Рішення № 118394837, 16.04.2024, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Житомир справа № 240/33695/23

категорія 113070000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Головного управління Національної поліції в Житомирській області до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,

встановив:

Головне управління Національної поліції в Житомирській області звернулось до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 60658,05 грн.

В обґрунтування позову вказано, що 06.12.2021 по вул.Центральній в с.Заріччя Овруцької ОТГ Коростенського району Житомирської області ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "ВАЗ-211010, який належить ГУНП в Житомирській області, не врахувавши дорожньої обстановки, погіршення дорожніх умов, стану проїзної частини дороги, не вибравши безпечної швидкості руху, здійснив зіткнення з електричною опорою, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження та Головному управлінню Національної поліції в Житомирській області завдано майнової шкоди у розмірі 60658,05 грн.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, крім того задоволено клопотання про поновлення строку звернення до суду, поновлено позивачу строк звернення з вказаним позовом до суду.

Відповідач у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити Головному управлінню Національної поліції в Житомирській області в задоволенні позову в повному обсязі.

31.01.2024 позивачем подано відповідь на відзив, де він зазначає, що відповідачем не було спростовано його доводи, наведені в обґрунтування позовних вимог.

У період із 01.01.2024 по 05.01.2024 та з 25.03.2024 по 29.03.2024 головуюча суддя перебувала у відпустці.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1ст.263 КАС України.

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 06 грудня 2021 року о 08 годині 50 хвилин, по вул.Центральна в с.Заріччя Овруцької ОТГ Коростенського району Житомирської області, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "ВАЗ-211010", р.н. НОМЕР_1 , який належить ГУНП в Житомирській області, не врахувавши дорожньої обстановки, погіршення погодних умов, стану проїзної частини дороги, не вибравши безпечної швидкості руху, здійснив зіткнення з електричною опорою, внаслідок ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження, чим порушив п.п.2.3 б, 12.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 27 січня 2022 року у справі №286/3905/21 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП закрито в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Відповідно до висновку експертного дослідження від 28.12.2022 №ЕД-19/106-22/13379-АВвартість матеріального збитку, завдана власнику автомобіля ВАЗ-21101 р.н. НОМЕР_1 на момент огляду 14.12.2022 складає 60658,05 грн.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 31.12.2016, ГУНП в Житомирській області є власником автомобіля марки ВАЗ-21101.

Позивач вважає, що відповідач своїми неправомірними діями завдав пошкоджень службовому автомобілю, у зв`язку із чим звернувся до суду із позовом щодо відшкодування завданих збитків.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, тобто він є спеціальним нормативним актом, який регулює проходження служби в поліції визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №580-VIII).

Положеннями частини 1 статті 18 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про національну поліцію" у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частина 2 статті 19 Закону № 580-VIII).

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського (ст.56 Закону №580-VIII).

Відповідно до статті 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За загальним правилом, під час вирішення справ даної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Разом з тим, оскільки у Законі № 580-VIII відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським при виконанні ним службових обов`язків, а тому до спірних правовідносин мають бути застосовані положення інших нормативно-правових актів.

Таким чином, на правовідносини в цій справі поширює свою дію Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 №160-IX (надалі - Закон №160-ІХ), який визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

У відповідності до ст.2 Закону №160-ІХ, його дія поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).

Пунктом 4 статті 1 Закону №160-ІХ, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Згідно частиною 1 статті 3 згаданого вище Закону, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону №160-ІХ, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

У відповідності до ст.7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Стаття 8 Закону №160-ІХ, визначає, що посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Частиною 1 статті 10 Закону №160-ІХ також визначено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Стаття 13 Закону №160-ІХ, визначає, що стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення. Розмір шкоди, що перевищує суму можливих відрахувань із винної особи, може бути списаний у встановленому законодавством порядку.

Аналіз Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" питання притягнення особи до матеріальної відповідальності - це дискреційні повноваження Головного управління Національної поліції України в Житомирській області.

Як убачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №Р(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним.

У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Суд звертає увагу, що доказів проведення службового розслідування, складання висновку та видачі наказу начальника ГУНП в Житомирській області про притягнення позивача до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування, позивачем до суду не надано, матеріали справи такого не містять.

Закон "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" визначає виключні підстави, які дозволяють здійснити стягнення завданої шкоди в судовому порядку:

- відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування;

- відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування;

- у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

- у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що позивачем не надано до суду доказів, а судовим розглядом не встановлено наявності жодної із перелічених у вказаній вище нормі Закону обставин, відсутні підстави для застосування до відповідача матеріальної відповідальності у судовому порядку.

Згідно ч 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову Головного управління Національної поліції в Житомирській області.

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні позову Головного управління Національної поліції в Житомирській області (бульв.Старий,5/37, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10008. ЄДРПОУ: 40108625) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) про відшкодування матеріальної шкоди, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва