Постанова № 11838214, 20.04.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-6974/09/1770

20 квітня 2010 року 16год. 10хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Олевського Т.Р., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

представник позивача: Данилюк І.Г.,

представники відповідача: Романович Т.Б., Ковальчук В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Габро"

доСарненської міжрайонної державної податкової інспекції

провизнання нечинними податкових повідомлень- рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Габро" звернулося з позовом до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 30.10.2009р. №0000822340/0, від 30.10.2009р. №0000832340/0 у повному обсязі з моменту їх прийняття та від 30.10.2009р. №0034841740/0 в частині нарахування на суму 297000грн. з моменту його прийняття.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі акта від 19.10.2009р. №418/23/20042532 планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТзОВ «Габро» за період з 01.10.2006р. по 30.06.2009р. Сарненською МДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення від 30.10.2009р. №0000822340/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 78041грн., у т.ч. 52027грн. основного платежу та 26014грн. штрафних санкцій, від 30.10.2009р. №0000832340/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 8705гн., у т.ч. 5803грн. основного платежу та 2902грн. штрафних санкцій, та від 30.10.2009р. №0034841740/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 299931,36грн., у т.ч. 99977,12 основного платежу та 199954,24грн. штрафних санкцій.

Позивач не погоджується з нарахуванням податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість у повному обсязі, а податку з доходів фізичних осіб у частині, а саме: 99000грн. основного платежу та 198000грн. штрафних санкцій.

Висновки податкового органу про невикористання позивачем у господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг) у звязку з нездійсненням основного виду економічної діяльності (видобування каменю з карєру) та відповідно про неможливість включення вартості придбаного до складу валових витрат є необґрунтованими. Тимчасова зупинка роботи по видобуванню каменю є звичною обставиною ведення технологічного процесу по виробництву готової продукції підприємства і не є свідченням відсутності господарської діяльності.

Позивач вважає неправомірними і висновки податкового органу про необхідність сплати позивачем податку з доходів фізичних осіб при внесенні майна до статутного фонду юридичної особи її засновником - фізичною особою, оскільки вказана операція є прямою інвестицією та не підлягає оподаткуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та додала, що згідно з п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу.

Підприємство дійсно не здійснювало розкрив гірничої маси в період жовтня 2007 року - червня 2008 року внаслідок технологічних та організаційних причин, погодних умов та інших обєктивних обставин. Але це не означає, що підприємство не працювало: виконувалися адміністративні функції, велася робота, повязана з пошуком покупців, зі збутом раніше виробленої готової продукції, проводилися поточні ремонтні роботи, технічне обслуговування обладнання і техніки, здійснювалися підготовчі роботи до виробництва каменю, вирубка дерев, кущів та ін.

Це свідчить про те, що діяльність ТзОВ «Габро» у цей період була направлена на одержання доходу і здійснені витрати були цілком господарськими за своїм змістом.

Відтак, згідно з вимогами п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказані витрати правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, а сума сплаченого контрагентам у їх вартості податку на додану вартість - включена до податкового кредиту за правилами п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зауважила, що розуміння відповідачем господарської діяльності як діяльності, що неодмінно приносить прибуток чи доход, не ґрунтується на нормах Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, первинні документи та дані бухгалтерського і податкового обліку, які були обєктом перевірки, здійсненої відповідачем, підтверджують незаконність прийнятих податкових повідомлень-рішень, якими ТзОВ «Габро» донарахований податок на прибуток та податок на додану вартість.

Крім того, суперечать чинному законодавству і висновки ревізорів щодо нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб при внесенні майна до статутного фонду юридичної особи її засновником - фізичною особою.

З аналізу норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що операція, яка передбачає внесок майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою, є самостійним видом господарських операцій - прямою інвестицією, відмінною від операції продажу товарів.

У даному випадку між підприємством та фізичною особою не укладався і не міг укладатися цивільно-правовий договір про передачу майна в статутний фонд за компенсацію у вигляді корпоративних прав. Жодної оплати та компенсації від підприємства фізична особа не отримувала, оскільки підприємство не є і не може бути власником корпоративних прав, які належать учасникам товариства. Корпоративні права не є ресурсами підприємства, вони контролюються учасниками підприємства. Використання корпоративних прав у майбутньому згідно з п.п.4.2.13 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» буде мати наслідком для фізичних осіб відповідне оподаткування.

Представник позивача просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Сарненська міжрайонна державна податкова інспекція позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали повністю та додали, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є правомірними, висновки податкового органу, зроблені в акті перевірки від 19.10.2009р. №418/23/20042532, відповідають фактичним обставинам та чинному законодавству.

Так, проведеною перевіркою було встановлено порушення ТзОВ «Габро» п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.2.3, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.9.1 ст.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.12.1 ст.12, пп.«а» п.19.2.ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Зокрема, згідно з актами маркшейдерських замірів за жовтень-грудень 2007 року, січень-червень 2008 року та розрахунками збору за геологорозвідувальні роботи за IVквартал 2007 року, I-II квартали 2008 року, ТзОВ «Габро» не здійснювало видобутку корисних копалин, скельний та пухкий розкрив не видобувався та з карєру не вивозився. Тобто, господарська діяльність позивачем у зазначений період не велася. Відтак, товари (роботи, послуги), які були придбані підприємством та, відповідно, віднесені до витрат у деклараціях з податку на прибуток за IVквартал 2007 року, I квартал 2008 року і II квартал 2008 року, не використовувались позивачем у власній господарській діяльності, їх отримання є економічно невиправданим, а тому підстави для їх віднесення до валових витрат підприємства відсутні. Враховуючи позитивне значення обєкта оподаткування податком на прибуток, податковим органом було визначено заниження ТзОВ «Габро» податку на прибуток у сумі 52027грн.

Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період, що перевірявся, встановлено його заниження на загальну суму 5803грн. в результаті завищення податкового кредиту у сумі 17003грн. по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у періодах, в яких видобуток корисних копалин не здійснювався, виробництво будь-якої продукції не проводилося.

Згідно з пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до позивача застосовані штрафні санкції по податку на прибуток у сумі 26014грн. та по податку на додану вартість у сумі 2902грн.

Також перевіркою встановлено, що частка учасника (засновника) товариства ОСОБА_4 в статутному капіталі становить 1110000грн., у т.ч. за рахунок майна 660000грн. Внесені ОСОБА_4 до статутного фонду ТзОВ «Габро» основні засоби станом на 30.06.2009р. є на підприємстві та використовуються у виробничій діяльності.

З аналізу норм Законів України «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про господарські товариства» вбачається, що інвестування фізичною особою до статутного фонду господарського товариства належного їй на праві власності рухомого майна є з її боку відчуженням такого майна.

Згідно з п.12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід платника від продажу обєкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою п.7.1 ст.7 цього Закону, тобто 15%.

У даному випадку ТзОВ «Габро» є податковим агентом у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та зобовязане було при придбанні у фізичної особи рухомого майна утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 99000грн.

З огляду на викладене, доводи позивача не місять підстав для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Представники відповідача просили у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Сарненською міжрайонною державною податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Габро" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006р. по 30.06.2009р. Під час проведення перевірки встановлено порушення позивачем:

- п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток у IVкв. 2007 року на суму 52027грн.;

- п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.2.3, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.9.1 ст.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР, в результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1065992грн., у т.ч. за IVкв. 2006 року в сумі 24000грн., за Iкв. 2008 року в сумі 12875грн., за IIкв. 2008 року в сумі 68203грн., за IIIкв. 2008 року в сумі 73798грн., за IVкв. 2008 року в сумі 143601грн., за Iкв. 2009 року в сумі 371881грн., за IIкв. 2009 року в сумі 371634грн.;

- пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, в результаті чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму 5803грн., у т.ч. за листопад 2008 року в сумі 3060грн., за грудень 2008 року в сумі 2743грн.;

- пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.12.1 ст.12, пп.«а» п.19.2.ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-IV, в результаті чого не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 99000грн.

За наслідками перевірки ревізорами було складено акт від 19.10.2009р. №418/23/20042532, на підставі якого начальником Сарненської МДПІ винесені податкові повідомлення-рішення: від 30.10.2009р. №0000822340/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 78041грн., у т.ч. 52027грн. основного платежу та 26014грн. штрафних санкцій, від 30.10.2009р. №0000832340/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 8705гн., у т.ч. 5803грн. основного платежу та 2902грн. штрафних санкцій, та від 30.10.2009р. №0034841740/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 299931,36грн., у т.ч. 99977,12грн. основного платежу та 199954,24грн. штрафних санкцій.

Ці обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами: податковим повідомленням-рішенням від 30.10.2009р. №0000822340/0 (а.с.11), податковим повідомленням-рішенням від 30.10.2009р. №00008323340/0 (а.с.12), податковим повідомленням-рішенням від 30.10.2009р. №00034841740/0 (а.с.13), актом перевірки від 19.10.2009р. №418/23/20042532 (а.а.с.14-26).

Згідно з п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР (далі Закон №283/97-ВР) платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі якщо балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

При веденні обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів у незавершеному виробництві та залишках готової продукції визначається лише вартість запасів, використаних у виробництві продукції (робіт, послуг), а витрати, не повязані з придбанням таких запасів, не враховуються.

Як вбачається матеріалів перевірки, під час її проведення встановлено, що згідно з актами маркшейдерських замірів за жовтень-грудень 2007 року, січень-червень 2008 року та розрахунками збору за геологорозвідувальні роботи за IVквартал 2007 року, I-II квартали 2008 року, ТзОВ «Габро» не здійснювало видобутку корисних копалин, скельний та пухкий розкрив не видобувався та з карєру не вивозився. Представник позивача вищевказані факти не заперечував.

Згідно зі ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону №283/97-ВР передбачено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, з урахуванням вимог п.1.32 ст.1 та п.5.1 ст.5 Закону №283/97-ВР, платник податку може включати до складу валових витрат лише вартість тих товарів (робіт, послуг), які були придбані платником податку на прибуток для використання у власній виробничій діяльності.

Суд не бере до уваги подані позивачем докази на підтвердження ведення господарської діяльності (табелі обліку робочого часу, акти приймання-передачі наданих послуг, видаткові накладні на паливно-мастильні матеріали, товарно-транспортні накладні, рахунки за електроенергію, рахунки-фактури та ін.), оскільки жоден з них не вказує на те, що ТзОВ «Габро» у період з жовтня 2007 року по червень 2008року здійснювало хоча б один з основних видів діяльності за КВЕД (добування декоративного та будівельного каменю, оброблення декоративного та будівельного каменю, оптова торгівля будівельними матеріалами).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. N996-XIV (далі Закон N996-XIV) передбачено, що одним з основних принципів, на яких ґрунтуються бухгалтерський облік і фінансова звітність є превалювання сутності над формою.

Згідно з п.2 ст.3 Закону N996-XIV податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №397/3690, основна діяльність це операції, повязані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Згідно з п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000р. за №27/4248, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Відповідно до пп.4.2.3 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (далі Закон №2181-ІІІ) обовязок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.

Позивач не довів суду, що у період з з жовтня 2007 року по червень 2008року товариством велася господарська діяльність.

Таким чином, висновок податкового органу, що товари (роботи, послуги), які були придбані ТзОВ «Габро» та вартість яких відповідно була включена до складу валових витрат у деклараціях з податку на прибуток підприємства в загальній сумі 289188грн., у т.ч. у IVкв. 2007 року в сумі 208110грн., у Iкв. 2008 року в сумі 12875грн., у IIкв. 2008 року в сумі 68203грн, не використовувалися у власній господарській діяльності підприємства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Отже, розбіжність у IVкв. 2007 року між даними платника, відображеними в декларації, та даними перевірки у сумі 208108грн. призвела до заниження податку на прибуток за IVкв. 2007 року у сумі 52027грн.

Відтак, нарахування податковим органом позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 52027грн. та штрафних санкцій у розмірі 26004грн. є правомірним, здійсненим у межах повноважень державного органу та у спосіб, встановлений законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такого платника.

Згідно з приписами пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР у разі коли платник придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, а отже вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва, то сума податку сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період, що перевірявся, встановлено заниження цього податку на загальну суму 5803грн. (у т.ч. за листопад 2998 року в сумі 3060грн., за грудень 2008 року в сумі 2743грн.), в результаті завищення податкового кредиту в сумі 17003грн.

Вказаний висновок податковим органом зроблено на підставі того, що придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких включена ТзОВ «Габро» до податкового кредиту, відбулося у періодах, в яких позивачем не здійснювався видобуток корисних копалин, виробництво жодної іншої продукції теж не проводилося.

Оскільки у ході судового розгляду позивачем не доведено протилежного, суд вважає висновки Сарненської МДПІ обґрунтованими, й відповідно визначення відповідачем податкового зобовязання ТзОВ «Габро» з податку на додану вартість у сумі 5803грн. та штрафних санкцій у розмірі 2902грн. правомірним, здійсненим у межах повноважень державного органу та у спосіб, встановлений законом.

Відтак, нарахування податковим органом позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість, й у тому числі штрафних санкцій, є правомірним, здійсненим у межах повноважень державного органу та у спосіб, встановлений законом.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 30.10.2009р. №0000822340/0 та від 30.10.2009р. №0000832340/0, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Що стосується правомірності визначення ТзОВ «Габро» Сарненською МДПІ податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пп.6.2 Статуту ТзОВ «Габро» у новій редакції, зареєстрованого Сарненською райдержадміністрацією 02.02.2007р. за №16041050006000487 та затвердженого протоколом зборів учасників від 19.10.2006р. №17, частка учасника товариства ОСОБА_4 у статутному капіталі товариства становить 1110000грн. Частка ОСОБА_5 у розмірі 600000грн. сформована за рахунок майна, а саме: екскаватора ЕО 5123 вартістю 380000грн. (передано згідно з актом прийому-передачі від 04.02.2007р.), бульдозера Т 130 вартістю 120000грн. (передано згідно з актом прийому-передачі від 04.02.2007р.), компресора НВ 10 вартістю 60000грн. (передано згідно з актом прийому-передачі від 04.02.2007р.), навантажувача Львівського в/п 5т. вартістю 40000грн. (передано згідно з актом прийому-передачі від 04.02.2007р.), крана мостового КМ5 вартістю 60000грн. (передано згідно з актом прийому-передачі від 07.03.2007р.).

Внесені ОСОБА_4 до статутного фонду ТзОВ «Габро» основні засоби використовуються підприємством у виробничій діяльності.

Ці обставини не заперечуються сторонами в судовому засіданні.

Під час проведення перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що в порушення вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-IV (далі Закон №889-IV) при придбанні у фізичної особи рухомого майна у вигляді обладнання та транспортних засобів загальною вартістю 660000грн. ТзОВ «Габро» не утримано та відповідно не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 99000грн.

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу, оскільки згідно з нормами пп.4.2.13 п.4.2 ст.4 Закону №889-IV обєктом оподаткування є інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери формах.

Підпунктом 9.6.2 п.9.6 ст.9 Закону №889-IV передбачено, що інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту. Ця ж норма передбачає, що операції з внесення платником податку коштів та майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу.

Таким чином, згідно з прямими нормами Закону №889-IV вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна, що знаходиться у власності такої особи, до статутного фонду юридичної особи резидента є придбанням такою фізичною особою права власності на частку (пай) у статутному фонді такої юридичної особи, тобто є витратами, понесеними у звязку із придбанням інвестиційного активу, і не є доходом згідно з нормами п.1.2 ст.1 Закону№889-IV та не належить до операцій купівлі-продажу майна відповідно до норм ст.ст.11, 12 Закону №889-IV.

Відтак, суд приходить до висновку, що у відповідача не було підстав для визначення позивачу податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 99000грн.

Згідно з вимогами Закону №2181-ІІІ визначення податковим органом платнику податків податкового зобовязання тягне за собою накладення штрафних санкцій.

Оскільки підстави для визначення позивачу податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у податкового органу відсутні, то відсутніми є підстави для застосування штрафних санкцій у розмірі 198000грн.

Таким чином, позов в частині визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 30.10.2009р. №0034841740/0 щодо нарахування на суму 297000грн. підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції від 30.10.2009р. №0034841740/0 в частині нарахування на суму 297000грн. з моменту його прийняття.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Габро" судовий збір у сумі 1 (одна) грн. 13 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Дудар О.М.

Постанова складена в повному обсязі 26.09.2010 року.