Рішення № 118426111, 22.01.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/32943/21

Провадження № 2/761/957/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Дем`янчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів. Позивач просила, визнати кредитний договір, укладений між ОСОБА_1 та AT «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій з застосуванням наслідків недійсності правочину. Зобов`язати AT «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» зробити перерахунок заборгованості за кредитним договором з урахуванням визнання кредитного договору недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між Акціонерним товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. AT «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» нарахував заборгованість за договором. Позивач з нарахованою сумою заборгованості не згодна. Вказує, що з публічною пропозицією AT «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» на укладання договору про банківське обслуговування фізичних осіб позивач була не ознайомлена. Всупереч ст.ст. 9, 11 ЗУ «Про споживче кредитування» банк не надав інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту, що підтверджується відсутністю підпису позивача під публічною пропозицією AT «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» на укладання договору про банківське обслуговування фізичних осіб.

Роздруківка із сайту відповідача щодо умов кредитування та тарифів належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

А відтак, позивач вважає, що надання акцепту пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної карти не може бути договором приєднання. Публічну пропозицію AT «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» на укладання договору про банківське обслуговування фізичних осіб та додаток №4 до вказаної пропозиції «Кредитні карти фізичних осіб» не можна вважати складовою кредитного договору якщо вони не підписані та не визнаються позивачем, як позичальником, мають мінливий характер, адже визначити, яка саме редакція правил та тарифів діяла на момент надання акцепту не можливо. Наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є неможливість погодження ціни договору: відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Не повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, покладає на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Разом із позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів у AT «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», а саме: оригінал кредитного договору та розрахунок заборгованості за кредитним договором з моменту звернення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2021 вищевказана справа надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17.09.2021 цивільну справу за зазначеним вище позовом було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17.09.2021 в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено, оскільки матеріали позовної заяви не містять будь-яких доказів того, що позивач зверталась за їх отриманням, в матеріалах справи відсутні дата укладення договору, за якою можливо ідентифікувати договір який, є предметом спору.

28.02.2023 до суду надійшла заява про приєднання до матеріалів справи документів: копію кредитного договору № 599107/3677460; копію заяви-анкети на відкриття поточного рахунку та видачу кредитної карти.

20.07.2023 на електронну адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, посилаючись на характер спірних відносин, складність справи та значний суспільний інтерес в даній справі.

27.12.2023 через систему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання представника відповідача, ОСОБА_2 , про долучення до матеріалів справи письмових пояснень. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому зазначив, що ні дати, ні номеру договору у позовній заяві позивачем не вказано, а сам текст позовної заяви містить найменування відповідача АТ «ОТП Банк» і лише вимоги позивача щодо договору у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.Відповідач стверджує, що всі обґрунтування позивача щодо предмету і підстав подачі даного позову до відповідача є безпідставними.

Щодо договору у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, відповідач повідомив суд, що між банком і фізичною особою, ОСОБА_1 06.06.2019 було укладено договір про надання банківських послуг № 599107/3677430 відповідно до заяви позичальника ОСОБА_1 про надання банківських послуг «Кредитна картка», розмір кредитного ліміту на картрахунку було встановлено - 42 600, 00 гривень зі сплатою відсотків за ставкою 30 % річних (фіксована) строком на 24 місяці. Відповідно до рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 лютого 2022 року у справі № 363/4740/21 задоволено позовні вимоги Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг № 599107/3677430 від 06.06.2019 у загальному розмірі 48 698, 47 грн.

Також, відповідач вказує, що між AT «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та TОB «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення права вимоги № 1-2023 від 23.01.2023, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги кредитора за договором про надання банківських послуг № 599107/3677430 від 06.06.2019, що був укладений між ОСОБА_1 , як позичальником і Банком. Тому даний позов поданий до неналежного відповідача, оскільки права вимоги кредитора відступлені новому кредитору, що може бути додатковою підставою для відмови у позові.

Відповідач вважає, що із зазначеними у позові обставинами позивач може заперечувати правомірність нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій, комісій, у випадку звернення до неї банку з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, що фактично і відбулось у справі № 363/4740/21.

10.01.2024 засобами поштового зв`язку до суду надійшла заява позивача про заміну відповідача належною стороною. Заява обґрунтована, тим що ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 06.04.2023 по справі №363/3744/21 замінено первісного стягувача Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Укрфінстандарт" за виконавчим листом.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивача від 28.02.2023 про приєднання до матеріалів справи документів, оскільки позивачем не доведено, що відповідні матеріали мають доказове значення для вирішення спору.

Також, протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22.01.2024, на підставі ч.1 ст. 51 ЦПК України відмовлено позивачу у задоволенні клопотання від 10.01.2024 про заміну відповідача належною стороною.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22.01.2024 в задоволенні клопотання АТ «Креді Агріколь Банк» від 20.07.2023 про розгляд цивільної справи ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів у порядку загального позовного провадження відмовлено.

В судове засідання, призначене на 22.01.2024 сторони по справі не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Позивач в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату і час розгляду справи по суті повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, на підставі наявних в справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 лютого 2022 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2023 року у справі № 363/4740/21 позовні вимоги Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг № 599107/3677430 від 06.06.2019 року у загальному розмірі 48 698, 47 грн, судовий збір у сумі 2 270,00 грн.

Згідно вказаного судового рішення вбачається, що між Акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» та відповідачем ОСОБА_1 06.06.2019 року укладено договір про надання банківських послуг № 599107/3977430 з пропозицією про відкриття карткового рахунку. 14.11.2019 року банком відкрито поточний картковий рахунок.

Відповідно до заяви позичальника розмір запитуваного кредитного ліміту становить 42 600, 00 грн.; кредитна лінія видається на строк 24 місяців, з процентною ставкою 30 %; реальна процентна ставка 30, 15%. Загальна вартість кредитної лінії - 56 840, 71 грн.

Згідно п. 6.5 Договору, шляхом підписання договору клієнт підтверджує, що він в день укладення договору особисто отримав свій примірник договору, з Тарифами Банку ознайомлений і згодний, умови договору йому зрозумілі, з Правилами, що розміщені на офіційному сайті банку ознайомлений, приймає та погоджується з їх положеннями.

Відповідно до п.3.1. умов Договору, Правил та Заяви про надання Банківської послуги, Банк надає на вимогу Клієнта банківську послугу, а Клієнт приймає Банківську послугу та зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, що встановлені в Договорі та Правилах відносно такої Банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за отримані Банківські послуги. Кількість Банківських послуг, що надаються за Договором, необмежена. Якість Банківської послуги відповідає стандартам Банку та Законодавству. Розмір грошових вимог Банку визначається на підставі Договору у чітко встановленій сумі або шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії Договору.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач повідомив, що інших договорів, що стосується встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок позичальника між ОСОБА_1 та банком не укладалося.

Натомість позивач просила визнати недійсним кредитний договір та зобов`язати здійснити перерахунок, при цьому не зазначаючи номер і дати договору.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 2-3 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України у редакції, чинній на час укладення договору).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти.

Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо супровідних послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної супровідної послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.

У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.

Крім того, оскільки 10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», то ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» було викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Частинами 3, 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що позивачем не було надано відомостей про укладання позивачкою з банком будь-якого кредитного договору та на яких саме умовах, зокрема, розміру кредиту, строку, на який він наданий та на які цілі, розміру та порядку нарахування відсотків за його користування, порядок повернення кредиту, розмір пені та штрафних санкцій за порушення умов його виконання.

У позові заявлено вимогу визнати недійсним кредитний договір, укладений між ОСОБА_1 та АТ Креді Агріколь Банк» в частині нарахування процентів, пені та штрафних санкцій, перерахувати суму заборгованісті.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14 резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК.

Суд відзначає, що позивач не зазначила у позові, який саме кредитний договір (дата укладання договору, його номер тощо) вона просить визнати недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій, та не зазначає щодо якого конкретно кредитного договору викладені підстави позову. Позивачем не було надано доказів того, чи взагалі отримувала позивач кредитні кошти, коли саме і в якій сумі.

А відтак, обставини, наведені в позові, не можуть бути підставою для визнання недійсним кредитного договору.

Верховний Суд у постанові від 08.04.2020 по справі №761/41071/19 зазначив, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Позивач не зазначає, яке конкретно охоронюване законом право чи інтерес вона вважає порушеним та не наводить обґрунтування вимог визнання недійним конкретного кредитного договору.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно повідомлення відповідача між AT «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та TОB «ФК «Кредит-Капітал» був укладений Договір відступлення права вимоги № 1-2023 від 23.01.2023, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги кредитора за Договором про надання банківських послуг № 599107/3677430 від 06.06.2019, що був укладений між ОСОБА_1 , як позичальником і Банком. А відтак, у разі оскарження позивачем умов договору № 599107/3677430 від 06.06.2019 позовні вимоги мають бути заявлені до належного відповідача.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: