Рішення № 118519605, 22.04.2024, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

22 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/173/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Керівника Козелецької окружної прокуратури

вул. Євгена Лоскота, 1, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000, в інтересах держави в особі

позивача-1: Державної екологічної інспекції у Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 38053846, вул. Пантелеймонівська, 12, м. Чернігів, 14017

позивача-2: Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04412419, вул. Соборності, 27, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000

до відповідача: Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп»,

код ЄДРПОУ 31187172, вул. Польова, 1, с. Кошани, Чернігівський район, Чернігівська область, 17061

Предмет спору: про відшкодування шкоди в розмірі 513 364,54 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп» про відшкодування шкоди в розмірі 513 364,54 грн, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Процесуальні дії у справі.

У позовній заяві прокурор просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду. Також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала суду від 21.02.2024 була доставлена відповідачу в електронній формі в його електронний кабінет в ЄСІТС 21.02.2024 о 20:28, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 27.02.2024, для подання відповідачем відзиву 08.03.2024.

Заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження у встановлений судом строк від відповідача до суду не надходило.

04.03.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у тому числі доказами їх направлення іншим учасникам справи.

11.03.2024 від Козелецької окружної прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив з доданими до неї документами, у тому числі доказами її направлення іншим учасникам справи (направлена до суду 07.03.2024).

Суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів подані учасниками справи заяви по суті (відзив відповідача та відповідь прокурора на відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною поведінкою Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп», яка полягає у незабезпеченні ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій території, що призвело до незаконної порубки 26-ти сироростучих дерев породи дуб на земельній ділянці поблизу с. Мостище Чернігівського (колишнього Козелецького) району у лісовому масиві кварталу №153 виділу №4, яка перебуває у постійному користуванні відповідача. Зважаючи на те, що відповідачем не дотримано вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, з останнього підлягає стягненню шкода, заподіяна даною незаконною вирубкою дерев, у розмірі 513 365,54 грн.

Відповідач у відзиві на позов заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, з огляду на наступне:

- відповідач вживав заходів для забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок, у тому числі проводив спеціальні рейди, в ході одного з яких і виявив незаконну порубку сироростучих дерев дубу і повідомив про цей факт органам поліції. Відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка у вигляді бездіяльності, а сам він є потерпілим у кримінальному провадженні №12021270350000165, відкритому за фактом незаконної вирубки дерев;

- відсутні підстави для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності відповідно до вимог ст. 1172 ЦК України, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів вини відповідних працівників відповідача. Прокурор має намір стягнути збитки, вчинені третьою особою, з потерпілої сторони, що не відповідає нормам чинного законодавства;

- прокуратурою не надано доказів, які підтверджують заходи, що вживалися останньою стосовно документального підтвердження неефективної роботи державної екологічної служби та селищної ради по стягненню збитків. У матеріалах справи наявні лише листи, якими прокуратура повідомляє позивачів про свій намір подати позов;

- прокурором не наведено належного обґрунтування підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів.

У відповіді на відзив прокурор заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає, що:

- саме на ДП «Козелецьрайагролісгосп» покладено обов`язки із забезпечення охорони, захисту та відтворення лісових насаджень, а тому і відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов`язків, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок повинен нести відповідач;

- вжиття посадовими особами відповідача дій щодо повідомлення правоохоронних органів по виявлення незаконної порубки не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини відповідача;

- прокурором обґрунтовано підстави представництва інтересів держави при зверненні до суду із цим позовом, поданню якого передувало листування з позивачами, які повідомили, що заходи щодо стягнення спірної шкоди не вживались та не будуть вживатися ними самостійно.

Заперечень у встановлений судом строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2021 «Про надання у постійне користування земель лісового фонду» надано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу у постійне користування підприємствам (згідно з додатками №1 та №2) для ведення лісового господарства. Відповідно до Додатку №1 до вказаного рішення Дочірньому підприємству агролісогосподарському спеціалізованому підприємству «Козелецьрайагролісгосп» надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 14333,6 га на території Козелецького району Чернігівської області (а.с. 24-25).

Наказом директора ДП «Козелецьрайагролісгосп» від 11.06.2021 №52 створено рейдову бригаду по охороні лісових насаджень в обходах №27 (кв. 148-150, 154, 156, 151-153, 166) за участю працівників підприємства (а.с. 95).

11.06.2021 працівниками ДП «Козелецьрайагролісгосп» складено акт, у якому зазначено про те, що в ході проведення обстеження в кв. 153 вид. 4 було виявлено самовільний поруб (пнів) в кількості 26 шт. дуба звичайного (а.с. 96).

11.06.2021 директор ДП «Козелецьрайагролісгосп» подав начальнику ВП №1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області заяву, у якій просив вжити заходів до невідомих осіб, які здійснили незаконну порубку 26-ти дерев породи дуб в кв. 153 виділі 4 поблизу с. Мостище (Петрівське) (а.с. 10).

Відомості щодо вказаної події були внесені 11.06.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021270350000165 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України (а.с. 9).

11.06.2021 старшим слідчим СВ ЧРУНП ГУНП в Чернігівській області в присутності понятих було проведено огляд місця події та встановлено, що у кварталі 153 виділі 4, що відноситься до лісоупорядкування ДП «Козелецьрайагролісгосп», наявні спили дерев сироростучої породи дуба у вигляді пнів (розміри пнів 67х77 см, 56х55 см, 78х74 см, 84х88 см, 58х62 см, 56х58 см, 61х59 см, 64х63 см, 71х82 см, 68х74 см, 55х56 см, 56х58 см, 50х51 см, 70х62 см, 55х55 см, 76х70 см, 73х70 см, 60х62 см, 54х50 см, 65х65 см, 52х56 см, 58х60 см, 60х62 см, 60х60 см, 70х71 см, 73х75 см), про що складено протокол огляду місця події від 11.06.2021 (а.с.12-14).

14.06.2021 старшим слідчим СВ ЧРУНП ГУНП в Чернігівській області в присутності понятих було проведено огляд місця події незаконної вирубки та складено протокол від 14.06.2021, у якому зазначені такі ж розміри пнів, що й в попередньому протоколі від 11.06.2021. (а.с. 15).

14.06.2021 комісією у складі працівників ДП «Козелецьрайагролісгосп» складено акт, у якому наведений перелік спиляних дерев та діаметри пнів, а саме: по одному пню діаметром 50 см, 52 см, 54 см, 59 см, 63 см, 65 см, 66 см, 70 см, 72 см, 73 см, 74 см, 86 см; по два пні діаметром 55 см, 61 см, 71 см, 76 см; по три пні діаметром 57 см, 60 см (а.с. 97). У вказаному акті зазначено, що пні були замріяні рулеткою та відбиті молотком СП (клеймом).

14.09.2021 постановою слідчого призначено судову інженерно-екологічну експертизу.

Згідно з висновком експерта № 30386/21-48 від 23.08.2022 за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні № 12021270350000165 розмір шкоди станом на 11.06.2021, спричиненої лісовому фонду (державі) внаслідок незаконної вирубки 26 сироростучих дерев породи дуб в кварталі №153 виділі 4 ДП «Козелецьрайагролісгосп» становить 513 365,54 грн. Розрахунок виконано по Таксах обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, додаток № 1 (а.с 30-35).

З наданого розрахунку вбачається, що шкода, заподіяна внаслідок незаконної вирубки дерев, розрахована за кожне дерево, вирубане до ступеня припинення росту, наступних діаметрів: 50 см, 63 см, 77 см, 86 см у кількості 1 штуки; 52 см, 55 см, 65 см, 75 см у кількості 2 штук; 57 см у кількості 3 штук; 72 см у кількості 5 штук; 60 см у кількості 6 штук.

Постановою процесуального прокурора у кримінальному провадженні прокурора Козелецької окружної прокуратури Людмилою Бариновою від 15.12.2023 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування в кримінальному провадженні №12021270350000165 від 11.06.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, під час реалізації представницьких повноважень прокурора в частині використання документів та їх копій, перелік яких вказаний у постанові (а.с. 16).

08.02.2024 слідчим СВ ВП №1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області начальником СВ ВП №1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270350000165 від 11.06.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 36-37).

У вказаній постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що під час досудового розслідування кримінального провадження проведено ряд слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, однак осіб, причетних до вчинення злочину, не встановлено та вичерпані можливості отримати будь-які відомості про вчинення кримінального правопорушення.

Прокурор вважає, що наявність кримінального провадження, розпочатого за фактом незаконної вирубки дерев, не спростовує бездіяльності відповідача у забезпеченні належної охорони лісу, а тому саме на нього покладається обов`язок з відшкодування завданої шкоди у розмірі 513 365,54 грн.

Доказів сплати коштів у розмірі 513 365,54 грн відповідач суду не надав.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Козелецької селищної ради у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, Державна екологічна Інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07 квітня 2020 року № 230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2020 року за № 350/34633 (далі Положення №230) Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

На підставі пункту 2 розділу 2 Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог природоохоронного законодавства.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України на території Чернігівської області, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону та захист лісів, а отже є компетентним органом у спірних правовідносинах.

Прокурор звернувся до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області з листом від 15.12.2023 №50-75-4971ВИХ-23, у якому повідомив, що внаслідок незаконної вирубки 26 дерев породи дуб державі завдано збитки у розмірі 513 365,54 грн, та просив повідомити позицію Інспекції щодо можливості звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, чи можливості подачі такого позову безпосередньо прокурором.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області у листі № 10/22 від 03.01.2024, адресованому Козелецькій окружній прокуратурі, повідомила про те, що за даним фактом заходи державного нагляду (контролю) працівниками Інспекції не проводились, Акт не складався, відповідно розрахунок також не проводився; Інспекція до суду із позовом про стягнення з ДП «Козелецьрайагролісгоп» не зверталась та не заперечує проти здійснення прокуратурою представництва інтересів Інспекції у суді.

