Рішення № 118629159, 25.04.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2024 року № 320/21432/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту також відповідач, Шевченківський ВДВС), в якому просить суд зобов`язати відповідача зняти арешт та припинити обтяження речових прав, який накладено на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби у Радянському району б/н від 21.05.2001, реєстраційний номер обтяження №1430086.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка повідомила, що вона є дружиною померлого ОСОБА_2 , якому належало на праві власності нерухоме майно, на яке накладено спірний арешт. Про накладення арешту позивачка дізналась під час відкриття спадкової справи №8/2022 від 29.04.2022 та зазначила, що спірний арешт є перешкодою для прийняття спадщини.

Позивачка зауважує, що за наслідками розгляду її звернення відповідачем було відмовлено у знятті арешту та запропоновано звернутися до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 поновлено позивачці строк звернення до суду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 тимчасово вилучено у Першої київської державної нотаріальної контори документальне підтвердження підстав реєстрації реєстратором Першої київської державної нотаріальної контори в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 02.11.2004 о 10:31:02 обтяження №1430086 (копії документів, на підставі яких таке обтяження було зареєстровано).

Цією ухвалою зупинено провадження у справі до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 поновлено провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 23.04.1997.

Позивачкою зареєстровано шлюб з громадянином України ОСОБА_2 02.11.2016, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 02.11.2016 Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

04 січня 2022 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 29.12.2021 у віці 57 років.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю. 29.04.2022 зареєстровано спадкову справу №8/2022 (спадкодавець ОСОБА_2 ).

Відповідно до довідки від 06.10.2022 №02-14-119, виданої нотаріусом Тетерською О.Ю., спадкоємцями за законом по справі майна померлого ОСОБА_2 є дружина померлого ОСОБА_1 та малолітня донька ОСОБА_3

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11.08.2022 №307181652 вбачається, що на все майно ОСОБА_2 накладено арешт 02.11.2004 о 10:31:02 за №1430086 реєстратором: Перша київська державна нотаріальна контора, реєстраційний номер обтяження 1430086. Підставою обтяження зазначено постанову б/н від 21.05.2001 Відділу державної виконавчої служби у Радянському районі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2016 у справі №826/361/16 знято арешт та припинено обтяження речових прав на належну ОСОБА_2 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що накладені на підставі постанови відділу державної виконавчої служби у Радянському районі міста Києва від 21.05.2001.

Представник позивачки звернувся до Шевченківського ВДВС з адвокатським запитом від 23.11.2022 про зняття арешту з майна ОСОБА_2 , який накладено на підставі постанови відділу державної виконавчої служби у Радянському районі міста Києва від 21.05.2001, реєстраційний номер обтяження 1430086.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Янович І.Я. від 06.10.2022 №65062536 за наслідками розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 06.10.2022, відмовлено у державній реєстрації обтяження, арешт нерухомого майна на квартиру, що розташована АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шульги І.Ю. від 27.10.2022 №65277915 відмовлено у державній реєстрації обтяження, припинення арешту нерухомого майна на квартиру, що розташована АДРЕСА_1 .

Листом Шевченківського ВДВС від 30.11.2022 №188722 представнику позивачки повідомлено, що перевіркою відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження, яка функціонує лише з 2007 року, встановлено, що до відділу не надходили та на виконанні не перебувають виконавчі провадження, в ході яких накладався арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 . Встановити підстави, за якими у 2001 році накладався арешт на майно ОСОБА_2 , не виявляється можливим, оскільки виконавчі провадження та журнали реєстрації виконавчих проваджень, переданих державним виконавцям за період з 2001 по 2018 роки, знищено за закінченням терміну зберігання.

Враховуючи викладене, відсутні підстави, передбачені статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна боржника. Повідомлено, що відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження зняття арешту з майна боржника можливе за рішенням суду.

Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідачем у знятті арешту з нерухомого майна, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Суд зауважує, що станом на дату винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.05.2001 чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV).

Частиною першою статті 5 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Виходячи зі змісту частини четвертої статті 24 Закону №606-ХІV вбачається, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Положеннями статті 55 Закону №606-ХІV передбачено, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця ДВС Радянського РУЮ від 21.05.2001 при примусовому виконанні виконавчого листа №2-3931, виданого 20.10.2000 Радянським р/с про стягнення з ОСОБА_2 на користь КПЖТ Радянського району м. Києва боргу в розмірі 920,16 грн, повернення держмита 51 грн, а всього 971,16 грн, для забезпечення виконання рішення суду, керуючись статтею 55 Закону №606-XIV накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 із забороною його відчуження.

02 червня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Згідно із статтею 7 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Згідно з частиною п`ятою статті 59 Закону №1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як вже зазначалося судом, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11.08.2022 №307181652 вбачається, що на все майно ОСОБА_2 накладено арешт 02.11.2004 о 10:31:02 за №1430086 реєстратором: Перша київська державна нотаріальна контора, реєстраційний номер обтяження 1430086. Підставою обтяження зазначено постанову б/н від 21.05.2001 Відділу державної виконавчої служби у Радянському районі.

При цьому, відповідач листом від 30.11.2022 №188722 повідомив представника позивачки, що перевіркою відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження, яка функціонує лише з 2007 року, встановлено, що до відділу не надходили та на виконанні не перебувають виконавчі провадження, в ході яких накладався арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 . Встановити підстави, за якими у 2001 році накладався арешт на майно ОСОБА_2 не виявляється можливим, оскільки виконавчі провадження та журнали реєстрації виконавчих проваджень, переданих державним виконавцям за період з 2001 по 2018 роки знищено за закінченням терміну зберігання. Зазначив про відсутність підстав, передбачених статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», для зняття арешту з майна боржника та повідомив про можливість зняття арешту з майна боржника за рішенням суду.

З урахуванням означеного, суд дійшов висновку, що відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надано суду жодних доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо ОСОБА_2 , які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту.

Таким чином, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов`язань ОСОБА_2 та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту належного йому майна.

Додатково суд зауважує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2016 у справі №826/361/16, яка набрала законної сили 16.02.2016 відповідно до наявній на ній відмітки суду, знято арешт та припинено обтяження речових прав на належну ОСОБА_2 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що накладені на підставі постанови відділу державної виконавчої служби у Радянському районі міста Києва від 21.05.2001 року.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Означеною постановою судом знято арешт та припинено обтяження речових прав на належну ОСОБА_2 частину майна (1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ), який був накладений постановою ВДВС у Радянському районі міста Києва від 21.05.2001, чим фактично підтвердив відсутність підстав для продовження чинності такого арешту. Водночас, виходячи із заявлених ОСОБА_2 у межах адміністартивної справи №826/361/16 позовних вимог, арешт, накладений на підставі цієї постанови, було знято не з усього належного йому майна, а лише з 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, преюдиційним є факт відсутності підстав для продовження чинності арешту, накладеного постановою ВДВС у Радянському районі міста Києва від 21.05.2001 на все майно, яке було належним ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11.09.1997 та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивачки на прийняття спадщини померлого чоловіка, якому належало арештоване майно, не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.

Суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 по справі №817/928/17, відповідно до якого як закінчення виконавчого провадження так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.10.2022 у справі № 203/3435/21.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому, виходячи з наданої відповідачем відповіді щодо знищення матеріалів виконавчих проваджень за період з 2001 по 2018 роки за закінченням терміну зберігання, а також відсутності на виконанні виконавчих проваджень стосовно боржника ОСОБА_2 , у суду є підстави вважати, що усі виконавчі провадження відносно нього фактично завершені, оскільки відповідно до пункту 2 розділу ІХ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за № 699/30567 строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

В свою чергу, пунктом 10 розділу ІІІ означених Правил визначено, що завершені виконавчі провадження, виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку, визначеному розділом Х цих Правил. До передачі до архіву такі виконавчі провадження зберігаються за місцем їх формування.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на все майно ОСОБА_2 , такий арешт за відсутності виконавчого провадження підлягає зняттю.

Матеріалами справи підтверджено, що виконавче провадження, в межах якого на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебуває.

Відмовляючи у скасуванні арешту відповідач керувався тим, що оскаржуваний арешт може бути знятий виключно на підставі рішення суду, а тому, на думку суду, діяв в межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому Законом №1404-VIII.

З урахуванням вищевикладеного у сукупності суд вважає за необхідне захистити права позивачки шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з усього майна, що належало ОСОБА_2 на праві власності, накладеного на підставі постанови від 21.05.2001 про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, виданої ВДВС Радянського РУЮ.

Щодо заявлених позовних вимог про зобов`язання відповідача припинити обтяження речових прав, який накладено на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби у Радянському району б/н від 21.05.2001, реєстраційний номер обтяження №1430086, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також Закон № 1952-IV) обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості: заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека; вимога нотаріального посвідчення договору, предметом якого є нерухоме майно, встановлена власником такого майна; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; обтяження гарантійної частки будівництва об`єкта нерухомого майна (далі - гарантійна частка) відповідно до Закону України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому»; обтяження спеціального майнового права на неподільний об`єкт незавершеного будівництва/майбутній об`єкт нерухомості на користь особи, яка сплатила частково ціну майбутнього об`єкта нерухомості відповідно до Закону України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому»; обтяження спеціального майнового права на неподільний об`єкт незавершеного будівництва/майбутній об`єкт нерухомості, спеціальне майнове право на який зареєстровано за особою, яка сплатила частково ціну такого об`єкта, на користь замовника будівництва/девелопера будівництва відповідно до Закону України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому»; обтяження спеціального майнового права на подільний об`єкт незавершеного будівництва відповідно до частини другої статті 27-2 цього Закону; обтяження права власності на об`єкт нерухомого майна на користь замовника будівництва/девелопера будівництва відповідно до частини третьої статті 27-3 цього Закону; інші обтяження відповідно до закону.

Пунктом 3 частини першої статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державним реєстратором є державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

В силу положень частини другої статті 40 Закону №1404-VIII про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

З наведених положень Закону слідує, що арешт є одним з видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, застосовним, зокрема відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а державний виконавець виконує функції державного реєстратора у випадках накладення арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень.

В свою чергу, зняття арешту з нерухомого майна, яке належало ОСОБА_2 , накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби у Радянському району б/н від 21.05.2001, на переконання суду, є дією державного виконавця, направленою на припинення обтяження такого майна, наслідком чого є відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання припинити обтяження речових прав на таке нерухоме майно.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією від 26.07.2023 №РМ-1582.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Шевченківського ВДВС.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_4 , накладений на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби у Радянському району б/н від 21.05.2001, реєстраційний номер обтяження №1430086.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Мініст6есртва юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 34967593, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Дудін С.О.