Рішення № 118404872, 24.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 рокуСправа №160/30151/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.11.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області № 046050018083 від 15 вересня 2023 року, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком за Списком № 1 згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням пенсійного віку та у зарахуванні до пільгового стажу за Списком № 1 періодів роботи з 28.02.1999 по 29.02.2000, з 25.03.2010 по 30.06.2010, до страхового стажу періоду перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області:

1) зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 ОСОБА_1 періоди роботи з 28.02.1999 по 29.02.2000, з 25.03.2010 по 30.06.2010;

2) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004;

3) з 26 липня 2023 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком за Списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач 08.09.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пільгової пенсії за віком за Списком №1. Відповідач-2 та Відповідач-1 (відповідно) відмовили позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з тим, що вона не досягла необхідного пенсійного віку, крім того позивачу не зараховані до ільгового стажу періоди роботи, щодо яких відсутнє підтвердження проведення атестації робочого місця. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах, досягла встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

22.01.2024 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на позов, в якому він не визнає позовні вимоги в повному обсязі з наступних підстав. Так, відповідач-1 вказує, що позивач 08.09.2023 звернулась із заявою з питання призначення пенсії за віком по Списку №1 відповідно до ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На момент звернення позивачці виповнилось 45 років. Загальний стаж складає 35 років 03 місяці 15 днів, з них стаж за Списком №1 10 років 11 місяців 19 днів. Рішенням про відмову в призначенні пенсії від 15.09.2023 за №046050018083 орган Пенсійного фонду повідомив Позивачку про відсутність права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 станом на дату звернення, оскільки заявниця не досягла пенсійного віку та повідомлено, що дата, з якої позивач матиме право на пенсійну виплату з 26.07.2028. Щодо спірних періодів незарахованих до пільгового стажу, відповідачем зазначено, що зарахування даних періодів можливо тільки за умови підтвердження проведення атестації робочих місць. Період догляду за дитиною до досягнення нею 3 років не зараховано до страхового стажу позивача через відсутність довідки від органів соціального захисту населення.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

08.09.2023 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

До поданої через портал заяви були додані: паспорт та РНОКПП, свідоцтво про одруження НОМЕР_3 , свідоцтво про народження дитини НОМЕР_4 з паспортом № НОМЕР_5 , свідоцтво про народження дитини НОМЕР_6 , диплом НОМЕР_7 , додаток до диплома НОМЕР_7 , трудова книжка НОМЕР_8 , пільгова довідка № 402 від 14.08.2023, витяг з наказу № 84а від 28.02.1994, витяг з наказу № 301 від 26.03.1999, витяг з наказу № 403 від 30.03.2004, витяг з наказу № 553 від 25.03.2005, витяг з наказу №1003 від 30.06.2010, витяг з наказу № 622 від 30.06.2015, витяг з наказу№ 557 від 22.06.2020, лист № 003/07-1-13 від 19.01.2004, довіреність № 01/06 від 01.06.2023, наказ № 550 від 28.06.2020, довідка про виплату пенсії або грошової допомоги.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 046050018083 від 15.09.2023 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та зазначено:

«Відмова про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 08.09.2023.

Пенсійний вік, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 50 років.

Вік заявника 45 років 1 місяць 13 днів.

Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1), становить 20 років.

Страховий стаж особи, із врахуванням Списку № 1, становить35 років 3 місяці 15 днів.

Необхідний пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком № 1, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1), становить 7 років 6 місяців.

Пільговий стаж роботи становить 10 років 11 місяці 19 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

Період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутня інформація про отримання допомоги, по догляду за дитиною від органів соціального захисту населення про перебування на обліку та отримання допомоги по догляду за дитиною.

Для зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004, необхідно уточнюючу довідку від управління соціального захисту населення про перебування на обліку та отримання допомоги по догляду за дитиною.

До пільгового стажу не зараховано:

період з 28.02.1999 по 29.02.2000, з: 25.03.2004 по 29.03.2004, з 30.06.2010 по 30.06.2010, відповідно до пільгової довідки від 14.08.2023 № 402, виданої ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки відсутні накази про результати атестації робочих місць за умовами праці.

Для зарахування до пільгового стажу:

періоду з 28.02.1999 по 29.02.2000, з 25.03.2004 по 29.03.2004, з 30.06.2010 по 30.06.2010за Списком № 1, необхідно надати накази про результати атестації робочих місць за умовами праці...

...Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 26.07.2028 (відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне, пенсійне страхування»)...».

Не погоджуючись з відмовами відповідача-1 та відповідача-2 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Судом встановлено, що спір у справі виник, в тому числі, й у зв`язку з недосягненням позивачем, на думку відповідачів, встановленого законодавством віку для призначення пенсії.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції на час звернення позивача із заявою).

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 13 Закону №1788-XII (в редакції від 02.03.2015) фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.

Рішенням Конституційного Суду України за № 1-р/2020 від 23.01.2020, у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII вирішено: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.»

Таким чином, враховуючи відновлення рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) редакції статті 13 Закону №1788-XII, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, суд зазначає, що на даний час існує дві чинних норми, якими по різному встановлено вік жінок, необхідний для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1, а саме:

- пунктом «а» частини другої статті 13 Закону №1788-XII передбачено право на пенсію за віком працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах;

- статтею 114 Закону України №1058-IV передбачено право на пенсію за віком працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.

Відповідно до абзаців першого другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Також, згідно з абзацом першого пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відтак, суд констатує, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.

При цьому, у спірних правовідносинах, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає:

- 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ);

- 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.

Суд зазначає, що відповідачем відмовлено позивачу у призначенні пенсії за Списком № 1 зі зниженням пенсійного віку з підстав не досягнення позивачем віку 50 років.

Питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів вирішує Конституційний Суд України в порядку, визначеному Законом України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

Органи судової влади під час здійснення судочинства застосовують законодавчі норми та не наділені повноваженнями (крім Конституційного Суду України) визнавати закони України такими, що втратили чинність або скасовувати їх у інший спосіб.

Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, суд вважає обґрунтованою позицію позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин п. «б» ст. 13 Закону № 1788 у редакції, яка діяла до Закону України від 02.03.2015 № 213.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що при вирішенні даної справи норми пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не підлягають застосуванню, адже остання суперечить принципам правової визначеності та положенням Конституції України з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Отже, на момент звернення позивача до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком Список №1, норми Закону № 1788-XII були чинними. Цей закон не скасований, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.

Відтак, умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначалися Законом № 1788-XII на момент виникнення спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що підставою для відмови у призначенні пенсії було виключно посилання відповідачем на приписи статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, суд вважає, що при зверненні позивача до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії пільгової пенсії за віком за Списком №1, відповідач повинен був при вирішенні заяви керуватися нормами Закону № 1788.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачі не заперечують про те, що страховий стаж роботи ОСОБА_1 35 років 03 місяці 15 днів, з них стаж за Списком №1 10 років 11 місяців 19 днів.

Так, з наявного у матеріалах справи паспорту позивача серії НОМЕР_2 встановлено, що датою її народження є 25.07.1978, тобто станом на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивачу виповнилося 45 років.

Враховуючи той факт, що позивачем досягнуто віку, який надає право для призначення пільгової пенсії, суд робить висновок, що позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку за Списком № 1 згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а отже позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.09.2023 за №046050018083 щодо відмови у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004.

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

У пункті 11 Порядку № 637 зазначено про те, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Пункт 11 вказаного Порядку № 637 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 року №233 «Про внесення змін до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачав, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або виписки із паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть), а також документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала (виписка із трудової книжки, довідка органів управління житловим фондом чи довідка сільської, селищної Ради народних депутатів).

Таким чином, до страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за які щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Так, до 01.01.2004 до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв`язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також до трудового стажу до 01.01.2004 включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Починаючи з 01.01.2004, час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу матері при умові, якщо особа доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку та при умові отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таким чином необхідною умовою для врахування до страхового стажу позивача періоду перебування у відпустці для догляду за дитиною з 01.01.2004, до досягнення нею трирічного віку, є факт отримання у вказаний період допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

На підтвердження періоду догляду позивача за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004 позивачем були надані свідоцтво про народження НОМЕР_4 від 03.03.2003, паспорт дитини № НОМЕР_5 , довідка № 402 від 14.08.2023, в якій зазначено, що у період з 11.06.2003 по 26.01.2006 знаходилась у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таким чином, відповідачем правомірно не зараховано до страхового стажу позивача час догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004.

Щодо незарахування до пільгового стажу періодів з 28.02.1999 по 29.02.2000, з 25.03.2004 по 29.03.2004, з 30.06.2010 по 30.06.2010 через відсутні накази про результати атестації робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Крім того, з аналізу зазначених вище правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку №1, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великою Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Проте Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 1, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

При цьому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації. Такі висновки Верховного Суду України не суперечать зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 28.02.1999 по 29.02.2000, з 25.03.2004 по 29.03.2004, з 30.06.2010 по 30.06.2010 підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №1.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за можливе зобов`язати належний орган призначення пенсії зарахувати підтверджений пільговий стаж позивача та розглянути її заяву від 08.09.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та з урахуванням висновків суду у цій справі.

При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.

Позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1073,60 грн, що документально підтверджується квитанцією від 10.11.2023.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073,60 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 715,73 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 046050018083 від 15 вересня 2023 року, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком за Списком № 1 згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 28.02.1999 по 29.02.2000, з 25.03.2004 по 29.03.2004, з 30.06.2010 по 30.06.2010 до пільгового стажу за Списком №1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 08.09.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за подачу позову до суду у розмірі 715 грн. 73 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна