Ухвала суду № 118548374, 16.04.2024, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/21180/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2024 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Авдєєвої К.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород, в порядку спрощеного позовного провадження, позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ», що подана представником - Янєв Миколою Олександровичем, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.6 ст.259 та ч.6 ст.268 ЦПК України 16 квітня 2024 року було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали виготовлено та підписано 22 квітня 2024 року.

Позивач, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ», в особі представника - Янєв Миколи Олександровича, звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року, вказана позовна заява залишена без руху.

18.12.2023 від позивача по справі надійшло клопотання/заява про усунення недоліків.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2024 року, у справі відкрито провадження, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом)сторін.

25 березня 2024 від відповідача по справі ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, де вказано на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі з тієї підстави, що на момент відкриття провадження, а саме 13 березня 2024 року, був відсутній предмет спору, адже Відповідачем 1 було сплачено заборгованість за спожиту електричну енергію у повному розмірі, що підтверджується квитанцією 3768-2381-3645-0957 від 08.12.2023 (додається). Заборгованість за спожиту електричну енергію була сплачена Відповідачем 1 до 18.12.2023, тобто до усунення Позивачем недоліків позовної заяви, і про факт сплати заборгованості Позивач був обізнаний.

У відзиві відповідач покликається на п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, правовий висновок що міститься у постанові Великою Палатою Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19; Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20; Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження № 61-9658св20, постанови Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц.

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст. 178 ЦПК України, відповідач просить суд: відмовити у позові ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ», що подана представником - Янєв Миколою Олександровичем, до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у повному обсязі та закрити провадження у справі.

15.04.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача від 12.04.2024. Так, позивач просить: провадження у справі №308/21180/23 в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг в розмірі 6243,54 грн. закрити; стягнути понесені позивачем судові витрати у даній цивільній справі №308/21180/23 з відповідачів у повному обсязі.

При цьому у клопотання містяться покликання на: ч.1 ст. 42, ч. 1 ст. 43, ч.1 ст. 58, ч.1 ст. 64, ч.ч. 1, 2 ст. 182 ч.3 ст. 142 ЦПК України.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, згідно наявної в матеріалах справ заяви від 31.01.2024 просить розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися про розгляд справи повідомлялися належним чином. Заяв та клопотань не подавали.

Згідно ч. 1 ст. 223 Цивільно-процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Випадки відкладення розгляду справи відсутні.

Дослідивши матеріали справи, заяву позивача про закриття провадження у справі, суд приходить до наступного висновку:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ», в особі представника - ОСОБА_3 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року, вказана позовна заява залишена без руху.

18.12.2023 від позивача по справі надійшло клопотання/заява про усунення недоліків.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2024 року, у справі відкрито провадження, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом)сторін.

Разом із тим, згідно відзиву що поданий відповідачем по справі ОСОБА_1 , 08.12.2023 було сплачено заборгованість за спожиту електричну енергію у повному розмірі. На підтвердження чого в додатку до відзиву відповідачем додано квитанцію 3768-2381-3645-0957 від 08.12.2023.

Згідно наданої суду квитанції встановлено, що ОСОБА_1 , 08.12.2023 здійснено оплату за споживання електроенергії у сумі 7822,26 грн., о/р НОМЕР_1 .

Вказана обставина визнається позивачем.

При цьому, у клопотанні від 15.04.2024 представник позивача просить суд провадження у справі №308/21180/23 в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг в розмірі 6243,54 грн. закрити.

Позивач повідомляє суд, що після звернення до суду з позовною заявою у даній справі відповідач 08.12.2023 р. здійснив оплату суми заборгованості, яка стягується в рамках даної цивільної справи.

При цьому у клопотанні міститься покликання на ч.3 ст. 142 ЦПК України, яка передбачає, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, передбачено, що позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч.1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Відповідно до ч.3 ст. 206 ЦПК України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно положень ч.3 вказаної нормо учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з п.п. 2 і 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, або позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Вказані підстави є окремими і самостійними, тобто наявності однієї з них достатньо для закриття провадження у справі.

Поряд з цим за змістом п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Верховний Суд у постанові від 20.09.2021р. у справі № 638/3792/20 (провадження №61-3438сво21) зазначив, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору,якщо предмет спору був відсутній, як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/8782/16-ц роз`яснив, що мається на увазі під відсутністю предмета спору.

Так, логічно-граматичне тлумачення словосполучення«відсутність предмета спору»в контексті п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову.

Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 10.04.2019р. у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13.05.2020р. у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20), від 09.09.2020р. у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20).

Як вбачається із матеріалів справи із позовною заявою представник позивача до суду звернувся 30.11.2023, яку залишено без руху ухвалою від 05 грудня 2023.

Згідно відзиву на позовну заяву та доданих до неї доказів, відповідачем повністю погашено борг перед позивачем 08.12.2023. Вказаний факт представник позивача не заперечує та визнає.

Разом із тим, 18.12.2023 представником позивача на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху подано заяву, у якій просить відкрити провадження у справі. Про те, що відповідачем погашено заборгованість не вказує.

Як вбачається із відомостей, наданих відповідачем останній погасив заборгованість перед позивачем 08.12.2023 року, поряд з цим позов пред`явлено до суду 30.11.2023, а тому суд приходить до висновку про існування спору на момент звернення позивача до суду та в подальшому припинення його існування до відкриття провадження у справі, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Суд зазначає, що факт виконання відповідачем претензій майнового характеру після пред`явлення позову до суду не свідчить про відсутність предмету спору. Провадження по справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судового рішення, за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Матеріали справи свідчать, щопозивач з позовомдо відповідачів звернувся 30.11.2023 рокута на момент звернення до суду з даним позовом спір існував, що виключає застосування судом механізму закриття провадження з підстав відсутності предмета спору.

Підстав для неприйняття відмови від позову судом не встановлено, тому суд вважає за потрібне закрити провадження у справі.

Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду регламентується статтею 142 ЦПК України.

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість повернення позивачу 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. При подачі позову сплачено згідно платіжної інструкції №173972 від 22.11.2023 року позивачем сплачено 1878,80 грн.

Частиною 3 ст. 137 ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року по справі №379/1418/18, від 13 грудня 2022 року по справі №695/2483/20.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, від 02 грудня 2020 року по справі №317/1209/19, від 22 січня 2021 року по справі №925/1137/19, від 03 лютого 2021 року по справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року по справі №753/1203/18, від 21 грудня 2022 року по справі №357/9210/18.

Учасник справи повинен деталізувати опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Зазначення в акті приймання-передачі наданих послу переліку наданих послуг та фіксований розмір гонорару адвоката є належним розрахунком детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Наведена правова позиція узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі №922/1964/21.

В позовній заяві зазначено, що орієнтовний розрахунок судових витрат включає у себе витрати з надання професійної правничої допомоги у сумі 5000 грн.

Із витягу з договору про надання правничої допомоги від 25.04.2019 року №26, акту №66/23 про надання правничої допомоги від 29.11.2023 року, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АО №1107924 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР №21/1157 видно, що між ТОВ «Закарпаттяенергозбут» (Клієнт) та «Професійним адвокатським об`єднанням «Правовий альянс» (Об`єднання) в особі керуючого партнера Янєва Миколи Олександровича укладений договір, згідно якого клієнт доручає, а об`єднання бере на себе зобов`язання в межах умов договору про надання правової допомоги від 25.04.2019 року №26 здійснити в інтересах клієнта під час розгляду цивільної справи за позовом ТОВ «Закарпаттяенергозбут» до відповідачів у суді першої інстанції усі дії, необхідні для належного захисту інтересів клієнта. Розмір винагороди за фактично надані послуги згідно опису наданих послуг становить 5000 грн.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи встановлено, що разом з позовною заявою представником позивача адвокатом Янєв М.О. подано акт №66/23 від 29.11.2023 року про надання правової допомоги, який містить перелік наданих послуг, що входять до складу правової допомоги, а саме: вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, формування позиції клієнта у справі (2 години), надання консультацій клієнту (2 години); визначення та аналіз норм матеріального та процесуального права для підготовки позовної заяви (1,5 год.); збір та аналіз доказів необхідних, для подання позовної заяви (1 год.), підготовка та направлення в суд першої інстанції позовної заяви у справі з додатками (5 годин), направлення відповідачам копії позовної, заяви у справі з додатками (0,5 год.) Всього на загальну вартість 5000,00 грн. загальна кількість затраченого час 12 год. Тобто 416,70 грн. за годину.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 прийшов до висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв`язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов`язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 року (справа № 922/1964/21) зробила висновок про таке: «Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.».

Також Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові зробила висновок про таке: «Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.».

Слід відзначити, що положення ч.ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України є аналогічні положенням ч.ч. 3-5 та 9 ст. 141 ЦПК України.

З урахуванням встановлених обставин, на думку суду, у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 гривень не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 4 пункту 4 статті 137 ЦПК України та є не співмірним з огляду на те, що предмет спору в цій справі не є складним, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними, розгляд справи відбувся у спрощеному провадженні, та представником позивача було подано клопотання про розгляд справи без його участі, відповідачем повністю погашено борг перед позивачем 08.12.2023, вказаний факт представник позивача не заперечує та визнає, разом із тим 18.12.2023 представником позивача на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху подано заяву, у якій просить відкрити провадження у справі, про те, що відповідачем погашено заборгованість не вказує, тому суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на правничу допомогу у розмірі 833,4 гривень, які підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах на користь ТОВ «Закарпаттяенергозбут».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 142, 143, 255 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника позивачаТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ», що подана представником - Янєв Миколою Олександровичем про відмову від позову, закриття провадження у справі та розподіл судових витрат задовольнити частково.

Провадження у справі за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ», що подана представником - Янєв Миколою Олександровичем, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію - закрити.

Повернути з державного бюджету позивачу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ», 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову до суду згідно платіжної інструкції №173972 від 22.11.2023 року, а саме в розмірі 939,40 гривень.

Стягнути врівних часткахз відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 накористь позивача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» судові витрати по справі у вигляді витрат напрофесійну правничудопомогу у сумі 833,40 грн., тобто по 416,70 грн. з кожного.

Стягнути врівних часткахз відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 накористь позивача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» 50 відсотків судових витрат по сплаті судового збору у сумі 939,40 грн., тобто по 469,70 грн. з кожного.

У задоволенні решти клопотання відмовити.

Роз`яснити, що відповідно до ч.2ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В.Фазикош