Рішення № 118629095, 06.02.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2024 року № 826/17867/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білоноженко М.А., при секретарі судового засідання Гиндич І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Андрієнка О.О.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України № 2507-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України;

-поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України;

-зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення здійснено із порушенням Конституції України, всупереч міжнародно-правовим актам та практиці Європейського суду з прав людини. Зауважив, що звільнення відбулося лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний проміжок часу. Наголосив, що під час розгляду справи попередніми судовими інстанціями протиправно не було здійснено розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що судами попередніх інстанцій неправильно визначено розмір суми стягнення за час вимушеного прогулу внаслідок помилкового визначення кількості робочих днів у період його нарахування.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора задоволено частково: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 826/17867/14 змінено, викладено їх мотивувальні частини у редакції вказаної постанови. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справу №826/17867/14 в цій частині направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2022 (суддя Арсірій Р.О.) адміністративну справу прийнято до провадження, визначено, що справа буде розглядатись за правилами загального провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2022 (суддя Арсірій Р.О.) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

На виконання вимог Закону №2825-IXупровідним листом від 27.12.2022 №03-19/6086/22 матеріали справи №826/17867/14 передано до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 (суддя Журавель В.О.) прийнято до провадження адміністративну справу №826/17867/14 та призначено підготовче засідання.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 за №949/0/15-23 ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду від 02.11.2023, справу №826/17867/14 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року справу прийнято до свого провадження суддею Білоноженко М.А. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 16.01.2024 року закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 06.02.2024 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2507-ц позивача було звільнено з посади першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби України головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України на підставі статті 15 Закону України «Про прокуратуру», вимогою пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 2507-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України та поновлено його на вказаній посаді. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року у розмірі 1 130 541,22 грн. Рішення суду у частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.

Шостий апеляційний адміністративний суд підтримав вищенаведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим постановою від 11 листопада 2020 року залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року.

Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Скасовуючи попередні судові рішення, Верховний Суд зазначив, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для обчислення середнього заробітку позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу. Поряд із цим, цей аспект безпосередньо впливає на загальну суму середнього заробітку, яка підлягає до виплати позивачу за час вимушеного прогулу, оскільки потребує повторного здійснення судом розрахунку середнього заробітку.

Відтак, під час розгляду даної справи, судом досліджується порядок нарахування та розміру належного позивачу заробітку за час вимушеного прогулу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

За змістом частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, який триває з дня звільнення працівника до дня винесення рішення суду про поновлення його на роботі.

У разi винесення рiшення про виплату працiвниковi середнього заробiтку за час вимушеного прогулу, середня заробiтна плата працiвниковi нараховується за правилами Порядку № 100.

Пунктом 10 Порядку № 100 передбачено коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення при підвищенні посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток. Це стосується усіх виплат, які розраховуються згідно з Порядком № 100, у тому числі й за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року позивача поновлено на посаді першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до статті 235 КЗпП України, вирішується одночасно із поновленням особи на посаді.

Тобто, поновивши позивача на посаді, суд повинен враховувати ці норми при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів).

Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності застосування п. 7, 8, 10 розд. ІV Порядку № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно із актами законодавства, зокрема, така позиція викладена, у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14.

У зазначеній постанові Верховний Суд, в частині правового регулювання правовідносин (щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на посаді відповідно до статті 235 КЗпП України) дійшов висновку, що при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку № 100. 109.1. Таким чином, суд касаційної інстанції висловив свою позицію щодо необхідності застосування вказаних нормативних положень у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.

Отже, у межах заявлених вимог суд має з`ясувати чи застосовними є до спірних правовідносин в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення пункту 10 Порядку № 100 у редакції цього нормативно-правового акту, яка діяла до внесення змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

Суд зазначає, що за час вимушеного прогулу позивача (з моменту неправомірної люстрації позивача 24 жовтня 2014 року по день поновлення його на посаді 22.07.2020 року) кілька разів відбувалися підвищення посадових окладів працівників прокуратури, а також запроваджена та реалізована реформа органів прокуратури на підставі Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), у межах якої прийнято Постанову № 1155.

Так, 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку з чим, внесено ряд змін до Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), зокрема, в тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Окрім того, запроваджено обов`язкову атестацію прокурорів, зокрема згідно з п. 7 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Абзацом 3 п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

16 січня 2020 року набрала чинність Постанова №1155, якою, з-поміж іншого, затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.

При цьому п. 6 Постанови № 1155 установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені Постановою № 505.

Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв`язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.

Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14 висловив правову позицію з приводу застосування наведених норм права та зазначив, що прокурори, зокрема Генеральної прокуратури України, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою №1155 та статтею 81 Закону України «Про прокуратуру». Верховний Суд зауважив, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» пов`язувалася із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП України), тобто компенсувати втрачений заробіток, суд вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора).

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів встановлених Постановою № 1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.

Такий висновок Верховний Суд підтримав також, зокрема, у постановах від 01 грудня 2021 року у справі № 640/26041/19, від 20 січня 2022 року у справі № 826/17709/14 та від 28 квітня 2022 року у справі № 826/18143/14.

Суд вважає, що вказані висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах, є застосовними і до правовідносин у справі, що розглядається.

Під час розгляду справи судом встановлено, що станом на час звільнення позивача із займаної посади (23.10.2014) розмір посадового окладу на посаді першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 №510 «Про оплату праці керівних працівників державних органів», становив 3177,00 грн.

З 01.12.2015 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» розмір посадового окладу за вищевказаною посадою збільшено до 4114,00 грн.

У зв`язку з цим, з 01.12.2015 по 06.09.2017 розмір середньоденного заробітку позивача підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення в розмірі 1,29 (4114,00 :3177,00 грн= 1,29) і становить 1014,18 грн (786,19 грн. х 1,29 = 1014,18 грн.).

З 06.09.2017 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» розмір посадового окладу за вищевказаною посадою збільшено до 9280, 00 грн.

У зв`язку з цим з 06.09.2017 розмір середньоденного заробітку позивача підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення в розмірі 2,92 (9280,00 грн. : 3177,00 грн.= 2,92).

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 24.10.2014 по 22.07.2020 становить:

з 24.10.2014 по 30.11.2015 - 276 робочих днів;

з 01.12.2015 по 05.09.2017 -441 робочих днів;

з 06.09.2017 по 22.07.2020 -719 робочих днів.

Отже, середній заробіток позивача за відповідні періоди вимушеного прогулу становить:

З 24.10.2014 р. по 30.11.2015 р.: 786,19 грн х 276 робочих днів = 216 988,44 грн.

З 01.12.2015 р. по 05.09.2017 р. : 1014,18 грн х 441 робочих днів = 447 253,38 грн.

З 06.09.2017 р. по 22.07.2020 р.: 786,16 грн х 719 робочих днів х 2,92 коефіцієнт підвищення = 1 650 586,73 грн.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, за виключенням суми заробітної плати, яка вже фактично виплачена позивачу (1 130 541,22 грн), до стягнення підлягає сума: 2314 828,55 - 1 130 541,22 = 1 184 287,33 грн.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на те, що Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 826/17867/14 змінено в їх мотивувальній частини, в іншій частині залишено без змін, а в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу-скасовано, позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 6,9,14,72,76,90,139,241-246,255,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково:

2.Стягнути з Офісу Генерального прокурора (ідентифікаційний код: 00034051, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 184 287,33 грн (один мільйон сто вісімдесят чотири тисячі двісті вісімдесят сім гривень тридцять три копійки).

3.У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення буде виготовлено протягом 10 (десяти) днів.

Суддя Білоноженко М.А.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 25 квітня 2024 р.