Рішення № 118346384, 15.04.2024, Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/838/24

провадження № 2/619/537/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

15 квітня 2024 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого суддіБолибока Є.А.за участю секретаря судового засідання Ломанової І.А.

Справа № 619/838/24

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ТОВ «ФК «АВАНСАР»;

третя особа:приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович;

третя особа:приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Амельченко Віталій Петрович.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Стислий виклад позиції сторін.

02 лютого 2024 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трофименка Р.О. звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «АВАНСАР», в якому просив визнати виконавчий напис № 74864 від 31.05.2021, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АВАНСАР» заборгованості в розмірі 50 963,00 грн таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 68675815, на примусовому виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Амельченка В.П. перебуває виконавчий напис № 74864 виданий 31.05.2021 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Про наявність відкритого виконавчого провадження та здійснення щодо позивача виконавчих дій, останній дізнався випадково у зв`язку з встановленням додатку «ДІЯ». Проте, жодної вимоги від TOB «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВАНСАР» про наявність у ОСОБА_1 позивач будь-якої заборгованості перед відповідачем та попередження про намір останнього задовольнити свої вимоги шляхом вчинення виконавчого напису, позивач не отримував. Ознайомившись з виконавчим провадженням, позивачу стало відомо, що виконавчий напис вчинено щодо права вимоги за Кредитним договором № 200023544 від 10.05.2016 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 безпосередньо кредитний договір в матеріалах виконавчого провадження відсутня. ОСОБА_1 не укладав з ПАТ «Банк Михайлівський» кредитних договорів й тим паче не отримував грошові кошти від ПАТ «Банк Михайлівський». Оскільки, жодних відносин з позивачем ані відповідач ані ПАТ «Банк Михайлівський» не мав, жодних ані нотаріальних, ані інших договорів ні в усній, ні в письмовій формі між ними не укладалось, то, відповідно, ні заборгованостей перед відповідачем бути не може, ні підстав для вчинення оскаржуваного виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

05 лютого 2024 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 10 год 30 хв 05 березня 2024 року. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Витребувано докази.

05 березня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 год 00 хв 15 квітня 2024року.

У судове засідання учасники судового процесу не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Відповідачу ТОВ «ФК «АВАНСАР» була направлена судова повістка про виклик до суду в електронному вигляді в його електронний кабінет та доставлено відповідно до довідки про доставку 07.03.2024 18:29:46.

На адресу місцезнаходження третіх осіб судом були направлені судові повістки. Відповідно до довідки Укрпошта від 10.03.2024 приватним нотаріусом Остапенком Є.М. судова повістка не отримана у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та відповідно до довідки Укрпошта приватним виконавцем Амельченком В.П. судова повістка отримана 13.03.2024.

Відповідно до ч. 3ст. 131 ЦПК Україниучасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно ч. 1ст. 44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, представник позивача у поданій заяві просить проводити судове засідання без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі. У разі неявки відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно виконавчого напису, вчиненого 31.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. за реєстровим № 74864, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК«АВАНСАР» заборгованість, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі - 13409,43 грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 35812,57 грн; заборгованості за нарахованою пенею - 891,00 грн; за вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України "Про нотаріат" стягнуто плати із Стягувача, яка підлягає стягненню з Боржника на користь Стягувача. Загальна сума, яка підлягає стягненню становить 50963,00 грн.

З огляду на постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 68675815 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Амельченком В.П., розглянуто заяву директора ТОВ «ФК «АВАНСАР» ОСОБА_2 про примусове виконання виконавчого напису № 74864 виданого 31.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., відкрив виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК«АВАНСАР» заборгованість, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі - 13409,43 грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 35812,57 грн; заборгованості за нарахованою пенею - 891,00 грн; за вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України "Про нотаріат" стягнуто плати із Стягувача, яка підлягає стягненню з Боржника на користь Стягувача. Загальна сума, яка підлягає стягненню становить 50963,00 грн.

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

31 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. за реєстровим № 74864 з ОСОБА_1 користь ТОВ «ФК «АВАНСАР» стягнуто заборгованість у розмірі 50 963,00 грн.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗаконом України «Про нотаріат»та іншими актами законодавства України (частина першастатті 39 Закону України «Про нотаріат»№3425-XII від 02.09.1993).

Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженийнаказом Міністерства юстиції України 22 лютого2012 року № 296/5(далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Відповідно достатті 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат»визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієїстатті Законунотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами таорганізаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку).

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

26.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 було залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 було відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017.

Тобто, на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Отже, починаючи з 22.02.2017 нотаріуси позбавлені можливості вчиняти виконавчі написи про стягнення заборгованості, що випливають з кредитних відносин.

Верховний Суд у своїй постанові від 12.03.2020 у справі № 757/24703/18- ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 31.05.2021, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14. Укладений між ТОВ «ФК «АВАНСАР» та ОСОБА_1 кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Аналогічна позиція закріплена в постанові ВС від 15.04.2020 року № 158/2157/17.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18).

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено: «вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Відповідачем не надано суду нотаріально посвідчений кредитний договір, на підставі якого міг бути вчинений виконавчий напис.

Отже, суд дійшов висновку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно з положеннямистатті 59 Конституції Україникожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно достатті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом,а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 59 Конституції України(справа про право на правову допомогу)передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати,які мають розумний розмір.

Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно достатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третійстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8статті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто,ЦПК Українипередбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги у сумі 10 000,00 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що 08.01.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Трофименком Р.О. було укладено договір про надання правової допомоги № 01/08.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 01/08 від 08.01.2024 ОСОБА_1 та адвокат Трофименко Р.О. визначили наступний розмір та порядок оплати гонорару Адвоката за надання правової допомоги за Договором: 1. Оплата послуг Адвоката проводиться на підставі виставлених рахунків за надання правничої допомоги. 2. Вартість послуг Адвоката з надання правової допомоги за Договором становить 1050,00 (одна тисяча п`ятдесят гривень за одну годину, з врахуванням коефіцієнту складності, коефіцієнту за терміновість, наведеного у таблиці.

З огляду на рахунок на оплату № 1 від 08.01.2024 та АКТ надання послуг № 1 від 27.01.2024 вартість послуг адвоката Трофименко Р.О. за Договором № 1/08 від 08.01.2024 становить: консультація з аналізом документів, 2 година, ціна 1050,00 грн сума 2100,00 грн; адвокатські запити, 1 година, ціна 1050,00 грн сума 1050,00 грн; передплата за підготовку позовної заяви, 3 години, ціна 3150,00 грн сума 6850,00 грн. Загальна сума 10 000,00 грн.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).

Враховуючи обсяг виконаної адвокатом Трофименком Р.О. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ТОВ «ФК «АВАНСАР» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, який підлягає стягненню на його користь з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати виконавчий напис № 74864 від 31.05.2021, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АВАНСАР» заборгованості в розмірі 50 963,00 грн таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з ТОВ «ФК «АВАНСАР» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Стягнути з ТОВ «ФК «АВАНСАР» на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 5 000,00 грн(п`ять тисяч гривень).

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: ТОВ «ФК «АВАНСАР», місце знаходження: 04053, м. Київ, Кудрявий узвіз, 5-Б, офіс 501/5, ЄРДПОУ 40199031;

третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 6/5;

третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Амельченко Віталій Петрович, місце знаходження: 61140, м. Харків, простпект Гагаріна, буд. 98

Повне судове рішення складено 15 квітня 2024 року.

Суддя Є. А. Болибок