвійної ставки НБУ, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст.524, 533 535, 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18)).

За приписами ч.1 ст.2 Закону №4901-VI, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч.1 ст.5 Закону №4901-VI).

Оскільки парламент прийняв Закон №4901-VI після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13.03.2012 №5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)).

Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, від 29.06.2022 у справі № 477/874/19).

Оскільки ст.625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозд.1 розд.III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозд.2 розд.III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц)).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 (провадження №14-91цс22)).

Як уже зазначалося судом вище, за змістом п.1 ст.6 Конвенції, виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною "права на суд" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява №18357/91) від 19.03.1997, "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява № 59498/00) від 07.05.2002). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими приватними чи публічними є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст.13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див.mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Бурдов проти Росії (№ 2)" (Burdov v. Russia (№2), § 96, 97, 99, 117, заява № 33509/04) від 15.01.2009).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (пункт 31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України "Про виконавче провадження" і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п.45 постанови).

У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч.2 ст.625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду України від 09.11.2023 у справі №420/2411/19).

Суд зазначає, що для застосування норм ст.625 ЦК України "Відповідальність за порушення грошового зобов`язання" необхідною умовою є наявність судового рішення, ухваленого на користь позивача, боржником за яким є орган державної влади, та яким визначено до стягнення на користь позивача конкретну суму грошового зобов`язання.

Суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах такі обставини відсутні.

Як зазначено судом вище, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770, яка набрала законної сили, зобов`язано Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи перерахувати цільовим призначенням кошти у відповідності до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на забезпечення житлом ОСОБА_1 .

На виконання постанови суду від 25.03.2011 Рівненським окружним адміністративним судом 22.08.2011 видано виконавчий лист про зобов`язання відповідача перерахувати кошти відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для придбання житла ОСОБА_1 .

Отже, рішенням суду у справі №2а-5416/09/1770 жодним чином не визначалася конкретна сума стягнення чи відшкодування.

Відповідно до п.3 Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 N230 (далі Порядок N230), бюджетні кошти спрямовуються на: завершення будівництва житла на умовах пайової участі; придбання житла на вторинному ринку; відшкодування витрат, пов`язаних із самостійним придбанням (будівництвом, добудовою) житла, в тому числі у житлово-будівельному кооперативі (громадянам, які переселяються за направленням з територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС).

Головним розпорядником бюджетних коштів є МНС, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є головні управління (управління) МНС в Автономній Республіці Крим, областях, мм.Києві та Севастополі, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до розподілу, затвердженого МНС.

Відповідно до п.4 Порядку N230, за рахунок бюджетних коштів здійснюється в межах норм, установлених законодавством, забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (насамперед тих, що відселені із зони безумовного (обов`язкового) відселення), поліпшення житлових умов інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, сімей з дітьми, що є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи та потребують особливого догляду.

Отже, Порядок №230 передбачає, зокрема, забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за рахунок бюджетних коштів, що спрямовуються на рахунки обласних державних адміністрацій, що є розпорядниками таких коштів.

Суд наголошує, що згідно з ухвалою від 03.08.2020 з урахуванням ухвали суду від 14.12.2016 змінено спосіб виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770 шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України на рахунок Львівської ОДА цільовим призначенням коштів в сумі 4021748,50грн відповідно до Порядку №230, для придбання житла сім`ї ОСОБА_1 в м.Львові.

Отже, рішення про стягнення коштів з боржника на користь безпосередньо позивача у справі №2а-5416/09/1770 відсутнє.

Суд зазначає, що зміна ухвалою суду від 14.12.2016 способу виконання постанови від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770 шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України цільовим призначенням коштів в сумі 4021748,50грн без ПДВ відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для придбання житла ОСОБА_1 , не вказує на існування грошового зобов`язання держави перед боржником у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.

За змістом рішення суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770, таке спрямоване на захист прав ОСОБА_1 від бездіяльності Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо незабезпечення житлом сім`ї позивача.

Оскільки природа правових відносин у справі №2а-5416/09/1770 пов`язана з обов`язком держави щодо забезпечення житлом, позивач у цих відносинах не є кредитором за грошовим зобов`язанням, як це передбачено ст.625 ЦК України.

У сукупності викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів збитків від інфляції, 3% річних та подвійної ставки НБУ до задоволення не підлягають.

Що стосується позовної вимоги в частині стягнення з відповідачів 1000000грн моральних збитків, суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N40450/04, п.64, від 15.10.2009) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає ст.13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст.23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п.4 ч.2 ст.23 ЦК України).

Згідно з п.6 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Позивач, обґрунтовуючи моральну шкоду, зазначав, що є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, особою з інвалідністю ІІ групи захворювання, пов`язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи. З огляду на стан здоров`я та вік, йому важко доїжджати з села громадським транспортом до районного чи обласного центрів, де знаходяться державні установи, складно писати письмові звернення для захисту своїх прав. Вказав, що має постійні головні болі, зумовлені хвилюванням та моральним приниженням, якого зазнає у зв`язку з неправомірними діями держаних органів.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, заява №29979, п.п.86, 89, від 20 жовтня 2011 року, Антоненков та інші проти України, заява №14183/02, п.71, від 22 листопада 2005 року).

Суд зазначає, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Вирішуючи зазначену позовну вимогу, суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.ст.3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.

Оцінюючи негативні емоції позивача, суд вважає, що вони досягли рівня страждання та приниження, враховуючи статус позивача як особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, з тривалим періодом інвалідності, що потребує додаткового соціального захисту від держави та уважного ставлення посадових осіб суб`єктів владних повноважень.

У силу вимог ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єктів владних повноважень - відповідачів покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди.

Як виснувано судом вище, ДКС України у спірних правовідносинах жодних протиправних дій чи протиправної бездіяльності щодо позивача не було вчинено і допущено.

Водночас, судом встановлено, що у період з 18.07.2011 (дата набрання рішенням суду законної сили) до 20.05.2021 (дата перерахування коштів на розрахунковий рахунок Львівської обласної державної адміністрації) рішення суду у справі №2а-5416/09/1770 не виконувалося.

При цьому, обов`язок вчиняти дії щодо виконання рішення суду у Мінсоцполітики виник з 17.09.2016 (дата набрання законної сили ухвалою від 21.05.2014 про заміну божника), а у Львівської ОДА з 03.08.2020 (дата постановлення ухвали про зміну способу виконання рішення).

Суд звертає увагу, що ні Мінсоцполітики, ні Львівська ОДА не надали переконливих доказів щодо вчинення ними у зазначені періоди ефективних дій у межах своїх повноважень, спрямованих на виконання рішення суду для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 житлом.

Крім того, ні відповідачем-3, ні відповідачем-2 не доведено, що їх дії та бездіяльність не викликали у позивача психічного напруження, розчарування в діяльності державних органів та додаткового психічного напруження під час розгляду його заяв, які належно не вирішувалися.

Відтак, враховуючи характер правопорушення, глибину й тривалість завданих позивачеві душевних страждань, ступінь вини кожного з відповідачів та періодів невиконання рішення, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що належною та достатньою сатисфакцією буде стягнення на користь позивача з відповідача-2 моральної шкоди в сумі 50000,00грн, з відповідача- 3 в сумі 150000,00грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат згідно з ч.1 ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України про визнання дій неправомірними, стягнення компенсації та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України та Львівської обласної державної адміністрації щодо невиконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Міністерства соціальної політики України 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00коп. моральної шкоди.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Львівської обласної державної адміністрації 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00коп. моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимг відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 (хутір Ліпники, с.Ремчиці, Сарненський район, Рівненська область, 34520; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач-1: Державна казначейська служба України (вул.Бастіонна, буд.6, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 37567646).

Відповідач-2: Львівська обласна державна адміністрація (вул.Винниченка, буд.18, м.Львів, 79008; ідентифікаційний код юридичної особи 00022562).

Відповідач-3: Міністерство соціальної політики України (вул.Еспланадна, буд.8/10, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 37567866).

Повне рішення складено 25 квітня 2024 року.

Суддя О.М. Дудар