Рішення № 118362491, 15.04.2024, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2024 року Справа № 480/13328/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/13328/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, і просить:

- визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області (м. Суми, вул. Герасима Кондратьева, 23, ЄДРПОУ: 40108777) протиправною щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошового забезпечення;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 23, ЄДРПОУ: 40108777) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію по заробітній платі, що належить їй при звільненні, у розмірі 30 157, 24 грн (тридцять тисяч сто п`ятдесят сім гривень 24 копійок);

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області (м. Суми, вул. Герасима Кондратьева, 23, ЄДРПОУ: 40108777) встановити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) додаткову доплату до грошового забезпечення за період від 01.08.2020 по 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни, пропорційне відпрацьованому часу в зазначених умовах та з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на дату звільнення позивача зі служби в поліції з нею не проведено повного розрахунку, зокрема: не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019 рік, допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2017-2023 роки та додаткову доплату до грошового забезпечення за період від 01.08.2020 по 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375, що є порушенням прав позивача.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначає, що нормами спеціального законодавства для поліцейських станом на дату звільнення ОСОБА_1 було передбачено виплату компенсації за невикористану відпустку тільки в році звільнення. Вимога про стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення у 2019 році є безпідставною, оскільки у 2019 році матеріальна допомога була виплачена у сумі 2400,00 грн. Також зауважує, що до 2020 року виплата матеріальної допомоги поліцейським для вирішення соціально-побутових питань не була передбачена нормами спеціального законодавства, а за період з 2020 по 2022 роки вказану допомогу позивач отримувала. Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2023 році, зазначаю, що ОСОБА_1 не подавала рапорт про виплату їй такої допомоги, що є підставою для прийняття рішення начальником ГУНП в Сумській області про виплату такої допомоги у межах асигнувань. Звертає увагу суду на те, що позивач, обґрунтовуючи вимогу про стягнення додаткової доплати відповідно до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375, не наводить жодних доводів у підтвердження фактичності виконання тих службових обов`язків, які передбачають нарахування та виплату спірної доплати, а зазначає лише про факти прийняття Постанови №375 та проходженням служби у зазначений період, що не є безумовною підставою для стягнення додаткової доплати на період дії карантину.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , старший лейтенант поліції, обіймала посаду в слідчому відділенні розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області з 26.06.2017 (а.с.5).

03.08.2023 згідно з наказом № 322 о/с Головного управління Національної поліції в Сумській області ОСОБА_1 було звільнено на підставі рапорту від 10.07.2023, з виплатою компенсації за 18 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2023 рік (а.с.7).

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно ненараховано та невиплачено всі суми грошового забезпечення, які підлягають виплаті при звільненні, звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно достатті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо невиплати відповідачем компенсації за невикористані 14 днів щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Законом України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) встановлено державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: зокрема 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Суд звертає увагу, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.

Судом встановлено, що за час проходження служби в Національній поліції у період з 26.06.2017 по 03.08.2023 у ОСОБА_1 наявні залишки невикористаних відпусток: 14 календарних днів щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік (а.с.16). При звільненні позивачеві виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за 2023 рік в кількості 18 діб (а.с. 7).

Враховуючи встановлені у даній справі обставини та вищевикладене, суд доходить висновку про те, що позивач має право на виплату компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 03.08.2023, і позов в цій частині підлягає задоволенню.

У той же час, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2019 рік, допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017-2023 роки та додаткової доплати до грошового забезпечення за період від 01.08.2020 по 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 13 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260 (в редакції від 23.03.2018) поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік надається матеріальна допомога для оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Допомога для оздоровлення надається поліцейському за його рапортом, погодженим керівником фінансового підрозділу, в межах асигнувань на зазначені цілі.

Поліцейським, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - шести років, матеріальна допомога не надається.

Так, відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Сумській області щодо інформації про нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 за період 2017-2023 роки (а.с.79-80), ОСОБА_1 у 2019 році матеріальна допомога була виплачена у сумі 2400,00 грн.

З урахуванням зазначеного, вимога про стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення у 2019 році є безпідставною.

Будь-яких заперечень щодо виплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення у 2019 році, про що зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, позивачем чи її представником суду не надано.

Щодо стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період 2017-2023 роки, суд зазначає наступне.

У період з 2017 по 2019 роки положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, в редакціях від 06.04.2016, від 06.06.2017 та від 23.03.2018 не передбачали виплату поліцейським матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Наказом МВС України від 17.07.2020 №539 «Про внесення змін до наказу міністерства внутрішніх справ України від 26 квітня 2016 № 260» внесені зміни, зокрема до п.13 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260.

З урахуванням змін, внесених наказом МВС України від 17.07.2020 № 539, у пункті 13 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (в редакції від 21.08.2020) передбачено, що поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.

Виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.

Отже, до 2020 року виплата матеріальної допомоги поліцейським для вирішення соціально-побутових питань не була передбачена нормами спеціального законодавства.

Посилання позивача у позові на підпукт 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» в обґрунтування позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2017 по 2019 роки є безпідставним, виходячи з наступного.

Постанова КМУ від 11.11.2015 № 988, в редакції від 11.11.2015 та від 19.01.2017, не містили положень про виплату поліцейським матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Постановою КМУ від 21.08.2019 № 766 внесено зміни до пункту 4 постанови КМУ від 11.11.2015 № 988, відповідно до яких тільки з 01.01.2020 редакція пункту 4 постанови КМУ від 11.11.2015 № 988 передбачає право керівників органів поліції надавати поліцейським один раз на рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Сумській області щодо інформації про нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових Питань ОСОБА_1 за період 2017-2023 роки (а.с.80) матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань останній була виплачена за 2020, 2021 та 2022 роки.

Отже, вимога про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2020 по 2022 роки є безпідставною, оскільки ОСОБА_1 отримувала таку матеріальну допомогу у зазначений період.

Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2023 році, то з матеріалів справи не вбачаться, а позивачем не надано доказів протилежного, що ОСОБА_1 подавала рапорт про виплату їй такої допомоги, що є підставою для прийняття рішення начальником ГУНП в Сумській області про виплату такої допомоги у межах асигнувань.

Положення пункту 13 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 26.04.2016, передбачають, що поліцейським один раз на рік у межах асигнувань може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань на підставі їх рапортів.

Враховуючи вищезазначене, вимога про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік також є необґрунтованою.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача встановити, нарахувати та виплатити позивачеві додаткову доплату до грошового забезпечення за період від 01.08.2020 по 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни, пропорційне відпрацьованому часу в зазначених умовах та з урахуванням виплачених сум, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено карантин з 12.03.2020 на усій території України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 342 "Про визначення переліку посад працівників, службових і посадових осіб, щодо яких не застосовується обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 р. та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 р. та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не застосовується для таких категорій посад, зокрема поліцейські, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС), здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.

Пунктом 2 наведеної вище постанови Кабінету Міністрів України передбачено, що визначення переліку посад (професій) працівників, службових і посадових осіб, військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, поліцейських, зазначених у пункті 1 цієї постанови, з урахуванням специфіки їх участі у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС), здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику, органом державної влади, іншим державним органом.

Згідно із п.п. 2-5 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.

Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.

Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2020 № 485 "Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я" затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я (далі - Порядок № 485).

Відповідно до п.1 Порядку № 485 цей Порядок визначає механізм використання коштів державного бюджету за програмами: "Здійснення доплати медичним та іншим працівникам закладів охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками".

Пунктом 2 Порядку № 485 встановлено, що головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція (далі - органи системи МВС).

Абзацами 1 та 2 пункту 4 Порядку N 485 встановлено, що кошти, отримані органами системи МВС відповідно до пункту 3 цього Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення, в тому числі поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

На виконання пункту 4 Постанови № 375 МВС видано наказ від 03.06.2020 № 431 "Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину", яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).

Суд зауважує, що наявність права позивачки на отримання спірної доплати не є безумовним, оскільки, керівники органів поліції мають право встановлювати доплату поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення та які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції, так і відсотковий розмір вказаної доплати.

Проте, доказів наявності наказів керівника відповідача щодо виплати цієї надбавки під час розгляду справи у суді не надано.

Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, суд надав відповідь на всі аргументи сторін, які мають значення для правильного вирішення справи.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" і такий ним не сплачувався. Відтак, підстави для компенсації витрат за сплату позивачем судового збору у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області, що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 14 днів щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 03.08.2023.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області (код ЄДРПОУ 40108777) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 14 днів щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 03.08.2023.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька