Постанова № 11838647, 01.10.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

01 жовтня 2010 р. № 20/127/1(12/188 (14/151) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого

Т. Гоголь

Л.Рогач

за участю представників:

позивачаАмельченко Ю.В. –довіреність від 17.12.2009 р.

відповідачане з’явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)

третьої особине з’явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньювел"

на постановувід 29.06.2010 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 20/127/1(12/188(14/151) господарського суду Чернігівської області за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України у Чернігівській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньювел"

третя особаГоловне управління статистики в Чернігівській області

про стягнення 135 027,66 грн.

В С Т А Н О В И В :

РВ ФДМ України по Чернігівській області звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до ТОВ "Ньювел" про стягнення неустойки за час користування майном після закінчення договору оренди з 28.04.2007 р. по 16.10.2008 р. у сумі 135 027, 66 грн. на підставі, зокрема, статей 785 Цивільного кодексу України та 291 Господарського кодексу України (з урахуванням заяви від 16.10.2008 р. том 1 а.с. 48).

У відзиві на позовну заяву ТОВ "Ньювел" просило відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що за рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.12.2007р. договір оренди № 74-05 визнано таким, що припинив свою дію (з 28.04.2007 р.) та зобов'язано ТОВ "Ньювел" звільнити спірне нежитлове приміщення, у зв'язку з чим наприкінці грудня 2007 р. ТОВ "Ньювел" повністю звільнив приміщення, про що було складено відповідний акт. Крім того, відповідачем заявлено про застосування позовної давності в порядку, передбаченому частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 04.11.2008 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління статистики у Чернігівській області.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.12.2007 р. позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ТОВ "Ньювел" на користь державного бюджету неустойку в розмірі 46 400,91 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 р. рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з ТОВ "Ньювел" на користь державного бюджету неустойку в розмірі 25 226, 75 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2009 р. судові рішення у даній справі скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду рішенням господарського суду Чернігівської області від 02.03.2010 р. (суддя Цимбал –Нарожна М.П.) позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ТОВ "Ньювел" на користь державного бюджету (отримувач –Держбюджет м. Чернігова, номер рахунку 31112094700002, код ЄДРПОУ 22825965, код бюджетної класифікації 22080300, МФО 853592, назва платежу –плата за оренду іншого державного майна згідно з договором від 29.04.2005 року № 74-05) неустойку в розмірі 30 827,28 грн. В решті позову відмовити.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки датою припинення дії договору оренди є 28.04.2007 р., у позивача виникло право нарахування неустойки, згідно статті 785 Цивільного кодексу України з 29.04.2007 р., а враховуючи, що акт приймання –передачі при поверненні орендованого приміщення сторонами не було підписано, але оскільки з 21.05.2008 р. балансоутримувач в орендованих ТОВ "Ньювел" площах розмістив свій структурний підрозділ і почав його використовувати у власних цілях, неустойку слід нарахувати з 29.04.2007 р. до 21.05.2008 р. на суму 97 951,2 грн. При цьому, беручи до уваги, що відповідач в добровільному порядку сплачував орендну плату за період з 28.04.2007 р. по 31.12.2007 р. включно на суму 33654,95грн., неустойка становить 64 296,25грн.

Суд першої інстанції, на підставі статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, дійшов висновку щодо зменшення нарахованої позивачем неустойки до 30827,28 грн.

Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку щодо безпідставності посилань відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки в даному випадку початком перебігу строку позовної давності по вимогам позивача щодо нарахування неустойки слід вважати дату підписання акта приймання –передачі майна, проте, з урахуванням того, що такий акт сторонами не підписувався, а починаючи з 21.05.2008 року і по теперішній час в орендованих ТОВ "Ньювел" приміщеннях розміщується структурний підрозділ Головного управління статистики у Чернігівській області, початок перебігу строку позовної давності щодо вимог наймодавця слід рахувати з 21.05.2008 р.

За апеляційними скаргами сторін у даній справі Київський апеляційний господарський суд (судді: Кондес Л.О., куровський С.В., Несвєтова Н.М.) переглянувши рішення господарського суду Чернігівської області від 02.03.2010 р. в апеляційному порядку, постановою від 29.06.2010 р. залишив його без змін.

ТОВ "Ньювел" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та процесуального права, зокрема, статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо повного та всебічного розгляду справи, не погоджуючись з висновками судів стосовно дати звільнення відповідачем спірного приміщення, встановлення дати припинення дії спірного договору оренди, а також щодо правового статусу РВ ФДМ України по Чернігівській області, оскільки на думку заявника, його права не порушені, з огляду на відсутність управлінсько –розпорядчих повноважень щодо спірного приміщення.

Під час судового засідання 01.10.2010 р. у касаційній інстанції РВ ФДМ України по Чернігівській області було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи.

