Рішення № 118394167, 15.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 рокуСправа №160/33408/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 84, ко ЄДРПОУ 08681732) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

20 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом, у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеенко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) щодо не виплати мені в день звільнення грошової компенсації за неотримане мною в період служби речове майно особистого користування в сумі 21241,88 грн.

- зобов`язати Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеенко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) нарахувати та виплатити на мою користь грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 21241,88 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що з 09.04.2004 по 16.10.2023 працював у Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом та відповідно до наказу №148 о/с-23 від 06.10.2023 його з 16.10.2023 було звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України згідно ч.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Під час звільнення позивач письмово звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за не отримане ним за час проходження служби в ДКВС речове майно особистого користування відповідно до п. 2,5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». При цьому, грошову компенсацію за речове майно позивач не отримав та про причини її невиплати не поінформований. Згідно довідки №36 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, сума компенсації вартості неотриманого речового майна складає 21 241,88 грн. Позивач вважає, що бездіяльність посадових осіб Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, в частині невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна є протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/33408/23 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач, у строки встановлені ухвалою суду від 26.12.2023, відзив на позов суду не надав, зазначену ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження було отримано останнім 27.12.2023, що підтверджується довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду про доставку електронного листа.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписамистатті 262 Кодексу адміністративного судочинства Українибез повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 03.10.2000 року ОСОБА_1 09.04.2004 прийнятий на службу в Державну кримінально-виконавчу службу України на підставі наказу №34 ос від 07.07.2004 та 16.10.2023 року звільнений зі служби з Державної кримінально-виконавчої служби України (наказ ВОУПЛСН №148 о/с-23 від 06.10.2023).

Також наказом Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом від 06.10.2023 року за номером 148 о/с-23 «Про звільнення працівників» 16.10.2023 позивача було звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України згідно ч.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно довідки Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом №59 загальна сума до виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 21 241,88 грн.

16.10.2023 року позивач письмово звернувся до начальника Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом із заявою про виплату йому грошової компенсації за не отримане мною за час проходження служби в ДКВС речове майно особистого користування відповідно до п. 2,5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», однак жодної відповіді від відповідача позивачем отримано не було.

Вважаючи протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо невиплати позивачу в день звільнення грошової компенсації за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 21 241,88 грн, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Пунктом 3 Порядку №578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Пунктом 23 Порядку № 578 визначено, що замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.

За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Таким чином, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, у зв`язку з чим оформляється відповідна довідка.

Згідно довідки №59 загальна сума до виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 21 241,88 грн.

З наданої до суду копії заяви позивача про виплату грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування вбачається, що така заява була отримана відповідачем 16.10.2023 про що свідчить наявний на заяві відбиток печатки відповідача з вх. №484.

В свою чергу, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та наведений факт не заперечується сторонами.

При цьому судом зауважується, що відповідачем не заперечується обов`язок щодо відшкодування у грошовій формі за належні до видачі предмети речового майна, оскільки останнім складено довідку про загальну вартість не отриманих речей.

У рішенні в справі "Будченко проти України від 24.04.2014 (заява №38677/06, пункти 38-39) Європейський суд з прав людини зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.

Держава гарантує виконання взятих на себе зобов`язань.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Отже, з урахуванням практики ЄСПЛ, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності невиплати коштів позивачу (у тому числі стосовно об`єктивної неможливості такої виплати), суд робить висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1073,60 грн, що документально підтверджується квитанцією від 20.12.2023.

Оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 1073,60 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2,9,77,78,90,139,241-246,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 84, ко ЄДРПОУ 08681732) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеенко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) щодо не виплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування в сумі 21241,88 грн.

Зобов`язати Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеенко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 21241,88 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеенко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у сумі 1073 грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 16.04.2024 року.

Суддя С.В. Ніколайчук