Рішення № 118394606, 16.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 рокуСправа №160/4020/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації " про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації», у якій позивач просить:

визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо застосування з 29 січня 2020 по 23 листопада 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 , грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, тобто без врахування положень пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020);

Зобов`язати Державну установу «Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , з 29 січня 2020 року по 23 листопада 2022 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом: на 01.01.2021 р., встановленого законом України «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум;

Зобов`язати Державну установу "Центр пробації" нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, за весь час затримки виплати - за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 2006 року проходила службу в Державній кримінально виконавчі службі України, з 2017 року в Південно-Східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та з 2018 року по 23.11.2022 рік у Державній Установі «Центр Пробації». Відповідно наказу Державної Установи «Центр Пробації» від 23.11.2022 року № 629/к «Про особовий склад» підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби на підставі п. 5 ст. 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Однак, відповідач у період 2020 - 2022 років невірно нараховував та виплачував позивачу як постійні, так і одноразові складові грошового забезпечення, застосовуючи для їхнього обчислення розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року. У зв`язку з чим допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інші виплати були не були нараховані та виплачені у повному обсязі. Позивач, уважає, що відповідачем проводилось невірне визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання позивача у період з 29.01.2020 по 23.11.2022 року, яке вплинуло і на обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової за відповідні роки.

валою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

14 березня 2024 року до суду надійшов відзив Державної установи «Центр пробації», у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що при нарахуванні усіх складових грошового забезпечення Позивачу, Центр пробації правомірно використовував розрахункову величину прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 704 від 30.08.2017 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018). Протягом спірного періоду (2020-2022 роки), зміни до розміру прожиткового мінімуму, який є розрахунковою величиною для нарахування та виплати грошового забезпечення Позивачу, Кабінетом Міністрів України не вносились. Крім того, видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Бюджетні асигнування на 2020, 2021, 2022 рік відповідно до законів про Державний бюджет на 2020, 2021, 2022 рік не передбачали збільшення видатків на підвищення посадових окладів осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби. У подальшому, Постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2023 № 481 було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 704, де чітко зазначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначені зміни набули чинності 20.05.2023. Відтак, з 15.05.2023 року Кабінет Міністрів України визначив чітку суму, без прив`язки до прожиткового мінімуму, але в цілому базова сума для нарахування грошового забезпечення не змінилась. Ураховуючи вищенаведене, нарахування та виплата Позивачу усіх складових грошового забезпечення за період 01 січня 2020 по січень 2023 роки здійснювалась відповідно вищезазначених нормативно-правових актів, а тому в цій частині відповідач діяв у межах та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

14 березня 2024 року до суду надійшло клопотання Державної установи «Центр пробації» про залишення позовної заяви без розгляду. Відповідач посилався на те, що Позивачем без поважних причин пропущений місячний строк звернення до суду. Водночас, відповідач зазначив, що відповідно до наказу Центру пробації від 23.11.2022 р. № 629/к підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) 23.11.2022 р. А позовна заява подана до суду 09.02.2024 р., з вимоги про здійснення перерахунку грошового забезпечення починаючи з 2020, 2021, 2022 року, тобто більше ніж через три роки після отримання ним щомісячного грошового забезпечення за ці роки та більше семи місяців після звільнення зі служби (23.11.2022 р.).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року відмовлено у клопотанні Державної установи «Центр пробації» про залишення позовної заяв без розгляду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачці строк для надання заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом, як такий що пропущений з поважних причин та продовжено розгляд справи за правила спрощеного провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2006 року проходила службу в Державній кримінально виконавчі службі України, з 2017 року в Південно-Східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та з 2018 року по 23.11.2022 рік у Державній Установі «Центр Пробації».

Відповідно наказу Державної Установи «Центр Пробації» від 23.11.2022 року № 629/к «Про особовий склад» підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби на підставі п. 5 ст. 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Відповідно до листа Державної установи «Центр пробації» від 17.01.2024 року, судом встановлено, що з січня 2020 року по листопад 2022 року відповідач нараховував позивачу грошове забезпечення, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» - 1762 гривні. А також зазначено, що правові підстави для перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного календарного року відсутні.

Позивач, уважає, що у період 2020 - 2022 років відповідач невірно нараховував та виплачував їй як постійні, так і одноразові складові грошового забезпечення, застосовуючи для їхнього обчислення розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, у зв`язку з чим звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з статтею 1 Закону України від 23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (Закон №2713-IV) на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 23 Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» який прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (Порядок № 925/5).

Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою КМ України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Відповідно до п.4 вказаної постанови розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Додаток 8 до цієї постанови містить схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Також, додатки 1, 12, 13, 14 до цієї постанови містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відповідно до додатків 15, 16 до зазначеної постанови визначено розміри додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Наведена постанова КМ України набрала чинності з 01.03.2018.

На момент набрання чинності п.4 цієї постанови був викладений у редакції п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб», а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. У додаток 15 вносились зміни 20.12.2017 відповідно до постанови КМ України № 1041.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

З урахуванням викладеного, згідно з вказаною постановою КМ України (у наведеній редакції) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

При цьому, примітки до Додатків 1 та 14, 15, 16 до цієї постанови застосовуються безпосередньо для супроводу та зв`язку з нормою, а відтак вони не мають визначального значення.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до КМ України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Таким чином, з 29.01.2020, тобто, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18, приписи п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 втратили чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції.

Водночас, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Під час розв`язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 та п.4 постанови КМ України № 704, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103 та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (надалі - Закон № 294-IX), Закон № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 № № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (Закон № 1928-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021 та 2022 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 постанови КМ України № 704, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704, правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, є відсутніми.

Таким чином, починаючи з січня 2020 року до моменту звільнення позивача зі служби у листопаді 2022 року, відповідач неправомірно застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за спеціальним званням позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно.

Щодо виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно з абзацом 3 пункту 14 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 14 розділу ІІ Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 14 розділу ІІ Порядку №925/5 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір допомоги для оздоровлення, включаються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення, які мають постійний характер, на які має право особа рядового чи начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку.

Згідно з пунктом 1 підрозділу І розділу ІІІ Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я (через хворобу), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.

Згідно з пунктом 2 підрозділу 22 розділу ІІІ Порядку №925/5 невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Отже, виплата грошового забезпечення, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпусток та допомоги на оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Оскільки відповідач протиправно нараховував позивачу грошове забезпечення за 2020, 2021, 2022 рік з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2018 року, з вказаного випливає, що і виплата одноразової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки були проведені з порушеннями.

Доводи відповідача про те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2023 № 481 було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 704, де чітко зазначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, не мають правового значення, оскільки виплати за 2023 рік не є спірними у цій справі.

Вирішуючи питання компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №240/186/20.

Отже, оскільки позивачці належні суми грошового забезпечення, ще не виплачені, то вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є передчасною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Виходячи з того, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому судові витрати у частині задоволених позовних вимог по справі розподілу не підлягають.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Центр пробації» (ЄДРПОУ-41847154) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо застосування з 29 січня 2020 по 23 листопада 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 , грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, тобто без врахування положень пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020).

Зобов`язати Державну установу «Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , з 29 січня 2020 року по 23 листопада 2022 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом: на 01.01.2021 р., встановленого законом України «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев