Рішення № 118525668, 22.04.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2024 року № 640/23385/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить:

-визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації у ОСОБА_1 ;

-зобов?язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларацію про відмову від громадянства російської федерації та видати ій довідку про реєстрацію громадянином України.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона є уродженкою російської федерації та отримала громадянство України відповідно до Указу Президента України №375/2018 від 19.11.2018. По причині того, що її не повідомили належним чином про наявність Указу Президента від 2018 року довідку про реєстрацію особи громадянином України №1458/20 позивачка отримала лише 08.07.2020. Також їй було видане тимчасове посвідчення громадянина України від 06.07.2020 строком дії до 19.11.2020. Для отримання документа про припинення іноземного громадянства відповідно до положень Закону України «Про громадянство» залишилось лише п`ять місяців. Зазначила, що російська федерація лише в серпні 2020 року відкрила кордон. Крім того у зв`язку з побоюванням захворіти на COVID-19 знаходячись на території рф так як ризик був великий у зв`язку з тим, що рф приховувала дійсні цифри захворюваності вона не мала намір їхати та отримувати документи в рф та залишати свою малолітню дитину в Україні. На її неодноразові звернення до консульства рф в Україні, щодо запису на отримання необхідних документів відповіді не надходило. Вона зверталась з листом до ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київський області з проханням продовжити термін для подачі документів підтверджуючих вихід із громадянства рф, але їй було відмовлено. Позивачка зверталась з заявою про оформлення паспорта громадянина України і разом з усіма необхідними документами додала декларацію про відмову від громадянства російської федерації. Але відповідач протиправно та безпідставно відмовив їй в оформленні та прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації у зв`язку з існуванням незалежних від позивача причин неотримання документа про його припинення.

Відповідач направив на адресу суду відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову у зв`язку з тим, що позивачка, звертаючись до суду з адміністративним позовом, обґрунтовує не подання нею документа про припинення громадянства рф, неможливістю з незалежних від неї причин отримання такого документа від уповноваженого на те органу рф, оскільки згідно абзацу 13 статті 1 Закону незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, зокрема, є - вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України. Відповідач зазначає, що слід звернути увагу, що при оформленні припинення іноземного громадянства (підданства) необхідно застосовувати суму мінімальної заробітної плати, яка встановлена законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України. Позивачка як громадянин рф, за оформлення заяви про вихід з громадянства рф в загальному або спрощеному порядку має сплатити лише збір за вчинення консульських дій (65 дол. США або 1820 грн.), і не зобов`язана сплачувати збір на покриття фактичних видатків (13 дол. США або 364 грн.), що разом становить 2 184 грн. Відповідач зазначив, що сума збору за вчинення консульських дій (65 дол. США або 1820 грн.) не перевищує мінімальну заробітну плату у місячному розмірі яка складала на момент дати набуття позивачем громадянства України (19.11.2018 року) 3 723 грн., тобто, вартість оформлення не має перевищувати 1861,50 грн.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2021 у справі було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/23385/21 до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/23385/21 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2023 справу №640/23385/21 прийнято до провадження судді Леонтовича А.М.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Позивачка - громадянка російської федерації 22.05.2017 подала Президентові України заяву про прийняття до громадянства України відповідно до статті 9 Закону України «Про громадянство України» (далі - Закон).

Разом із заявою про прийняття до громадянства України позивач подала зобов`язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України та припинити громадянство (підданство) російської федерації (далі - рф).

03.07.2020 позивачка подала до ЦМУ ДМС заяву-анкету №223 «Про оформлення тимчасового посвідчення громадянина України».

06.07.2020 ЦМУ ДМС прийнято рішення про те, що позивачка є громадянкою України та документовано позивачку тимчасовим посвідченням громадянина України терміном дії до 19.11.2020.

08.07.2020 позивачці видана довідка №1458/20 «Про реєстрацію особи громадянином України» про те, що Указом Президента України №375/2018 від 19.11.2018 вона набула громадянство України на підставі статті 9 Закону.

Довідка видана до посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.11.2016, орган видачі 3201 і є підставою для оформлення документа, що підтверджує громадянство України, а саме тимчасового посвідчення громадянина України.

08.07.2020 видано тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 . Тимчасове посвідчення громадянина України відповідно до Закону посвідчує особу та підтверджує її належність до громадянства України.

Позивачка, вважаючи наявність в неї незалежної причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства звернулась до відповідача із заявою про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації

Відповідачем надано відповідь на вказане звернення зі змісту якої убачається, що позивачці відмовлено в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації.

Мотивом відмови було те, що, у відповідача відсутні підстави для прийняття від позивачки декларації про відмову від громадянства російської федерації,

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації та видачі довідки про реєстрацію позивачки громадянином України протиправними, позивачка звернулась до суду із адміністративним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-III (надалі - Закон № 2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до визначень, які містить частина перша статті 1 Закону №2235-III, громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Положенням статті 6 Закону № 2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини першої вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

Так, особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства (частина перша статті 8 Закону № 2235-III).

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2235-III іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, зобов`язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина перша статті 1 Закону №2235-III).

Відповідно до частини восьмої статті 8 Закону №2235-III особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Так, із частиною першою статті 1 Закону №2235-III, декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Частиною першою статті 9 Закону №2235-III передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

За правилами пункту 2 частини другої статті 9 Закону №2235-III однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства - є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України (частина перша статті 1 Закону №2235-III).

Аналізуючи вищезазначене, суд зазначає, що особа, яка набула громадянство України, зобов`язана протягом двох років подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав або, у випадку неможливості надання такого документу з незалежних від них причин, декларацію про відмову від іноземного громадянства. При цьому, до незалежних причин законодавцем віднесено, зокрема, якщо вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок).

Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Пунктом 119 Порядку №215 передбачено, що особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

VI. Оцінка суду

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати, на момент, коли позивач набув громадянство України становив 3723,00 грн.

Суд дійшов висновку, що у даному випадку вартість оформлення припинення громадянства російської федерації перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли позивач набув громадянство України.

Посилання відповідача, що станом на 26.04.2018 розмір консульського збору за оформлення заяви про вихід з громадянства російської федерації складає 1820 гривень, для заявників - громадян російської федерації , то суд зазначає наступне.

Це є лише визначена сума консульського збору за оформлення заяви про вихід із громадянства російської федерації і складає вона 1820,00 грн.

В той же час повна вартість процедури оформлення виходу із громадянства російської федерації становить 4004,00 грн.: консульський збір за оформлення заяви про вихід із громадянства 1820 грн., консульський збір за видачу довідки про відсутність громадянства Російської Федерації, збір за відшкодування фактичних розходів 364 грн.

Відповідно до абз. 13 ст. 1 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що незалежною від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, випадок, коли вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Таким чином, вартість у розмірі 4004,00 грн. за подання заяви про вихід з громадянства російської федерації перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати.

В свою чергу, як уже зазначалося вище, у разі, якщо вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України, є незалежною від особи причиною ненадання документа про припинення іноземного громадянства.

Оскільки, вартість оформлення припинення громадянства російської федерації на момент набуття позивачем громадянства України перевищувала половину розміру мінімальної заробітної плати в Україні, позивачем було подано декларацію про відмову від іноземного громадянства, яку відповідачем було не прийнято та повернуто позивачу.

З урахуванням вищевикладеного, суд погоджується з доводами позивачки, що відповідачем протиправно відмовлено позивачці у прийнятті декларації про відмову від громадянства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та про те, що у даному випадку належним способом захисту буде зобов`язання відповідача прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства рф та видати їй довідку про реєстрацію громадянином України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ШААС від 29.07.2021 у справі №320/6513/20.

Крім того, суд вважає, що для вирішення цієї справи також ключовим є з`ясування питання чи можна вважати, що документ про припинення громадянства від російської федерації позивачкою не отримано з незалежних від неї причин.

Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 Федерального закону "Про громадянство Російської Федерації" (далі - Закон).

Стаття 20 Закону підставами відмови у виході з громадянства російської федерації визначає, що вихід із громадянства російської федерації не допускається, якщо громадянин російської федерації:

а) має не виконане перед російською федерацією зобов`язання, встановлене федеральним законом;

б) залучений компетентними органами російської федерації як обвинувачуваного у кримінальній справі або щодо нього є набрав законної сили і підлягає виконанню обвинувальний вирок суду;

в) не має іншого громадянства та гарантій його набуття.

Слід зазначити, що стаття 32 Закону, яка визначає прядок подання заяв з питань громадянства російської федерації, встановлює наступне.

Заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника, зокрема:

б) особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - дипломатичне представництво або консульська установа російської федерації, що знаходяться за межами російської федерації.

Заява подається особисто заявником.

У випадку, якщо заявник не може особисто подати заяву у зв`язку з обставинами, що мають винятковий характер та підтверджені документально, заяви та необхідні документи можуть бути передані для розгляду через іншу особу або надіслані поштою. У цьому випадку справжність підпису особи, яка підписала заяву, та вірність копії документа, що додається до заяви, її оригіналу засвідчуються нотаріально.

Порядок розгляду питань громадянства російської федерації регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства російської федерації, затвердженим 14 листопада 2002 р. № 1325.

Цим Положенням, прийнятим відповідно до Закону, встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства російської федерації, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства російської федерації.

Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід з (припинення) громадянства РФ.

Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 Федерального закону, вихід із громадянства російської федерації не допускається.

При виході з громадянства російської федерації на підставі частини першої статті 19 Федерального закону особа, яка проживає на території російської федерації, разом із заявою (додаток №4) подає документ повноважного органу іноземної держави про наявність у заявника іншого громадянства або підтвердження можливості надання йому іншого громадянства у разі виходу з громадянства російської федерації, військовий квиток (для громадян чоловічої статі віком від 18 до 27 років, які проживають на території російської федерації) з позначкою про закінчення проходження військової служби за призовом (для тих, хто пройшов військову службу за призовом або альтернативну цивільну службу) або з позначкою "не придатний до військової служби" або "обмежено придатний до військової служби" (для визнаних непридатними або обмежено придатними до військової служби за станом здоров`я), а також документ податкового органу російської федерації про відсутність заборгованості зі сплати податків.

При виході з громадянства російської федерації на підставі частини другої статті 19 Федерального закону особою, яка проживає на території іноземної держави, разом із заявою (додаток № 5) подаються:

документ, що підтверджує дозвіл повноважного органу іноземної держави на проживання у цій державі (у разі відсутності цих даних у паспорті заявника);

документ про зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання Російської Федерації (у разі відсутності цих даних у паспорті заявника);

документ повноважного органу іноземної держави про наявність у заявника іншого громадянства або підтвердження можливості надання заявнику іншого громадянства у разі виходу з громадянства російської федерації;

документ податкового органу російської федерації про відсутність заборгованості зі сплати податків.

Судом встановлено , що позивачка намагалась отримати необхідні документи для відмови від громадянства російської федерації в консульстві рф, але консульство не відповідало на листи позивача. Прибути до російської федерації та самостійно зібрати необхідні документи також було неможливо у зв`язку із закритими кордонами так ризик захворіти на COVID-19.

Загальновідомим фактом є те, що у 2020 році у світі оголошено пандемію коронавирусной інфекції. Пандемія COVID-19 - викликана коронавірусом SARS-CoV-2. Спалах вперше був зафіксований в Ухані, Китай, в грудні 2019 року. 30 січня 2020 року Всесвітня організація охорони здоров`я оголосила цей спалах надзвичайною ситуацією у сфері охорони здоров`я, що має міжнародне значення, а 11 березня 2020 року - пандемією.

Оголошення пандемії, в свою чергу зумовило, зупинення авіасполучення між країнами.

Отже, суд вважає, що позивачкою вживались заходи щодо отримання документу підтверджуючого факт відмови від громадянства російської федерації.

Крім того ОСОБА_1 , за час проживання з 30 жовтня 2014 року, на території України, 12 грудня 2014 року одружилася з громадянином України ОСОБА_2 , та ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину ОСОБА_3 . Постійно проживає з сім`єю на житловій площі чоловіка. За час перебування на території України ОСОБА_1 не порушувала чинного законодавства України, та зробила все залежне від неї, для отримання громадянства України.

У той же час, як зауважила позивачка, у Закон №2235-III не внесені зміни щодо незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства, а відтак вона вирішила звернутися до відповідача з заявою, в якій навела обставини щодо неможливості подачі документа про припинення громадянства (розрив України дипломатичних відносин з російською федерацією та неможливість отримати документ про припинення громадянства) та подала разом з заявою декларацію про відмову від іноземного громадянства (громадянства рф), яку відправив поштовим зв`язком - цінним листом з описом вкладення.

Однак, відповідач відмовив позивачці в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації у зв`язку з існуванням незалежних від позивачки причин неотримання документа про його припинення та зазначив, що звернення позивачки щодо громадянства України, розглянуто та наразі відсутні підстави для прийняття декларації замість документу про припинення громадянства.

Суд також враховує, що з 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Кількома наступними Указами продовжено строк дії воєнного стану, який діє станом і на час розгляду цієї справи.

Консульські установи країни агресора, що розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують, що унеможливлюють отримання документа про припинення громадянства.

У той же час, зміни у зв`язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище.

Відповідач у відповідь жодним чином не заперечив та не спростував це.

У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі Рисовський проти України також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування». ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі». Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії».

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Таким стандартам поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає.

Враховуючи вищевикладене, позивачка мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене в сукупності суд дійшов висновку, що неотримання позивачкою документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III позивачка має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Тому, відмова відповідача у прийнятті у позивачки декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації з позиції суду є протиправною.

Щодо інших вимог позивачки суд враховує і таке.

Відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачці в прийнятті такої декларації.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач не розглянув по суті звернення позивачки, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації та протиправно зобов`язав її подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації позивачки.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

При обранні способу захисту прав позивача у даному випадку суд враховує приписи статті 245 КАС України та зазначає наступне.

У разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі №826/11251/18.

У справі не має доказів, які б свідчили про відсутність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що слід зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області прийняти у позивачки декларацію про відмову від громадянства російської федерації та оформити і надати їй довідку про реєстрацію громадянином України.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Враховуючи задоволення позову, на користь позивачки слід присудити понесені нею судові витрати в розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації у ОСОБА_1 .

Зобов?язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А) прийняти у ОСОБА_1 (РНОКПП відсутній, адреса проживання: АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларацію про відмову від громадянства російської федерації та видати їй довідку про реєстрацію громадянином України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП відсутній, адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 22.04.2024