Ухвала суду № 11845177, 14.09.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-12347/10 Головуючий у 1 інстанції: Андрєєва О.М.

Категорія: 51 Доповідач: Соломаха Л.І.

_______________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.

при секретарі Валуйському В.А.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Летченко Г.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 19 травня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Точмаш» про визнання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності незаконним, визнання дій неправомірними, стягнення заробітної плати, відшкодування матеріальної та моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 19 травня 2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Точмаш» (далі ВАТ «Точмаш») про визнання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності незаконним, визнання дій неправомірними, стягнення заробітної плати, відшкодування матеріальної та моральної шкоди .

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог, посилаючись на неповне зясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представник відповідача - ВАТ «Точмаш» Летченко Г.З., яка діє на підставі довіреності юридичної особи, проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_3, представника відповідача Летченко Г.З., д ослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що позивач з 29 лютого 1998 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем ВАТ «Точмаш», в тому числі з 10 березня 2004 року по 17 вересня 2008 року працювала черговою центрального пульту охорони РСО ВАТ «Точмаш». 17 вересня 2008 року вона звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Під час роботи наказом в.о. голови правління ВАТ «Точмаш» № 133 від 30 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4, черговим центрального пульту охорони РСО, оголошено догану за порушення трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку, що виявилося у самовільній зміні графіку роботи чергових ЦПУ РСО, а саме, виході ОСОБА_1 на роботу 03 травня 2008 року замість виходу 02 травня 2008 року, як це встановлено графіком, та виході ОСОБА_4 на роботу 02 травня 2008 року замість виходу 03 травня 2008 року, як це встановлено графіком, без отримання дозволу керівника підрозділу на зміну графіку роботи ( а.с. 5 т. 1).

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що наказ № 133 від 30 травня 2008 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є законним. ОСОБА_1 дійсно вчинила дисциплінарний проступок порушила трудову дисципліну, самовільно змінивши встановлений графік чергування, самовільно не вийшла на роботу у встановлений за графіком день чергування - 02 травня 2008 року, вийшла на роботу 03 травня 2008 року замість іншого працівника. Дисциплінарне стягнення накладено на неї правомочним органом, з дотриманням строку накладення дисциплінарного стягнення, встановленого ст. 148 КЗпП України, а також із дотриманням порядку застосування стягнення, встановленого ст.149 КЗпП України.

Зазначений висновок суду є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України п рацівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем здійснено порушення трудової дисципліни, яке виразилося в тому, що вона самовільно в порушення встановленого графіку змінності помінялася змінами з контролером ОСОБА_4, а саме, ОСОБА_1 не вийшла на роботу у встановлений за графіком день роботи 02 травня 2008 року, а вийшла на роботу 03 травня 2008 року замість іншого працівника, який працював замість неї 02 травня 2008 року, тобто у свій робочий день, встановлений графіком, 02 травня 2008 року позивач свої обовязки, передбачені трудовим договором, не виконувала.

Доводи апеляційної скарги про те, що 03 травня 2008 року вона працювала згідно місячного графіку роботи, що відповідач сам створив неразбериху з графіками роботи, є необґрунтованими.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно:

- ст. 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством;

- частини 2 ст. 13 КЗпП України та частини 2 ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

- пункту 6.10 Колективного договору ВАТ «Точмаш» на 2005-2006 роки, що діяв і у спірний період, тривалість щоденної роботи, час початку та закінчення робочої зміни, перерви на обід передбачаються у графіках режиму роботи, що затверджуються власником за згодою з профспілковим органом, з врахуванням специфіки виробництва, режиму праці структурних підрозділів із розрахунку нормальної тривалості робочого дня (тижня) (а.с. 71-72 т. 2).

Згідно графіку роботи підрозділу РСО ВАТ «Точмаш», який затверджений заступником голови правління ВАТ «Точмаш» та головою профспілки, ОСОБА_1 мала працювати 02 травня 2008 року протягом доби (24 години), а 03 травня 2008 року у неї був вихідний, 03 травня 2008 року мав працювати інший працівник ОСОБА_4 (а.с. 47 т. 3).

Факт невиходу позивача на роботу у встановлений за графіком день 02 травня 2008 року та її вихід на роботу 03 травня 2008 року замість контролера ОСОБА_4 підтвердили в судовому засіданні як представник ВАТ «Точмаш», свідок ОСОБА_4, так і сама позивач ОСОБА_1

Допитана в судовому засіданні судом першої інстанції свідок ОСОБА_4 підтвердила, що дійсно вони з ОСОБА_1 ні усно, ні письмово не зверталися до керівництва з проханням помінятися змінами, сподіваючись приховати цей факт, але під час перевірки факт самовільної зміни графіку був встановлений їх безпосереднім керівником - начальником УЕБіР Поповим В.А.

