Рішення № 118426736, 12.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 рокуСправа №160/2484/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

29.01.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач-2), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.01.2024 №104850008380 про відмову у призначення пенсії за вислугу років, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати з 18 вересня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за вислугу років, згідно із п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019;

- допустити до негайного виконання рішення Суду в частині виплати заборгованості з виплати пенсії за вислугу років з 18 вересня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 , 01 січня 2024 року звернувся через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ. Проте, рішенням від 03.01.2024 №104850008380 за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовив позивачеві в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ, у зв`язку з відсутністю 26 років 6 місяців загального страхового стажу станом на 11.10.2017 року. Загальний страховий стаж склав 28 років 2 місяців 24 дні (станом на 23.02.2020). Спеціальний стаж - 17 років 1 місяць 28 днів. Позивач не погоджується з цим рішенням, вважає його протиправним та таким, що порушує його права на пенсійне забезпечення, оскільки з 04.06.2019 (дата прийняття Рішення Конституційним Судом №2-р/2019) право на пенсію за вислугу років згідно пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначається з урахуванням вимог цієї статті, які передбачені законодавством, що діє на момент звернення із заявою про призначення пенсії, у зв`язку з чим вимушений звернутись до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2024 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано позивачу надати докази сплати судового збору.

05.02.2024 року позивач звернувся до суду з заявою про усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 23.02.2024, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

05.03.2024 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою від 01.01.2024 про призначення пенсії за вислугу років. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.01.2024 № 104850008380 Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. Відповідь на звернення надавалося за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Мін`юсті 16.03.2021 за № 359/35961. Так, відповідно до п. 2-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ (далі - Закон №1058), особи, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років передбачений статтями 52, 54 та зокрема, пункту "а" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХИ (далі Закон №1788), пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов передбачених Законом №1788. Пунктом «а» статті 55 Закону №1788 передбачено призначення пенсій за вислугу років працівникам локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - чоловіки - після досягнення 55 років і при страховому стажі роботи станом на 11.10.2017 не менше 26 років 06 місяців, з них не менше 12 років 06 місяців на зазначеній роботі. Вік позивача на момент звернення становив 55 років 3 місяці 14 днів, страховий стаж позивача на час звернення становив 28 років 2 місяці 24 дні, пільговий стаж позивача на час звернення 17 років 1 місяць 28 днів, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи 10.08.1989-07.11.1989, оскільки має місце виправлення у даті звільнення. Окрім того, представник зазначає щодо дискреційних повноважень пенсійного фонду. Враховуючи вищевикладене, Головне управління діяло в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а тому наявні усі підстави для відмови у задоволенні позову.

20.03.2024 відповідачем-1 засобами електронного зв`язку через підсистему Електронний суд до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач 01 січня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно п.а ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням про відмову в призначенні пенсії №104850008380 від 03.01.2024 відмовило позивачу в призначенні даного виду пенсії в зв`язку з відсутністю страхового стажу за вислугу років. Страховий стаж позивача становить 28 років 2 місяців 24 дні (станом на 23.02.2020). Пільговий стаж особи становить 17 років 1 місяць 28 днів. За результатами розгляду документів Позивача, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано період роботи з 10.08.1989 року по 07.11.1989 року, оскільки має місце виправлення у даті звільнення. У призначенні пенсії за вислугу років відмовлено, у зв`язку з тим, що особа не має 26 років 6 місяців страхового стажу на 11.10.2017 року. Порядок визначення права на призначення пенсій за вислугу років врегульовано ст.ст. 52, 54, 55 Закону України Про пенсійне забезпечення. Відповідно до п. а ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення право на пенсію за вислугу років мають працівники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах. - за списком професій і посад, що затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України після досягнення 55 років і при загальном4у стажі роботи не менше 26 років 6 місяців станом на 11 жовтня 2017 року. у чоловіків з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі та за умови звільнення з посади , що дає право на даний вид пенсії. Згідно абзацу другого пункту 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 року № 2148 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення пенсії. Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років затверджено постановою Кабінету Міністрів України №583 від 12.10.1992 року. Згідно вказаного Списку №583 правом на пенсію за вислугу років користуються, зокрема, машиністи і помічники машиністів паровозів і парових кранів, машиністи і помічники машиністів тепловозів, машиністи і помічники електровозів, машиністи і помічники машиністів дизель поїздів, машиністи і помічники електропоїздів (секцій). З урахуванням зазначеного Позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно п.а ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, у зв`язку із чим просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 01 січня 2024 року звернувся через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ.

За принципом екстериторіальності рішення про призначення пенсії було розглянуто ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та 03.01.2024 ухвалено рішення №104850008380 про відмову позивачці у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.

У вказаному рішенні зазначено: вік заявника 55 років 3 місяці 14 днів, страховий стаж склав 28 років 2 місяців 24 дні (станом на 23.02.2020), пільговий стаж - 17 років 1 місяць 28 днів. За результатами розгляду документів позивача, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано період роботи з 10.08.1989 року по 07.11.1989 року, оскільки має місце виправлення у даті звільнення. У призначенні пенсії за вислугу років відмовлено, у зв`язку з тим, що особа не має 26 років 6 місяців страхового стажу на 11.10.2017 року.