Відтак Державною екологічної інспекцією у Чернігівській області особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Козелецької селищної ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Незаконна вирубка була здійснена на території Петрівської сільської ради, яка увійшла до складу Козелецької селищної ради Чернігівської області, а відтак остання є компетентним органом у спірних правовідносинах.

Прокурор звернувся до Козелецької селищної ради з листом від 15.12.2023 №50-75-4970ВИХ-23, у якому повідомив, що внаслідок незаконної вирубки 26 дерев породи дуб державі завдано збитки у розмірі 513 365,54 грн, та просив повідомити позицію селищної ради щодо можливості звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, чи можливості подачі такого позову безпосередньо прокурором.

Козелецька селищна рада у листі №3305/03-09 від 21.02.2023, адресованому Козелецькій окружній прокуратурі, повідомила про те, що інформація стосовно шкоди, заподіяної незаконною рубкою 26 дерев породи дуб їй не надходила, тому жодних заходів щодо стягнення коштів не вживалось, з даного питання позов не заявлявся та заявлятися не буде.

Отже, зі змісту вказаного листа слідує, що позивач-2 не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено прокурором, та не збирається їх вживати.

Суд встановив, що прокурором було повідомлено про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави як Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, так і Козелецьку селищну раду, які зі свого боку підтвердили невжиття ними заходів для усунення зазначених порушень, а тому доводи відповідача про відсутність таких листів в матеріалах справи та недоведеність бездіяльності позивачів є необґрунтованими та відхиляються судом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі, а підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів щодо захисту порушених інтересів держави, які полягають у завданні державі шкоди внаслідок незаконної порубки дерев.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Козелецької селищної ради до ДП «Козелецьрайагролісгосп» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки дерев.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Козелецької селищної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідача відсутність таких відхиляються судом.

Щодо заявленої до стягнення шкоди у розмірі 513 365,54 грн.

Суд встановив, що у відповідача як постійного лісокористувача відповідно до рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2021 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду» знаходиться земельна ділянка площею 14 333,6 га для ведення лісового господарства, на якій було виявлено незаконну порубку.

За приписами ст. 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Згідно зі статтею 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 2 Лісового кодексу України передбачено, що лісові відносини суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Таким чином, норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» у сфері спірних відносин, слід визнавати спеціальними стосовно до загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання.

Приписами статей 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Положеннями ст. 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).

Враховуючи викладені норми чинного законодавства, забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, в тому числі і на відповідача у даній справі.

Згідно з пунктом «е» ч. 1 ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Приписами частини четвертої ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).

Винне діяння це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Бездіяльність це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

При цьому за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника.

Згідно з п. 2.1 статуту Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп», затвердженого наказом генерального директора КП «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради № 9 від 19.02.2018 (нова редакція), підприємство створене з метою охорони та відновлення лісових ресурсів, задоволення потреб юридичних та фізичних осіб у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання і отримання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у лісопродукції та супутніх послугах на підставі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу та з врахуванням обмежень, передбачених цим Статутом.

Предметом діяльності підприємства є охорона і захист лісів від самовільних рубок та лісових пожеж (п. 2.2.1 Статуту).

Пунктом 3.8 Статуту визначено, що підприємство є лісокористувачем згідно рішення обласної ради від 27.03.2001 «Про надання у постійне користування земель лісового фонду» та здійснює діяльність згідно з положеннями Лісового кодексу та інших нормативних актів.

Згідно з п. 6.4 Статуту обов`язком підприємства є виконання норм і вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Згідно з посадовою інструкцією лісника, затвердженою директором ДП «Козелецьрайагролісгосп», до посадових обов`язків лісника, зокрема входить: охорона лісів і увіреного йому майна в закріпленому обході; контроль за станом, використанням, відтворенням, охороною та захистом лісу.

Відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду агролісгоспу, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.

Зазначене свідчить, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку (кв. 153 вид. 4), проте не здійснював належних заходів охорони лісу.

Таким чином, наведені обставини у їх сукупності суд вважає належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Посилання відповідача на те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено безпосередньо його працівниками, про що самостійно повідомлено правоохоронні органи, жодним чином не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

Щодо розрахунку шкоди, завданої державі внаслідок незаконної вирубки дерев та порушення законодавства про охорону навколишнього природнього середовища.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

На підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, прокурор надав експерта № 30386/21-48 від 23.08.2022 за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні № 12021270350000165.

З наданого висновку експерта вбачається, що розрахунок виконано на підставі вихідних даних щодо кількості, стану, місця виявлення незаконно зрізаних дерев, які наведені в матеріалах кримінального провадження, по Таксах обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, додаток № 1 (далі Такси).

Відповідно до п. 4 Приміток до Додатку №1 (Такс) діаметр пня дерева у корі зазначається як середнє арифметичне значення між найбільшим та найменшим замірами діаметра. Замір діаметра пня, який зрізаний нижче шийки кореня (урівень із землею або утоплений у землю), здійснюється за фактичним зрізом.

У протоколах огляду місця події від 11.06.2021 та від 14.06.2021 слідчим зазначені такі розміри пнів: 67х77 см, 56х55 см, 78х74 см, 84х88 см, 58х62 см, 56х58 см, 61х59 см, 64х63 см, 71х82 см, 68х74 см, 55х56 см, 56х58 см, 50х51 см, 70х62 см, 55х55 см, 76х70 см, 73х70 см, 60х62 см, 54х50 см, 65х65 см, 52х56 см, 58х60 см, 60х62 см, 60х60 см, 70х71 см, 73х75 см, що з урахуванням зазначеного вище правила становить наступні діаметри пнів: 72 см, 55 см, 76 см, 86 см, 60 см, 57 см, 60 см, 63 см, 76 см, 71 см, 57 см, 57 см, 50 см, 66 см, 55 см, 73 см, 71 см, 61 см, 52 см, 65 см, 54 см, 59 см, 61 см, 60 см, 70 см, 74 см, відповідно.

Тобто по одному пню діаметром 50 см, 52 см, 54 см, 59 см, 63 см, 65 см, 66 см, 70 см, 72 см, 73 см, 74 см, 86 см; по два пні діаметром 55 см, 61 см, 71 см, 76 см; по три пні діаметром 57 см, 60 см.

Такі дані щодо діаметрів пнів повністю співпадають з даними відповідача, вказаними в акті від 14.06.2021, у якому зазначено, що такі заміри були проведені рулеткою.

Отже, суд не вбачає підстав невідповідності здійснених слідчим замірів, замірам, які виконані кваліфікованими працівниками відповідача.

Разом з тим, у розрахунку експерта вказані такі діаметри пнів: 50 см, 63 см, 77 см, 86 см у кількості 1 штуки; 52 см, 55 см, 65 см, 75 см у кількості 2 штук; 57 см у кількості 3 штук; 72 см у кількості 5 штук; 60 см у кількості 6 штук, тобто експерт помилився із визначенням деяких діаметрів пнів та у кількості пнів кожного діаметру.

За перерахунком суду розмір заподіяної внаслідок незаконної вирубки 26 сироростучих дерев породи дуб за Таксами становить 118 739,00 грн.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», починаючи з 1 січня 2009 року проводиться індексація затверджених цією постановою такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться відповідно до «Порядку проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, в якій зазначено, що індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу проводиться починаючи з 01.01.2009 за формулою Ні = Нп х І / 100, де Ні проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; Нп проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; І індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.

У разі коли індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік не перевищує 100 відсотків, індексація такс не проводиться.

З урахуванням індексації Такс, розмір перерахованої судом шкоди становить 513 452,02 грн, що є більшим ніж нараховано експертом та заявлено до стягнення прокурором.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків).

Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев невстановленими особами та заподіяна шкода.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду лісгоспу, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків

Суд звертає увагу, що нормами чинного законодавств, зокрема Лісовим кодексом та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17.

Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.

Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб`єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

А тому покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов`язків з охорони лісу.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної вирубки дерев.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки суд розглядає справу в межах заявлених прокурором вимог та не може самостійно змінювати предмет позову, позовні вимоги щодо відшкодування шкоди підлягають задоволенню у заявленому прокурором розмірі, тобто у розмірі 513 365,54 грн.

Вирішуючи питання розподілу стягуваної шкоди суд керується наступним.

За змістом ч. 1, 2, 4 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством. Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать: 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Таким чином, стягнення шкоди має здійснюватись у відповідності до вищевказаних норм Бюджетного кодексу України та бути зарахована у такому порядку: 30% до спеціального фонду Державного бюджету України; 50% шкоди до спеціального фонду селищної ради та 20 % до спеціального фонду обласного бюджету.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наявних обставин у їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп» (код ЄДРПОУ 31187172, вул. Польова, 1, с. Кошани, Чернігівський район, Чернігівська область, 17061) шкоду у сумі 513 365,54 грн, завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з подальшим розподілом до спеціального фонду Державного бюджету України, спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету та фонду охорони навколишнього природного середовища Козелецької селищної ради.

3. Стягнути з Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп» (код ЄДРПОУ 31187172, вул. Польова, 1, с. Кошани, Чернігівський район, Чернігівська область, 17061) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 7700,49 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун