Рішення № 118435335, 26.03.2024, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 390/1337/23

Провадження № 2/390/620/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2024 р.Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді Квітки О.О.,

при секретарі Шульзі А.О.,

за участю позивача та його представника ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 , позивач) звернувся до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області з позовом до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП«СхідГЗК», відповідач), в якому просить стягнути на його користь з ДП «СхідГЗК» 226 740 грн 13 к., з яких: 121 424 грн 65 к. - сума невиплаченої заробітної плати та 105 315 грн 43 к. - сума компенсації виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, а також судові витрати у справі 3000 грн за надання правової допомоги.

Рух справи

24.07.2023 позовна заява надійшла до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області та розподілено судді Квітці О.О..

10.08.2023 ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (суддя Квітка О.О.).

Ухвалою суду від 22.02.2024 позов залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків.

Безпосередньо розгляд справи по суті суд здійснив у судовому засіданні 26.03.2024.

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач протягом 15 років працював на ДП «СхідГЗК». Звільнений з підприємства на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України 09 вересня 2022 року. При звільнені відповідачем не виконано вимоги законодавства про повний розрахунок, а саме: не виплачено нараховану заробітну плату за період з травня 2022 по 09.09.2022, яка складає 121424,65 грн. Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, враховуючи, що час затримки розрахунку складає відповідно до ст.117 КЗпП не більше як за шість місяців, позивач просить стягнути із відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який складає 105315,43 грн (6 місяців * 17552,58 грн середньомісячний заробіток).

Позивач та його представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити. Зазначили, що всі виплати, які підлягають виплаті при звільненні, вважаються заробітною платою та вихідна допомога має бути включена до заробітної плати.

Позиція відповідача

27 вересня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яку відповідач вважає безпідставною, необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що позивач з 25.01.2007 по 09.09.2022 працював на Інгульській шахті «ДП «СхідГЗК» та був звільнений на підставі п.2 ст.40 КЗпП у зв`язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню цієї роботи.

На цей час ДП «СхідГЗК» із-за свого скрутного становища має заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_3 в сумі 121424,65 грн, про що позивачу надавались відповідні довідки.

При цьому відповідач по справі не погоджується з розрахунком компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки він є не співмірним із сумою боргу з наступних підстав.

Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що якщо відповідальність роботодавця перед колишні працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розмір застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Отже, відповідач вважає, що позивачу при звільненні 09.09.2022 належні суми у розмірі| 121424,65 грн не виплачені. Середній заробіток при звільненні ОСОБА_3 складає 17552,58 грн, що по відношенню до невиплачених 121424,65 грн складає 14,45% (17552,58/121424,65*100=14,45 %), що є підставою для застосування зазначеного процентного співвідношення до встановленого судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 17545,86 грн (121424,65*14,45/100=17545,86 грн), що є співмірним при визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Таким чином, вважає, що на користь позивача підлягають стягненню 17545,86 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, зазначена сума визначена без прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата цього податку є відповідно обов`язком роботодавця та працівника. Тому просить зменшити позивачу суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до співмірної суми боргу при звільненні в розмірі 17545,86 грн.

Крім того, в додаткових поясненнях, поданих до суду 19.03.2024 представник відповідача зазначив, що заборгованість по заробітній платі позивача складається із заробітної плати за травень-вересень 2022 року, компенсації за невикористану відпустку в сумі 48895,36 грн та вихідної допомоги в сумі 15645,29 грн, що разом складає 119070,98 грн, оскільки вихідна допомога не відноситься до структури заробітної плати, належна сума для стягнення заборгованості по заробітні платі повинна становити 103425,69 грн (119070,98 (загальна сума виплат) 15645,29 грн вихідна допомога). На підтвердження викладених обставин надав суду довідку № 34 від 15.03.2024 про нараховані, але невиплачені суми при звільнені ОСОБА_3 ..

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримав обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Зазначив, що сторона відповідача погоджується з тим, що існує заборгованість перед позивачем щодо виплати заробітної плати, проте в сумі 103425,69 грн без врахування вихідної допомоги. Наголосив, що предметом спору у цій справі є стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати при звільнені, тому стягнення вихідної допомоги в розмірі 15645,29 грн буде безпідставним стягненням, оскільки ця сума не відноситься до структури заробітної плати та не є предметом спору. Стягнення вихідної допомоги це окрема майнова вимога, яка не заявлялася позивачем та щодо якої також не сплачувався судовий збір. Вимога щодо стягнення вихідної допомоги не може бути розглянута судом, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог. Заперечує щодо стягнення 105315,43 грн середнього заробітку та просив застосувати співмірність та зменшити позивачу суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до співмірної суми боргу при звільненні.

Обставини справи, зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що у період з 25.01.2007 по 09.09.2022 ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ДП «СхідГЗК». 09.09.2022 звільнений на підставі п.2 ст. 40 КЗпП у зв`язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню цієї роботи, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с.6-7).

З довідки про доходи ДП «СхідГЗК» без дати та вихідного номеру вбачається, що заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_3 за період з травня по вересень 2022 року складає 121424,65 грн (а.с. 9).

Згідно із довідкою ДП «СхідГЗК» від 25.10.2022 № 228 середньомісячний заробіток ОСОБА_3 за останні 6 місяців складає 17552, 58 грн (а.с. 8).

Відповідно до довідки № 34 від 15.03.2024 заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 станом на 14.03.2024 складає 119070, 98 грн, з яких заробітна плата за травень - вересень 2022 року, компенсація за невикористану відпустку (107 к.д.) 48895, 36 грн та вихідна допомога - 15645, 29 грн.

Релевантні джерела права

Згідно з ч. 1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно дост.116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст.233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно з ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно із ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст.27 Закону України «Прооплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Пунктом 8 цього Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Щодо вихідної допомоги

Нормами ст.2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної визначено наступним чином:

- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- - інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Згідно з правового висновку, висловленого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

До виплат, що підлягають виплаті працівнику під час звільнення (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги, яка гарантована статтею 43 Конституції України.

Поняття та підстави виплати вихідної допомоги визначені статтею 44 КЗпП України. За змістом цієї норми вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Фонд оплати праці - це сума грошових засобів, які виділяються для оплати праці всіх працівників організації, сюди включають грошові суми, які нараховані постійним, тимчасовим і сезонним працівником.

Віднесення чи невіднесення вихідної допомоги працівнику при його звільненні до фонду оплати праці не впливає суть її призначення гарантування державою соціального захиста такого працівника під час звільнення, як слабшу сторону у трудових правовідносинах, та не звільняє роботодавця від обов`язку виплати вихідної допомоги у строки, визначені трудовим законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених упункті 6 статті 36тапунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Щодо зменшення заявленого до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, зокрема, звернула увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніне передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, щопрацівник є слабшою, ніж роботодавець стороноюу трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах іпрацівник має діяти добросовіснощодо реалізації своїх прав, аінтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Водночас, враховуючи наведені критерії, зменшення заявленого до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є правом суду, а не обов`язком.

Оцінка доказів та висновки суду

Проаналізувавши зазначені норми, суд приходить до висновку, що всі суми (заробітна плата, компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи позивачем на підтвердження заявлених вимог щодо заборгованості по заробітній платі, до позову долучено копію довідки про доходи, яка отримана ним при звільненні від підприємства, без дати, номеру та підпису посадових осіб, з якої вбачається, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 складає 121424,65 грн.

З довідки № 34 від 15.03.2024, яка надана представником відповідача, вбачається, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 станом на 14.03.2024 складає 119070, 98 грн.

Вказані довідки мають розбіжності.

Відповідно до ст. 49 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на цьому підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Форма довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням визначена Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, який затверджений Постановою КМУ від 26 вересня 2001 р. № 1266 (в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 р. № 439).

Довідка про заробітну плату повинна містити кутовий штамп підприємства, дату, вихідний номер довідки, підпис керівника, головного бухгалтера та штамп підприємства.

Довідки, що містять необхідні реквізити, які зазначені вище, не надані позивачем.

Таким чином, суд вважає, що не є належними, допустимими та достовірними доказами на підтвердження заявлених позовних вимог надана позивачем не засвідчена належним чином копія довідки про доходи.

Тому суд приймає до уваги як належний доказ довідку від № 34 від 15.03.2024, надану представником відповідача, оскільки зазначений документ не має суперечностей та не викликає у суду сумнівів, щодо його достовірності.

Отже, вирішуючи питання щодо розміру невиплаченої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача, за наявності розбіжностей, суд виходить з того, що розмір невиплаченої заробітної плати в сумі 119070, 98 грн, підтверджений довідкою про суми, які належать до виплати при звільненні та визнаний відповідачем, обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих відомостей і добровільності їх визнання у суду не має, а тому ці обставини в силу положеньст.82 ЦПК не підлягають доказуванню.

Таким чином, суд вважає встановленим розмір невиплаченої при звільненні ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі в сумі 119070, 98 грн.

Оскільки доказів про наявний розмір заборгованості на суму 121424,65 грн стороною позивача не надано, тому вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

З довідки № 34 від 15.03.2024, яка надана представником відповідача, вбачається, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 станом на 14.03.2024 складає 119070, 98 грн, з яких заробітна плата за травень - вересень 2022, компенсація за невикористану відпустку (107к.д.) 48895, 36 грн та вихідна допомога - 15645, 29 грн, але виплачені не були.

