Рішення № 118379008, 16.04.2024, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/7928/22 2/760/4312/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Форт», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Химич Олександр Миколайович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Форт» (далі - ТОВ «ФК Форт»), в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 11 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., зареєстрований в реєстрі за № 140555, яким стягнуто з нього заборгованість за період з 05 листопада 2020 року по 03 червня 2021 року у розмірі 150 050 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 14 серпня 2007 року між ним та Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра») укладений договір «Автопакет» № 08/08/2007-840-К-1514. Додатковою угодою до цього договору від 26 жовтня 2010 року внесені зміни в існуючі кредитні зобов`язання, згідно яких кредитор надав позичальнику грошові кошти в сумі 15 401,58 доларів США зі сплатою 12,65% річних. Щомісячна сума мінімального необхідного платежу складала 349,96 доларів США, починаючи з листопада 2010 року відповідно до графіку, кінцевий термін повернення кредиту - 14 серпня 2012 року. ВАТ КБ «Надра» повідомляло його про наявність станом на 02 червня 2008 року заборгованості за вищевказаним кредитним договором, у зв`язку з чим ним здійснювалися відповідні оплати. У період 2020-2021 років він не отримував від відповідача жодних вимог про усунення порушень зобов`язання. Оскільки будь-яких додаткових угод щодо продовження дії кредитного договору між ним та банком не підписано, строк повернення кредиту і нарахування процентів закінчився.

Однак, у вересні 2021 року від приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Химича О. М. на його адресу надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису від 11 червня 2021 року № 140555, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., про стягнення з нього заборгованості на користь ТОВ «ФК Форт» у розмірі 150 050,00 грн.

Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), оскільки кредитний договір не був нотаріально посвідчений, докази безспірності заборгованості відсутні, жодних вимог від відповідача про оплату боргу він не отримував.

Разом з тим, позивач зазначає, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням строку позовної давності, оскільки з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років. Позивач вказує на те, що відповідачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що приватному нотаріусу були подані відомості про безспірність суми заборгованості. У разі вчинення виконавчого напису за відсутності таких відомостей, він має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, позивач посилається на те, що у зв`язку з неодноразовим порушенням приватним нотаріусом Остапенком Є. М. законодавства при вчиненні нотаріальних дій та правил професійної етики, свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане на його ім`я, анульоване.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та просить позов задовольнити в повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 липня 2022 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 08 липня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін за вищевказаним позовом. Клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у ТОВ «ФК Форт» належним чином завірені копії кредитного договору від 14 серпня 2007 року та документів, які були подані приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенку Є. М. для вчинення виконавчого напису від 11 червня 2021 року № 140555.

Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.

Згідно з даними зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень, учасники справи отримали копії ухвал про відкриття та позовних заяв з додатками.

Відповідач у встановлений судом строк не скористався своїм правом на подання відзиву, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Натомість, 05 квітня 2023 року подав до суду заяву про визнання позову, у якій просить повернути позивачеві з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а також клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, посилаючись на те, що визначений стороною позивача розмір витрат є несправедливим, тому вважає, що відшкодування витрат можливе в обсязі 1 000 грн.

Треті особи пояснення до суду не надали.

18 травня 2023 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання доказів понесених витрат на правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів визначений у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Суд установив, що 26 жовтня 2010 року ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» уклали додаткову угоду № 1 до договору «Автопакет» від 14 серпня 2007 року № 08/08/2007-840-К-1514, якою домовились внести зміни в існуючі кредитні зобов`язання. Договір «Автопакет» був викладений в іншій редакції, відповідно до якої кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 15 401,58 доларів США зі сплатою 12,65% річних. Щомісячна сума мінімального необхідного платежу складала 349,96 доларів США, починаючи з листопада 2010 року і визначалася графіком, кінцевий термін повернення кредиту - 14 серпня 2012 року. При умові виконання позичальником умов цього договору йому протягом 6 місяців (з листопада 2010 року по квітень 2011 року) надавалася відстрочка сплати частини необхідного платежу.

