Ухвала суду № 118492116, 19.04.2024, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Черкаси

19 квітня 2024 року справа № 580/11934/23

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Паламар П.Г., розглянувши матеріали позовної заяви Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Восток, ТОВ Перший Український Сільськогосподарський кооператив про визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса. вул. Семінарська, 5) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Восток (14000, м. Чернігів, вул. Василя Тарнавського, 16, офіс. 605), товариства з обмеженою відповідальністю Перший Український Сільськогосподарський кооператив (20300, м. Умань, вул. Гонти, 3) в якому просить визнати недійсним договір поставки сільськогосподарських культур №14/10/22-l від 14.10.2022 укладений між TOB ТК ВОСТОК та ТОВ ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ КООПЕРАТИВ.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.01.2024 позовну заяву повернено позивачу в наслідок не наведення достатні обгрунтування звернення саме до адміністративного суду згідно ч. 5 ст. 242 КАС України.

Позивач, не погоджуючись з ухвалою про повернення позовної заяви, подав апеляційну скаргу. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

17.04.2024 дана справа надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, встановлено, що спір не відноситься до юрисдикції адміністративного суду, з огляду на таке.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єктом владних повноважень згідно п. 7 вказаної вище статті КАС України є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частина 1 статті 2 КАС України визначає завдання адміністративного судочинства, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Характерною особливістю публічно-правового позову є те, що його мета - задовольнити правомірний інтерес (права, обов`язки) позивача у справі. Тому позовні вимоги повинні стосуватися набуття правомірних вигод позивачем.

Позовні вимоги та додані позивачем копії додаткових матеріалів до позовної заяви свідчать, що вимоги позивача не є виявом владних управлінських функцій суб`єктом владних повноважень, що обгрунтовано таким.

Спір стосується договору, укладеного між рівноправними учасниками, що не є адміністративно-правовим, а позовні вимоги направлені на припинення зобов`язальних правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів), у т.ч. про примусове повернення коштів відповідачу 2.

Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, обов`язків та інтересів не відповідає можливим способам захисту в адміністративному судочинстві.

Посилання позивача про обґрунтованість вирішення заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства суд не обгрунтовані, оскільки норми ПК України, за якими податкові органи наділені правом подачі позову до суду про визнання недійсними договорів, не визначають який саме суд повинен розглядати такий спір, а правила підвідомчості категорій справ визначаються виключно процесуальним кодексами України.

Позивач втручається в сферу правовідносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору, а отже, позовні вимоги лежать в площині саме приватного, а не публічного права.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі ЦК України) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Статтею 170 цього Кодексу встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Нормами Господарського кодексу України (далі - ГК України) регулюються господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частиною 2 статті 4 ГК України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Обраний позивачем спосіб захисту у формі визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності (двостороння реституція) згідно з вимогами ЦК України за своєю суттю полягатиме у поверненні не лише майна до відчужувача із володіння набувача, а і в поверненні всіх утриманих обов`язкових зборів та платежів. При цьому умовою повернення коштів є саме встановлення недійсності договору. Отже, позовна вимога щодо визнання недійсним договору відповідачів є основною, а щодо реституції - похідною.

Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі ст. 20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з ч.1 ст.2 ГПК України є завданням господарського судочинства та відповідно до ст. 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі №580/4531/23.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Тому наявні підстави відмовити у відкритті провадження та повернути позовну заяву.

Враховуючи викладене, слід відмовити у відкритті провадження в справі на підставі ст. 170 КАС України.

Керуючись ст.ст. 170, 248, 256, 294, 295 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Восток, ТОВ Перший Український Сільськогосподарський кооператив про визнання правочинів недійсними.

Роз`яснити позивачу, що спір підвідомчий господарському суду.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набрала законної сили у відповідності до вимог ст. 256 КАС України, проте може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Петро ПАЛАМАР