Позивач ОСОБА_1 в своїй пояснювальній на імя начальнику УЕБіР Попова В.А. від 30 травня 2008 року також визнавала той факт, що вона помінялася змінами з ОСОБА_4

Доказів про надання начальником УЕБіР Поповим В.А. дозволу на зміну графіку роботи позивач суду не надала, а представник відповідача наявність розпорядження керівництва підприємства, яким би на прохання позивача були внесені відповідні зміни до графіку роботи, заперечував.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Наказ про застосування до позивача дисциплінарного стягнення був виданий 30 травня 2008 року, тобто в межах строку встановленого законом.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Доводи позивача про те, що до застосування дисциплінарного стягнення відповідач не отримав від неї письмового пояснення, є необгрунтованими.

В судове засідання представником відповідача були надані письмові пояснення ОСОБА_1 від 30 травня 2008 року, копію яких залучено до матеріалів справи.

При обранні виду стягнення відповідачем враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника, та обгрунтовано застосовано менш тяжкий захід дисциплінарого стягнення, серед передбачених ст. 147 КЗпП України.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача щодо недонарахування заробітної плати за роботу у вихідні дні та за понаднормово відпрацьований час, про стягнення зазначеної недонарахованої заробітної плати за період 2004-2006 років та за період 2007 і 5 місяців 2008 року, суд першої інстанції виходив з того, що вони є недоведеними.

На час розгляду справи судом графіки та табелі обліку робочого часу чергових ЦПО РСО ВАТ «Точмаш» за закінченням терміну їх зберігання знищені, а за їх відсутністю неможливо встановити достовірні дані про робочий час, фактично відпрацьований позивачем у 2004-2007 роках та встановити чи правильно позивачу обчислена заробітна плата.

Що стосується донарахування заробітної плати за понаднормово відпрацьований час за період 2007 року та 5 місяців 2008 року, то за цей період відповідачем було самостійно донараховано та виплачено позивачу: за виконання обовязків відсутнього працівника за 2007-2008 роки 1272 грн. 25 коп. та компенсація за несвоєчасну виплату цієї заробітної плати у розмірі 142 грн. 67 коп.; за роботу у вихідні дні у період 2007-2008 років 1272 грн. 25 коп.; за понаднормово відпрацьований позивачем час у 2007 році, який склав 181 годину, у 2008 році 99 годин 1155 грн. 96 коп. з розрахунку подвійної оплати та компенсація за порушення строків виплати зазначеної суми - 179 грн. 17 коп.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються:

- ст. 61 КЗпП України, згідно якої на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51);

- частиною 3 ст.106 КЗпП України, згідно якої у разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

З матеріалів справи встановлено, що для обліку часу роботи чергових пульту охорони відповідачем ВАТ «Точмаш» обліковим періодом обрано календарний рік.

Згідно матеріалів справи відповідачем - ВАТ «Точмаш» у звязку з закінченням встановлених термінів зберігання були знищені графіки роботи чергових ЦПО РСО та табелі обліку робочого часу цих працівників за 2004-2007 роки, що підтверджується показаннями представника відповідача, пояснювальною в.о. керівника управління економічної безпеки ВАТ «Точмаш» Попова В.А. (а.с. 239 т. 1), актом про знищення № 1 від 25.01.2007 року (а.с. 240 т. 1) та листами ВАТ «Точмаш» (а.с. 234-235 т. 1, а.с. 46 т. 3).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що за відсутності графіків та табелів обліку робочого часу чергових ЦПО РСО ВАТ «Точмаш» неможливо встановити достовірні дані про робочий час, фактично відпрацьований позивачем у 2004-2007 роках; дані про тривалість цього робочого часу, про кількість годин, відпрацьованих понаднормово та не за графіком, замість іншого відсутнього працівника, у вихідні дні позивачки тощо.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України н алежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до наказу Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку» від 9 жовтня 1995 року № 253, що діяв до 1 січня 2009 року, для контролю за дотриманням працівниками встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці, використовуються табелі обліку робочого часу.

Враховуючи зазначене, суд правильно зазначив, що встановлення тривалості робочого часу фактично відпрацьованого позивачем у 2004-2007 роках, кількість годин відпрацьованих позивачем понаднормово, якщо такі були, та не за графіком замість іншого відсутнього працівника, у вихідні дні позивача за показаннями свідків, на чому наполягає позивач, неможливо.

Надані позивачем та її представниками розрахунки недонарахованої заробітної плати, «баланси» використання робочого часу, пояснювальні записки до цих розрахунків (а.с. 126-130, 183-187, 232 т. 1, а.с. 132-143, 192, 233, 243-246, 247-250, 251-263 т. 2, а.с.16-24, 82-86, 87-89, 90, 102-105, 106-107, 166-168, 169, 174-175, 198-200, 225-226, 227-230 т. 3) засновані на припущеннях, отримані шляхом вирахування середньої кількості «календарних годин» на одного працівника з чотирьох працюючих з вирахуванням «сумарного часу за повні та неповні відпрацьовані місяці», із застосуванням місячного облікового періоду, з вирахуванням погрішностей у відсотках, а також із застосуванням певних коефіцієнтів, походження яких невідомо.

