Рішення № 118473510, 06.03.2024, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8760/21

Провадження № 2/369/271/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2024 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

за участю секретарі Херенковій К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), про зняття арешту з нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чурсіна Інга Олексіївна 24 червня 2021 року звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з нерухомого майна.

Позовні вимогимотивує тимщо,позивач є власником частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 червня 1995 року органом приватизації радгоспу «Шпитьківський» на підставі розпорядження № 79 від 19 червня 1995 року.

Співвласником іншої частини зазначеної квартири була мати позивача - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з частини квартири АДРЕСА_1 .

При житті ОСОБА_2 склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 .

В передбачений законом термін, позивач звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини як спадкоємець за заповітом після смерті його матері ОСОБА_2 10 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Чемериською Н.В. була відкрита спадкова справа. Під час відкриття спадкової справи приватним нотаріусом Чемериською Н.В. було виявлено, що 08 червня 2006 року було накладено обтяження, а саме - арешт нерухомого майна, об`єктом якого є квартира АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_3 1943 року народження.

Позивач зазначає, що арешт був накладений за заявою Першої Київської обласної державної нотаріальної контори. Підставою обтяження стала постанова відділу ДВС Києво-Святошинського р-ну Київської області від 02 лютого 2006 року.

У зв`язку з існування арешту на зазначену квартиру, нотаріус не має можливості оформити спадщину, а позивач отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Позивач звертає увагу суду на те, що не знає ніякого ОСОБА_3 1943 року народження, так як в його сім`ї не було таких родичей та знайомих.

21 вересня 2020 року позивач звернувся до відділу ДВС Києво-Святошинського р-ну Київської області з заявою про винесення постанови про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 .

04 лютого 2021 року позивач отримав відповідь, в якій зазначалося про відсутність відомостей щодо постанови № 300558 від 02 лютого 2006 року, на підставі якої був накладений арешт на зазначену квартиру і йому було рекомендовано звернутися до суду для вирішення питання зняття арешту з нерухомого майна.

09 березня 2021 року адвокатом Чурсіною І.О., був зроблений запит до Київського обласного державного нотаріального архіву, в якому вона просила надати належним чином оформлені копії документів, на підстави яких Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою 08 лютого 2006 року було накладене обтяження (арешт нерухомого майна) на квартиру АДРЕСА_1 .

19 березня 2021 року з Київського обласного державного нотаріального архіву була отримана відповідь, згідно якої адвокату було відмовлено в надані вказаної інформації.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 березня 2021 року відомості про арешт належного позивачу та його матері нерухомого майна зареєстровані в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 08 лютого 2006 року за №2857691, реєстратор: Перша Київська обласна державна нотаріальна контора.

Таким чином, зважаючи на викладене позивач зазначає, що накладення арешту на його нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 обмежує його права як власника і унеможливлює його вільне розпорядження вказаним майном. У зв`язку із чим, позивач просить суд:

скасувати арешт на нерухоме майно, накладений постановою відділу ДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції;

витребувати з Вишневого відділу Державної виконавчої служби У Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) матеріали виконавчого провадження, на підстави яких було накладене обтяження (арешт нерухомого майна) на квартиру АДРЕСА_1 ;

витребувати з Київського обласного державного нотаріального архіву належним чином оформлені копії документів, на підстави яких Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою 08.02.2006 р. було накладене обтяження (арешт нерухомого майна) на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєвої І.О. від 15 вересня 2023 року провадження в справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року підготовче провадження в справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи їх було повідомлено належним чином. Представник позивача надала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача, на позовних вимогах наполягала та просила їх задовольнити, не заперечувала щодо винесення заочного рішення.

У судове засідання відповідач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи його було повідомлено належним чином, не надав заяву про розгляд справи без його участі, правом надати відзив не скористався, причини неявки суду не відомі.

У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Так, КЦС ВС уПостанові від 30 вересня 2022 року № 761/38266/14 (61-1091св21) роз`яснив, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, Якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 червня 1995 року органом приватизації радгоспу «Шпитьківський» на підставі розпорядження № 79 від 19 червня 1995 року, посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 дійсно належить на праві сільної сумісної власності гр. ОСОБА_2 та членам її сім`ї ОСОБА_1 .

