Рішення № 118460017, 17.04.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2020/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, буд. 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (далі ГУ ДПС), у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-36358-51 від 18.02.2021.

Позивач зазначив, що про оскаржувану вимогу дізнався про накладення на його рахунки арешту та стягнення на користь державного бюджету податкового боргу, у зв`язку з чим його представник одразу звернувся до ГУ ДПС із адвокатським запитом. Листом від 16.10.2023 року №43167/6/15-32-24-07-10, повідомлено про те, що ним рахується податковий борг з єдиного соціального внеску у сумі 37788,74 грн, який виник за податковий період 2017-2020 р.р.

Позивач вважає протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-36358-51 від 18.02.2021 та такою, що підлягає скасуванню, оскільки за період з 2017 по 2020 р.р. року він не здійснював господарську діяльність та не подавав податкову звітність.

Позивач вказує, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік единого внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон України №2464-VІ).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Отже він не є платником єдиного внеску.

Позивач просить врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 01.07.2020 року по справі №260/81/19, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01.07.2004 року набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та відповідно до ч.1 ст.42 якого для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання відповідні документи. Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

03.03.2011 року набрав чинності Закон №2390-VІ, яким було внесено зміни до Закону №755-IV, та пунктами 2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ на час прийняття Закону було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Позивач вказує, що не звертався до державного реєстратора за місцем проживання, реєстраційну картку на проведення державної реєстрації ФОП, копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників, документ на підтвердження сплати реєстраційного збору, не надавав, з 2001 року не здійснював господарської діяльності.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з часу його державної реєстрації (17.04.2003 року) до часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності (27.10.2022 року) були відсутні записи стосовно позивача як фізичної особи-підприємця.

25.04.2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру». Пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» якого №755-ІV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР.

До того ж Законом №1155-УІІ виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-УІ.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІУ, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Позивач стверджує, що, враховуючи висновки ВПВС, вимога ГУ ДПС від №Ф-36358-51 від 18.02.2021, якою його зобов`язано сплатити заборгованість з єдиного внеску в сумі 37788,74 грн, є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 22.01.2024 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 16.02.2024 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження по справі відкрите, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в електронній формі.

Ухвала суду від 16.02.2024 року доставлена до електронного кабінету відповідача через Підсистему «Електронний суд» 16.02.2024 року. Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позов, інших заяв та клопотань від відповідача не надходило (згідно автоматизованої системи діловодства Одеського окружного адміністративного суду вхідної кореспонденції по справі станом 17.04.2024 року не зареєстровано).

Справу розглянуто у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами в електронній формі у підсистемі «Електронний суд».

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи намір провадити підприємницьку діяльність з надання фотопослуг населенню, 17.04.2003 року звернувся до Малиновської райдержадміністрації Одеського міськвиконкому реєстраційну із Карткою суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи за зразком згідно з додатком 2 до Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №740.

27.10.2022 року ОСОБА_1 подав до державного реєстратора документи для проведення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) державної реєстрації: 1) включення відомостей про фізичну особу-підприємниця; 2) припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємниця за її рішенням.

Відповідно до відомостей, що містяться в ЄДР Дата державної реєстрації ФОП ОСОБА_1 : 17.04.2003, Дата запису: 27.10.2022, Номер запису: 2005560170000177784. Також проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної Дата запису: 27.10.2022, Номер запису: 2005560060001177784, Підстава: власне рішення.

Листом від 16.10.2023 року №43167/6/15-32-24-07-10 ГУ ДПС повідомлено представника позивача, що станом на 12.10.2023 року у ОСОБА_1 рахується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка нарахована в автоматичному режимі за період з 2017 по 2020 р.р. на суму 37788,74 грн, а саме: за 2017 рік 8448,00 грн, 2018 рік 9828,72 грн, 2019 рік 11016,72 грн, 2020 рік 8495,30 грн.

На підставі цих даних ГУ ДПС в Одеській області відносно ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-36358-51 від 18.02.2021 року зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 37788,74 грн.

Позивач, вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-36358-51 від 18.02.2021 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню звернувся до суду з цим позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.08.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Статтею 14 Закону встановлені обов`язки органів доходів і зборів, які зобов`язані, зокрема, здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Відповідно до ст.4 Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

База нарахування єдиного внеску визначається у відповідності до ст.7 Закону України №2464-VІ.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законами №1774- VІІІ від 06.12.2016 року, №2148-VІІІ від 03.10.2017 року, в редакції Закону №592-IX від 13.05.2020) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), п.5 та 5-1, ч.1 ст4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно ч.4 ст.25 Закону України №2464-VІ податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному ст.42 ПК України.

Відповідачем сформована податкова вимога №Ф-36358-51 від 18.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37788,74 грн, оскільки згідно даних інтегрованої картки платника у ОСОБА_1 рахується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка нарахована в автоматичному режимі за період з 2017 по 2020 р.р., а саме: за 2017 рік 8448,00 грн, 2018 рік 9828,72 грн, 2019 рік 11016,72 грн, 2020 рік 8495,30 грн.

Таким чином, вказана заборгованість виникла в результаті нарахування відповідачем ГУ ДПС позивачу ОСОБА_1 - ЄСВ як фізичній особі-підприємцю.

Судом встановлено, що відповідно до довідки Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-7) позивач працював найманим робітником у ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка за період з 2017 по 2020 р.р. (крім квітня-травня 2020 року) здійснювала відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 .

Відповідач відзив на позов не надав, не надав також будь-яких документів в спростування доводів позивача, що він у період 2017-2020 р.р. не займався підприємницькою діяльністю.

Між тим, відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд за приписами ч.2 ст.242 КАС України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає необхідним врахувати правові висновки Верховного Суду з цього питання, викладені у постановах від 27.11.2019 року по справі №160/3114/19, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року по справі №480/4656/18, від 18.03. 2020 року у справі №140/1777/19.

Зокрема, в постанові від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно з яким особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Крім того, відповідачем не спростовано твердження позивача, що він у спірний період не був зареєстрований як ФОП та те, що визначальним для нарахування ЄСВ є реєстрація особи як ФОП.

Суд вважає необхідним врахувати правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 01.07.2020 року по справі №260/81/19, в якій спірним було питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2018 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому ОСОБА_1 набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом №755-ІV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-ІV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

У постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення, так і для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому ВПВС вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.06.2019 року у справі №405/7/17, що з набранням чинності Законом №755 -ІV пов`язана лише державна реєстрація включення відомостей про ФОП, зареєстровану до 01 липня 2004 року, до ЄДР (ч.2 ст.18 цього Закону), у такому разі набуття фізичною особою статусу підприємця заново не реєструється.

Навівши аналіз правових норм Законів, що стосуються спірного питання, та внесених до них змін, ВПВС зазначила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VІ та №1155-VІІ, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 року №592-IX, відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами 1 та 2 п. 9-15 Закону №2464-VI (у редакції Закону №592-IX) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-IX з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-IX, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-IX, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-IX. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755 -ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Суд вважає, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень та на якого відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладений обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду доказів про правомірність прийнятої податкової вимоги.

З урахуванням викладеного та не надання відповідачем ГУ ДПС, який є суб`єктом владних повноважень, належних та допустімих доказів не здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів суд дійшов висновку, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-36358-51 від 18.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37788,74 грн є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає, що з ГУ ДПС за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, буд. 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від №Ф-36358-51 від 18.02.2021 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37788,74 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва