Рішення № 118363161, 15.04.2024, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/7786/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 жовтня 2023 року № 19/д, затвердженого Міністром оборони України 31 жовтня 2023 року, про повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ 00034022, призначити та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , одноразову грошову допомогу у розмірі, передбаченому пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», як утриманці загиблого у період дії воєнного стану солдата - її рідного брата ОСОБА_2 .

Позов обґрунтовано тим, що позивачка є сестрою померлого військовослужбовця ОСОБА_2 . У останнього, окрім рідної сестри, немає інших членів сім`ї, адже він ніколи не перебував у шлюбі, дітей не мав, його біологічні батьки позбавлені щодо нього батьківських прав, а з прийомної сім`ї він вибув одразу після повноліття. Позивач у позові вказує, що вона після досягнення нею повноліття перебувала на повному утриманні свого брата до його загибелі, у зв`язку з чим звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення їй одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Однак Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийнято рішення про повернення її документів на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб підтверджують, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні загиблого (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки за поданими документами неможливо встановити, чи є сестра загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю), та чи перебувала вона на його утриманні. Позивачка зауважує, що не має змоги надати судове рішення про встановлення факту перебування на утриманні з метою усунення недоліків доопрацювання документів, поданих до комісії Міністерства оборони України, адже постановою Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22 встановлено, що вимоги особи, пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а тому вони не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, що фактично і зумовило її звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 22 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що згідно пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги і разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, відповідач наділений правом приймати рішення про повернення документів на доопрацювання у разі, коли такі документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю. При цьому згідно оскаржуваного рішення документи позивача для призначення одноразової грошової допомоги були повернуті їй саме на доопрацювання, оскільки долученими ОСОБА_1 до її заяви від 01.03.2023 року документами не підтверджено факт її проживання із загиблим, а також наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов`язків, як і перебування на утриманні загиблого. Відповідач вважає, що документи, долучені позивачем до позовної заяви на підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 із її загиблим братом, суд під час судового розгляду не має брати до уваги, оскільки до заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги від 01.03.2023 року такі нею не додавалися та не були предметом розгляду комісії Міністерства оборони України. Відповідач наголошує на тому, що в межах спірних правовідносин позивачем не було доведено віднесення її та двох її малолітніх дітей до осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, які передбачені статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що зумовило б можливість відповідачем прийняти рішення про призначення відповідної грошової допомоги. Більше того, на думку відповідача, його дії жодним чином не обмежували право позивача на одержання належних сум одноразової грошової допомоги, а є лише встановленою формою дискреційних повноважень відповідного державного органу, встановлених з метою усунення обґрунтованих сумнівів щодо можливості призначення такої допомоги. При цьому позивач не позбавлений можливості реалізації свого права на одержання спірної грошової допомоги в майбутньому, дотримавшись усіх вимог чинного законодавства. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від позивача надійшла до суду відповідь на відзив, в якій остання вказує, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги було додано документи, які підтверджують факт спільного проживання заявниці із загиблим, проте вони не були взяті до уваги відповідачем, а із витягу протоколу від 17.10.2023 року №19/д взагалі не вбачається такої підстави для повернення документів на доопрацювання, як відсутність документів, які б підтверджували факт проживання ОСОБА_1 із загиблим, а також наявність у неї і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов`язків. Звертала увагу суду і на те, що долучення доказів щодо призначення заявниці пенсії по втраті годувальника до заяви не є обов`язковими, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною підставою для отримання допомоги, і звернення за призначенням пенсії по втраті годувальника є правом, а не обов`язком особи, яка перебувала на утриманні загиблого. Зауважує, що ані Законом, ані чинним Порядком не встановлено вичерпного переліку документів, якими може бути підтверджено факт перебування особи на утриманні загиблого, у зв`язку з чим заявницею було надано на розгляд відповідачу, в тому числі, копії банківських виписок, що слугують основним доказом на підтвердження факту її перебування на повному утриманні загиблого військовослужбовця. Тому вважає, що позиція, викладена у відзиві на позовну заяву, не спростовує протиправності дій зі сторони відповідача, а також не містить нормативно-правового регулювання, на якому ґрунтуються його заперечення та яке можна застосувати до спірних правовідносин, у зв`язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії просила задовольнити у повному обсязі.

Правом подати заперечення відповідач не скористався.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 17 жовтня 2006 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Сторожинецького районного управління юстиції Чернівецької області, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 17 жовтня 2006 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Сторожинецького районного управління юстиції Чернівецької області, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Рішенням Сторожинецького районного суду від 15 серпня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 позбавлено батьківських прав щодо їх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в зв`язку з ухиленням від виконання обов`язків по вихованню дітей.

На підставі розпорядження Сторожинецької районної державної адміністрації №1187 від 27 жовтня 2006 року згідно договору в прийомну сім`ю ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на виховання та спільне проживання дітей влаштовано дітей, позбавлених батьківського піклування ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

У відповідності до розпоряджень Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області №439 від 14 листопада 2017 року та №312 від 17 вересня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відраховані з числа прийомних дітей прийомної сім`ї, створеної на базі родини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_4 , виданого Сторожинецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області 19 жовтня 2019 року, ОСОБА_5 19 жовтня 2019 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 .

На підставі свідоцтв про народження серії НОМЕР_5 , виданого Виконавчим комітетом Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області 04 грудня 2019 року та серії НОМЕР_6 , виданого Виконавчим комітетом Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, судом встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

30 серпня 2019 року ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки, а відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_7 №150-РС від 30.08.20119 року його було призначено на посаду водія відділення штабних машин взводу штабних машин роти зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку у правління НОМЕР_8 окремої гірсько-штурмової бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » Сухопутних військ Збройних Сил України « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

09 січня 2023 року Сторожинецькою міською радою Чернівецького району Чернівецької області видано довідку про склад сім`ї, згідно змісту якої до складу сім`ї ОСОБА_1 входить її брат ОСОБА_2 , який фактично проживав у будинку сестри без реєстрації.

Відповідно до Сповіщення сім`ї №42 ІНФОРМАЦІЯ_7 сповісти позивача про те, що її брат, ОСОБА_2 загинув під час бою в районі н.п. Спірне Донецької області.

Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується також і свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_9 , виданого Виконавчим комітетом Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області 03 листопада 2022 року.

02 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою, в якій просила виплатити їй одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю 28.10.2022 року її брата, солдата ОСОБА_2 .

До вказаної заяви додано копії наступних документів: паспорту № НОМЕР_10 , виданого органом 7323 від 24.10.2019 року; документу про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; свідоцтва про смерть військовослужбовця серії НОМЕР_9 , виданого Виконавчим комітетом Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області 03.11.2022 року; свідоцтва про народження військовослужбовця серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Сторожинецького районного управління юстиції Чернівецької області 17.10.2006 року; свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Сторожинецького районного управління юстиції у Чернівецькій області 19.10.2019 року; свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого Сторожинецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області 19.10.2019 року; довідки про склад сім`ї №27 від 09.01.2023 року; сповіщення сім`ї №42 від 30.10.2022 року; довідки за реквізитами.

Додатково, представником позивача на адресу Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_8 направлено лист, в якому викладено обставини, які, на думку позивача та її представника, підтверджують той факт, що ОСОБА_1 перебувала на повному утриманні її брата ОСОБА_12 до дня його смерті, а єдиним засобом існування для неї з моменту її повноліття була саме фінансова допомога брата, у зв`язку із чим просила взяти до уваги додані до супровідного листа документи під час прийняття Комісією Міністерства оборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

До листа додано: копію рішення Сторожинецького районного суду від 15.08.2006 року; копію рішення №65 Костинецької сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області від 19.09.2006 року; копію договору №02 про влаштування дітей на виховання та спільне проживання до прийомної сім?ї від 30.10.2006 року; копію розпорядження Сторожинецької РДА №439 про вибуття ОСОБА_2 з прийомної сім`ї; копію розпорядження Сторожинецької РДА №312 про вибуття ОСОБА_5 ; копії виписок по надходженнях по картці; копія довідки №47 від 12.01.2023 р., виданої ГУ ПФУ в Чернівецькій області; ордер, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату їй одноразової грошової допомоги, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято протокольне рішення (протокол №19-д від 17 жовтня 2023 року), відповідно до якого комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 .

У витязі з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №19-д від 17 жовтня 2023 року зазначено, що відповідно до наданих документів, заявниця не відноситься до батьків, одного з подружжя або неповнолітньої дитини загиблого. Також за поданими документами неможливо встановити, чи є сестра загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю), та чи перебувала вона на його утриманні. З огляду на викладене, документи ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підтверджують, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні загиблого (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії вразі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючисьі з вказаним рішенням позивач звернулася до суду з цим позовом.

У зв`язку з цим, суд зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19 рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 18 рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 7 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

У пункті 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно ж пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних та юридичних осіб з органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), органом місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій або наданні адміністративних послуг. Адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень. При цьому рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути оскаржено, у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. Під рішенням розуміється владне волевиявлення суб`єкта владних повноважень, викладене за встановленою формою, спрямоване на врегулювання тих чи інших суспільних відносин, що має обов`язковий характер та породжує певні правові наслідки.

Суд також зауважує, що ненормативним (індивідуальним) правовим актам, які можуть бути предметом оскарження особи в порядку адміністративного судочинства, притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

Як вбачається зі встановлених обставин справи, у даному позові ОСОБА_1 оскаржує пункт 4 рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 жовтня 2023 року №19/д, яким документи ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року повернуто на доопрацювання.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до пунктів 1-2 частини другої статті 21-4 Закону №2232-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

- загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

- смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

Згідно зі статтею 41 Закону №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжували, в зв`язку з чим такий діяв як на час виникнення спірних правовідносин та продовжує свою дію на час розгляду справи в суді.

28 лютого 2022 року на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" N 168 (далі - Постанова №168).

За пунктом 2 Постанови №168 (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору..

Відповідно до частини першої статті 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон №2011-XII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно частини шостої статті 16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

За частинами сьомою-дев`ятою статті 16-3 Закону №2011-XII якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог Закону №2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 №975, якою затверджено відповідний Порядок (далі Порядок №975).

Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку №975 члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Згідно пункту 10 Порядку №975 члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи: заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги; витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); витяг з особової справи про склад сім`ї військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

До заяви додаються копії: документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства; свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста; свідоцтва про народження військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого); свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові); документів (відповідних сторінок за наявності), що посвідчують особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту) членів сім`ї, з даними про прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, та довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені); свідоцтва про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою); рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста); рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім`ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні); постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті (контузії, травми або каліцтва), захворювання.

У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується допомога, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - шістнадцятому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.

Відповідно до пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Аналізуючи наведене в сукупності, суд зауважує, що Міністерство оборони України має право приймати рішення про повернення документів на доопрацювання у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю. При цьому рішення про повернення документів на доопрацювання не є тотожним рішенню про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

У даному випадку ОСОБА_1 оскаржує індивідуальний правовий акт суб`єкта владних повноважень, який за своїм змістом не є остаточним рішенням суб`єкта владних повноважень, такий не несе для неї жодних негативних наслідків у вигляді відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, а є, фактично, за своєю суттю, рішенням про необхідність надання додаткових документів для підтвердження наявності у неї права на отримання такої грошової допомоги.

Суд звертає увагу на те, що згідно оскаржуваного пункту протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №19/д від 17 жовтня 2023 року, документи позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги повернуто на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні загиблого (зокрема, судове рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), оскільки за поданими документами неможливо встановити, чи є сестра загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю), та чи перебувала вона на його утриманні.

Як слідує зі змісту позову, позивач зауважує, що вона не має змоги надати судове рішення про встановлення факту перебування на утриманні, з метою усунення недоліків доопрацювання документів, поданих до комісії Міністерства оборони України, адже постановою Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22 встановлено, що вимоги особи, пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням пов`язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою, а тому вони не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене позивач в межах даної справи згідно змісту позову наводить доводи та надає докази, які, на її думку, підтверджують факт перебування позивача на утриманні загиблого брата до дня його смерті.

Між тим такі доводи позивача та подані нею докази на предмет встановлення факту перебування на утриманні оцінці судом не підлягають, а посилання на постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22 суд відхиляє, виходячи з такого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження N 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Так, Велика Палата Верховного Суду у названій постанові дійшла висновку, що неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз наведених норм свідчить, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, з метою встановлення факту утримання перебування ОСОБА_1 на утриманні її загиблого брата ОСОБА_2 до дня його смерті, остання не позбавлена можливості звернутися для встановлення факту, що має юридичне значення, до суду в порядку цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Поряд з цим суд звертає увагу і на те, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд критично оцінює твердження у позовній заяві про те, що позивачка на виконання оскаржуваного пункту 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №19/д від 17 жовтня 2023 року не має змоги надати судове рішення про встановлення факту її перебування на утриманні у свого брата ОСОБА_2 до дня його смерті.

Тому за наявності можливості встановити згідно статті 19 Цивільного процесуального кодексу України факту, що має юридичне значення, а саме факт перебування ОСОБА_1 на утримані у її рідного брата - ОСОБА_2 до дня його смерті, та можливості повторно подати заяву про отримання одноразової грошової допомоги із наданням додаткових документів, суд вважає, що оскаржуваний позивачем пункт 4 рішення Міністерства оборони України, оформлений протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 жовтня 2023 року №19/д, по суті, втрачає своє значення для позивача. Вказане рішення відповідача не породжує безпосереднє і незворотнє (тобто те, яке підлягає поновленню виключно в судовому порядку) порушення прав позивача, на захист яких поданий цей позов.

Як указано в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №826/4406/16, від 15.08.2019 року у справі №1340/4630/18, відсутність порушеного права чи невідповідності обраного позивачем способу його захисту способом, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для відмови в позові.

Таким чином, оскільки оскаржуваний індивідуальний правовий акт суб`єкта владних повноважень від 17 жовтня 2023 року №19/д за своїм змістом не є остаточним рішенням суб`єкта владних повноважень по відношенню до позивача, такий не несе для неї жодних негативних наслідків у вигляді відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, а є за своєю суттю рішенням про необхідність надання додаткових документів для підтвердження наявності у неї права на отримання грошової допомоги, а також зважаючи на те, що за умови подання на розгляд комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, документів, які підтверджують обставини перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого брата-військовослужбовця (зокрема, рішення суду про встановлення відповідного факту), вона вправі претендувати на отримання грошової допомоги, то суд приходить до висновку про передчасність заявлених у цьому позові вимог та про обрання позивачем неправильного способу захисту порушених прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

До цього суд звертає увагу на те, що і самим відповідачем у відзиві на позову заяву вказано, що рішення відповідача про направлення документів на доопрацювання жодним чином не обмежує право позивача на одержання належних сум одноразової грошової допомоги, а є лише встановленою формою дискреційних повноважень, відповідно та фактично не позбавляє позивача можливості реалізації свого права на отримання спірної грошової допомоги в майбутньому, дотримавшись усіх вимог чинного законодавства.

Отже, даний позов задоволенню не підлягає.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 квітня 2024 року.

Повне найменування учасників справи: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач Міністерство оборони України (пр.-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034022).

Суддя О.П. Лелюк