Рішення № 118394018, 16.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 рокуСправа №160/7095/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 16.02.2024 року за № 047150025728 про відмову у призначенні пенсії за п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року, ОСОБА_1 .

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо відмови в зарахуванні до пільгового стажу по Списку № 2 ОСОБА_1 періодів її роботи з 17.03.1988 року по 25.01.1991 року, з 01.01.1992 року по 20.08.1992 року, з 21.08.1992 року по 07.06.1994 року, з 01.07.1998 року по 01.09.2001 року, з 01.09.2001 року по 31.08.2003 року.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області:

- зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку №2 періоди її роботи з 17.03.1988 року по 25.01.1991 року, з 01.01.1992 року по 20.08.1992 року, з 21.08.1992 року по 07.06.1994 року, з 01.07.1998 року по 01.09.2001 року, з 01.09.2001 року по 31.08.2003 року;

- повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.02.2024 року про призначення пенсії за п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року, відовідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-ІV та призначити ОСОБА_1 пенсію за п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року, довідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-ІV з 08.02.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона 08.02.2024року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком по Списку № 2, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.02.2024 року за № 047150025728 відмовлено в призначенні пенсії. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

03.04.2024р. представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що позивачка 04.01.2024 звернулася із заявою з питання призначення пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. На момент звернення позивачці виповнилось 54 роки 07 місяців 16 днів. Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 16.02.2024 №047150025728, винесеного Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області повідомлено позивачку про відсутність права на пенсію за віком на пільгових умовах станом на дату звернення, оскільки заявниця не має пільгового стажу за Списком №2 10 років.

04.04.2024р. представником Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що до пільгового стажу роботи не зараховано періоди роботи:

з 17.03.1988 по 25.01.1991 на посаді телефоніста міжміського, телефонного зв`язку, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 23/5270 від

30.01.2024,оскільки постановою КМ СРСР № 1173 від 22.08.1956 передбачені телефоністи міжміських телефонних станцій;

з 01.01.1992 по 20.08.1992 на посаді телефоніста міжміського телефонного зв`язку, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 23/5270 від

30.01.2024,оскільки Постановою Кабінету Міністрів України № 10 від 26.01.1991 передбачені телефоністи міжміського телефонного зв`язку, які постійно працюють з мікротелефо-нною гарнітурою. Інформація про зайнятість з мікротелефонною гарнітурою відсутня;

з 21.08.1992 по 07.06.1994, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 23/5270 від 30.01.2024, оскільки зазначений період не підтверджений результатами атестації робочих місць за умовами праці;

з 01.07.1998 по 01.09.2001 на посаді телефоніста міжміського, телефонного зв`язку, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 23/5270 від

30.01.2024,оскільки зазначена посада не відповідає записам трудової книжки НОМЕР_1 телефоніст другого класу;

з 01.09.2001 по 31.08.2003, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 23/5270 від 30.01.2024, оскільки цех електрозв`язку № 15 не передбачений (не визначений) наказом про результати проведення атестації робочих місць № 137 від 07.06.1999. Таким чином, періоди роботи позивачки з 17.03.1988 по 25.01.1991, з 01.01.1992 по 20.08.1992, з 21.08.1992 по 07.06.1994, з 01.07.1998 по 01.09.2001, з 01.09.2001 по 31.08.2003 (після 21.08.1992) не підлягають зарахуванню до стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.02.2024р. звернулася до територіальних органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення від 16.02.2024 року за № 047150025728 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв`язку з недосягненням позивачем відповідного пенсійного віку. Додатково зазначено, що до пільгового стажу не зараховано з 17.03.1988 року по 25.01.1991 року, з 01.01.1992 року по 20.08.1992 року, з 21.08.1992 року по 07.06.1994 року, з 01.07.1998 року по 01.09.2001 року, з 01.09.2001 року по 31.08.2003 року відповідно до уточнюючої довідки від 3.01.2024р. за № 23/5270.

Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства та її конституційних прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

За приписамистатті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставіст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Як слідує зіст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно дост. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першоюстатті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003(далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується наКонституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цьогозакону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991(далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняттяЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день наіншихроботах ізшкідливимиіважкимиумовамипраці,-засписком № 2 виробництв, робіт, професій, посадіпоказників,затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатамиатестаціїробочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текстЗакону №1058-IVдоповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б»статті 13 Закону №1788-XIIу редакціїЗакону №213-VIII від 02.03.2015та пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003у редакціїЗакону №2148-VIII від 03.10.2017.

Такий стан правового регулювання існував до прийняттяКонституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991зі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.

Пунктом 3 цьогорішеннявирішено, що застосуванню підлягаєстаття 13 Закону №1788-XIIдля осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 в Україні існуютьдва закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б»статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно ізРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003в редакціїЗакону №2148-VIII від 03.10.2017.

Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б»статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно ізРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силуст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України»судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змінЗаконом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесенимиЗаконом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин нормистатті 114 Закону №1058-IVне відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що нормистатті 114 Закону України №1058-IVабсолютно ідентичні нормамстатті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114Закону1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного вікуЗаконом України від 02.03.2015 № 213-VIIIтастаттею 14 Закону №1058.

Згідно ізст. 6 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогост. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписівст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставіКонституціїта діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з`ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.

В той час, враховуючи правову позицію рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Тобто, умовою для виникнення у особи права на пільгову пенсію за Списком№2 є досягнення пенсійного віку 50 років при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, що відноситься до пільгового стажу.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 має страховий стаж 35 років 05 місяців 17 днів, пільговий стаж 05 років 01 місяць 24 дні.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не було враховано до пільгового стажу періоди роботи з 17.03.1988 року по 25.01.1991 року, з 01.01.1992 року по 20.08.1992 року, з 21.08.1992 року по 07.06.1994 року, з 01.07.1998 року по 01.09.2001 року, з 01.09.2001 року по 31.08.2003 року згідно довідки від 30.01.2024р. за №23/5270.

Відповідно до п.10 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 р. №383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 р. за №1451/11731) (далі по тексту Порядок №383) передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (далі Порядок № 637).

Також, згідно п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Пунктом 23 Порядку № 637 передбачено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Суд, досліджуючи уточнюючу довідку від 30.01.2024р. за №23/5270, встановив, що вона оформлена у відповідності до Порядку № 637 та містить всю необхідну інформацію про роботу позивача в умовах, що дають право на отримання пільгової пенсії, а отже має бути врахована пенсійним органом підчас вирішення питання про призначення позивачці пільгової пенсії.

Отже, періоди роботи з 17.03.1988 року по 25.01.1991 року, з 01.01.1992 року по 20.08.1992 року, з 21.08.1992 року по 07.06.1994 року, з 01.07.1998 року по 01.09.2001 року, з 01.09.2001 року по 31.08.2003 року мають бути враховані позивачу до пільгового стажу за Списком №2 відповідно до уточнюючої довідки від 30.01.2024р. № 23/5270.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 16.02.2024 року за № 047150025728 підлягає скасуванню судом.

За правилами частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає, що виконуючи зазначене рішення суду, повинен буде здійснити розрахунок пільгового стажу позивача.

Суд звертає увагу, що у рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо здійснення розрахунку пільгового стажу позивача, а також вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії на пільгових умовах віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов`язувати його призначати пенсію, у зв`язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо відмови в зарахуванні до пільгового стажу по Списку № 2 ОСОБА_1 періодів її роботи, суд зазначає, що права позивача були порушені не діями пенсійного органу, а рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 16.02.2024 року за № 047150025728, відтак вказана вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує питання судових витрат.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 605,60 грн. в рівних частинах з кожного.

Керуючись ст. 139, 241, 242-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, і.к. 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, і.к 21910427 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 16.02.2024 року за № 047150025728 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку №2 періоди її роботи з 17.03.1988 року по 25.01.1991 року, з 01.01.1992 року по 20.08.1992 року, з 21.08.1992 року по 07.06.1994 року, з 01.07.1998 року по 01.09.2001 року, з 01.09.2001 року по 31.08.2003 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.02.2024 року про призначення пенсії за п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року, відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-ІV.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 302,80 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 302,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Златін