Рішення № 118625631, 25.04.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.04.2024Справа № 910/1220/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/1220/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика"

до Фізичної особи - підприємця Ширшової Валентини Сергіївни

про стягнення 135 262,19 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи - підприємця Ширшової Валентини Сергіївни про стягнення 135 262,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за Договором про надання кредиту № 067066-КС-011 від 19.01.2022, укладеного у порядку, визначеного ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 відкрито провадження у справі № 910/1220/24 та ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, суд зобов`язав протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням доказів, що підтверджують обставини, викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

Також, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд витребувати у Акціонерного товариства "ПРИВАТБАНК" інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи випускалася банківська картка № НОМЕР_1 на ім`я Ширшової Валентини Сергіївни (РНОКПП - НОМЕР_2 ); інформацію про рух коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 19.01.2022 по 25.01.2024 включно. Суд, розглянувши вказане клопотання, відмовив у його задоволенні, оскільки позивачем не було наведено обставини, які можуть підтвердити витребувані докази.

21.02.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує факт укладання договору з позивачем.

28.02.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, які за своїм змістом фактично є відповіддю на відзив, та повторне клопотання про витребування у Акціонерного товариства "ПРИВАТБАНК" інформації, що містить банківську таємницю, а саме: чи випускалася банківська картка № НОМЕР_1 на ім`я Ширшової Валентини Сергіївни (РНОКПП - НОМЕР_2 ); інформації про рух коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 19.01.2022 по 25.01.2024 включно з огляду на заперечення відповідача проти позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 клопотання позивача задоволено та витребувано у Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" інформацію щодо випуску банківської картки № НОМЕР_1 на ім`я Ширшової Валентини Сергіївни (РНОКПП - НОМЕР_2 ); інформацію про рух коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 19.01.2022 по 25.02.2022, виходячи з останньої дати часткового погашення кредиту, що вбачається з розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви.

07.03.2024 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення проти клопотання позивача про витребування доказів.

11.03.2024 до канцелярії суду від відповідача надійшли заперечення проти письмових пояснень.

25.03.2024 на адресу суду від АТ Комерційний банк "Приватбанк" надійшла інформація, витребувана ухвалою суду від 29.02.2024.

26.03.2024 на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, додаткові пояснення та заперечення, а також інформацію, надану АТ Комерційний банк "Приватбанк" відповідно до ухвали суду від 29.02.2024.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (за договором - Кредитодавець) направило Фізичній особі-підприємцю Ширшовій Валентині Сергіївні (за договором - Позичальник) пропозицію (оферту) укласти договір № 067066-КС-011 про надання кредиту (електронна форма) від 19.01.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2022 Позичальник прийняв пропозицію щодо укладення договору про надання кредиту № 067066-КС-011 на умовах, визначених офертою.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та Фізична особа-підприємець Ширшова Валентина Сергіївна уклали Договір № 067066-КС-011 про надання кредиту (електронна форма) від 19.01.2022, відповідно до п. 1. якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 88000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.

У п. 1 Договору сторонами узгоджено, що: строк кредиту - 16 тижнів; стандартна процента ставка - в день 0,92597171 фіксована; комісія за надання кредиту (далі - комісія) - 13200,00 грн.; загальний розмір наданого кредиту - 88 000,00 грн., термін дії Договору до 11.05.2024; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 164 160,00 грн. Цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.

Відповідно до п. 2 Договору, протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються за ставкою, вказаною у п. 1 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний у п. 3 договору і розраховується у порядку, описаному у договорі.

Договір у п.16 містить, зокрема, наступні реквізити позичальника: Фізична особа-підприємець Ширшова Валентина Сергіївна; адреса проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт: НОМЕР_3 , виданий 8027 26.06.2019, РНОКПП НОМЕР_2 , та відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-7549. 19.01.2022 14:52:25».

За приписами статті 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Також, приписами ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", передбачено поняття "підпис у сфері електронної комерції". Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що й отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Таким чином, одноразовий ідентифікатор, яким був підписаний Договір, відповідає приписам Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому, дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку що даний договір за своєю правовою природою є договором кредиту.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до інформації, наданої АТ Комерційний банк "Приватбанк" на виконання ухвали суду від 29.02.2024 банківська картка № НОМЕР_1 належить Ширшовій Валентині Сергіївні (РНОКПП - НОМЕР_2 ).

На виконання умов Договору Кредитодавець переказав на картку Позичальника № НОМЕР_1 88000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 33398 від 19.01.2022 на суму 88000,00 грн, а також випискою АТ Комерційний банк "Приватбанк" по картці НОМЕР_1 за період з 19.01.2022 по 25.02.2022.