Вважаючи рішення протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до пункту 2-1 Перехідних положень Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Абзацами 1, 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058, в редакції Закону №2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту "а" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Проте, 04.06.2019 року Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII. Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е, ж" статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII - неконституційними.

На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" до оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення". А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст.54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст. 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Вказані норми пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019 року.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, а тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Згідно з пунктом "а" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213 та від 24.12.2015 року № 911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

- жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Тобто, особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має відповідний спеціальний стаж роботи та досягла відповідного віку, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років.

Так, судом встановлено, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії відповідач-1 зазначив, що право на призначення пенсії за вислугу років мають чоловіки працівники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті після досягнення 55 років, які на 11.10.2017 року мали 26 років 6 місяці страхового стажу з них не менше 12 років 6 місяців на пільговій роботі.

Однак, враховуючи, що позивач звернувся із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" 01.01.2024, тобто після прийняття рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 року, відповідач-1 повинен був застосовувати положення пункту "а" частини першої статті 55 Закону № 1788 в первісній редакції.

Суд встановив, що позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років досяг 55-річного віку.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що загальний стаж позивача становить 28 років 2 місяці 24 дні, тобто, більше 25 років. Спеціальний стаж позивача, обрахований відповідачем, становить 17 років 1 місяць 28 днів, тобто, більше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Враховуючи вказані норми законодавства, суд доходить висновку, що встановлені вище обставини надають право позивачу на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Крім того, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач з 10.08.1989 прийнятий помічником машиніста електровоза (наказ № 573 від 09.08.1989) та звільнений з посади 07.11.1989 (наказ № 829 від 13.11.1989).

Однак, відповідачем-1 у спірному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 10.08.1989 року по 07.11.1989 року, оскільки має місце виправлення у даті звільнення.

З цього приводу суд зазначає наступне.

На момент внесення запису у трудову книжку ОСОБА_1 за період роботи з 10.08.1989 по 07.11.1989, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 № 252, зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 № 412), пунктом 2.3 глави 2 якої передбачено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню).

За приписами п. 8 .1 Інструкції № 162, контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (СП СРСР, 1973 р. № 21, ст. 115).

За приписами п. 18 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців", відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).

Суд враховує, що у наявному у трудовій книжці позивача записі за 07.11.1989 (про звільнення з роботи) міститься виправлення у даті звільнення, однак це не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що виправлення у даті звільнення позивача з роботи з 07.11.1989 не є самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи з 10.08.1989 по 07.11.1989 до страхового стажу позивача з огляду також на те, що наступний запис у трудовій книжці позивача за 07.11.1989 хронологічно не суперечить попередньому, суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 10.08.1989 по 07.11.1989 до страхового стажу лише, з підстав виправлення в даті наказу про звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

На підставі вищенаведеного, з метою належного захисту прав позивача,з урахуванням того, що відповідач-1 протиправно не зарахував ОСОБА_1 період роботи з 10.08.1989 по 07.11.1989 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 17.11.1986, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.08.1989 по 07.11.1989 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 17.11.1986.

Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.01.2024 №104850008380 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення Головним управлінням пенсійного фонду в Київській області не ухвалювалось, а отже суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову до цього відповідача.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати з 18 вересня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за вислугу років, згідно із п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019, суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок пільгового стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем не проводився розрахунок спеціального стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що належним способом порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.01.2024 про призначення пенсії за вислугою віків та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому судовому рішенні.

Щодо позовних вимог в частині негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Отже, стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно. Так, негайному виконанню підлягає, зокрема, судове рішення, яким присуджено виплату грошового утримання у відносинах публічної служби, тобто задоволено вимогу позивача про стягнення конкретно визначеної суми такої виплати, з якої і виокремлюється сума стягнення за один місяць.

Таким чином, при вирішенні питання щодо наявності підстав для негайного виконання рішення суду необхідно встановити, яких саме спірних правовідносин стосується предмет спору та який саме спосіб захисту порушених прав особи обрано судом.

У цій справі рішення має зобов`язальний характер і не відноситься до рішень, які підлягають негайному виконанню, а тому підстави для задоволення клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання відсутні.

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення шляхом зобов`язання відповідача подати з моменту набрання рішення законної сили звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судове рішення, яке набрало законної сили згідно ст. 370 КАС України, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення.

Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, і в цій частині вимог позивача слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову сторони, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 968,96, що документально підтверджується квитанцією №0.0.3449882480.1 від 03.02.2024.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96. підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08001, Київська область, смт. Макарів, вул. Варшавська, 3Б, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.01.2024 №104850008380 про відмову у призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.08.1989 по 07.11.1989 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 17.11.1986.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.01.2024 про призначення пенсії та провести розрахунок спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 04.06.2019 року №2-р/2019 та правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець