Рішення № 118559996, 15.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 рокуСправа №160/3603/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління ПФУ в Донецькій області №046350014910 від 16.01.2024 року щодо відмови в призначенні їй пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" згідно із заявою про призначення пенсії від 08.01.2024 року;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи згідно із записами №9-13, 19-20 в її трудовій книжці серії НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплатити їй пенсію за віком відповідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" згідно із заявою про призначення пенсії від 08.01.2024 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 08.01.2024 року вона звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Проте, рішенням Головного управління ПФУ в Донецькій області №046350014910 від 16.01.2024 року їй відмовлено в призначенні пенсії. Позивач зазначає, що вказане рішення є необґрунтованим та таким, що позбавляє її права на пенсійне забезпечення, оскільки нею надано достатньо підтверджуючих документів про наявний трудовий стаж у спірний період. Також зазначає, що працівник не може нести відповідальність за неправильність внесення записів до трудової книжки, а отже спірні періоди мають бути враховані пенсійним органом до її страхового стажу періоди роботи згідно із записами №9-13, 19-20 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 року суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання вимог ухвали суду 04.03.2024 року до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком від 16.01.2024 року відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Заяву позивача опрацьовано за принципом екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Донецькій області. Страховий стаж позивача на дату звернення становить 25 років 08 місяців 18 днів. У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, Головним управлінням ПФУ в Донецькій області винесено рішення від 16.01.2024 року № 046350014910 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до трудової книжки від 30.05.1983 р. серії НОМЕР_2 до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 23.06.1984 р. по 21.07.1987 р., оскільки печатка, що засвідчує запис про звільнення не придатна для сприйняття змісту; з 23.07.1984 р. по 11.09.1987 р., оскільки рік в підставі на звільнення не придатний для сприйняття змісту. В страховий стаж протягом зазначеного періоду враховано період, протягом якого позивач здійснювала догляд за дитиною до 3-річного віку. А період з 17.09.1987 р. по 31.03.1988 р. не зарахований, оскільки печатка, що засвідчує запис про звільнення не придатна для сприйняття змісту. В страховий стаж протягом зазначеного періоду враховано період, протягом якого позивач здійснювала догляд за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. А період з 23.04.1995 р. по 11.03.1999 р. не зарахований, оскільки відсутня підстава на прийом. Враховуючи вищенаведене, відповідач-2 прийшов висновку про те, що виявлені недоліки трудової книжки є такими, що виключають можливість зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача. Відтак, рішення від 16.01.2024 №046350014910 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV прийнято на підставі та в межах чинного законодавства, яке не підлягає скасуванню, а заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню повністю.

08.03.2024 року до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 08.01.2024 р. ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням ПФУ в Донецькій області. Рішенням якого від 16.01.2024 р. №046350014910 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. З огляду на вищезазначене, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області не розглядало заяву позивача про призначення пенсії по суті та не приймало рішення про відмову в призначенні їй пенсії.

Щодо питання по суті відповідач-1 зазначає, що з трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено, що записи в трудовій книжці виконано з порушенням вимог визначених Інструкціями №162 та №58, а тому відсутні підстави зарахувати до страхового стажу період роботи позивача на підставі записів трудової книжки. Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. За таких обставин, відповідач-1 також просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену в позовній заяви, позицію відповідачів, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 08.01.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії позивача розглянуто Головним управлінням ПФУ в Донецькій області та прийнято рішення №046350014910 від 16.01.2024 року про відмову в призначенні їй пенсії за віком. Спірним рішення встановлено, що згідно із наданими документами та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 25 років 08 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки від 30.05.1983 року серії НОМЕР_1 :

- з 23.06.1984 р. по 21.07.1984 р., оскільки печатка, що засвідчує запис про звільнення не придатна для сприйняття змісту;

- з 23.07.1984 р. по 11.09.1987 р., оскільки рік в підставі на звільнення не придатний для сприйняття змісту. В страховий стаж протягом зазначеного періоду враховано період, протягом якого вона здійснювала догляд за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

- з 17.09.1987 р. по 31.03.1988 р., оскільки печатка, що засвідчує запис про звільнення не придатна для сприйняття змісту. В страховий стаж протягом зазначеного періоду враховано період, протягом якого вона здійснювала догляд за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

- з 23.04.1995 р. по 11.03.1999 р., оскільки відсутня підстава на прийом.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно із ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із даним Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності даним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

В силу статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно із статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і постанова КМУ №637 від 12.08.1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 постанови КМУ №637 від 12.08.1993 року "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.

Так, з трудової книжки позивача від 30.05.1983 року серії НОМЕР_1 встановлено, що в ній містяться записи на підтвердження спірних періодів, а саме:

- запис №8 - 21.06.1984 року прийнята тимчасово на посаду інженера групи ПОР (наказ №68-к від 20.06.1984 року);

- запис №9 - 31.07.1984 року звільнена за переводом (наказ №82-к від 24.07.1984 року);

- запис №10 - 23.07.1984 року прийнята інженером ППО (наказ №89 від 31.07.1984 року);

- запис №11 - 11.09.1987 року звільнена за переводом (наказ № 71 від 11.09.1987 року);

- запис №12 - 17.09.1987 року прийнята за переводом на посаду інженера - економіста (наказ №141к від 16.09.1987 року);

- запис №13 - 31.03.1988 року звільнена за переводом (наказ № 32к від 28.03.1988 року);

- запис №14 - 01.04.1988 року прийнята маляром 3-го розряду (наказ №4к від 04.08.1988 року);

- запис № 16 - 12.08.1991 року звільнена (наказ №59к від 14.08.1991 року);

- запис № 17 - 12.08.1991 року прийнята в дитячий дошкільний заклад (наказ №27 від 12.08.1991 року);

- запис № 18 - 17.08.1992 року звільнена (наказ №23 від 03.08.1992 року);

- запис №19 - 23.04.1995 року прийнята маляром-штукатуром 4 розряду (наказ №70 від 23.04.1995 року);

- запис №20 - 11.03.1999 року звільнена за власним бажанням (наказ №143 від 11.03.1999 року).

Відповідач-2 вказує, що записи в трудовій книжці виконано з порушенням вимог визначених Інструкціями №162 та №58, а тому відсутні підстави зарахувати до страхового стажу період роботи позивача на підставі записів трудової книжки.

Так, вимоги щодо ведення трудової книжки та оформлення записів в ній, визначені в Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 р. №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (далі - Інструкція №58).

Згідно із п.1.1 розділу І Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до абз.3 п.п.2.4 розділу 2 Інструкції №58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Суд звертає увагу, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період її роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для не включення вказаних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань та виключення відповідного періоду зі страхового стажу.

Таким чином, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.

В свою чергу, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачами суду не надано, а тому спірні періоди безпідставно не взято до уваги пенсійним органом при обрахуванні стажу позивача роботи.

Суд зазначає, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно із пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відсутність будь-якої інформації від підприємства не може бути наслідком позбавлення позивача права на призначення їй пенсії за віком, враховуючи, що остання має необхідний стаж, який підтверджується записами у її трудовій книжці.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем-2 неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірних періодів до загального стажу, а тому порушені права підлягають відновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ в Донецькій області №046350014910 від 16.01.2024 року.

Як наслідок похідна позовна вимога позивача про зарахування до її страхового стажу періодів роботи згідно із записами №9-13, 19-20 в її трудовій книжці серії НОМЕР_1 також підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позовних вимог про зобов`язання Головне управління ПФУ в Дніпропетровській призначити та виплатити позивачу пенсію за віком відповідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" згідно із заявою про призначення пенсії від 08.01.2024 року, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку №22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

З огляду на приписи розділу ІV Порядку №22 Головне управління ПФУ в Донецькій області, як структурний підрозділ, що визначений за принципом екстериторіальності, розглядало заяву про призначення пенсії та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснювало лише направлення позивачу рішення про відмову у призначенні їй пенсії, яке прийняте відповідачаем-2.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати саме Головне управління ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 08.01.2024 р., зарахувавши до страхового стажу періоди її роботи згідно із записами №9-13, 19-20 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 484,48 грн. (968,96 грн. : 2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №046350014910 від 16.01.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 08.01.2024 р., зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно із записами №9-13, №19-20 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул.Генерала Батюка, м.Слов`янськ, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі у розмірі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма