Рішення № 118503022, 12.04.2024, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 234/1956/22

Провадження № 2/202/1996/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Пеки Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним, визнання права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2022 року до Краматорського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним, визнання права власності на нерухоме майно .

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 21 квітня 2021 року між ним, ОСОБА_1 , з однієї сторони та з відповідачем ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах, ОСОБА_3 з другої сторони, був укладений в простій письмовій формі договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що на час укладання договору купівлі-продажу відповідач ще не отримав у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за заповітом, сторони домовились оформити договір в подальшому.

Вказана квартира належить ОСОБА_3 на підставі заповіту, посвідченого Першою Краматорською державною нотаріальною конторою 15.04.2017 року, як особі яка фактично прийняла спадщину так як він був зареєстрований та постійно мешкав в вищевказаній квартирі.

Грошові кошти за квартиру в сумі 150000,00 грн. були передані відповідачу в момент укладання договору в повному обсязі. В той час відповідач передав позивачу ключі від та копію заповіту на придбану позивачем квартиру.

Як стало відомо позивачу в подальшому, відповідачем 29.04.2021 року було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Вказав, що на теперішній час позивач бажає оформити договір купівлі-продажу в нотаріальному порядку, однак не може цього зробити, через те, що відповідач усіляко ухиляється від укладання договору.

Вважає, що в момент укладання договору між ним і відповідачем у справі було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, що підтверджується прийняттям ним виконання даної угоди, а також договором купівлі-продажу квартири, укладеній в простій письмовій формі.

Небажання відповідачавизнати запозивачем правовласності напридбану квартирувідповідно додіючого законодавствазмушує йогозвернутися зданим позовомдо суду.

Просив суд: винести рішення, яким визнати договір купівлі-продажу квартини АДРЕСА_1 , укладений 21.04.2021 року між позивачем ОСОБА_1 , з однієї сторони та ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах , ОСОБА_3 з другої, дійсним; визнати за позивачем, ОСОБА_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2022 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України"Просудоустрій істатус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, розпорядженням голови Верховного Суду від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» було змінено територіальну підсудність судових справ Краматорського міського суду Донецької області Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 25 липня 2023 року № 747/0/15-23 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Краматорського міського суду Донецької області» змінено з 07 серпня 2023 року територіальну підсудність судових справ Краматорського міського суду Донецької області шляхом її передачі до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Водночас згідно з цим рішенням Вищої ради правосуддя Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська належить продовжити розгляд справ, які надійшли до 06 серпня 2023 року включно на розгляд цього суду у порядку, визначеному частиною сьомою статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 15 березня 2022 року № 8/0/9-22.

Отже, судові справи, які станом на день видання Верховним Судом розпорядження від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» перебували в провадженні Краматорського міського суду Донецької області, підсудні Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська, що узгоджується з позицією Ради суддів України, викладеною у рішенні від 17.08.2023 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 листопада 2023 року, головуючим суддею у розгляді вказаної заяви визначено суддю Слюсар Л.П.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Слюсар Л.П. від 27 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року закрито підготовче провадження у справі.

Позивач в судове засідання не з`явився. Відповідно до заяви, яка наявна в матеріалах справи, просив суд проводити розгляд справи за його відсутністю.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися. Відповідно до заяви, яка наявна в матеріалах справи, відповідач ОСОБА_2 просив суд розглядати справу без його участі та не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності сторін за наявних у справі матеріалів.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст.247ч.2ЦПК України фіксуваннясудового процесуза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу нездійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив квартиру за 150000 грн.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Берзінь-Усова І.А., зареєстрованого в реєстрі за №971, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її онук - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з квартири АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_3 підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису 41765439.

Вирішуючи питання про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та наявності підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, суд виходить з наступного.

Частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Частиною 1 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Згідно ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частина 3 ст. 640 ЦК України визначає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач та відповідач ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_3 уклали в простій письмовій формі договір купівлі продажу нерухомого майна, який нотаріально не посвідчений.

У відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2, ст. 220 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц зроблено висновок, що «однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин».

Існування таких обставин позивачем не доведено, відомості про втрату можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин не доведено. Небажання продавця та ухилення від нотаріального посвідчення договору не є безумовною підставою для застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦП України.

Таким чином позивач не довів в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, оскільки власник майна ОСОБА_3 досяг повноліття, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.

У п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014р. "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено судам, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Стаття 210 ЦК України передбачає державну реєстрацію правочинів у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є вчиненими і не створюють прав і обов`язків для сторін. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст.ст. 4, 27 вказаного Закону визначено, що державній реєстрації прав підлягають: право власності; державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Таким чином, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає в момент державної реєстрації, порядок здійснення якої визначений ст. 182 ЦК України, а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Оскільки передача грошових коштів відповідачу не свідчить про набуття права власності на нерухоме майно за відсутності нотаріально посвідченого договору, суд виходить із відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на вищевказану квартиру.

Виходячи з наведеного, доводи позовної заяви, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, суд вважає безпідставними та доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено в позові то судові витрати не відшкодовуються.

Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 268ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись: ст. ст. 11,15, 182, 209, 220, 316, 317,319, 328,334, 626, 627, 640, 657 ЦК України, ст.ст.2, 4, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) про визнання правочину дійсним, визнання права власності на нерухоме майно-відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.04.2024 року.

Суддя Л.П. Слюсар