Рішення № 118591833, 15.04.2024, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2024 Справа № 917/78/24

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ендейвер", вул. Київська, 2Е, с. Супрунівка, Полтавський район, Полтавська область, 38714, поштова адреса: а/с 1701 м. Полтава, 36003

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл", вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, 36000

про стягнення 2 285 509,37 грн,

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Отюгова О.І.

Представники учасників справи:

від позивача: Піддубний Д.І.

від відповідача: Остапенко О.П.

Обставини справи: 09.01.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ендейвер" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" про стягнення заборгованості за загальним договором №300 ВN від 07.09.2017 року у розмірі 2 285 509,37 грн (вх. № 83/24).

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем загального договору №300 ВN від 07.09.2017 року та укладених до нього додаткових угод в частині розрахунків за виконані роботи та надані послуги.

Ухвалою від 15.01.2024 року суд залишив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ендейвер" без руху та надав строк 5 днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви.

18.01.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 15.01.2024 року про залишення позовної заяви без руху (з додатками) (вх. № 732, т. 1 а. с. 85-86).

24.01.2024 року до суду суд позивача надійшло клопотання (вх. № 961, т. 1 а. с. 150, 151), в якому зазначено, що через особливості завантаження файлів у систему "Електронний суд" не всі файли додатково завантажились, а тому на виконання ухвали суду від 15.01.2024 року надано належним чином завірені копії документів.

Ухвалою від 25.01.2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження; призначив підготовче засідання у справі на 22.02.2024 року на 11:30 год; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.ст. 167,184 ГПК України. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов. Попередив відповідача, що уразі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 ГПК України).

08.02.2024 року до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 1737, т. 1 а. с. 232 - 237), в якому зазначено про часткове визнання позовних вимог, а саме: в сумі 911 765,82 грн.

На думку відповідача, 29.12.2023 року заборгованість по договору №300 BN від 07.09.2017 року у сумі 2 927 992,73 грн (рішення Господарського суду Полтавської області по справі № 917/958/23 від 13.07.2023 року) була погашена шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, що підтверджується заявою про зарахування однорідних зустрічних вимог №09/436 від 29.12.2023 року.

Відповідач зазначив, що оскільки заборгованість по договору №300 BN від 07.09.2017 року у сумі 2 927 992,73 грн була погашена 29.12.2023 року, визначати курс української гривні до долара США (курс НБУ) слід відповідно на 29.12.2023 року. А тому, позовні вимоги в частині перерахунку вартості послуг відповідно до п. 5.6 договору №300 від 07.09.2017 року мають становити 911 765,82 грн (дану позовну вимогу відповідач визнає).

Також відповідач вказав, що стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у даному випадку є неприпустимими, оскільки це призведе до подвійного стягнення, так як позивач отримає як відшкодування втрат від інфляції та 3% річних, так і сплату перерахунку вартості послуг (курсова різниця).

Відносно стягнення пені, відповідач просив зменшити її розмір до 1,00 грн, оскільки:

-вчасно виконати свої зобов`язання відповідач не міг у зв`язку з обставинами, що не залежали від нього (введення в Україні воєнного стану та обмеження, встановлені постановою НБУ №18;

-позовні вимоги у справі №917/958/23 відповідачем визнані повністю, що підтверджується рішенням суду від 13.07.2023 року і підтверджує сам позивач у позові;

-відповідач не вчиняє жодних дій, які направлені на уникнення відповідальності, а навпаки, передав оренду своє майно, не отримував за нього плати, та проводив зарахування однорідних зустрічних вимог;

-визнає вимогу про стягнення 911 765,82 грн перерахунку вартості послуг відповідно до п. 5.6 договору №300 від 07.09.2017 року;

- стягнення даної пені перетвориться на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивача.

Також відповідач звертає увагу суду, що він повідомив позивача про розірвання договорів оренди з 13.12.2023 року, а також надіслав ТОВ «Ендейвер» на підпис акти приймання-передачі наданих послуг за вказаними договорами (виконаних робіт за листопад та грудень 2023 року). Крім того відповідач на користь ТОВ «Ендейвер» зареєстрував податкові накладні на загальну суму 7 305 109,69 грн.

В судове засідання 22.02.2024 року позивач свого повноваженого представника не направив, подавши до суду через систему «Електронний суд» клопотання про завершення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (вх. №2403, т. 2 а. с. 3).

ТОВ «Сервіс Ойл» також не направив свого представника в судове засідання 22.02.2024 року, подавши до суду через систему «Електронний суд» заяву, відповідно до якої відповідач просив проводити судове засідання 22.02.22024 року без участі його повноважного представника, а також просив суд закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті (вх. № 2384, т. 2 а. с. 1).

Ухвалою від 22.02.2024 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу №917/78/24 до судового розгляду по суті, призначив судове засідання на 09.04.2024 року на 09:00 год.

Протокольною ухвалою від 09.04.2024 року суд оголосив перерву у засіданні при розгляді справи по суті на 15.04.2024 року на 09 год. 00 хв.

10.04.2024 року до суду від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення по справі (вх. № 4875, т. 2 а. с. 17 20), де зазначено, що позивач не заперечує щодо зарахування однорідних зустрічних вимог №09/349 від 19.10.2023 року, натомість заперечує щодо зарахування вказаних вимог по заяві №09/436 від 29.12.2023 року. При цьому, зазначає, що суд при прийнятті рішення має керуватися наступною позицією Верховного суду: постанова від 08.07.2021 року у справі №911/618/20, від 22.01.2021 року у справі № 910/11116/19, від 15.01.2020 року у справі №305/2082/14 та від 02.07.2019 року у справі № 916/3006/17.

Відповідач вказав, що на підтвердження реєстрації податкових накладних ТОВ «Сервіс Ойл» було подано на реєстрацію податкові декларації з податку на прибуток з додатками за листопад, грудень 2023 року, де сума податкового кредиту за листопад 2023 року складає 967 724,00 грн, за грудень 2023 року 249 794,00 грн.

Відповідач стверджує, що погашення основної суми заборгованості відбулось 29.12.2023 року шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог за заявою №09/436 від 29.12.2023 року.

На думку відповідача вимога з переоцінки є передчасною, адже позивачем не надсилався відповідачеві акт переоцінки, крім того із розрахунків відповідача оплата по акту переоцінки мала бути проведена до 25.01.2024 року, а позов подано 08.01.2024 року.

11.04.2024 року до суду від позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення (вх. № 4925, т. 2 а. с. 35 39), де зазначено, що:

- відповідачем шляхом подання додаткових пояснень порушено вимоги статей 75, 80, 165 ГПК України, адже у відзиві відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення перерахунку вартості послуг у розмірі 911 765,82 грн, а у додаткових поясненнях вказує, що дана вимога є передчасною;

- позивач не заперечує щодо зарахування однорідних зустрічних вимог по заяві №09/349 від 19.10.2023 року, натомість заперечує щодо зарахувань однорідних зустрічних вимог по заяві №09/436 від 29.12.2023 року, адже між сторонами існують спори щодо стягнення коштів та щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, що лягли в основу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №09/436 від 29.12.2023 року. У Господарському суді Полтавської області розглядаються справи за № 917/61/24, №917/62/24, №917/63/24 та №917/78/24, де позивач виступає відповідачем у справах про стягнення грошових коштів на користь відповідача та наполягає на відсутності права вимоги у ТОВ «Ендейвер» через наявність заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог №09/436 від 29.12.2023 року. Тоді як, у справах №917/375/24, №917/385/24, № 917/386/24, №917/387/24, № 917/421/24, №917/422/24, №917/428/24 та №917/431/24 вимагає стягнути кошти, фактично заперечуючи щодо того, що ним ці кошти зараховано шляхом подання заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог №09/436 від 29.12.2023 року;

- умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування;

- відповідач не оспорює факт надання обґрунтованих відмов та факт вилучення обладнання, яке було предметом договору, проте вимагає підписати акти з 01.11.2023 року;

- відносно посилання відповідача на використання позивачем податкового кредиту, позивач стверджує, що ним не визнано жодної податкової накладної з контрагентом (ТОВ «Сервіс Ойл»);

- жодні акти переоцінки не передбачені п. 5.6 договору №300BN, крім того відповідач намагається перекласти свій обов`язок по договору перерахунку суми оплати на день розрахунку на позивача. Відповідач порушив строк виконання свого зобов`язання щодо розрахунку за надані послуги, в тому числі і обов`язок збільшення суми фактичного перерахування відповідно до зміни офіційного валютного курсу до гривні.

11.04.2024 року до суду від відповідача через систему «Електронний суд» надішли додаткові пояснення (вх. № 4971), відповідно до яких просив стягнути на користь позивача 1,00 грн пені, в іншій частині позовних вимог відмовити. В поясненнях вказано, що у даній справі заперечень щодо зарахування однорідних зустрічних вимог по заявах №09/349 від 19.10.2023 року та №09/436 від 29.12.2023 року від позивача не надходило, а відповідач відповідні зарахування відобразив у своєму бухгалтерському обліку та зареєстрував податкові накладні. Правова позиція по справі №910/21683/17 не можу стосуватися до спірних правовідносин у справі №917/78/24.

В судовому засіданні 15.04.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі, представник відповідача зазначив про невизнання позовних вимог в повному обсязі, зробивши усну заяву про відмову від заяви по суті, а саме: заяви про визнання частини позовних вимог, що була викладена у відзиві на позов.

Судом прийнято заяву відповідача про відмову від заяви по суті, а саме: заяви про визнання частини позовних вимог, що була викладена у відзиві на позов.

В судовому засіданні 15.04.2024 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив коли буде складено повне рішення, роз`яснив порядок та строки оскарження рішення та набрання ним законної сили.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

07.09.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ендейвер" (далі позивач, підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (далі відповідач, замовник) укладений Загальний договір № 300 ВN на надання послуг по проведенню інспекції (дефектоскопії) бурового інструменту та бурового обладнання (далі - договір, т. 1 а. с. 21 - 35).

У договорі сторони, зокрема, узгодили наступне :

- підрядник зобов`язується надавати замовнику у відповідності до укладених додаткових угод на основі заявок на послуги/роботи, обладнання, персонал і товари, а замовник зобов`язується приймати та оплачувати їх у порядку, встановленому в даному договорі та відповідними додатковими угодами до договору (п. 2 договору);

- вартість робіт та послуг або товарів заданим договором визначається у вигляді тарифів і цін. Перелік тарифів і цін, а так само порядок їх нарахування визначається сторонами у відповідній додатковій угоді. У разі виконання робіт або надання послуг замовник зобов`язується сплатити підряднику 100% вартості виконаних робіт та послуг протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання обома сторонами акту виконаних робіт / наданих послуг та отримання замовником відповідного рахунку від підрядника за умови, що сторони не визначать інших умов оплати у відповідній додатковій угоді (п. 5.1, п. 5.2 договору);

- у разі зміни офіційного валютного курсу української гривни до долара США на момент перерахування грошових коштів більш ніж на 10% щодо офіційного курсу української гривні до долара США на момент укладення цього договору, сума, що підлягає фактичному перерахуванню підряднику за надані послуги визначається по формулі: Цп х К = Ц, де: Ц - вартість послуг на момент перерахування коштів замовником на розрахунковий рахунок підрядника, Цп - початкова вартість, обумовлена додатком №1 до цього договору; К - коефіцієнт, що дорівнює результату поділу двох чисел, де чисельник гривневий еквівалент одного долара США, визначений за офіційним курсом української гривні до долара США (курс НБУ), на день перерахування коштів замовником, знайменник гривневий еквівалент одного долара США (курс НБУ), визначений за офіційним курсом української гривні до долара США, на дату підписання діючої відповідної додаткової угоди до цього договору (п. 5.6 договору);

- у випадку несвоєчасного здійснення замовником платежів відповідно до умов цього договору, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від розміру несвоєчасно оплачених сум (п. 7.5 договору).