Відповідно до частини 4 ст. 60 ЦПК України д оказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто підставою для обчислення заробітної плати можуть бути лише достовірні дані про обсяг фактично виконаної роботи.

Доводи позивача про умисне знищення відповідачем документів про облік робочого часу не заслуговують на увагу. Позивач вперше звернулася до суду з вимогами про стягнення недонарахованої їй заробітної плати за період з 2004 року по 2008 рік за відсутнього працівника, за роботу у вихідні дні та за понаднормову роботу лише 25 листопада 2008 року (а.с. 45-48 т. 2).

Відповідно до «Переліку типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств», затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України № 41 від 20 липня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями), термін зберігання табелів (графіків) виходу робітників і службовців на роботу встановлений в один рік.

З матеріалів справи встановлено, що в результаті контролю правильності нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час черговим пульту охорони РСО відповідачем самостійно донараховано та виплачено позивачу в 2008 році:

- за виконання обовязків відсутнього працівника за 2007-2008 роки 1272 грн. 25 коп. та компенсація за порушення строків виплати цієї заробітної плати у розмірі 109 грн. 89 коп.;

- за роботу у вихідні дні у період 2007-2008 років нараховано 1272 грн. 25 коп.;

- за понаднормово відпрацьований позивачем час у 2007 році, який склав 181 годину, у 2008 році 99 годин нараховано 1155 грн. 96 коп. з розрахунку подвійної оплати та компенсація за порушення строків виплати зазначеної суми - 179 грн. 17 коп.

Зазначене підтверджується відповідними відомостями нарахування та виплати заробітної плати, копіями наказів та довідками, наданими суду (а.с. 5, а.с. 81-122 т. 2, а.с. 26-34, а.с. 60-64, а.с. 65-66, а.с. 108-110, а.с. 111-121, а.с. 152-155, а.с. 156, а.с. 158-159 т. 3).

Позивач донарахування та отримання цих виплат визнає.

Правильність донарахування зазначених виплат підтверджується актом Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області від 21 липня 2008 року (а.с. 236-238 т. 1).

Доказів, які б підтверджували більший понаднормово відпрацьований позивачем час у 2007 та 2008 роках, позивачем суду не надано.

Більш того, позовні вимоги позивача не є конкретизованими, в них не зазначено за які саме дні або за яку кількість часів їй не проведена або неправильно проведена оплата праці, через які причини вона працювала в конкретний період понаднормово. Позовні вимоги обґрунтовуються лише економіко-математичними розрахунками (а.с. 45-46 т. 1, а.с. 119-121 т. 1, а.с. 156-161 т. 1, а.с. 176-181 т. 1, а.с. 230-231 т. 1)

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про незаконні дії відповідача щодо недонарахування їй заробітної плати за понаднормово відпрацьований час за 2004-2006 роки, 2007 рік та 5 місяців 2008 року, про необхідність стягнення на її користь недонарахованої їй заробітної плати за період 2004-2006 років в сумі 20 250 грн. 18 коп., за період 2007 року і 5 місяців 2008 року в сумі 10 008 грн. 75 коп. є недоведеними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України в ідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд правильно зазначив, що в звязку із недоведеністю порушення прав позивача при нарахуванні заробітної плати підстави для відшкодування їй моральної шкоди відсутні.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Будь-які доводи стосовно рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, що складається з витрат на відправлення поштовим звязком скарг та звернень, з витрат на придбання медичних препаратів під час лікування та витрат на ксерокопіювання документів, повязаних з її скаргами, позивачем в апеляційній скарзі не наведено.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою позивачем не були сплачені судові витрати.

Відповідно п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України позивач від сплати судового збору звільнена.

Відповідно до п. 10 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258, з апеляційної скарги сплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву до суду першої інстанції.

Оскільки позивач в апеляційній скарзі оскаржувала в тому числі вимоги щодо стягнення на її користь недонарахованої заробітної плати, що є вимогами майнового характеру, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з її апеляційної скарги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 складають 120 грн., як із справи позовного провадження з розгляду спору майнового характеру.

Відповідно п. 2 частини 3 статті 81 ЦПК України не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги позивача, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягають стягненню з позивача на користь держави.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 19 травня 2010 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 (сто двадцять) гривень 00 коп. (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації - 22050002 ).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до С удової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суду України, який до 01 листопада 2010 року до утворення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснює його повноваження.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Л.І. Бондаренко