Ухвала суду № 118500994, 09.04.2024, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 320/4587/18

Провадження № 1-і/333/28/24

УХВАЛА

09 квітня 2024 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора Мелітопольської окружної прокуратури ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя в режимі відеоконференції клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу ОСОБА_4 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого п.13. ч.2 ст.115 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду №49/0/9-22 від 14.09.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ судів Запорізької області», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено підсудність Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області та Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

05.04.2024 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя від прокурора Мелітопольської окружної прокуратури ОСОБА_3 надійшло клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Мелітополь Запорізької області, громадянина України, офіційно не працюючого, освіта середня спеціальна, має на утриманні сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розлученого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 23.06.2015 року Мелітопольським міським судом Запорізької області за п.9 ч.2 ст.115, ч.1 ст.187, з урахуванням вимог ч.1 ст.70 КК України до 14 років позбавлення волі. 25.09.2015 року вирок переглянуто та направлено на новий розгляд до Мелітопольського міського суду Запорізької області. 11.05.2017 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч.1 ст.115, ч.1 ст.185, з урахуванням вимог ч.1 ст.70 КК України до 11 років позбавлення волі. На підставі ч.5 ст. 72 КК України зараховано строк перебування під вартою з розрахунку 1 до 2 з 11.11.2011 року по 11.05.2017 року, та звільнений з під варти у залі суду,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13. ч.2 ст.115 КК України.

Клопотання прокурора обґрунтоване таким.

16 лютого 2018 року, приблизно о 11 годині 45 хвилин, знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 , будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, судимість за яке не знята і не погашена у встановленому законом порядку, на ґрунті особистих неприязних відносин, маючи умисел на вбивство, тобто умисне противоправне заподіяння смерті ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою вбивства, наніс потерпілій множині удари (не менше 18 травматичних впливів) невстановленим тупим предметом по обличчю, грудній клітині, верхнім та нижнім кінцівкам, заподіявши їй, тим самим, тілесні ушкодження у вигляді множинних синців обличчя (6), грудної клітини (2), верхніх (4) та нижніх кінцівок (6), крововиливів у м`які тканини правої лобної, лівої лобно-скроневої та правої скронево-потиличної ділянок голови, садні верхньої губи, які, згідно з висновком судово-медичної експертизи №165 від 17.02.2018, кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

Після чого невстановленим тупим предметом здавив шию ОСОБА_7 , чим спричинив їй тілесні ушкодження: пошкодження зчленувань великих рогів під`язикової кістки з тілом, перелом правого великого рогу під`язикового рогу під`язикової кістки, неповний перелом лівої пластини щитоподібного хряща з крововиливами в оточуючі м`які тканини, садна передньої поверхні шиї із заходом на її передньо-бічні поверхні, крововиливи в м`які тканини передньої поверхні шиї із заходом на її передньо-бічні поверхні, які, згідно з висновком судово-медичної експертизи №165 від 17.02.2018, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, які викликали розвиток небезпечного для життя стану механічної асфіксії та від яких у період часу з 11 години 50 хвилин до 13 години 40 хвилин 16 лютого 2018 року, від механічної асфіксії внаслідок здавлення шиї тупим предметом настала смерть потерпілої ОСОБА_7 на місці події.

Тим самим, ОСОБА_4 , будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, судимість за яке не знята і не погашена у встановленому законом порядку, умисно вбив ОСОБА_7 , тобто обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України.

17.02.2018 року обвинуваченого ОСОБА_4 було затримано в порядку ст.208 КПК України.

19.02.2018 року ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2024 року строк тримання під вартою продовжено відносно ОСОБА_4 по 14.04.2024 (включно).

На даний час, на думку прокурора, продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які існували на час застосування даного запобіжного заходу та його продовження, а саме: залишаються актуальними ризики переховування обвинуваченого від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, незаконного впливу на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні та вчинення інших кримінальних правопорушень.

Так, ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, офіційно не працевлаштований на момент затримання, не одружений, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв`язків та вказує на можливість переховування від суду у разі не продовження йому запобіжного заходу, тим самим перешкоджаючи кримінальному провадженні.

Також, в ході судового розгляду безпосередньо судом не допитано всіх свідків, що надає можливість обвинуваченому у разі не продовження йому запобіжного заходу незаконно впливати на них з метою зміни наданих показів та уникнення кримінальної відповідальності.

Крім того, обвинувачений неодноразово судимий за вчинення тяжких корисливих злочинів, що свідчить про його схильність до вчинення даного виду кримінальних правопорушень та його не бажання стати на шлях виправлення, що вказує на можливість вчинення ним нових кримінальних правопорушень у разі непродовження йому дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Враховуючи наведене, а також, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти зазначеним ризикам, прокурор просить продовжити строку дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 на 60 днів.

У судовому засіданні прокурор підтримала своє клопотання та просила його задовольнити. Додатково пояснила, що матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_4 (судового провадження та досудового розслідування) залишилися у м. Мелітополь, яке на цей час є тимчасово окупованою територією і доступ до них неможливий. Тому, нею на даний час вживаються усі можливі заходи щодо отримання копій матеріалів вказаних кримінальних проваджень, які можливо збереглися у осіб, перелічених у ч.4 ст.615-1 КПК України, з метою звернення до суду з відповідним клопотанням про їх відновлення в порядку ст. 615-1 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, зазначивши, що він тривалий час перебуває під вартою, зникли усі ризики, про які зазначив прокурор. Він на цей час є розлученим, його колишня дружина та неповнолітня донька залишилися проживати у м. Мелітополі. У разі, якщо суд прийме рішення щодо зміни йому запобіжного заходу, то він буде знімати (орендувати) квартиру у м. Запоріжжі. Грошові кошти на таку оренду на перший час попрохає у свого брата, який із сім`єю проживає у м. Києві та буде отримувати соціальну допомогу як переселенець. У подальшому знайде роботу та буде сам себе забезпечувати. До того як його затримали, він у м. Мелітополі орендував гаражі, в яких у нього була свою невелика СТО. На цей час у нього відсутні будь-які документи, що свідчать про наявність брата, можливості останнього укласти договір оренди з конкретним житлом. У 2017 році

Захисник ОСОБА_5 підтримала свого підзахисного та також заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, зазначивши, що зазначені ризики є тільки припущенням. Конкретних доказів прокурором не надано, що вони існують на цей час. За обставин, повідомлених обвинуваченим, вважає, що до ОСОБА_4 можливо обрати інший запобіжний захід, не пов`язаний із позбавленням волі, наприклад особисте зобов`язання.

Розглянувши клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, заслухавши доводи прокурора, думки обвинуваченого та його захисника, вивчивши надані матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого.

Згідно вимог ч.ч.1-3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.

Встановлено, що 16.02.2018 року за фактом вбивства ОСОБА_7 слідчим СВ Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області були внесено відомості до ЄРДР за №12018080140000577.

17.02.2018 року обвинуваченого ОСОБА_4 було затримано в порядку ст.208 КПК України.

19.02.2018 року ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У подальшому, ухвалами слідчого судді, суддів Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, Томаківського районного суду Дніпропетровської області та Комунарського районного суду м. Запоріжжя підозрюваному та обвинуваченому, відповідно, ОСОБА_4 продовжувався строк тримання під вартою.

Востаннє, ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2024 року строк тримання під вартою ОСОБА_4 продовжено по 14.04.2024 (включно).

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч.3 ст.197 КПК України про його продовження, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).

Прокурор в обґрунтування свого клопотання, на думку суду, довів наявність фактів, зміст яких переконав суд у тому, що обвинувачений ОСОБА_4 міг вчинити кримінальне правопорушення, вказане у клопотанні прокурора. Доводи обвинуваченого та його захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_4 , обов`язково будуть перевірятися в ході судового розгляду у встановленому законом порядку.

При вирішенні питання про продовження такого запобіжного заходу як тримання під вартою ОСОБА_4 , суд оцінює та враховує у сукупності такі обставини: особистість обвинуваченого (раніше судимий за ч.1 ст.115 КК України, звільнився по відбуттю покарання 11.05.2017 року, тобто менше, ніж за 10 місяців до подій, зазначених в обвинувальному акті, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває), його майновий стан (офіційно не працює, відсутні докази щодо наявності постійного щомісячного доходу), соціальні зв`язки (не одружений; має дитину, але відсутні докази щодо її утримання, не має постійного місця мешкання та реєстрації та території, підконтрольній Україні).

Також, при вирішенні питання, яке поставлено у клопотанні прокурора, судом враховується також і тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України (санкція зазначеної статті передбачає позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна).

Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Отже, обвинувачення особи у скоєнні особливо тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є однім з факторів, який має враховувати суд при обранні та продовженні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Тому суд, вважає, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинувачених під час розслідування злочинів (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований, відсутні докази щодо наявності у нього постійного законного щомісячного доходу, раніше судимий за скоєння вбивства, звільнився по відбуттю покарання менше, ніж за 10 місяців до подій, зазначених в обвинувальному акті. Крім того, місцем постійного проживання обвинуваченого до його затримання було місто Мелітополь, Запорізької області, яке на цей час є тимчасово окупованою територією. Відомостей, які б вказували на можливість проживання ОСОБА_4 у м. Запоріжжі або на іншій підконтрольній Україні території, сторона захисту не надала. При цьому, суд враховує, що за інформацією обвинуваченого він має рідного брата, який проживає у м. Києві, але останній не надав жодних документів, які б свідчили про можливість орендувати квартиру ОСОБА_4 у м. Запоріжжі, у разі застосування до останнього домашнього арешту.

Таким чином, при аналізі пояснень учасників судового засідання, враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, факти, встановлені у судовому засіданні, особистість обвинуваченого, вважаю, що на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду та можливість вчинити інше кримінальне правопорушення.

Враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, розцінюючи зазначені ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, суд, з урахуванням викладеного, приймає рішення про задоволення клопотання прокурора та продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Водночас, під час розгляду питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 суд розглянув можливість застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді застави.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч.4 ст.183 КПК України суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Пункт 3ч.5ст.182КПК Українипередбачає,що розмірзастави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що законодавець передбачив в ч.4 ст.183 КПК України, право, а не обов`язок суду не визначати розмір застави, з урахуванням конкретних обставини даного кримінального провадження (перебування обвинуваченого під вартою з лютого 2018 року, тобто більше шести років), вважаю за можливе обвинуваченому ОСОБА_4 визначити альтернативний запобіжний захід, а саме заставу.

Виходячи ізвимог ч.ч.2,5ст.182КПК України,з урахуванням відсутності заявленого потерпілим цивільного позову, тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , суд вважає за необхідне визначати можливість застосувати заставу у розмірі приближеному до мінімального, а саме: ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 302800 грн.

У разі внесення зазначеної суми застави на обвинуваченого ОСОБА_4 покладаються обов`язки, передбачені ст.194 КПК України.

Відповідно до ч.3 ст.182 КПК України у разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз`яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув`язнення.

Також, в даному випадку, суд вважає, що встановлені під час судового засідання ризики є настільки вагомими, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, у т.ч. домашній арешт, не може забезпечити належну поведінку обвинуваченого, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є доцільним та відповідає принципу винятковості даного запобіжного заходу. Крім того, як вже зазначалося, відомостей, які б вказували на можливість проживання ОСОБА_4 у м. Запоріжжі або на іншій підконтрольній Україні території, сторона захисту не надала.

Керуючись ст. ст. 182, 314-317, 372, 384, 395 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Продовжити строктримання обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України по 07.06.2024 року (включно).

ОСОБА_4 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 302800 (триста дві тисячі вісімсот) грн.

У разі внесення вказаної застави на ОСОБА_4 покладаються наступні обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати до судді, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження за першою вимогою;

- не відлучатися з м. Запоріжжя без дозволу судді, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження;

- повідомляти суддю, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, про фактичне місце проживання та про зміну свого місця проживання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду.

Копію ухвали вручити прокурору та захиснику.

Копію ухвали направити до ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України для виконання та вручення обвинуваченому ОСОБА_4

Повний текст ухвали складено 10.04.2024 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя ОСОБА_1