Відповідно до Заповіту від 05 вересня 2007 року, посвідченого нотаріально Секретарем виконкому Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Шлейченко К.М., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 заповіла усе своє майно своєму сину ОСОБА_1 .

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №57868881 від 10 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Чемериською Н.В. була відкрита спадкова справа №64871719.

Згідно відповіді Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04 лютого 2021 року № 6203, за допомогою Автоматизованої системи виконавчого провадження отримано відомості, що інформація про виконавчі провадження, які перебувають чи перебували у Відділі щодо стягнення з ОСОБА_3 відсутня, у зв`язку із тим, що функціонування реєстрів виконавчих проваджень введено з 2007 року, а тому вчинити виконавчі дії для звільнення майна, на яке було накладено арешт відповідно до постанови № 300558 від 02 лютого 2006 року, з під арешту неможливо.

09 березня 2021 року адвокатом Чурсіною І.О., був зроблений запит № 3 до Київського обласного державного нотаріального архіву, в якому вона просила надати належним чином оформлені копії документів, на підстави яких Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою 08 лютого 2006 року було накладене обтяження (арешт нерухомого майна) на квартиру АДРЕСА_1 .

19 березня 2021 року з Київського обласного державного нотаріального архіву була отримана відповідь, згідно якої адвокату було відмовлено в надані вказаної інформації.

Також, 30 березня 2021 року було отримано відповідь №509 з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» Києво-Святошинської районної ради Київської області про те, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 червня 1995 року б/н виданого органом приватизації радгоспу «Шпитьківський» згідно з розпорядженням (наказом) від 19 червня 1995 року №79 (зареєстровано в БТІ 19 червня 1995 року під реєстровим № 1/13 в книзі 2, ст. 50).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 березня 2021 року відомості про арешт належного ОСОБА_3 нерухомого майна зареєстровані в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 08 лютого 2006 року за №2857691, реєстратор: Перша Київська обласна державна нотаріальна контора.

Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Позивач, звертаючись з позовом до суду про зняття арешту з нерухомого майна, посилається на те, що арешт на належне йому майно було накладено на іншу особу, якій це майно не належить, відомостей про будь-які виконавчі відкриті або завершені виконавчі провадження стосовно цієї особи відсутні, а тому арешт, який був накладений на його нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 обмежує його права як власника і унеможливлює його вільне розпорядження вказаним майном

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року, справа № 904/51/19 та від 24 травня 2021 року, справа № 712/12136/18.

В пункті 5 постанови № 5від 03.06.2016 Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснив, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону про виконавче провадження.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 не є боржником у виконавчих провадженнях, в рамках яких було накладено арешт на його майно, а тому, він може пред`являти позов про зняття арешту з майна.

Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Вимогами ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником цього майна, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або інший законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/23139/18 (провадження № 61-14832св19).

Підстави зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначено ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

За приписами ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Частиною 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено виключний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

При цьому, ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

З матеріалів справи вбачається, що виявити в рамках якого саме виконавчого провадження державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника не вбачається можливим, оскільки функціонування реєстрів виконавчих проваджень введено з 2007 року.

Зважаючи на вищенаведені обставини справи, суд встановив, що наявність запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою в реалізації прав позивача, як власника майна, тому такі права підлягають захисту, оскільки наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту за відсутності виконавчого провадження, а також будь - яких відомостей про майнові претензії з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, на що також вказує Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 у справі № 2/0301/806/11.

Крім того, Верховний Суд зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Зважаючи викладені обставини, оскільки виконавчий документ, в якому боржником є позивач, не перебуває на примусовому виконанні, а постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження порушуються права позивача як власника нерухомого майна, а його права щодо володіння, користування, розпорядження своїм майном на власний розсуд зазнають певних обмежень, тому позовні вимоги про зняття арешту з майна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем не заявлено вимогу про відшкодування судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), про зняття арешту з нерухомого майна - задовольнити.

Скасувати арешт накладений постановою ВДВС Києво-Святошинського р-ну Київської обл. аа 300558 від 02 лютого 2006 року, на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.О. Фінагеєва