Рішення № 118496825, 27.02.2024, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/6056/23

Провадження № 2/756/424/24

УКРАЇНА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участі секретаря судового засідання - Косянчук Н.І.

представника позивача - Шихненко А.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Онлайн фінанс» звернулося до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, понесених судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 26.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (первісний кредитор) та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 661116503 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт товариства: www.moneyveo.ua, обрав для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані, в тому числі і банківську картку, на яку в подальшому отримав грошові кошти у сумі 10000,00 грн, пройшов декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з товариством та уклав кредитний договір без зовнішнього впливу та примусу. Кредитний договір № 661116503 від 26.12.2019 був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор №TP8325FK було направлено позичальнику 26.12.2019 о 19:24:18 годині, на номер мобільного телефону, вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів НОМЕР_6, одноразовий персональний ідентифікатор №TP8325FK було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 26.12.2019 о 19:29:52 годині, після чого відповідач натиснув кнопку «Відправити/Підписати»», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, направлено відразу 10000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , що належить відповідачу, що в свою чергу слугує доказом того, що відповідач прийняв пропозицію ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога». Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 10000,00 грн строком на 10 днів зі сплатою 1,66 % від суми кредиту за кожний день користування Кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3. цього Договору. Відповідно до п.п. 1.5., 1.6. кредитного договору, з урахуванням положень п.1.4 договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 605,90 % річних; розрахунок сукупної вартості кредиту та Термін платежу зазначені в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (Додаток №1 до договору). У подальшому була укладена додаткова угода до договору №661116503 від 26.12.2019, за умовами якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на суму 10000,00 грн. з 29.12.2019 на строк дії договору №661116503 від 26.12.2019 на умовах строковості, зворотності, платності. Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти, надані у кредит та сплатити проценти за користування Кредитом на умовах Договору. Сторони домовились викласти графік розрахунків (Додаток № 1 до Договору) в новій редакції (Додаток № 1 до цієї Додаткової угоди) та відобразити у Графіку розрахунків єдиний порядок сплати непогашеної суми кредиту, збільшеної на суму, зазначену у п. 1 Додаткової угоди. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором: у розмірі 10000,00 грн та 10000,00 грн. 28.11.2018 між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №661116503 від 26.12.2019, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 70 від 17.03.2020. У подальшому, 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №661116503 від 26.12.2019 в сумі: 50012,00грн, з яких: 20000,00грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 30012,00 грн - заборгованість за відсотками, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №4 від 09.04.2021. 07.05.2021 позивачем було направлено відповідачу вимогу про усунення порушення виконання зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором. Станом на день звернення із даним позовом до суду, заборгованість за Кредитним договором №661116503 від 26.12.2019 не погашена, а тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 50012,00грн., витрати на професійну правничу допомогу та судові витрати по справі.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22.05.2023 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк на усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 02.06.2023 відкрито спрощене позовне з повідомленням (викликом) учасників справи.

31.08.2023 від представника відповідача адвоката Шестакова В.Ю. на адресу суду надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, до якого серед іншого долучено свідоцтво про шлюб відповіда, відповідно до якого після реєстрації шлюбу 23.10.2019 прізвище відповідача -Бондар-Волднес.

03.10.2023 на адресу суду від представника відповідача - адвоката Шестакова В.Ю. надійшов відзив, у якому сторона відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, серед іншого з огляду на те, що позивачем не доведено факту видачі кредиту, належним чином не обґрунтовані позовні вимоги та не подано доказів, які свідчили б про існування заборгованості. Позивачем не надано жодного доказу того, що кредитні кошти отримала саме відповідач, ідентифікація відповідача була проведена неналежним чином, з використанням персональних даних, які зберігаються в багатьох інформаційних базах, а саме: за номером телефону НОМЕР_2 та адресом електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 , ніколи не належали відповідачу; не доведено, що платіжна картка № НОМЕР_3 , на яку були перераховані кредитні кошти належить саме відповідачці. Відсутні докази відправлення відповідачу та отримання нею вимоги позивача про усунення порушень виконання зобов`язань від 07.05.2021 № 05/А/1538/ОФ. Позивачем не надано детального розрахунку заборгованості в частині нарахованих відсотків, крім того, при нарахуванні заборгованості позивачем не враховано чинне законодавство, що регулює питання кредитних відносин під час карантину та воєнного стану. Крім того, позивач вже намагався стягнути заборгованість з відповідача шляхом отримання виконавчого напису нотаріуса про стягнення на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості у розмірі 61290,00 грн, який було визнано таким, що не підлягає виконанню. Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на надання правничої (правової) допомоги у розмірі 7700,00 грн. Крім того, представник відповідача заявив клопотання про витребування у позивача ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» інформації про повний номер платіжної картки № 5168-74ХХ-ХХХХ-0960, яка рахується за відповідачем ОСОБА_3 ; витребувати у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію про належність і власника платіжної карти № НОМЕР_3 (за повними даними, наданими позивачем).

13.11.2023 до суду представником відповідача - адвокатом Шестаковим В.Ю. подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії документів стосовно понесених відповідачем витрат.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13.11.2023 клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Шестакова В.Ю. у частині витребування у позивача інформації задоволено, витребувано у ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» інформацію про повний номер платіжної картки № НОМЕР_3 , держателем якої є ОСОБА_3 .

20.12.2023 до суду від представника позивача ТОВ «Онлайн Фінанс» на виконання ухвали суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії заявки ОСОБА_3 на отримання грошових коштів за кредитним договором, з повним номером банківської карти.

08.01.2024 та 09.01.2024 на адресу суду від представника позивача ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» - Шихненко А.О. надійшли письмові додаткові пояснення по справі.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11.01.2024 витребувано у Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» інформацію, чи належить відповідачу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) банківська карта № НОМЕР_5 .

31.01.2024 до суду від АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду надійшла інформація про те, що банківська карта № НОМЕР_5 належить ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися.

Заслухавши учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що 26.12.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено Договір № 661116503, відповідно до умов якого товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети у розмірі 10000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 10 днів (п.1.2. договору).

Відповідно до п.1.3 договору, кредит надається строком на 10 днів.

Згідно з п.п. 1.4, 1.5 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,66 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3 цього Договору. З урахуванням положень 1.4 договору, позичальник сплачує Товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 605,90 відсотків річних.

Відповідно до п.4.2 договору, у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п. 1.3 договору, або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому випадку, якщо встановлена п.1.4. цього договору процентна ставка менша ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.1.4. - 1.5 Договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70 % за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту.

За змістом п.4.5, п.4.16 договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та ЗУ «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, а сам кредитний договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Відповідно до додатку № 1 до договору №661116503 від 26.12.2019 сторонами погоджено «Графік розрахунків», відповідно до якого, термін платежу за кредитним договором - 05.01.2020, загальна сума погашення - 11655,00 грн. з яких: 10000,00грн - сума кредиту, 1655,00 грн - нараховані проценти.

29.12.2019 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_3 була укладена Додаткова угода до Договору №661116503 від 26.12.2019, якою сторони домовилися збільшити суму кредиту на суму 10000,00 грн з 29.12.2019 на строк дії договору №661116503 від 26.12.2019 на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти, надані у кредит, та сплатити проценти за користування кредитом на умовах договору.

Відповідно до додатку № 1 до Додаткової угоди від 29.12.2019 до Договору №661116503 від 26.12.2019 сторонами погоджено «Графік розрахунків», відповідно до якого, термін платежу за кредитним договором - 05.01.2020, загальна сума погашення - 22812,00 грн. з яких: 20000,00грн - сума кредиту, 2812,00 грн - нараховані проценти.

Після вчинення відповідачем вказаних дій, ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» перерахувало грошові кошти у розмірі 20000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_5 , що підтверджується Довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», платіжними дорученнями, які наявні у матеріалах справи. Згідно із надісланої АТ КБ «ПриватБанк» інформації, банківська карта № НОМЕР_5 належить відповідачу.

Відповідно до виписки з особового рахунку відповідача за кредитним договором № 661116503 від 26.12.2019, прострочена заборгованість за тілом кредиту становить 20000,00 грн, прострочена заборгованість за відсотками становить 30012,00 грн.

В той же час, будь-яких доказів того, що відповідач у повному обсязі повернув кредит та нараховані відсотки у строк, передбачений договором, додатковою угодою до нього, матеріали справи не містять.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного "МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА", яке є первісним кредитором, відповідач має заборгованість на загальну суму 50012,00 грн. Вказану суму заборгованості просить стягнути і позивач.

28.11.2018 між первісним кредитором (далі -клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (далі - фактор) укладено договір факторингу № 28/1118-01, згідно умов якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 1.3. договору, під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до пункту 8.2 договору, строк дії цього Договору закінчується 28.11.2019.

28.11.2019 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2020, інші умови залишено без змін.

Згідно із витягом з реєстру прав вимоги № 70 від 17.03.2020, укладеного на виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №661116503 від 26.12.2019.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до пункту 8.2 договору, строк дії цього Договору закінчується 04.08.2021.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №4 від 09.04.2021 до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №661116503 від 26.12.2019.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб) а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У відповідності до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу має бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, зокрема те, що відповідачем не доведено факту належного виконання ним умов кредитного договору, суд вважає, що у позивача наявні правові підстави для звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Так, судом встановлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Електронний кредитний договір відповідач підписала шляхом використання електронного підпису одноразовим ідетифікатором TP8325FK, який було направлено відповідачу 26.12.2019 о 19:24:18 на номер мобільного телефону вказаний в заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_6. Відповідач на веб-сайті позивача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позивач надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді СМС-повідомлення, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Відповідач був повністю ознайомлений з умовами кредитного договору до його підписання, інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу.

З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не міг бути укладений сторонами, суд дійшов висновку, що цей правочин відповідно до Закону за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Вищезазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, провадження № 61-20799св19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, провадження № 61-18967св20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, провадження № 61-2904св21.

Кредитний договір містить персональні дані відповідача, зокрема його паспортні дані, номер картки платника податків, номер мобільного телефону, а також номер банківського рахунку, на який було перераховано кошти. Ураховуючи викладені обставини, суд вважає, що кредитний договір укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні договору сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст.11 ЦК України виникли права та обов`язки, які випливають із кредитного договору. Між іншим, підписання договору, додаткової угоди до нього, відповідачем не заперечується.

Оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем у передбаченому законом порядку не оспорювалися, в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у цій справі (ст. 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (ст. 629 ЦК України).

Наведені вище обставини свідчать про факт отримання відповідачем кредитних коштів, схвалення ним, як умов кредитного договору, додаткової угоди до нього, так і визнання своїх фінансових зобов`язань перед позивачем.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Вказаний висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15.

Як зазначалося вище, відповідно до договору №661116503 від 26.12.2019 та додаткової угоди, позикодавець надав відповідачу грошові кошти у сумі 20000,00 грн., строком користування на 10 днів, з 29.12.2019, з терміном повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом до 05.01.2020.

Відтак, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося 05.01.2020, після цієї дати права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначається, що «У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».

Так, у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним вище договором позивач просить стягнути 30012,00 грн заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом.

Аналіз наданої позивачем копії відомості про нарахування за кредитним договором, свідчить про те, що заборгованість за відсотками нараховувалася поза межами строку дії договору.

Водночас, як право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.

У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Таким чином, за умовами кредитного договору сторони погодили строк його дії до 05.01.2020, тому саме із зазначеної дати, кредитодавець не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.

Тобто, право кредитодавця нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору 05.01.2020, а тому, починаючи із зазначеної дати, нарахування процентів за користування кредитом не відповідає вимогам закону.

Суд не бере до уваги нарахування процентів з посиланням на пункти 1.5, 4.2 кредитного договору, як на підставу нарахування процентів після настання терміну (дати) повернення кредиту, оскільки вказані умови договору суперечать положенням чинного законодавства та зазначеним висновкам Верховного Суду.

Крім того, посилання позивача у позові на те, що такий розмір заборгованості по сплаті процентів був переданий від первісного кредитора саме по собі не свідчить про обґрунтованість нарахування таких процентів.

У той же час, позивач позовні вимоги щодо стягнення з відповідача процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України не заявляє.

За таких обставин, розмір процентів в межах строку дії договору з 29.12.2019 по 05.01.2020 має становити 2812,00 грн.

Виходячи з викладеного вище, недоведеності приведених у позові обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом нарахованих за межами строку кредитування.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, інші доводи сторін не впливають на вищевказані висновки суду.

Ураховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованість за кредитним договором підлягають частковому задоволенню на загальну суму 22812,00 грн, з яких: 20000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 2812,00 грн. заборгованості по відсотках. У задоволенні решти заявлених позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правову допомогу та вимог відповідача про стягнення з позивача на його користь витрат на правову допомогу, суд дійшов наступного висновку.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи стороною позивача надано договір про надання правової допомоги від 19.10.2021, додаткову угоду №94 від 19.12.2022 до Договору про надання правової допомоги від 19.10.2021; протокол погодження видів правової допомоги та договірної ціни від 21.12.2022; акт прийому-передачі наданих послуг від 21.12.2022; рахунок від 21.12.2022 на оплату правової допомоги за Договором від 19.10.2021; платіжне доручення №3428 від 21.12.2022; довіреність від 18.10.2022; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

У обґрунтування заяви про понесені стороною відповідача витрати на правничу допомогу, стороною відповідача надано договір №28/08-23 про надання правничої (правової) допомоги від 28.08.2023; акт від 10.11.2023 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №28/08-23 від 28.08.2023; платіжні інструкції на загальну суму 7700,00 грн.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід також зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07. 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої позивачем до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також ураховуючи критерій складності справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Врешті вимог, слід відмовити.

Перевіривши відповідність заявленої стороною відповідача до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також подані документи, суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг), її складності, не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, беручи до уваги доводи позивача щодо завищення розміру заявлених відповідачем витрат на правову допомогу, суд вважає, що справедливим і співмірним є розмір витрат на правничу допомогу у сумі 2500,00 грн. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу. Врешті вимог, слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (ЄДРПОУ - 42254696, місцезнаходження: м. Київ, бул. Верховної Ради, буд. 34, офіс 511) заборгованість на загальну суму 22812 (двадцять дві тисячі вісімсот дванадцять) гривень 00 копійок; витрати по сплаті судового збору у розмірі 1224 (одна тисяча двісті двадцять чотири) гривні 25 копійок, витрати на правову допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (ЄДРПОУ - 42254696, місцезнаходження: м. Київ, бул. Верховної Ради, буд. 34, офіс 511) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.02.2024.

Відомості про сторони:

1. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (ЄДРПОУ - 42254696, місцезнаходження: м. Київ, бул. Верховної Ради, буд. 34, офіс 511);

2. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя М.М. Ткач