Рішення № 118525730, 22.04.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2024 року № 640/9550/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка) з позовною заявою до Міністерства інфраструктури України (далі - відповідач, Міністерство, Мінінфраструктури), в якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ державного секретаря Міністерства інфраструктури України Почтарьова Андрія № 62-К від 30.05.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту у зв`язку з скороченням посади державної служби;

поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту або на іншій рівнозначній посаді державної служби;

стягнути з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день постановлення рішення суду про поновлення на роботі;

стягнути з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_1 неправомірно утримані кошти за невідпрацьовані 15 календарних днів наперед виданої основної щорічної відпустки за період роботи з 06.04.2018 по 05.04.2019;

стягнути з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 13.12.2022 № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», адміністративну справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 справу прийнято до провадження, розгляд якої визначено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення позивачки є незаконним, оскільки вона не була попереджена про наступне звільнення у порядку та спосіб, передбачені чинним трудовим законодавством України, а також мала переважне право на залишення на роботі, що проігноровано відповідачем під час прийняття оскаржуваного наказу, тож її права мають бути поновлені у заявлений нею спосіб.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому наголосив, що звільнення позивачки здійснено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним трудовим законодавством, на підставі попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності.

Позивачка подала відповідь на відзив, в якій зазначила, що, як вбачається з відзиву на позовну заяву, їй надсилалося повідомлення про наступне вивільнення на електронну адресу, проте таку адресу позивачка не зазначала в особовій справі, як офіційну для листування та обміну електронними документами, внаслідок чого станом на 31.05.2022 фактично не була обізнана про вказане повідомлення та її можливе звільнення.

Представник відповідача подав заперечення проти відповіді на відзив, в яких наголосив, що оскільки позивачка перебувала у відпустці, Мінінфраструктури не могло надіслати відповідне повідомлення про наступне звільнення на персоналізовану електронну поштову скриньку позивачки в домені серверу ІНФОРМАЦІЯ_1 . У той же час, з метою виконання вимог чинного законодавства та отримання контактної інформації працівників Міністерства для використання її при доведенні до відома державних службовців інформації або документів Мінінфраструктури 04.08.2021 було видано окреме доручення № 223/10/11-21, на виконання якого 05.08.2021 внутрішнім листом № 47/7524-21 надано контактну інформацію працівників Директорату, у тому числі позивачки, зокрема, адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 Тож на вказану адресу позивачці й надсилалось повідомлення про наступне вивільнення.

Позивачка надала додаткові пояснення, в яких вказала, що використана електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 не є підтвердженою нею та ніколи не надавалась відповідачу для офіційного листування, в особовій справі нею не зазначалась, тож її використання як належної є протиправним.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 8031-791866-2017, відповідним місцем проживання позивачки значиться: АДРЕСА_1 . Позивачка мати двох дітей 2009 та 2018 року народження.

З 02.06.2008 позивачка прийняла присягу державного службовця та працювала у Міністерстві транспорту та зв`язку України на посадах: провідного спеціаліста відділу кадрової роботи з керівниками підприємств Управління кадрів до 02.09.2008; з 02.09.2008 по 04.03.2011 на посаді головного спеціаліста відділу державної служби навчальних закладів та підвищення кваліфікації Управління кадрів; з 04.03.2011 працювала в Міністерстві інфраструктури України на посаді головного спеціаліста; 02.11.2016 переведена на посаду головного спеціаліста відділу технічної політики у сфері залізничного транспорту та метрополітену Департаменту державної політики в галузі залізничного транспорту; 17.03.2020 у зв`язку з введенням в дію штатного розпису на 2020 рік позивачка була переведена на посаду головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Департаменту залізничного транспорту.

Позивачка подала державному секретарю Міністерства заяву від 17.05.2022 про готовність стати до роботи з 31.05.2022 у зв`язку з тим, що 30.05.2022 спливає термін відпустки по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду.

Наказом Міністерства від 30.05.2022 № 62-К позивачку звільнено з посади головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту 31 травня 2022 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Цим же наказом з позивачки утримано за невідпрацьовані 15 календарних днів наперед виданої основної щорічної відпустки за період роботи з 06.04.2018 по 05.04.2019.

Позивачка звернулась 01.06.2022 до Міністра Міністерства з вимогою про надання їй копій документів по звільненню та повідомила про незаконність дій державного секретаря щодо звільнення.

Натомість відповідач зазначив, що звільнення позивачки відбулося на підставі попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності від 20.08.2021, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статей 22, 24 Закону України «Про відпустки», що направлялось позивачці на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 (згідно з відомостями внутрішнього листа № 47/7524-21, складеного на виконання окремого доручення Державного секретаря Міністерств від 04.08.2021 № 223/10/11-21).

При цьому вказав, що з 08.10.2018 по 30.05.2021 позивачка перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; з 31.05.2021 по 30.11.2021 і з 01.12.2021 по 30.05.2022 позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, після закінчення якої її було правомірно звільнено.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, вважаючи своє звільнення протиправним, позивачка звернулась з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто

Виходячи з наведених норми основного закону, у зв`язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 Положення по Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460 (далі - Положення № 460) Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Повноваження керівника державної служби у Мінінфраструктури здійснює державний секретар Мінінфраструктури (пункт 10-1 Положення № 460).

Державний секретар Мінінфраструктури відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату Мінінфраструктури, укладає та розриває з ними контракти про проходження державної служби у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності (підпункт 7 пункту 10-2 Положення № 460).

Згідно з пунктом 12 Положення № 460 гранична чисельність державних службовців та працівників Мінінфраструктури затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структура апарату Мінінфраструктури затверджується Міністром.

Штатний розпис і кошторис Мінінфраструктури затверджуються державним секретарем Мінінфраструктури за погодженням з Мінфіном.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з пунктами 4, 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII, у Законі вживаються терміни у такому значенні, зокрема: посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Відповідно до частини першої, другої статті 3 Закон № 889-VIII регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Дія цього Закону поширюється на державних службовців, окрім іншого, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Частинами другою, третьою статті 5 Закон № 889-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Таким чином, норми Закону № 889-VIII є спеціальними по відношенню до норм Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція констатована Верховним Судом у постанові від 03.08.2023 у справі № 420/7234/21 та є обов`язковою до застосування в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

За приписами пункту 1 частини першої, частини третьої, п`ятої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Таким чином, процедура скорочення держслужбовців має певні особливості, зокрема: державному службовцю має бути вручено (направлено) письмове попередження за 30 днів до дня звільнення; за наявності можливості одночасно запропоновано іншу посаду; враховано переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Статтею 42 Кодексу законів про працю України закріплено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, сімейним - при наявності двох і більше утриманців.

Судом з матеріалів справи встановлено, що наказом Мінінфраструктури від 28.07.2021 № 393 затверджена структура апарату Міністерства штатною чисельністю 262 одиниці. Наказом Міністерства від 05.08.2021 № 413 «Про введення в дію структури та штатного розпису Міністерства інфраструктури України на 2021 рік» введено з 16.08.2021 структуру апарату Мінінфраструктури. Внаслідок вказаних змін у структурі апарату Мінінфраструктури на 2021 рік відсутній самостійний структурний підрозділ - Директорат залізничного транспорту.

Разом з тим, у зв`язку із перебуванням позивачки з 31.05.2021 по 30.11.2021 у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, тобто на момент реалізації наведених змін, Мінінфраструктури 22.08.2021 було надіслано позивачці попередження про наступне звільнення у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що працівниками Управління персоналу Мінінфраструктури складено протокол від 20.08.2021 відповідно до вимог Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1042.

Вважаючи такий спосіб повідомлення позивачці про наступне звільнення належним, відповідач не вживав інших заходів додаткового повідомлення її про відповідні обставини та, як наслідок, звільнив позивачку 31.05.2022, тобто на наступний день після закінчення відпустки для догляду за дитиною.

Водночас судом встановлено, що відповідно до повідомлення від MailRelay ІНФОРМАЦІЯ_3 доставка отримувачу ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснена, але сервер призначення не надіслав повідомлення про це ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідно до статті 9-1 Закону № 889-VIII доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

Таким чином, суд вбачає, що Закон № 889-VIII фактично дав керівнику державної служби право вибору способу повідомлення державного службовця, зокрема, за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти. Одночасно ж суд вважає, що відповідні контактні дані мають використовуватися роботодавцем саме з наявних в особовій справі даних.

Разом з тим, з наявних у справі доказів, суд не вбачає належне виконання відповідачем вимог Закону № 889-VIII щодо обов`язкового вручення (направлення) письмового попередження про наступне звільнення позивачці, у встановленому вказаним законом порядку та спосіб.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження надання позивачкою адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 , на яку відповідач надіслав повідомлення про наступне звільнення, як офіційної для листування (надіслання документів та інформації), у тому числі зазначення її в особовій справі, відповідачем суду не подано, як і не подано ґрунтовних пояснень щодо походження даних про вказану електронну адресу.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивачка не була належним чином та у встановленому порядку, повідомлена про наступне звільнення, що є обов`язковою передумовою для законного звільнення.

У взаємозв`язку з вищенаведеним в сукупності суд дійшов висновку про протиправність наказу державного секретаря Міністерства № 62-К від 30.05.2022 про звільнення позивачки з посади головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту у зв`язку з скороченням посади державної служби.

За приписами частин першої-другої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи наведені норми та встановлення судом незаконності звільнення позивачки, суд робить висновок про те, що позивачка підлягає поновленню на посаді, з якої її було незаконно звільнено, тобто на посаді головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту Мінінфраструктури з 01.06.2022.

Також позивачка має право на отримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2022 по 22.04.2024.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Із пункту 5 зазначеного Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з нормами тривалості робочого часу за 2022-2024 роки, за час вимушеного прогулу кількість робочих днів позивачки склала 489 дні.

Згідно з довідкою про доходи № 17-42 від 25.07.2022, складеної Міністерством, середньоденна заробітна плата позивачки складає 525,58 грн.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивачки за період з 01.06.2022 по 22.04.2024 (включно) становить 257 008,62 грн (525,58 грн х 489 дні).

Одночасно суд зазначає, що відповідно до пунктів 2 ,3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, дане рішення в частині поновлення позивачки на посаді головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту Мінінфраструктури з 01.06.2022, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнень за один місяць у розмірі 11037,18 грн належить звернути до негайного виконання.

Щодо інших вимог позивачки, суд зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статі 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.

Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Отже, психологічне напруження, розчарування й незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Водночас слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

В силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постановах від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а і від 24.03.2020 у справі №818/607/17.

Позивачкою у даній справі подано виписку з огляду сімейного лікаря від 16.08.2022, відповідно до якого встановлено основний діагноз - гіпертонія нескладена та супутній - неврастенія, внаслідок анамнезу: стрес, у зв`язку зі звільненням.

Враховуючи вказане, суд вважає, що незаконне звільнення позивачки призвело до втрати життєвого комфорту та нормальної життєдіяльності як у професійній сфері, так і в сім`ї, оскільки не могло не вплинути на приватне життя. До того ж тривалий стан невизначеності у якому позивачка перебуває через незаконне звільнення є доведеним та обґрунтованим і свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконним звільненням позивачки та її стражданнями (стресом), приниженням у зв`язку з такими діями відповідача.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд доходить висновку, що внаслідок незаконного звільнення, вчиненого відповідачем, позивачка зазнала моральних страждань, тож наявні підстави для стягнення на її користь моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

Окрім того, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами доводи позивачки щодо неправомірного утримання з неї коштів за невідпрацьовані 15 календарних днів наперед виданої основної щорічної відпустки за період роботи з 06.04.2018 по 05.04.2019.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Всупереч наведених вимог процесуального закону, відповідач належними та допустимими доказами не довів правовірності прийнятого ним спірного наказу.

У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного суду України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У взаємозв`язку з вищенаведеним та керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ державного секретаря Міністерства інфраструктури України Почтарьова Андрія № 62-К від 30.05.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту у зв`язку з скороченням посади державної служби.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту Міністерства інфраструктури України з 01.06.2022.

4. Стягнути з Міністерства інфраструктури України (ЄДРПОУ 37472062) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2022 по 22.04.2024 (включно) в сумі 257008,62 грн (двісті п`ятдесят сім тисяч вісім гривень 62 копійки).

5. Стягнути з Міністерства інфраструктури України (ЄДРПОУ 37472062) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) неправомірно утримані кошти за невідпрацьовані 15 календарних днів наперед виданої основної щорічної відпустки за період роботи з 06.04.2018 по 05.04.2019.

6. Стягнути з Міністерства інфраструктури України (ЄДРПОУ 37472062) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заподіяну моральну шкоду у розмірі 10000 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).

7. В інші частині позовних вимог - відмовити повністю.

8. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту Міністерства інфраструктури України з 01.06.2022, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнень за один місяць у розмірі 11037,18 грн (одинадцять тисяч тридцять сім гривень вісімнадцять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.