Відповідно до повідомлення ВАТ КБ «Надра» станом на 02 червня 2008 року у ОСОБА_1 існувала прострочена заборгованість перед банком за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № 08/08/2007-840-К-1514 щодо погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним у розмірі 1 068,08 доларів США. У цьому повідомленні також вказано, що ОСОБА_1 отримав від ВАТ КБ «Надра» кредит у розмірі 74 697,66 доларів США.

Разом з тим, 11 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 140555, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Форт» невиплачених у строк грошових коштів за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № 08/08/2007-980 К178. Заборгованість стягується за період з 05 листопада 2020 року по 03 червня 2021 року у розмірі 150 050 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 150 000 грн та плати за вчинення виконавчого напису у розмірі 50,00 грн.

З виконавчого напису вбачається, що право вимоги за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», до ТОВ «ФК Форт» перейшло від ТОВ «ФК «Інвест Хаус» на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та майнових прав, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н. В. 05 листопада 2020 року за реєстровим № 482, якому ТОВ «Фінанс Проперті Групп» відступлено право вимоги на підставі договору про відступлення прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н. В. 26 серпня 2020 року за реєстровим № 286, якому ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відступлено право вимоги на підставі договору про відступлення прав вимоги № GL48N718070_A102, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. 20 серпня 2020 року за реєстровим № 1850, якому ПАТ КБ «Надра» відступлено право вимоги на підставі договору про відступлення прав вимоги № GL48N718070_A_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. 04 серпня 2020 року за реєстровим № 1743.

11 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Химичем О. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису № 140555, вчиненого 11 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Форт» заборгованості в сумі 150 050 грн з урахуванням плати за вчинення виконавчого напису.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти до наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на викладене, та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, посилався на те, що виконавчий напис вчинено з порушенням Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки нотаріус не переконався належним чином у безспірності заборгованості, не звернув уваги на відсутність доказів надсилання позивачеві письмової вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № 08/08/2007/840-К-1514, який, поміж іншим, не був нотаріально посвідченим, та не дотримався строків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виконавчого напису від 11 червня 2021 року № 140555 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «ФК Форт» заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № 08/08/2007-980 К178, яка утворилася за період з 05 листопада 2020 року по 03 червня 2021 року у сумі 150 050 грн, з урахуванням плати за вчинення виконавчого напису.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 750/1627/18.

Судом установлено, що позивач не погоджується із розміром заборгованості, яка підлягає стягненню, а відповідач не надав доказів того, що звертаючись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, подав документи, які підтверджують безспірність заборгованості боржника.

Будь-яким чином перевірити безспірність заборгованості суд позбавлений можливості, такий обов`язок на суд не покладається, оскільки довести це має стягувач при зверненні до нотаріуса, враховуючи також, що в наданих позивачем документах наявна розбіжність у сумі наданого кредиту та розмірі боргу.

Крім того, з тексту позовної заяви та наданої позивачем копії додаткової угоди від 26 жовтня 2010 року № 1 вбачається, що 14 серпня 2007 року ОСОБА_1 укладено з ВАТ КБ «Надра» договір № 08/08/2007/840-К-1514, однак на підставі оспорюваного виконавчого напису стягується з нього заборгованість за кредитним договором № 08/08/2007-980 К178, за яким і було відступлено право вимоги, що свідчить про спірність такої заборгованості.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що укладений між ВАТ КБ «Надра» та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально.

Таким чином, серед документів наданих нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутній, а отже не може бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц.

Також матеріали справи, що розглядається, не містять доказів повідомлення позивача про відступлення прав вимоги, а також надсилання повідомлення від стягувача про виконання умов кредитного договору від 14 серпня 2007 року на адресу боржника та докази його отримання ним, що є порушенням підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Так, ОСОБА_1 , не будучи повідомленим про намір вчинення виконавчого напису, позбавлений був можливості заперечувати проти вимог відповідача та надати докази неправомірності і безпідставності такої вимоги про стягнення коштів.

Обґрунтованим є також посилання позивача на те, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено з порушенням позовної давності з огляду на наступне.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до пункту 3.4. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

У відповідності до пункту 1.1. додаткової угоди від 26 жовтня 2010 року № 1 до кредитного договору від 14 серпня 2007 року № 08/08/2007/840-К-1514 кінцевий термін повернення кредиту - 14 серпня 2012 року.

При цьому, для вчинення виконавчого напису ТОВ «ФК Форт» звернулося до приватного нотаріуса лише у червні 2021 року, тобто більше ніж через 8 років та 9 місяців після виникнення права вимоги, що перевищує загальну позовну давність тривалістю у три роки, встановлену нормами чинного законодавства.

Отже, нотаріус не перевірив додержання строків на звернення стягувача з заявою про вчинення виконавчого напису, не з`ясував, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, не надав цим обставинам відповідної оцінки, не дотримався строків, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, та не встановив, чи підтверджують надані відповідачем документи безспірність боргу.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач визнав позовні вимоги щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Частиною четвертою статті 206 ЦПК України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи визнання відповідачем позову, приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.

Відповідно до частини першої статті 142 ЦПК України, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідачем визнано позов, суд приходить до висновку про повернення позивачу 50 відсотків судового збору в сумі 496,20 грн.

Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір у розмірі 496,20 грн, підлягають стягненню на його користь з відповідача.

Що стосується стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як вбачається з матеріалів справи, 12 січня 2022 року між адвокатом Дяковським О. С. та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги № 08-Д. Відповідно до пункту 4.1. цього договору сторони погодили, що вартість правничої допомоги у справі щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, складає 2 000 грн. Підтвердженням факту передачі адвокатом послуг відповідно до умов вищевказаного договору є підписаний сторонами акт прийому-передачі наданих послуг від 05 травня 2023 року № 05/05/23. На підтвердження оплати гонорару адвоката у розмірі 2 000 грн позивачем надано до суду копію рахунку-фактури від 05 травня 2023 року № 05-Д та заключної виписки.

Відповідач ТОВ «ФК Форт» визнає позов та просить зменшити витрати на оплату правничої допомоги, посилаючись на те, що визначений стороною позивача розмір витрат є неспівмірним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг і затраченим ним часом, а також не відповідає критерію реальності таких витрат і розумності їх розміру. Відповідач вказує, що зазначена справа не є складною і не потребує спеціальних знань у громадянина. У зв`язку з наявністю у мережі Інтернет великої кількості безкоштовних зразків позовних заяв про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у позивача не було крайньої необхідності звертатися за наданням правової допомоги. Крім того, відповідач просить врахувати визнання ним позову і те, що він не вчиняє дій, направлених на затягування розгляду справи, чим сприяє його пришвидшенню.

Відповідно до пунктів 2 ,4 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, а також дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На необхідність врахування розумності розміру відшкодування судових витрат вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії», у якому зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Про пропорційність і співмірність витрат йдеться і у Постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, відповідно до висновку якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Так, спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із вчиненням нотаріусом виконавчого напису про стягнення з позивача грошових коштів, у зв`язку з чим адвокатом в інтересах позивача було складено позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із протиправністю вчинення після 2014 року нотаріусами виконавчих написів у спорах по стягненню заборгованості у кредитних правовідносинах, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, оскільки вимоги базуються на прямій нормі права, що не передбачає вчинення таких написів. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Зважаючи на те, що предметом спору є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, дана справа є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначений позивачем до відшкодування гонорар є завищеним і не являється співмірним, обґрунтованим і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а тому суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру його відшкодування до 1 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, статтями 15, 16, 18, 257 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича від 11 червня 2021 року, зареєстрований за № 140555.

Повернути ОСОБА_1 50 відсотків суми сплаченого судового збору в розмірі 496,20 грн згідно з квитанцією від 24 червня 2022 року № 8210-2862-7613-1401.

Виконання ухвали доручити Головному управлінню державної казначейської служби України у місті Києві.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Форт» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 496,20 грн та витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 1 000,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Форт», код ЄДРПОУ: 42725156, місцезнаходження: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, 2, оф. 102Б;

треті особи:

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5;

приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Химич Олександр Миколайович, місцезнаходження: 54001, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 94.

Суддя Л. М. Ішуніна