В подальшому сторони уклали наступні додаткові угоди: додаткова угода № 1 від 13 жовтня 2017 року до Загального Договору № 300 ВN від 07 вересня 2017 року; додаткова угода № 3 від 18 червня 2018 року до Загального Договору № 300 ВN від 07 вересня 2017 року з додатками; додаткова угода № 6 від 19 березня 2019 року до Загального Договору № 300 ВN від 07 вересня 2017 року з додатками; додаткова угода № 6/1 від 26 грудня 2019 року до Загального Договору № 300 ВN від 07 вересня 2017 року з додатками (копії наявні у матеріалах справи, т. 1 а. с. 36 49, т. 2 а. с. 186 - 227).

На виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги на суму 3 646 855,70 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями Актів виконаних робіт, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін (т. 1 а. с. 50 - 53), а саме:

- Акт надання послуг № 31 від 28 січня 2022 року на загальну суму 1 288 239,20 грн з ПДВ (відповідач частково виконав свої зобов`язання з оплати отриманих послуг по даному Акту, а саме: сплатив 718 862,97 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 37244 від 22 лютого 2022 року, з урахуванням направленого відповідачем позивачу листа №14/144-1 про перезарахування коштів від 28 лютого 2022 року (т. 1 а. с. 154). Заборгованість по даному Акту становить 569 376,23 грн;

- Акт надання послуг № 64 від 22 лютого 2022 року на загальну сума 139 712,63 грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 65 від 23 лютого 2022 року на загальну суму 818 464,14 грн з ПДВ;

- Акт надання послуг № 66 від 23 лютого 2022 року на загальну суму 1 400 439,73 грн з ПДВ.

Усього за Договором № 300 BN від 07 вересня 2017 року позивач надав неоплачених послуг на загальну суму 2 927 992,73 грн.

У встановлені договором строки відповідач не оплатив вартість наданих послуг на суму 2 927 992,73 грн, тому позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення зазначеної суми.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.07.2023 року в справі №917/958/23 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Сервіс Ойл" на користь ТОВ "Ендейвер" заборгованість у розмірі 2 927 992,73 та 21 959,95 грн судового збору. ПовернутоТОВ "Ендейвер" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 21 959,94 грн, сплачений згідно платіжної інструкції № 13701 від 02.06.2023 року (т. 1 а. с. 145 147).

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення набрало законної сили 09.08.2023 року.

Крім того, як зазначає позивач, між сторонами також було укладено договори оренди обладнання за №57-СО від 29 червня 2023 року; №62-СО від 01 липня 2023 року; №71-СО від 01 липня 2023 року;№ 72-СО від 01 липня 2023 року; №73-СО від 01 липня 2023 року; №85-СО від 03 липня 2023 року; №86-СО від 27 липня 2023 року та №87-СО від 27 липня 2023 року. Обладнання за цими договорами, яке належить ТОВ «Сервіс Ойл», здавалось в суборенду іншим контрагентам (т. 1 а. с. 89 132 138 - 144).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було направлено позивачу акти приймання - передачі наданих послуг (виконаних робіт) за листопад та грудень 2023 року за вищезазначеними договорами оренди обладнання, однак позивачем було надіслано на адресу відповідача обґрунтовані зауваження до даних актів, що підтверджується листами вих. №12/18 800 від 18.12.2023 року (т. 1 а. с. 136) та вих. № 12/26-821 від 26.12.2023 року.

Вищезазначені акти приймання передачі наданих послуг за листопад, грудень 2023 року позивачем не були підписані (т. 1 а. с. 163 178).