За приписами статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Статтею 69 вказаного Кодексу встановлені строки вирішення спору, частиною 3 якої передбачено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

При цьому, статтею 1118 Господарського процесуального кодексу України встановлений строк розгляду касаційної скарги та передбачено, що касаційна скарга у випадках, передбачених пунктом 1 частини першої статті 107 цього Кодексу, розглядається протягом одного місяця, а у випадках, передбачених пунктом другим частини першої статті 107 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження Вищим господарським судом України.

Враховуючи викладене, у зв'язку з відсутністю можливості розгляду касаційної скарги поза межами встановленого чинним Господарським процесуальним кодексом України та з огляду на відсутність клопотань представників сторін про продовження такого строку в порядку передбаченому статтею 69 вказаного Кодексу, а також з урахуванням того, що явка сторін в суд касаційної інстанції не визнавалась обов'язковою, а сторонами їх позиція та доводи були викладені у касаційній скарзі в ході розгляду касаційної скарги, відзиві на неї, судова колегія вважає за необхідне відмовити у задоволені клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 29.04.2005 р. між РВ ФДМ України по Чернігівській області та ТОВ "Ньювел" було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 74-05, за умовами якого РВ ФДМ України по Чернігівській області передав, а ТОВ "Ньювел" прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 584 кв.м., які розташовані за адресою м. Чернігів, вул. Горького, 37 та знаходиться на балансі Головного управління статистики у Чернігівській області.

Пунктом 5.7 договору сторони передбачили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення його стану або втрати (повної або його частини) орендованого майна з вини орендаря.

У разі припинення договору оренди сторони передбачили, що майно повертається орендарем балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання –передачі, обов'язок по складанню якого покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні за договором (пункт 2.4 договору).

Пунктом 9.9 договору оренди сторони встановили, що у разі якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за час прострочення.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.12.2007 р. у справі № 1/136 за позовом РВ ФДМ України до ТОВ "Ньювел" про примусове повернення державного майна, встановлено, що договір оренди від 29.04.2005 р. № 74-05 припинив свою дію 28.04.2007 р. та зобов’язано ТОВ "Ньювел" звільнити нежитлові приміщення за адресою вул. Горького, 37 у м. Чернігові.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 28.04.2007 р. по 16.10.2008 р. на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 статті 202 Господарського кодексу України до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина 4 статті 291 Господарського кодексу України).

За приписами статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У разі припинення договору оренди, сторони у пункті 2.4. договору передбачили, що майно повертається Орендарем Балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна Орендарю цим Договором. Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, обов’язок по складанню якого покладається на сторону, яке передає майно іншій стороні договору.

Здійснюючи судовий розгляд справи, враховуючи, що акт приймання –передачі при поверненні орендованого приміщення з оренди сторонами не було підписано, але оскільки з 21.05.08р. балансоутримувач в орендованих ТОВ "Ньювел" площах розмістив свій структурний підрозділ і почав його використовувати у власних цілях, суд першої інстанції дійшов висновку, що неустойку слід нарахувати з 29.04.2007 р. до 21.05.2008 р. на суму 97 951, 20 грн.

Проте, оскільки відповідач в добровільному порядку сплачував орендну плату за період з 28.04.2007 р. по 31.12.2007 р. включно, що підтверджується платіжними дорученнями № 309 від 11.05.2007 р. на суму 3903,7 грн., № 383 від 07.06.2007 р. на суму 3927,12 грн., № 455 від 11.07.2007 р. на суму 4013,51грн., № 516 від 09.08.2007 р. на суму 4069,70 грн., № 602 від 10.09.2007 р. на суму 4094,12 грн., № 664 від 10.10.2007 р. на суму 4184,19 грн. № 754 від 12.11.2007 р. на суму 4305,54 грн. та № 824 від 12.12.2007 р. на суму 8800,52грн., а всього на суму 33654,95грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що неустойка становить 64 296,25 грн.

Відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 2 статті 233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції враховуючи, що відповідачем належним чином не виконані положення пункту 2.4 договору щодо порядку повернення майна, проте надано докази, щодо вчинення дій, направлених на звільнення приміщення, а також відсутність понесених позивачем збитків, дійшов висновку щодо зменшення нарахованої позивачем неустойки до 30827, 28 грн.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

А тому, беручи до уваги встановлені під час здійснення судового провадження обставини справи, на підставі оцінених судами першої та апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи доказів за приписами статей 42 –43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Доводи, викладені у касаційній скарзі зводяться до переоцінки наданих до матеріалів справи доказів, що за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а тому судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються встановленими під час розгляду справи обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2010 у справі № 20/127/1 (12/188(14/151) та рішення господарського суду Чернігівської області від 02.03.2010 р. залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Т. Гоголь

                                                                                           Л. Рогач