Ухвала суду № 118378547, 15.04.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/16561/24-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у залі судових засідань подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Романа Величка про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон України боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/9461/15-ц,-

ВСТАНОВИВ:

До Печерського районного суду м. Києва надійшло вказане подання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон України ОСОБА_1 , в обґрунтування якого вказано, що боржником не виконуються зобов`язання перед стягувачем ТОВ «ФК «Веста», відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Актив-Банк» стягнуто кошти в сумі 35 149 150,01 грн.

Обґрунтовуючи подання, державний виконавець зазначив, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3, до складу якого входять:

- виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 758/9461/15-ц від 06.09.2016, документ видав Подільський районний суд м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «АКТИВ - БАНК» (ЄДРПОУ - 26253000) коштів в сумі 35 149 150 (тридцять п`ять мільйонів сто сорок дев`ять тисяч сто п`ятдесят) грн. 01 коп., з яких: 26 000 000,00 грн. - сума кредиту; 9 149 150,01 грн. - проценти за користування коштами, за період з 01.04.2014 року по 13.08.2015 року;

- виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання постанови № 52078715 від 28.10.2021, документ видав Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 2410301,32 грн. в дохід держави.

28.09.2016 державним виконавцем у відповідності до вимог ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4, копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження до виконання, та до відома.

Крім того, 04.11.2021 державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника.

01.02.2023 державним виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника, копію якої направлено на виконання до банківських установ та сторонам до відома.

01.02.2023 державним виконавцем прийнято постанову про розшук майна боржника.

З метою перевірки майнового стану боржника до реєструючих органів направлено відповідні запити.

Згідно відповіді Міністерства внутрішніх справ України за №: 195783399 від 14.03.2024, встановлено, що за боржником на праві власності зареєстровано транспортні засоби марки: FIAT, Модель ТЗ: GRANDE PUNTO та марки: VOLKSWAGEN, Модель ТЗ: LT 35.

Згідно відповіді Державної прикордонної служби України, щодо перетину боржником державного кордону від 14.03.2024 за №: 195718046, боржник неодноразово перетинав кордон та володіє закордонним паспортом: серія, номер документу/ID карта: НОМЕР_2 .

З огляду не те, що боржник рішення суду не виконує, кореспонденцію спеціально не отримує, що підтверджується наявністю в матеріалах виконавчого провадження повернутих листів, з метою своєчасного та повного виконання виконавчого документа та керуючись положеннями законодавства просив подання задовольнити.

Положенням цивільного процесуального закону, а саме: частиною першою ст. 441 ЦПК України визначено, що ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

У судове засідання приватний виконавець не з`явився, разом із поданням надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Суд, вивчивши подання, дослідивши копії матеріалів виконавчого провадження, що містяться у матеріалах справи, та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3 до складу якого входять:

- виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 758/9461/15-ц від 06.09.2016, документ видав Подільський районний суд м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «АКТИВ - БАНК» (ЄДРПОУ - 26253000) коштів в сумі 35 149 150 (тридцять п`ять мільйонів сто сорок дев`ять тисяч сто п`ятдесят) грн. 01 коп., з яких: 26 000 000,00 грн. - сума кредиту; 9 149 150,01 грн. - проценти за користування коштами, за період з 01.04.2014 року по 13.08.2015 року;

- виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання постанови № 52078715 від 28.10.2021, документ видав Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 2410301,32 грн. в дохід держави.

28.09.2016 державним виконавцем у відповідності до вимог ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4, відомості про направлення вказаної постанови боржнику в матеріалах відсутні.

Крім того, 04.11.2021 державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника.

Також, 02.06.2020 державним виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника.

01.02.2023 державним виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника, копію якої направлено на виконання до банківських установ та сторонам до відома.

Як вбачається з відміток на поштових конвертах, направлених на адресу боржника, кореспонденція останнім не була отримана, конверти повернулись до відправника у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання на відділенні пошти.

Таким чином, матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_6 не містять будь-яких доказів, які б давали підстави для висновку про те, що боржник повідомлений про відкриття відносно нього виконавчого провадження, і як наслідок, ухиляється від виконання судового рішення, а матеріали судової справи не містять достовірних даних про те що, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою, вказаною у виконавчому листі, як наслідок адресу направлення кореспонденції.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні відомості про перетин кордону ОСОБА_1 та наявність у останнього закордонного паспорту, на які в своєму поданні посилається державний виконавець .

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у пункті 5 частини першої ст. 6 Закону № 3857-ХІІ та у пункті 18 частини третьої ст. 11 Закону № 606-ХІV, позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде встановлено протилежне. Наявність умислу та обставин, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання».

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Як вбачається із змісту подання державного виконавця, боржник свідомо ухиляється від виконання зобов`язання, проте не надано доказів того, що він безпідставно не з`являвся на виклики державного виконавця, або доказів, які дають підстави вважати, що боржник має намір ухилитися від виконання рішення суду шляхом залишення території України, а також доказів того, що вчинено всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», спрямовані на погашення боржником суми боргу, а тому висновок про умисні дії боржника щодо уникнення виконання судового рішення є передчасним та неспівмірним з огляду на надані суду письмові докази.

Згідно з п. 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю вчасною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах, національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав чи свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" від 26.11.2009 р. Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Аналогічна правова позиція висловлена у рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2013р. у справі "Хлюстов проти Росії". Згідно ч. 3 указаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Хлюстов проти Росії" від 11.07.2013р. ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано "автоматично", тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання".

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" слід розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини переборної сили, події тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок врегульовано Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (зі змінами)від 21 січня 1994 року, яким визначено випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України та встановлено порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до п. 2, 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові України може бути тимчасово обмежено право на виїзд з України, зокрема, у тому випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ст. 313 ЦК України).

Державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, підлягає з`ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання у повному обсязі або частково.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому, згідно ч. 3 зазначеної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

На вищевказані обставини звертає увагу Верховний Суд України в узагальненнях від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хлюстов проти Росії» від 11 липня 2013 року (скарга № 28975/05), яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2013 року, судом зазначено, що обмеження щодо заборони у праві виїзду за межі країни повинні бути обґрунтовані та пропорційні.

Також суд вважає, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України не є дієвою юридичною санкцією, яка в даному випадку зумовлює пришвидшення виконання рішення суду.

Окрім того, за змістом ст. 441 ЦПК України, вирішення питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), за поданням державного виконавця за відсутності останнього не є виправданим, оскільки саме він зобов`язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

За викладених обставин суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні подання.

На підставі вищенаведеного, керуючись положеннями Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України», ст. 1-22, 441, 352-353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Романа Величка про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон України боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/9461/15-ц - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Суддя О.Л.Бусик