Рішення № 118428364, 17.04.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 рокусправа № 380/23525/23

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, за участю третіх осіб Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (далі відповідач), за участю третіх осіб Державної казначейської служби України (далі третя особа-1), Державної судової адміністрації України (далі третя особа-2) в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу винагороди за період з 01.01.2021 по 31.08.2023, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;

- зобов`язати відповідача провести нарахування позивачу суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021, а саме в сумі 2270,00 грн, щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01.01.2021 по 31.12.2021;

- зобов`язати відповідача провести нарахування позивачу суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022, а саме в сумі 2481,00 грн, щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за з 01.01.2022 по 31.12.2022;

- зобов`язати відповідача провести нарахування позивачу суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023, а саме в сумі 2684,00 грн, щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01.01.2023 по 31.08.2023;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати відповідача, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою від 13.10.2023 відкрите провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Щодо порядку розгляду справи суд зазначає, що за приписами ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Отже, ця адміністративна справа за позовом судді не відноситься до справ незначної складності. Проте, відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 1 ст. 12 та ст. 257 КАС України визначена можливість розгляду у спрощеному провадженні не лише малозначних справ, а також інших справ, крім тих, щодо яких законом встановлена пряма заборона на розгляд в спрощеному провадженні, перелік яких міститься у частині 4 ст. 257 КАС України.

З урахуванням предмету доказування та можливістю надання учасниками справи письмових доводів та заперечень, суд не встановив необхідності заслуховувати усні пояснення.

Враховуючи відсутність у цій справі ознак спорів, визначених у ч. 4 ст. 257 КАС України, відсутність необхідності призначати експертизу, викликати свідків тощо, а також зважаючи на оголошення воєнного стану, суд дійшов висновку про недоцільність розгляду справи у загальному позовному провадженні чи призначенні судового засідання з викликом учасників справи.

Верховний Суд у постанові від 28.02.2023 у справі № 480/7097/20 констатував, що справа, предметом якої є виплата суддівської винагороди у належному розмірі, не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відсутні.

Ухвалою від 17.01.2024 відмовлено Державній судовій адміністрації України у задоволенні клопотання про залучення Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України в якості третіх осіб у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, за участю третіх осіб Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівського області. За період з 01.01.2021 по 31.08.2023 Територіальне управління ДСА в Львівській області нарахувало позивачу суддівську винагороду та виплатило допомогу на оздоровлення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Однак, позивач вважає, що відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач-1 повинен був нарахувати суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: за весь 2021 рік - встановленого на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн; за 2022 рік - встановленого на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн; за період з 01.01.2023 по 31.08.2023 включно - встановленого на 01.01.2023 у розмірі 268,00 грн.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 зауважує, що розмір його винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, у зв`язку із чим не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди за спірний період та вважає, що такими діями відповідач-1 порушив справа позивача на належне матеріальне забезпечення.

Із наведених підстав, просить позовні вимоги просить задовольнити повністю.

09.11.2023 та 13.11.2023 ДСА України надіслала відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що відповідно до ч. 1 ст. 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Так, згідно із ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно із кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначений базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.202 № 1928-IX та на 2023 рік - Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ

Також відповідач-2 зазначає, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася ні в 2022 та ні у 2023 роках. Так, Законом № 1402-VII врегульований розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік.

Відповідач-2 вказує, що позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, Закони № 1928-IX та № 2710-1X у судовому порядку не скасовані, неконституційними не визнані та є чинними.

Також зазначає, що питання розрахункової величини (розміру) прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік. Закон № 1402-VII визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році.

Отже, оклад судді складається з розрахункової величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб", розмір якого встановляться на 1 січня календарного року та відповідного коефіцієнту (множника), який залежить від інстанції. При цьому, Закон № 1402-VII не дає визначення "прожиткового мінімуму для працездатних осіб" та не вказує нормативно-правового акту, яким необхідно керуватись для визначення розміру такої розрахункової величини.

Із наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 29.09.2016 № 425/2016 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області строком на п`ять років.

Наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.10.2016 № 184/К ОСОБА_1 вважається таким, що призначений вперше строком на п`ять років на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з 29.09.2016 та приступив до виконання обов`язків на посаду судді з 20.10.2016, із зарахуванням його до облікового складу суду. Встановлений посадовий оклад згідно із штатним розписом.

Наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.11.2018 № 198/К, ОСОБА_1 судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області встановлена з 20.10.2018 щомісячна доплата з вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу, відповідно до стажу роботи, що дає право на отримання доплати, який станом на 20.11.2018 становить 5 років 01 місяць 00 днів.

Суд зауважує, що відповідач не заперечує факт нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у 2021-2023 роках, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн, що встановлений Законами України "Про Державний бюджет України" за період з 01.01.2021 по 31.08.2023.

Позивач вважає, що відповідач протиправно для розрахунку розміру його посадового окладу не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня відповідного календарного року, що призвело до зменшення розміру суддівської винагороди у період з 01.01.2021 по 31.08.2023.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини та положення законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд констатує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України "Про судоустрій і статус суддів") гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Із 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).

Законом № 1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум", відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України "Про прожитковий мінімум" закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік", статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік", статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік" в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 - 2270 гривень, на 01.01.2022 - 2481 гривня, на 01.01.2023 - 2684 гривні; працездатних осіб на 2021-2023 роки, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Разом з тим, Закон України "Про державний бюджет України на 2021 рік", Закон України "Про державний бюджет України на 2022 рік", Закон України "Про державний бюджет України на 2023 рік" фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди у період з 01.01.2021 по 31.08.2023, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік", розмір якого станом на 01.01.2021 складає 2270,00 грн, на 01.01.2022 - 2481,00 грн, на 01.01.2023 - 2684,00 грн, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням цього, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача слід визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління ДСА України у Львівській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 31.08.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн.

Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов`язання відповідачів вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління ДСА України у Львівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2021 по 31.12.2021 виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 31.08.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн.

Ефективність обрання такого способу захисту підтвердив Верховний Суд у постановах від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а.

Крім того, з метою обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до відповідачів, шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 01.01.2021 по 31.08.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні.

Позовні вимоги зобов`язального характеру необхідно задовольнити шляхом зобов`язання Територіального управління ДСА України у Львівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за періоди з 01.01.2021 по 31.12.2021, обчисливши її розмір, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022, обчисливши її розмір виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 31.08.2023, обчисливши її розмір виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн, із урахуванням щомісячної доплати за вислугу років, а також із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Вирішуючи процесуальне питання щодо негайного виконання рішення суду в сумі за один місяць, суд враховує наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів особи позивача.

Перелік рішень судів, які виконуються негайно передбачено статтею 371 КАС України.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Із вказаного формулювання, що міститься у процесуальному законі, суд дійшов висновку, що до негайного виконання допускається рішення про "стягнення" виплат у відносинах публічної служби, а не рішення про зобов`язання до їх нарахування та виплатити. У випадку заявлення позивачем позовних вимог про стягнення виплат, суд повинен визначити суму стягнення за один місяць, та допустити рішення у цій частині до негайного виконання.

Однак, у межах цієї справи позивач обрав спосіб захисту своїх прав не у формі стягнення недоплачених сум, а про зобов`язання відповідача їх нарахувати та виплатити. Особливістю такого способу захисту є те, що розмір суддівської винагороди, що не доплачена позивачу повинен визначити відповідач-1 при виконанні рішення суду у загальному порядку.

Враховуючи вказані мотиви, суд дійшов висновку, що ухвалене у цій справі рішення суду не підлягає негайному виконанню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання надати суду звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначене свідчить, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також беручи до уваги обставини даної справи, у зв`язку з тим, що позивач не навів жодних обґрунтувань щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення (докази реальної можливості ухиляння відповідача від виконання рішення суду у цій справі, тощо), суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом покладення на відповідача обов`язку подати звіт про його виконання.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Розподіл судових витрат суд не здійснює, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/1; ЄДРПОУ 26255795) щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) за періоди з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 31.08.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/1; ЄДРПОУ 26255795) забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) за періоди з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 31.08.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, буд. 25; ЄДРПОУ 26306742) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за періоди з 01.01.2021 по 31.08.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, буд. 25; ЄДРПОУ 26306742) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за періоди: з 01.01.2021 по 31.12.2021, обчисливши її розмір виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн; з 01.01.2022 по 31.12.2022, обчисливши її розмір виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн; з 01.01.2023 по 31.08.2023, обчисливши її розмір виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн, із урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу, а також із урахуванням виплачених сум та відрахуванням загальнообов`язкових платежів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяКисильова Ольга Йосипівна