Рішення № 118498426, 22.04.2024, Новоодеський районний суд Миколаївської області

22.04.2024

Справа № 482/646/22

Номер провадження 2/482/237/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2024 року м. Нова Одеса

Новоодеський районнийсуд Миколаївськоїобласті ускладі: головуючого суддіСергієнка С.А.,за участюсекретаря Шведової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса справу за позовом ОСОБА_1 до Новоодеської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання частково не дійсним рішення, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із позовом до Новоодеської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання частково не дійсним рішення, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності.

Ухвалою суду від 01 листопада 2022 року було залучено до участі у справі у якості співвідповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д), які є відповідно спадкоємцями та кредитором покійного ОСОБА_4 .

У позовній заяві представник позивача вказував, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області. З народження проживав весь час в АДРЕСА_3 .

Відповідно до рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2021 року та ухвали від 10 січня 2022 року встановлений факт, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 з 09.08. 1978 року і по теперішній час.

Оскільки позивач був зареєстрований в кв. АДРЕСА_4 з моменту свого народження, по теперішній час , то відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06. 1992 року він має право на передачу йому у приватну власність частини квартири.

Так у 1992 році на момент вступу в законну силу Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» йому було 16 років, а отже він був неповнолітнім і як неповнолітній член сім`ї мав право на приватизацію частини квартири та не втратив його і зараз.

Право на приватизацію станом на 19.06. 1992 року , день введення в дію Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» мали відповідальний наймач , мали його батько ОСОБА_5 , та члени сім`ї: мати ОСОБА_2 , брат ОСОБА_4 , та сам ОСОБА_1 .

Мати позивача ОСОБА_2 перестала проживати в квартирі і виписалась і на частину квартири не претендує.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько позивача - ОСОБА_5 . а ІНФОРМАЦІЯ_6 помер його брат ОСОБА_4 ..

Після смерті брата після 20 липня 2021 року позивачу стало відомо , що квартира вже давно приватизована і тільки на батька та брата .

Позивач дізнався , що рішенням № 52 від 16.05. 2012 року виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївської області вирішено передати у приватну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

Про це позивачу стало відомо із архівної довідки яку він отримав 09.03. 2021 року.

Також позивачу стало відомо , що 25.05. 2012 року , вже після смерті батька, виконавчий комітет Новоодеської міської ради Миколаївської області видав свідоцтво про право власності на житло, а саме квартиру , яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , згідно якого вона належить на праві спільної власності громадянину ОСОБА_5 та членам його сім`ї ОСОБА_4 в рівних частках кожному. Загальна площа квартири 42,7 кв.м.

Дане свідоцтво зареєстровано в державному реєстрі про реєстрацію прав 25.05. 2012 року.

Таким чином, приймаючи рішення № 52 від 16.05. 2012 року та видаючи свідоцтво про право власності на житло від 25.05.2012 року Новоодеська міська рада в особі виконавчого комітету грубо порушила його права які підлягають відновленню в судовому порядку.

Крім того, свідоцтво про право власності на житло було видано 25.05.2012 року вже після смерті основного квартиронаймача ОСОБА_5 який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Також державну реєстрацію права власності на жило було проведено теж 25.05.2012. року. З цього випливає , що покійна особа не могла отримати свідоцтво про право власності на житло і подати заяву про державну реєстрацію права власності на житло .

Посилаючись на вищевикладене, для відновлення свого порушеного права, позивач просить суд визнати частково недійсними рішення № 52 від 16.05. 2012 року виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївської області про передачу у приватну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 25.05.2012 року житло, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_3 . що належить на праві спільної власності громадянину ОСОБА_5 та членам його сім`ї ОСОБА_4 в рівних частках кожному, а також визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_5 .

Від представника позивача надійшла заява про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його та позивача відсутності.

Відповідач Новоодеська міська рада Миколаївського району Миколаївської області будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відзив не подав, представник до суду не з`явився.

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду заяву згідно якої позов визнала у повному обсязі та просила розглядати справу у її відсутність.

Відповідач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відзив не подав, його представник до суду не з`явився. Разом з тим у матеріалах справи наявна заява представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подана ще на час перебування його у статусі третьої особи у якій представник просив у задоволенні позову відмовити застосувавши позовну давність.

Відповідач ОСОБА_3 подала до суду заяву у якій вказала що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає частково, та вимоги при визнання свідоцтва частково не дійсним та скасування свідоцтва про право власності визнає повністю, а позовну вимогу про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру лише частково, а саме визнає право позивача на частину квартири.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішенням № 52 від 16.05. 2012 року виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївської області вирішено передати у приватну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

На підставі вказаного рішення 25.05. 2012 року виконавчий комітет Новоодеської міської ради Миколаївської області видав свідоцтво про право власності на житло, а саме квартиру , яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , згідно якого вона належить на праві спільної власності громадянину ОСОБА_5 та членам його сім`ї ОСОБА_4 в рівних частках кожному. Загальна площа квартири 42,7 кв.м.

Відповідно до рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2021 року та ухвали від 10 січня 2022 року встановлений факт, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 з 09.08. 1978 року і по теперішній час.

Також державну реєстрацію права власності на жило було проведено 25.05.2012. року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько позивача - ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 11.08.2021 року видане повторно Новоодеським ВДРАЦС у Миколаївському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса), а ІНФОРМАЦІЯ_6 помер його брат ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 20.07.2021 року видане Новоодеським ВДРАЦС у Миколаївському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса).

Як видно із спадкових справ спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли позивач та його брат, нині покійний ОСОБА_4 . Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дружина ОСОБА_3 та матір ОСОБА_2 .

Разом з тим відповідно до рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2021 року та ухвали від 10 січня 2022 року встановлений факт, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 з 09.08. 1978 року і по теперішній час.

Таким чином позивач є таким що був зареєстрований за адресою в АДРЕСА_3 , і за ним зберігалося право на житло у вказаній квартирі на час її приватизації.

Вказаним вище стверджуються доводи позивача у тій їх частині, що і він як член сім`ї ОСОБА_5 , на момент приватизації спірної квартири правомірно набув права власності і на неї ( її частку) в порядку приватизації, так як на момент приватизації квартири був зареєстрований і за ним зберігалося право на житло у вказаній квартирі на час її приватизації.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У статті 41 Конституції України вказано, шо ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло.

кладовими права на житло є забезпечення умов з приводу можливості кожного громадянина мати житло і гарантовану непорушність права користування житлом.

Статтею 346 ЦК України установлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Статтею 9 Житлового кодексу України передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Приватизація є договором між державою та громадянином про безоплатну або частково оплатну передачу йому у власність квартири, у якій він постійно проживає.

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, то зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно до ч. 4 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Згідно з ч.10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Право на приватизацію станом на 19.06. 1992 року , день введення в дію Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» мали відповідальний наймач , батько позивача ОСОБА_5 , та члени сім`ї: мати ОСОБА_2 , брат ОСОБА_4 , та сам позивач.

ОСОБА_2 з перестала проживати в квартирі і виписалась і на частину квартири не претендує.

Отже, позивач поряд із ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мав право на приватизацію спірної квартири та у його власність перейшла її частка в порядку приватизації державного житлового фонду, оскільки він та його батько та брат як наймачі спірної квартири мали рівні права щодо користування нею та здобули рівні права при її приватизації у отриманні у приватну власність.

Тому майнове право позивача право власності на частку спірної квартири, що було набуто 06.01.94 р. в порядку приватизації, було порушене невключенням його у перелік осіб яким

Таким чином є підстави для визнання оспорюваного рішення № 52 від 16.05.2012 року виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївської області у частині не зазначення ОСОБА_1 у переліку осіб яким передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_5 .

Вищевикладений висновок суду дає підстави для висновку про наявність підстав для визнання частково не дійсним оспорюваного свідоцтва про право власності на житло виданого виконавчим комітетомНовоодеської міськоїради Миколаївськоїобластівід25.05.2012року,на ім`я ОСОБА_5 тачлена йогосім`ї ОСОБА_4 врівних часткахкожному,а самеу частині не зазначення ОСОБА_1 співвласником квартири АДРЕСА_5 . У решті за цією вимогою відмовити.

Підстав для визнання оспорюваного свідоцтва недійсним в цілому, суд не вбачає, так як батько позивача ОСОБА_5 та брат позивача ОСОБА_4 за життя у встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» порядку, безсумнівно, набули права власності на її частку в порядку приватизації.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права власності, суд враховуючи вищевказані висновки щодо двох попередніх позовних вимог, із застосуванням принципу «jura novit curia» вважає за можливе задовольнити таку вимогу частково, визнавши за позивачем право на 1/3 частину квартири у порядку приватизації та 1/6 частину квартири у порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_5 .

