Рішення № 118525696, 22.04.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2024 року м. Київ №640/23003/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу

за позовомОсоби без громадянства ОСОБА_1 доЦентрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області провизнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся особа без громадянства ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київської області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 07.07.2020 року №131 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 07.07.2020 року особі без громадянства ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області здійснити видачу посвідки на постійне проживання особі без громадянства ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, прийняте відповідачем з формальних причин та без дослідження усіх обставин, що могли вплинути на його прийняття.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у липні 2020 року отримало інформацію від ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області отримано подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання. Відповідно до інформації, зазначеної у поданні Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, у ході виконання доручення слідчого ГУНП у м. Києві у рамках розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР 28.02.2019 №42019100000000155 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.366 КК України (службове підроблення) встановлено, що позивач з метою отримання громадянства України надав до ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області довідку про знання української мови видану спеціалізованою школою №112. Однак працівниками СБУ з`ясовано, що зазначену довідку позивач у навчальному закладі не отримував. Отже у діях позивача вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст.358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) та відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію» є підставою для скасування дозволу на імміграцію. Відповідач вважає, що діяв межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Ухвалено заяву про поновлення строк звернення до суду вирішити після надання відповідачем відзиву на позов.

12.05.2023 від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/23003/22 на виконання Закону України №2825-IX від 13.12.2022 «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Жуку Р.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 адміністративну справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

Особа без громадянства ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , 31.08.2018 звернувся з клопотанням до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) про надання йому дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 ч.3, ст.4 Закону України «Про імміграцію» як особі, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки, та надав відповідні документи, що засвідчують подружні стосунки.

Шлюб з громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого 10.06.2016, зареєстрований 10.06.2016.

11.06.2019 прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію на підставі Висновку за результатами розгляду клопотання особи без громадянства ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну та видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_3 від 24.06.2019.

08 грудня 2020 року позивачу під час перетину державного кордону в аеропорту «Бориспіль» було відмовлено в перетині державного кордону без повідомлення причин. У зв`язку з цим 09.07.2021 позивачем було укладено договір з адвокатом про надання правової допомоги та останньою направлено адвокатський запит до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.

У відповідь на запит адвоката до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 28.07.2021 отримано матеріали щодо скасування дозволу на імміграцію позивача.

03.06.2020 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшло подання Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області від 01.06.2020 про скасування позивачу дозволу на імміграцію та заборони в`їзду на території України терміном на 5 (п`ять) років.

Так, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановлено, ще 31.08.2018 позивач звернувся до ГУДМС України в м. Києві з заявою про надання дозволу на імміграцію на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону, як особа, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки. Відповідно до інформації зазначеної у поданні ГУ СБУ у м. Києві Київській області, працівниками вказаного органу, під час виконання доручення слідчого ГУНП у м.Києві наданого у рамках розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.02.2019 за №42019100000000155, за ознаками кримінальної правопорушення передбаченого ч.1 ст.366 КК України (службове підроблення), здійснено комплекс заходів спрямованих на встановлення осіб причетних до протиправної діяльності.

У ході заходів встановлено, що позивач, з метою прийняття громадянства України надав до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області довідку про знання української мови в обсязі, достатньому для спілкування видану спеціалізованою школою І-ІП ступенів з поглибленим вивченні іноземних мов ім. Т. Шевченка № 112.

Однак, працівниками ГУ СБУ у м. Києві та Київській області з`ясовано, зазначений іноземець вказану довідку у навчальному закладі не отримував, У такому закладі відсутні акредитація та повноваження для проведен іспитів іноземцям зі знання української мови.

Отже, у зазначених діях позивача вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст.358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів).

Зазначене вище свідчить, що дії позивача на території України становлять загрозу національній безпеці, громадському порядку в Україні.

Згідно висновку від 07.07.2020 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, інформація, викладена у поданні Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, є підставою скасування іноземцю дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів з та 4 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 07.07.2020 року прийнято рішення №131 про скасування позивачу вищевказаного дозволу на імміграцію в Україну та рішення №80112500012338 про скасування вищевказаної посвідки на постійне проживання.

При прийнятті вказаного рішення відповідач послався на вимоги пункти 3 та 4 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001, пп.1 п.64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, п.21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача від 07.07.2020 №131 та №80112500012338 позивач звернувся до суду з даним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно норм статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

За статтею 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію". Відповідно до приписів частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону №2491-ІІІ, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. У свою чергу, дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону, передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

У свою чергу, згідно вимог ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому, порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (із змінами і доповненнями) (далі також - Порядок № 1983).

Відповідно до норм пункту 12 Порядку № 1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; проводять перевірку законності перебування в Україні іммігранта з використанням інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система Аркан), або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби; проводять перевірку даних іммігранта за банками даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 10 Закону України Про імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів).

Пунктами 21, 22 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1983, ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Суд зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається із матеріалів справи, дозвіл на імміграцію позивача був скасований на підставі пунктів 3 та 4 частини першої статті 12 Закону №2491-III ( дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;).

Підставою для прийняття такого рішення стало подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 01.06.2020 щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну іноземцю у зв`язку з тим, що суспільна небезпека дій позивача полягає у протиправному зміненні статусу юридичної чи фізичної особи за рахунок використання підробленого офіційного документа, що не лише порушує нормальну діяльність органів державної влади, органів самоврядування, підприємств, установ, організацій, та може завдати істотної шкоди правам і законним інтересам фізичних чи юридичних осіб та сприяє вчиненню інших більш тяжких злочинів.

З огляду на те, що позивач є вихідцем з країн терористичного ризику, а також використання ним однієї із схем незаконної легалізації в Україні, якими користуються члени та прихильники міжнародних терористичних організацій та релігійно-екстремістських угрупувань, може свідчити про намір вказаної особи використати отриманий статус для потрапляння до країн ЄС.

Зазначене вище свідчить, що дії позивача на території України становлять загрозу національній безпеці, громадському порядку в Україні.

Згідно зазначеного подання, у діях ОСОБА_3 ) вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст.358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів).

Відповідно до змісту подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 01.06.2020, останній просив скасувати дозвіл на імміграцію позивача на підставі пунктів 3 та 4 частини першої статті 12 Закону №2491-III.

Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну позивач звернувся 31.08.2018.

Приписами п.2 ч.3 Закону України №2491-ІІІ встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, у тому числі перевірку обставин, визначених статтею 4-1 цього Закону, відсутності підстав для відмови у його наданні, надсилає запити до заінтересованих органів державної влади з метою отримання інформації про наявність/відсутність підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Отже, станом на час надання позивачу дозволу на імміграцію в України відповідачу мали бути відомі факти та обставини, про які зазначено у висновку щодо скасування позивачу дозволу на імміграцію, оскільки відповідач проводив відповідну перевірку позивача та мав об`єктивно встановити ще під час первісного проведення перевірки заяви позивача про надання дозволу на міграцію від 10.02.2020, відповідно до норм пункту 12 Порядку № 1983.

Ураховуючи викладене на переконання суду відповідач після надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, до прийняття оскаржуваного рішення, не виникло нових обставин, які б становили підставу для скасування його дозволу на імміграцію.

Поряд з тим суд зазначає, що так статтею 358 Кримінального кодексу України передбачено покарання за підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів.

Водночас, під підробленням документа потрібно розуміти як повне виготовлення сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних записів, знищення частини тексту, витравлення, підчистка, змивання, підробка підпису, переклеювання фотографій, проставлення на документі відбитка підробленої печатки тощо).

В той же час, відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження факту подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, таких як вирок суду за статтею 358 Кримінального кодексу України.

Згідно приписів статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки підробка (фальшування) документів є кримінальним діянням, встановлення даного факту має підтверджуватись виключно вироком суду в рамках кримінального провадження, а відтак, до набрання вироком законної сили, особа не може вважатися такою, що скоїла підробку документу.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 в адміністративній справі № 820/1293/16.

Враховуючи, що факт отримання позивачем дозволу імміграцію, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту не встановлено у судовому порядку, а подання ГУ СБУ у м.Києві та Київській області від 01.06.2020 не може слугувати достатньою правовою підставою для скасування рішення про дозволу на імміграцію в Україну та видано посвідку на постійне проживання.

На час прийняття оскаржуваного рішення, відповідач не мав належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем дій, спрямованих на встановлення наявності підстав для застосування положень пунктів 3 та 4 частини першої статті 12 Закону №2491-III.

Тобто, на час прийняття оскаржуваного рішення Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області не мало належних та допустимих доказів, що дії позивача з моменту отримання ним дозволу на імміграцію становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні або ж ним порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

При цьому суд зауважує щодо неприпустимості перекладення на позивача відповідальності за можливі помилкові або умисні протиправні дії посадових осіб скаржника при наданні йому дозволу на імміграцію в Україну у 2019 році.

Аналогічна правова позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №820/2262/17, яка є обов`язковою до застосування згідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку суд вважає для належного захисту прав та інтересів позивача слід зобов`язати відповідача здійснити видачу посвідки на постійне проживання особі без громадянства ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №810/4277/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81399569), яка підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

VІ. Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 908,00 грн.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись ст.ст. 139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.07.2020 року №131 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 07.07.2020 року особі без громадянства ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області здійснити видачу посвідки на постійне проживання особі без громадянства ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь Особа без громадянства ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Жук Р.В.