Позичальник сплатив Кредитодавцю комісію за надання кредитних коштів у сумі 13200,00 грн, повернув частину позики в розмірі 9037,90 грн та перерахував відсотки за користування кредитом у сумі 29062,10 грн, що підтверджується розрахунком позивача, доданим до позовної заяви, та випискою АТ Комерційний банк "Приватбанк" по картці НОМЕР_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем умов Договору № 067066-КС-011 про надання кредиту (електронна форма) від 19.01.2022 у частині повернення коштів та сплати процентів, з огляду на що позивач просить суд стягнути стягнення 135 262,19 грн, з яких: 78 962,10 грн суми прострочених платежів по тілу кредиту та 56 300,09 грн суми прострочених платежів по процентах.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що кредитний договір був укладений без додержання обов`язкової письмової форми, а відтак є нікчемним і відповідно у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судом, між позивачем та відповідачем укладено Договір про надання кредиту (електронна форма) від 19.01.2022 за змістом п. 1. якого кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також, матеріалами справи підтверджується, що Кредитодавець надав Позичальнику кредит у розмірі 88 000,00 грн та нарахував проценти за період з 01.01.2022 по 11.05.2022 (до дати закінчення строку дії договору), а позичальник сплатив банку комісію за надання кредитних коштів у сумі 13200,00 грн, повернув частину позики в розмірі 9037,90 грн та перерахував відсотки за користування кредитом у сумі 29062,10 грн.

Частиною 1 статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Відповідно до п. 1.1. Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (Правила) ці Правила визначають порядок і умови надання ТОВ «Бізпозика» (далі за текстом - Кредитодавець) кредитів, права та обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення і належного виконання умов Договору (як визначено у пункті 1.4.3 Правил), а також регулюють відносини, що виникають між Кредитодавцем і фізичною особою - підприємцям (далі за текстом - Позичальник), які є сторонами Договору.

Відповідно до п.1.4.7. Правил заявник - фізична особа-підприємець, що звертається до Кредитодавця з наміром отримання фінансової послуги.

Згідно з п. 2.1. Правил кредит надається Позичальнику для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності.

Пунктом 2.8. встановлено, що Договір може бути укладеним із Заявником, який відповідає наступним вимогам (але невиключно): заявник зареєстрований фізичною особою- підприємцем в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, має повну цивільну дієздатність та правоздатність; має вік від 18 років до 75 років, є громадянином України, резидентом України; має дійсний паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в Україні; у разі відсутності у Заявника реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків з релігійних переконань - повинна бути відповідна відмітка у паспорті; володіє відкритим на власне ім`я поточним (картковим) рахунком в українському банку; діє від власного імені, за власним інтересом, не отримує Кредит в якості представника, агента третьої особи і не діє на користь третьої особи (вигодонабувача або бенефіціара).

Відповідно до п.16 Договору позичальником є Фізична особа-підприємець Дворко Вадим Миколайович .

Також, суд зазначає, що відповідно до п. 1 Договору цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.

Крім того, суд звертає увагу відповідача, що обставина переказу кредитних коштів на картку фізичної особи та їх подальше використання з цієї картки підтверджує факту виконання позивачем своїх договірних зобов`язань за договором, укладеним з фізичною особою-підприємцем, та виникнення у відповідача обов`язку повернути позику та сплати відсотки за її користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Такими чином, між ТОВ «Бізнес позика» та Фізичною особою-підприємцем Ширшовою В.С. укладено господарський договір, в якому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов для даного виду договорів.

У пункті 3 Договору сторони встановили графік платежів із погашення суми кредиту. Кінцевим терміном повернення кредитних коштів визначено 11.05.2022.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов`язання по погашенню кредиту в передбачені строки не виконав, а відтак, заборгованість із простроченого кредиту (тіло кредиту) відповідача перед позивачем становить 78962,10 грн та заборгованість по процентам становить 56300,09 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищезазначене, станом на дату ухвалення рішення обов`язок по поверненню коштів у заявленому розмірі настав, заборгованість позичальника по основному боргу у розмірі 78962,10 грн та заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 56300,09 грн перед банком належним чином доведена, документально підтверджена та позичальником не спростована, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача з посиланням на судову практику, оскільки наведені відповідачем у відзиві та додаткових поясненнях судові рішення були прийняті за інших обставин, а відтак, не можуть бути застосовані у даній справі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ширшової Валентини Сергіївни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (01133, місто Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239) заборгованість по кредиту у розмірі 78 962 грн 10 коп., заборгованість по процентах - 56 300 грн. 09 коп. та судовий збір у розмірі 2 422,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду .

Повний текст рішення складено та підписано: 25.04.2024.

Суддя А.І. Привалов