Такого висновку суд дійшов з огляду на наступне.

Враховуючи, що інші особи які поряд з позивачем на були права власності на спірну квартиру у порядку приватизації на час розгляду справи померли, свідоцтво про право власності на учасників приватизації видане бути не може.

Разом з тим після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є спадкоємці які прийняли спадщину за законом.

Ситуація, що склалася об`єктивно унеможливлює встановлення нотаріусом обсягу належних спадкоємцям прав і видачу свідоцтв про право на спадщину щодо спірної квартири із наявних правовстановлюючих документів, а відтак права спадкоємців можуть бути захищенні виключно у судовому порядку.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Принцип «jura novit curia», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З другого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції й надання доказів в умовах нової кваліфікації судом правовідносин (рішення Європейського суду з прав людини від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України» (скарга № 25531/12).

Судом встановлено,що позивач, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 набули правоспільної сумісноївласності наспірну квартиру.

Згідно ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Із урахуванням положень ст. 370 ЦК України у суд виходить із того що частки кожного із вказаних співласників на час набуття права власності у порядку приватизації були рівними, тобто позивач, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мали право на 1/3 частину спірної квартири, кожен, яке вони набули у порядку приватизації.

Після смерті ОСОБА_5 спадщину за законом прийняли лише ОСОБА_4 та позивач, таким чином у порядку спадкування після смерті батька їм належить по 1/6 частині (половина від належної ОСОБА_5 у порядку приватизації 1/3 частки)

Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з часу її відкриття.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 Цього Кодексу, на загальних підставах.

За правилами ст.ст. 1268, 1269 ЦК України, спадкування за заповітом чи за законом, в тому числі і обов`язкової частки є правом, а не обов`язком спадкоємця.

У зв`язку з чим, такі особи мають реалізувати своє право шляхом здійснення визначених законом дій щодо прийняття спадщини, та, відповідно, або можуть відмовитися від реалізації нього, в тому числі не вчиненням дій, направлених на прийняття спадщини у визначеному законом порядку.

За роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на нерухоме майно в тому числі: у випадку наявності заповіту - до осіб, що визначені у заповіті, а за його відсутності - до спадкоємців за законом у порядку черговості. За відсутності умов для одержання свідоцтва про право на спадщину, або у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину спадкоємець має право пред`явити вимоги про визнання права на спадщину у судовому порядку за правилами позовного провадження.

У силу ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

З наведено видно, що позивач набув право на 1/3 частину спірної квартири у порядку приватизації та 1/6 частку спірної квартири у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 , а тому його позовна вимога про визнання за ним права власності на спірну квартиру підлягає задоволенню частково, а саме на 1/2 частину (1/3 +1/6) спірної квартири.

Щодо заяви представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 , суд виходить із наступного.

Позивач вказує, що після 20 липня 2021 року йому стало відомо , що квартира вже давно приватизована і тільки на батька та брата .

Із архівної довідки яку він отримав 09.03. 2021 року позивач дізнався , що рішенням № 52 від 16.05. 2012 року виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївської області вирішено передати у приватну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 двокімнатну квартиру АДРЕСА_5

Вищевказані доводи позивача, щодо часу коли він дізнався про порушене право, підтверджені письмовими доказами і під час судового розгляду спростовані не були.

За таких обставин, керуючись ст.268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Новоодеської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання частково не дійсним рішення, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності задовольнити частково.

Визнати частково недійсними рішення № 52 від 16.05.2012 року виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївської області про передачу у приватну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 двокімнатної квартири АДРЕСА_5 , а саме у частині не зазначення ОСОБА_1 у переліку осіб яким передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_5 .

Визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житло, а саме квартиру АДРЕСА_6 , видане виконавчим комітетомНовоодеської міськоїради Миколаївськоїобластівід25.05.2012року,на ім`я ОСОБА_5 тачлена йогосім`ї ОСОБА_4 врівних часткахкожному,а самеу частині не зазначення ОСОБА_1 співвласником квартири АДРЕСА_5 . У решті за цією вимогою відмовити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на частину квартири АДРЕСА_5 . У решті за цією вимогою відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвали суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 22.04.2024 року.

Головуючий суддя: С.А.Сергієнко