Судом встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 року (справа №552/4830/23, провадження №1-кс/552/2300/23) в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022170000000098 від 15.03.2022 року було накладено арешт на майно ТОВ «Сервіс Ойл» (т. 1 а. с. 180 185). Відповідно до мотивувальної частини вказаної ухвали 01 листопада 2023 року зазначене майно (що перебувало в оренді за вищезазначеними договорами оренди обладнання) було вилучене співробітниками Бюро економічної безпеки у Полтавській області.

Листом за вих. №01/425 від 21.12.2023 року відповідач направив на адресу позивача копію ухвали Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 року (справа №552/4830/23, провадження №1-кс/552/2300/23) та повідомив про припинення договорів оренди.

При цьому, в листі за вих. №12/26-821 від 26.12.2023 року позивач наголосив на тому, що відповідно до мотивувальної частини вказаної ухвали 01 листопада 2023 року зазначене майно (що перебувало в оренді за вищезазначеними договорами оренди обладнання) було вилучене співробітниками Бюро економічної безпеки у Полтавській області, а отже орендар з 01.11.2023 року не міг користуватися даним майном, що унеможливлює підписання актів приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договорами найму та є підставою для звільнення від орендної плати.

Однак, 29.12.2023 року ТОВ «Сервіс Ойл» направляло заяву про зарахування однорідних зустрічних вимог (вих. № 09/436), чим зменшувало суму заборгованості перед ТОВ «Ендейвер», зокрема за договором №300 BN від 07.09.2017 року на суму 2 927 992,73 грн (т. 1 а. с. 160).

Позивач стверджує, що відповідач в односторонньому порядку, в супереч правилам ділового обороту, без підписаних первинних документів, а також свідомо ігноруючи мотивувальну частину ухвали суду в кримінальному провадженні відмовився виконувати свої зобов`язання за договором №300 BN від 07.09.2017 року у розмірі 2 927 992,73 грн.

Водночас, станом день подачі позову відповідач не виконав рішення суду та свої зобов`язання по сплаті заборгованості.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині порушення строку оплати наданих послуг (виконаних робіт) із посиланням на пункти 5.6, 7.5 договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач заявив до стягнення з відповідача 700 159,83 інфляційних втрат, 499 581,42 грн пені, 164 388,36 грн 3% річних та 921 379,76 грн перерахунку валютної різниці (розрахунок ціни позову долучений до матеріалів справи, т. 1 а. с. 9 - 20).

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписом ч. 1 сі. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір надання послуг.

Ч. 1 ст. 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі виконання робіт або надання послуг замовник зобов`язується сплатити підряднику 100% вартості виконаних робіт та послуг протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання обома сторонами акту виконаних робіт / наданих послуг та отримання замовником відповідного рахунку від підрядника за умови, що сторони не визначать інших умов оплати у відповідній додатковій угоді (п. 5.2 договору).

Як встановлено рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.07.2023 в справі № 917/958/23 позивач належним чином виконав зобов`язання за договором, а саме: послуги надав, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) надавались відповідачу та підписані останнім без претензій або зауважень. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вищезазначеним договором та приписів ст. 903 Цивільного кодексу України не у повному обсязі сплатив вартість отриманих послуг. Заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 2 927 992,73 грн. Дана обставина відповідачем визнається.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002р, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007р. одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.07.2023 року по справі № 917/958/23 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем позивачу 2 927 992,73 грн основного боргу.

Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 договорів оренди обладнання за №57-СО від 29 червня 2023 року; №62-СО від 01 липня 2023 року; №71-СО від 01 липня 2023 року; №85-СО від 03 липня 2023 року; №86-СО від 27 липня 2023 року, орендна плата виплачується орендарем щомісячно в безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 (десяти) календарних днів після підписання акту приймання-передачі наданих послуг за відповідний місяць та отримання оригіналу рахунку орендодавця на оплату, складеного на його підставі. У 5 (п`ятиденний строк) після завершення відповідного звітного розрахункового періоду, орендодавець надає орендарю рахунок за надані послуги протягом такого періоду та акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний орендодавцем. Орендар протягом 7 робочих днів з дати надання орендодавцем акту приймання передачі наданих послуг підписує акт або надає вмотивовану відмову в його підписанні. У випадку, якщо протягом 7 днів з дати отримання орендарем акту приймання передачі наданих послуг орендар не підписав його та не надав вмотивованої відмови від підписання такий акт вважається прийняти орендарем та підписаним.

Згідно із частиною 3 статті 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Отже, умовами вищезазначених договорів сторонами було передбачено строк оплати за надані послуги оренди обладнання, при цьому, судом встановлено, що акти приймання - передачі наданих послуг (виконаних робіт) за листопад та грудень 2023 року за договорами оренди обладнання за №57-СО від 29 червня 2023 року; №62-СО від 01 липня 2023 року; №71-СО від 01 липня 2023 року; №85-СО від 03 липня 2023 року; №86-СО від 27 липня 2023 року позивачем не були підписані, натомість ТОВ «Ендейвер» було надано обґрунтовані зауваження до даних актів, що підтверджується листами вих. №12/18 800 від 18.12.2023 року (т. 1 а. с. 136) та вих. № 12/26-821 від 26.12.2023 року.

Отже, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що основна заборгованість в розмірі 2 927 992,73 грн була погашена шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог №09/436 від 29.12.2023 року, оскільки строки оплати за надані послуги відповідно до вищезазначених договорів оренди в листопаді та грудні 2023 року не настали.

Посилання відповідача на те, що умова безспірності вимог зустрічного зарахування стосується саме вимог, а не заяви про зарахування та посилання на судову практику Верховного Суду, а саме: постанови від 08.07.2021 року по справі №911/618/20, від 22.01.2021 року по справі №910/11116/19, від 15.01.2020 року по справі № 305/2082/14, від 02.07.2019 року по справі № 916/3006/17, не береться судом до уваги, оскільки не було дотримано умов, визначених ст. 601 ЦК України, яким мають відповідати дані зарахування (строки оплати за надані послуги відповідно до вищезазначених договорів оренди в листопаді та грудні 2023 року не настали).

До того ж суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 року (справа №552/4830/23, провадження №1-кс/552/2300/23) в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022170000000098 від 15.03.2022 року було накладено арешт на майно ТОВ «Сервіс Ойл» (т. 1 а. с. 180 185). Відповідно до мотивувальної частини вказаної ухвали 01 листопада 2023 року зазначене майно (що перебувало в оренді за вищезазначеними договорами оренди обладнання) було вилучене співробітниками Бюро економічної безпеки у Полтавській області.

При цьому, в листі за вих. №12/26-821 від 26.12.2023 року позивач акцентував увагу відповідача відносно накладення арешту на майно ТОВ «Сервіс Ойл» та на тому, що орендар з 01.11.2023 року не міг користуватися даним майном, що унеможливлює підписання актів приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договорами найму та є підставою для звільнення від орендної плати.

До того ж, із поданого відзиву та письмових пояснень відповідача у суду відсутня можливість встановити: зобов`язання за якими договорами оренди покладено в основу зарахування зустрічних вимог по договору №300 BN від 07.09.2017 року на суму 2 927 992,73 грн.

Також суд враховує, що у Господарському суді Полтавської області розглядаються справи за № 917/61/24, №917/62/24, №917/63/24 та №917/78/24, де ТОВ «Ендейвер» виступає відповідачем у справах про стягнення грошових коштів на користь відповідача та наполягає на відсутності права вимоги у ТОВ «Ендейвер» через наявність заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог №09/436 від 29.12.2023 року. Проте, у справах №917/375/24, №917/385/24, № 917/386/24, №917/387/24, № 917/421/24, №917/422/24, №917/428/24 та №917/431/24 вимагає стягнути кошти, фактично заперечуючи щодо того, що ним ці кошти зараховано шляхом подання заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог №09/436 від 29.12.2023 року.

Поведінка самого відповідача є суперечливою - з одного боку він стверджує про зарахування ним зустрічних однорідних вимог, з іншого боку він сам ініціює судові спори з приводу даної заборгованості, тобто сам вважає її спірною та не зарахованою.

Отже, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що за ТОВ «Сервіс Ойл» рахується заборгованість перед ТОВ «Ендейвер» у розмірі 2 927 992,73 грн, докази погашення якої в матеріалах справи відсутні.

Щодо вимог позивача про стягнення компенсації валютної різниці у розмірі 921 379,76 грн, пені у розмірі 499 581,42 грн, 3% річних у розмірі 164 388,36 грн та інфляційних втрат у розмірі 700 159,83 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18 та у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2020 року у справі №927/986/17).

Враховуючи визнання відповідачем заборгованості при розгляді господарської справи №917/958/23 можна говорити про належне та повне виконання договору позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Враховуючи відсутність факту оплати наданих послуг господарське зобов`язання не припинене.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті.

Відтак, коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Сторони погодили, що у разі зміни офіційного валютного курсу української гривни до долара США на момент перерахування грошових коштів більш ніж на 10% щодо офіційного курсу української гривні до долара США на момент укладення цього договору, сума, що підлягає фактичному перерахуванню підряднику за надані послуги визначається по формулі: Цп х К = Ц, де: Ц - вартість послуг на момент перерахування коштів замовником на розрахунковий рахунок підрядника, Цп - початкова вартість, обумовлена додатком №1 до цього договору; К - коефіцієнт, що дорівнює результату поділу двох чисел, де чисельник гривневий еквівалент одного долара США, визначений за офіційним курсом української гривні до долара США (курс НБУ), на день перерахування коштів замовником, знайменник гривневий еквівалент одного долара США (курс НБУ), визначений за офіційним курсом української гривні до долара США, на дату підписання діючої відповідної додаткової угоди до цього договору (п. 5.6 договору).

Відповідно до розрахунку вартості послуг відповідно до п. 5.6 договору, на дату складання акту від 28.01.2022 року офіційний валютний курс гривні до долара США складав 28, 9879 грн; на дату складання акту від 22.02.2022 року - 28, 4846 грн; на дату складання актів від 23.02.2022 року 28,9877 грн. Відсотки збільшення офіційного валютного курсу долара США, встановлених НБУ на дати актів до офіційного валютного курсу долара США до гривні, що встановлений НБУ на 08.01.2024 року, становлять відповідно 31,4%, 33,7 % та 31,4 % (що є більшим ніж на 10 % відповідно до п. 5.6 договору).

На думку суду, відповідач при запереченні позовних вимог в частині стягнення збільшення вартості послуг відповідно до п. 5.6 договору у розмірі 921 379,73 грн помилково посилається на передчасність вимог, оскільки вимогами договору №300 BN не передбачено складання жодних актів переоцінки, а умови іншого договору (справа №910/14493/22) не мають відношення до предмету доказування справи №917/78/24. Крім того, рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.07.2023 в справі № 917/958/23 встановлено, що: «заборгованість відповідача на момент подання позову та розгляду даної справи складає 2 927 992,73 грн. Дана обставина відповідачем визнається.».

За розрахунком позивача загальне збільшення вартості послуг відповідно до п. 5.6 договору внаслідок збільшення офіційного валютного курсу долара США становить 921 379,73 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок загального збільшення вартості послуг відповідно до п. 5.6 договору внаслідок збільшення офіційного валютного курсу долара США, який становить 921 379,76 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського Кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Стаття 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. А частина 4 статті 231 Господарського Кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У випадку несвоєчасного здійснення замовником платежів відповідно до умов цього договору, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від розміру несвоєчасно оплачених сум (п. 7.5 договору).

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Контррозрахунку всупереч принципу змагальності відповідачем не подано.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені у розмірі 499 581,42 грн та 3% річних у розмірі 164 388,36 грн, судом встановлено, що такі розрахунки є арифметично вірними, обґрунтованими та відповідають вимогам законодавства.

Щодо вимоги позивача про стягнення 700 159,83 грн інфляційних втрат.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений, зокрема, договором (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та відсотків річних, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та сплати неустойки за прострочення виконання зобов`язання.

Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Вказаний висновок суду викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.

Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару.

Тому, враховуючи зміст договірних відносин та правову позицію Верховного Суду інфляційні втрати у розмірі 700 159,83 грн стягненню не підлягають.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені до 1,00 грн зазначається наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Слід враховувати, що сторони укладаючи договір поставки погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань (пеня).

Щодо посилання відповідача на те, що стягнення пені є несправедливо непомірним тягарем для ТОВ «Сервіс Ойл» та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків ТОВ «Ендейвер», суд зазначає, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача в даній справі, становить 499 581,42 грн та складає 17,06 % від суми основного боргу. А отже, їх зменшення явно не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

При цьому, суд звертає увагу, що представник відповідача зазначив про невизнання позовних вимог в повному обсязі, зробивши усну заяву у судовому засіданні 15.04.2024 року про відмову від заяви по суті, а саме: заяви про визнання частини позовних вимог, що була викладена у відзиві на позов і судом було прийнято вказану заяву.

Суд також враховує ступінь виконання зобов`язання боржником, а саме: відсутність доказів погашення основної заборгованості, та значний строк прострочення вказаного зобов`язання (початок прострочення починається з лютого 2022 року).

Крім того, суд критично відноситься до обґрунтування зменшення розміру пені у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та обмежень, встановлених постановою НБУ №18. Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача в порядку, визначеному розділом 10 договору, про неможливість виконання зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили введення воєнного стану.

Судом з`ясовано, що відповідно до п. 15 постанови Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період воєнного стану» № 18 від 24.02.2022 р. зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Республіки Білорусь та юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Республіки Білорусь.

Однак, лише посилання відповідача на те, що засновником ТОВ «Сервіс Ойл» є Відкрите акціонерне товариство «Пуховичинафтопродукт», розташоване за адресою: Республіка Білорусь, Мінська область, Пуховицький район, м. Мар`їна Горка, вул. Октябрська, 62, та наявність обмежень, встановлених Правлінням НБУ "Про роботи банківської системи в період воєнного стану" №18 від 24.02.2022 зі змінами, не є винятковими випадками за наявності яких можливе зменшення пені.

На підтвердження доводів щодо неможливості розрахуватись з позивачем у зв`язку з обмеженнями, введеними Правлінням НБУ "Про роботи банківської системи в період воєнного стану" №18 від 24.02.2022 зі змінами, належних та допустимих доказів суду не надано.

Підсумовуючи все наведене вище, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення пені.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Відповідач не спростував доводів позивача, не надав суду контррозрахунок стягуваних сум, а також належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, спираючись та ті обставини, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, ніж ті, що надані позивачем на підтвердження прострочення виконання відповідачем зобов`язань за загальним договором № 300 BN від 07.09.2017 року, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 499 581,42 грн пені, 164 388,36 грн 3% річних та 921 379,76 грн компенсації валютної різниці.

В іншій частині вимог, а саме: стягненні інфляційних втрат у розмірі 700 159,83 грн позов є безпідставним, а отже задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог ( з урахуванням відмови відповідача від часткового визнання позову).

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38516938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ендейвер" (вул. Київська, 2Е, с. Супрунівка, Полтавський район, Полтавська область, 38714, поштова адреса: а/с 1701 м. Полтава, 36003, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37306380) 499 581,42 грн пені, 164 388,36 грн 3% річних, 921 379,76 грн компенсації валютної різниці та 23 780,24 грн судового збору.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2024 року.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. М. Тимощенко