Відтак, судом встановлено, що заборгованість по нарахованій позивачу, але не виплаченій заробітній платі складає 119070, 98 грн, включно з вихідною допомогою, що не спростовано відповідачем.

Враховуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги визнання стороною відповідача позову в частині стягнення заробітної плати за період з травня по вересень 2022 року, а також визнання останнім компенсації невикористаної відпустки, суд приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню.

Виходячи з наведеного, так само підлягає стягненню з відповідача виплата вихідної допомоги ОСОБА_3 в сумі 15645, 29 грн, оскільки обов`язок по виплаті вихідної допомоги під час звільнення працівника з підстав п.2 ч.1 ст.40 КЗпП, передбачений ч.1 ст.44 цього Кодексу.

Щодо тверджень представника відповідача, що стягнення вихідної допомоги в цій справі буде безпідставним, оскільки ця сума не відноситься до структури заробітної плати та окремої вимоги відносно стягнення вихідної допомоги позовна заява не містить і не може бути розглянута судом, оскільки це вихід за межі позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Правовими нормами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Верховного Суду у справі № 462/5368/16 від 22.09.2022).

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Формування змісту та обсягу заявлених позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» роз`яснено про те, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Із цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

При цьому, за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршене порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.

Таким чином, дотримуючись правових норм процесуального законодавства України, суд дійшов висновку, що стягнення вихідної допомоги не є виходом за межі позовних вимог, оскільки, звертаючись до суду з позовом позивач просив стягнути заборгованість по заробітній платі, в тому числі й вихідну допомогу, яка не ототожнюється із заробітною платою, проте підлягає виплаті під час звільнення працівника з підстав п.2 ч.1 ст.40 КЗпП, що передбачено ч.1 ст.44 цього Кодексу, тому суд відхиляє заперечення представника відповідача у цій частині.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі за період з травня по вересень 2022 року, компенсації за невикористану відпуску та вихідної допомоги в розмірі 119070,98 грн підлягають повному задоволенню, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та підтверджені письмовими доказами по справі.

На думку суду, таке вирішення спору буде відповідати засадам цивільного судочинства, зокрема верховенству права, і буде таким, що прийнято у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а також відповідати принципам, закріпленим у Європейській конвенції з прав людини.

Що ж стосується середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то слід зазначити наступне.

Позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 105315,43 грн за останні шість місяців (6 місяців * 17552,58 грн середньомісячний заробіток).

З довідки № 228 від 23.10.2022, виданої ДП "СхідГЗК" Інгульська шахта, вбачається, що середньомісячний заробіток ОСОБА_3 за останні 6 місяців складає 17552,58 грн.

Отже, із відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 105315,43 грн.

Доводи відповідача про відсутність коштів у підприємства та тяжкий фінансовий стан не приймаються судом до уваги, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Представник відповідача просив суд застосувати співмірність у визначенні розміру середньої заробітку, та визначити його шляхом застосування до загальної суми заборгованості відсоткового співвідношення середньої зарплати на день звільнення до загальної суми заборгованості по зарплаті. Проте доводів щодо необхідності зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки з вищенаведених підстав представник відповідача не навів, доказів на існування таких обставин суду не надав.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 102555,97 грн, вважаючи її співмірною розміру заборгованості на день звільнення.

Розподіл судовий витрат

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» визначено, що за вимогу майнового характеру встановлена ставка судового збору у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить за цим позовом за вимогу про стягнення заробітної плати 1190,70 грн, які, зважаючи на рішення прийняте судом по суті позову, підлягають стягненню з відповідача на користь держави, що відповідає вимогам ст.141 ЦПК України.

За вимогу про стягнення середнього заробітку позивачем, відповідно до ували суду від 24.01.2024, сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Вирішуючи питання щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України, документально підтверджені судові витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн, підлягають стягненню з відповідача з врахуванням пропорції задоволених вимог в розмірі 2968,85 грн (а.с.10-11,12).

Згідно ізст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. У зв`язку з цим, рішення суду в цій частині підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст.47, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 279, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 119 070,98 (сто дев`ятнадцять тисяч сімдесят) грн 98 (дев`яносто вісім) коп..

Стягнути з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 105 315 (сто п`ять тисяч триста п`ятнадцять) грн 43 (сорок три) коп..

Стягнути з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у сумі 1190 (одна тисяча сто дев`яносто) грн 70 (сімдесят) коп..

Стягнути з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 ( шістдесят) коп..

Стягнути з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2968,85 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят вісім) грн 85 (вісімдесят п`ять) коп..

В іншій частині позову відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У порядку п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», адреса: 52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, б. 2, ЄДРПОУ 14309787.

Суддя О.О.Квітка