Рішення № 118461391, 18.04.2024, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2024 року Чернігів Справа № 620/2885/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенітенціарної Академії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Пенітенціарної Академії України, у якому просить:

визнати протиправними дії Пенітенціарної академії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 19.07 2022 по 24.12.2023;

зобов`язати Пенітенціарну академію України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 19.07 2022 по 24.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Академії Державної пенітенціарної служби від 05.10.2018 № 246 о/с був прийнятий на посаду викладача кафедри військової підготовки Академії Державної пенітенціарної служби. 11.03.2020 згідно наказу від 10.03.2020 переведений на посаду старшого викладача кафедри військової підготовки Академії Державної Пенітенціарної Служби. Наказом Міністерства юстиції України від 06.10.2023 №3548/5 Академію Державної Пенітенціарної Служби перейменовано в Пенітенціарну академію України. Після початку збройної агресії рф проти України відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.02.2022 №43 ОСОБА_1 був призначений на посаду офіцера групи ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після набрання чинності Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» відповідач із 19.07.2022 припинив виплату середньомісячного заробітку позивача. 29.11.2023 позивач звернувся до Пенітенціарної академії України із заявою про поновлення виплати середнього заробітку, однак листом від 18.12.2023 № 5-135/2023/П-123/2023 відповідач повідомив про відмову у даній виплаті. Відтак позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

У відзиві відповідач заперечує проти заявленого позову та просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема, внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України щодо припинення збереження середнього заробітку працівникам, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. Таким чином, з 19 липня 2022 року у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Матеріалами справи встановлено, що позивач з 08.10.2018 згідно наказу Академії Державної пенітенціарної служби від 05.10.2018 № 246 о/с прийнятий на посаду викладача кафедри військової підготовки Академії Державної пенітенціарної служби. З 11.03.2020 згідно наказу від 10.03.2020 переведений на посаду старшого викладача кафедри військової підготовки Академії Державної Пенітенціарної Служби. Наказом Міністерства юстиції України від 06.10.2023 №3548/5 Академію Державної Пенітенціарної Служби перейменовано в Пенітенціарну академію України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Наказом начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.02.2022 №43 ОСОБА_1 був призначений на посаду офіцера групи ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 20.10.2023 у період з січня 2022 по липень 2022 Пенітенціарна академія України нарахувала та виплачувала середній заробіток як особі, яка проходить військову службу за призовом під час мобілізації з моменту призову на військову службу, однак в подальшому дану виплату припинено.

У той же час, позивач звернувся до Пенітенціарної академії України із заявою від 29.11.2023 щодо виплати середньомісячного заробітку на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом із числа резервістів в особливий період, на яку листом від 18.12.2023 № 5-135/2023/П-123/2023 відповідач повідомив, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, було внесено зміни до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України. Таким чином з 19.07.2023 за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У зв`язку з цим, у відповідача відсутні підстави щодо нарахування та виплати позивачу заробітку за період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно достатті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України«Про військовий обов`язок і військову службу»№ 2232-XII від 25.03.1992 (далі -Закон № 2232), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Згідно частин першої, другої статті 2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39Закону №2232визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону УкраїниПро освіту.

Так, частина 3статті 119 КЗпП України(у редакції, що діяла до 19.07.2022) було передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у том числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресію рф проти УкраїниУказом Президента України № 64/2022на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на даний час. Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначенийстаттею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № № 2352-ІХвнесені зміни у частину третюстатті 119 КЗпП: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХнабирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХприйнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.

Таким чином, передбачається обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку включно до дня, що передує дню набранням чинності цимЗакономі дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати середнього заробітку є правомірними.

На реалізацію вищевказаних положень законодавства, відповідачем з 19.07.2022 припинено нарахування та виплату позивача середньої заробітної плати.

Суд зазначає, що відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першоюстатті 17 Конституції Україниє найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у п.2.3 рішення від 22.05.2018 №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої:На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

На цей часЗакон №2352є чинним та обов`язковим до виконання, а, у свою чергу, виплата середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювала особа на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності цим Законом.

Суд також звертає увагу, що урішенні від 03.10.1997 №4-зп Конституційний Суд Українизазначає, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

У рішенні від 08.10.2008 №20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12.10.2004.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018 зазначається, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав, свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права(абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 №2- рп/2016).

З метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після набрання чинностіЗаконом №2352, припинення збереження заробітної плати за працівниками, які були прийняті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, є виправданим та відповідаєКонституції України.

Крім того, суд зазначає, що у частині 3статті 119 КЗпП України, серед іншого, зазначено, що таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №168 від 28.02.2022«Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям» під час дії воєнного стану, пунктом 1 якої передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема, Збройних Сил, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Крім того, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати самеЗакон №2352, який є спеціальним у застосуванні до спірних правовідносин, оскільки прийнятий у зв`язку із введенням воєнного стану (має тимчасову дію) та не передбачаєпривілеїв для будь-якої категорії осіб, в тому числі щодо виплати середнього заробітку.

При цьому, суд вважає, що з прийняттямЗакону № 2352поглинута норма частини 2 статті 57 Закону України«Про освіту» відповідно до якої у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Більше того, у частині 2 статті 39Закону №2232відсутня норма частини 2 статті 57 Закону України«Про освіту», як гарантія, якою користуються громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд вважає, що з моменту набрання чинностіЗаконом № 2352не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом, а відтак у позивача з 19.07.2022 відсутнє право на отримання середнього заробітку Національною академією внутрішніх справ України.

Схожа правова позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі № 300/842/23.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 2статті 6 Кодексу адміністративного судочинства Українита статті17 Закону України«Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі«Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі«Руїс Торіха проти Іспанії»(RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі«Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі«Гірвісаарі проти Фінляндії»(Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Пенітенціарної Академії України необхідно відмовити у повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Пенітенціарної Академії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач: Пенітенціарна Академія України вул. Гонча, 34, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 08571788

Повний текст рішення виготовлено 18 квітня 2024 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА