Ухвала суду № 118588134, 15.04.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2-10853/11

Провадження № 4-с/761/112/2024

У Х В А Л А

Іменем України

15 квітня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі

представника ТОВ «Фінансова компанія

«Дніпрофінансгруп»: Сердійчук О.Л.,

приватного виконавця виконавчого округу

Дніпропетровської області: Русецької О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна про визнання протиправної та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

21.03.2024 року до суду надійшла зазначена скарга.

У вимогах скарги скаржник просить: визнати протиправною і скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни від 14.02.2024 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 і зобов`язати виконавця поновити порушене право боржника шляхом скасування всіх здійснених в рамках ВП НОМЕР_2 виконавчих дій.

Вимоги скарги обгрунтовані тим, що постановою від 14.02.2024 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна в порушення статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» відкрила виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа виданого 05.11.2013 року Шевченківським районним судом м.Києва із пропуском встановленого строку на його примусове виконання.

А тому оскільки оскаржувана постанова суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження», для захисту порушеного права заявниця звернулась до суду із цією скаргою.

В судове засідання заявниця та її представник не з`явились, звернулись із заявою про слухання скарги в їх відсутність та просили її задовольнити.

Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна в судовому засіданні вимоги скарги не визнала та просила відмовити в її задоволенні. Як зазначила приватний виконавець, у відповідності до положень діючого законодавства та на момент відкриття виконавчого провадження, строки пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання не пропущені.

В судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» заперечив проти задоволення скарги так як виконавче провадження відкрите з дотриманням положень Закону України «Про виконавче провадження» так як строк повторного пред`явлення виконавчого листа не закінчився, оскільки переривався відповідно до положень п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.10.2015 року) та на підставі ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» розпочався спочатку з дня закінчення дії відповідної заборони, а саме: з 23.09.2021 року.

На підставі положень ч.2 ст.450 ЦПК України суд ухвалив про подальший розгляд скарги у відсутність скаржника.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, вислухавши сторони, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні скарги за наступних підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Як встановлено судом, постановою від 14.02.2024 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна розпочала виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-10853/11 виданого 05.11.2013 року Шевченківським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором в сумі 98 690,77 доларів США, судового збору 1 700,00 грн. та 120,00 грн. збору за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

Як вбачається з відміток на виконавчому листі, він двічі був пред`явлений до примусового виконання: 12.12.2014 року був повернутий на підставі п.9 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» та 28.10.2015 року на підставі п.9 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».

В той же час, з копії постанови від 28.10.2015 року вбачається, що державний виконавець Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» повернув виконавчий лист стягувачу так як в ході примусового виконання та перевірки майнового стану боржниці державним виконавцем виявлено право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зазначене майно перебуває в іпотеці на підставі договору іпотеки №5969 від 11.06.2011 року та є забезпеченням виконання вимог кредитного договору на суму 69 500,00 доларів США.

ОСОБА_1 не надала суду доказів, що вона оскаржувала зазначену постанову та вона була скасована.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 01.12.2021 року (справа №2-10853/11, провадження №6/761/2013/021) було замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (код ЄДРПОУ 20025456, адреса: м. Київ, вул. Січових Стрільців 15) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (код ЄДРПОУ 40696815, адреса: 49089, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, оф. 205, IBAN: НОМЕР_1 , АТ КБ «Приватбанк», код банку 305299) у виконавчому листі з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04.07.2012 року у справі №2-10853/11 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвала набрала законної сили.

Пункт 9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (станом на 28.10.2015 року) передбачав, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Частиною 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на 28.10.2015 року передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.

Стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження (станом на 14.02.2024 року) передбачала строки пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Частина перша вказаної статті Закону передбачає, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Згідно з ч.5 ст.12 вказаного Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з 07.06.2014 року передбачав, що протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; , що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедури банкрутства (у редакції Закону України від 16 вересня 2020 року № 895-IX) Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через вісімнадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу, тобто 21 квітня 2021 року.

13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», відповідно до пункту 2 розділу ІІ якого Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Також 13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб», яким внесла зміни до Кодексу України з процедур банкрутства у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» та абзац четвертий пункту 2 виклала в такій редакції: «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через двадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу».

Закони № 1381-IX та № 1382-IX Президент України 21 квітня 2021 року підписав, та 22 квітня 2021 року їх опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Голос України».

Закони України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» набрали чинності 23 квітня 2021 року.

Відповідно до цих законів Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п`ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року.

Таким чином під час слухання справи встановлено, що виконавчий лист 28.10.2015 року було повернуто стягувачу у зв`язку із мораторієм на звернення стягнення на предмет іпотеки, тому згідно з положеннями ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» саме з 23.09.2021 року відраховується строк на пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання та станом на 14.02.2024 року такий строк не пропущено.

За приписами ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином, оскільки судом не встановлено порушення Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог скарги.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд

ухвалив:

В скарзі ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна про визнання протиправної та скасування постанови - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Повний текст ухвали виготовлено 19 квітня 2024 року

Суддя: Н.Г.Притула