Ухвала суду № 118339151, 10.04.2024, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/1321/23 Провадження № 1-кп/450/120/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити клопотання захисників обвинуваченої ОСОБА_3 адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимими доказами протоколу патологоанатомічного дослідження №31-Д, гістологічних препаратів у кримінальному провадженні за ч.2 ст. 140 КК України, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021141270000338 від 04.06.2021 стосовно ОСОБА_3

сторони кримінального провадження :

прокурор ОСОБА_6

обвинувачена ОСОБА_3

захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_8

потерпіла ОСОБА_9

представник потерпілих ОСОБА_10

в с т а н о в и в :

В провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021141270000338 від 04.06.2021 стосовно ОСОБА_3 за ч.2 ст. 140 КК України.

В судовому засіданні сторона захисту обвинуваченої ОСОБА_3 подала клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими та просила визнати протокол патологоанатомічого дослідження 31-Д, гістологічні препарати очевидно недопустимими доказами у кримінальному провадженні № 12021141270000338. В обгрунтування заявленого клопотання покликається на те, що 20.07.2021 старшим слідчим відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя і здоров`я особи СУ ГУ НП у Львівській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_11 тимчасово вилучено 29 парафінових блоків, 30 предметних скелець та скляну банку з вологим архівом, виготовлених під час дослідження трупа ОСОБА_12 . В ухвалі слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів від 12.07.2021 чітко не вказано кількість гістологічних препаратів (парафінові блоки та предметні скельця з внутрішніми органами, формаліновий архів), доступ до яких було надано слідчому. Не відомо скільки парафінових блоків, предметних скелець було виготовлено під час дослідження трупа ОСОБА_12 , скільки парафінових блоків, предметних скелець було вилучено слідчим та скільки були предметом дослідження експертів. Ця кількісна різниця породжує обгрунтовані сумніви щодо допустимості речового доказу. Гістологічні препарати, визнані речовими доказами, вилучені з порушенням, оскільки тимчасовий доступ надається до гістологічних препаратів, а витребовуються і парафінові блоки і предметні скельця. Гістологічні препарати не складаються з парафінових блоків. При розтинах формується, зокрема, такий архів: «вологий» макроскопічний архів секціного матеріалу; гістологічні препарати та парафінові блоки тканин секційного матеріалу. При розтині трупа плода не були присутні лікуючі лікарі акушер-гінеколог та неонатолог. Крім того, протокол патологоанатомічного дослідження №31-Д від 23.04.2021 дає підстави стверджувати, що мінімально необхідного обсягу шматочків органів для гістологічного дослідження взято не було; такий протокол вилученний без ухвали про надання тимчасового доступу до речей і документів слідчого судді, що суперечить вимогам ст. 86 КПК України. Протокол патологоанатомічного дослідження №31-Д від 23.04.2021 ні за формою, ні за змістом, ні за способом здобуття не може вважатись допустимим доказом.

Прокурор подане клопотання заперчив та пояснив, що протокол патологоанатомічного дослідження №31-Д було вилучено за запитом слідчого, а 29 парафінових блоків, виготовлених під час дослідження трупа ОСОБА_12 , 30 предметних скелець, скляна банка з вологим архівом вилучені згідно ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_13 (справа №461/5762/21, провадження №1-кс/461/3928/21).

Захисник потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 клопотання сторони захисту обвинуваченої заперечив та пояснив, що протокол патологоанатомічого дослідження 31-Д та гістологічні препарати є належними та допустимими доказами у вказному кримінальному провадженні, які були вилучені та долучені з дотриманням норм КПК. Дані докази одержані законним шляхом, їх збирання й закріплення відбувалося відповідно до норм КПК України та в процесі такої діяльності не були порушені права потерпілих, а тим більше це жодним чином не зачіпає права обвинуваченої. А тому просили в задовленні клопотання відмовити за його безпідствністю.

Заслухавши учасників провадження, дослідивши подані щодо заявленого клопотання матеріали, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно з положеннями статей86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.

Розглядаючи наведені стороною захисту обвинуваченої доводи, суд виходить з практики Суду і позиціїВеликої Палати Верховного Суду (далі ВП ВС), викладеної у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження 13-3 кс 22).

Так, у названому рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження визначає захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (абзац 6 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).

Частинами 2 та 3 ст. 87 КПК передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката (абзац 7 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України) (абзац 8 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).

Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України (абзац 9 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання (абзац 10 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).

Крім того, процедура отримання доказів у кримінальному провадженні, яка регламентована процесуальним законом, покликана забезпечити й достовірність відомостей, на основі яких приймається рішення у кримінальному провадженні.

При цьому порушення порядку проведення процесуальної дії потребують оцінки можливого впливу на достовірність одержаних відомостей. Тобто під час оцінки джерела доказів з точки зору його допустимості необхідно також переконатися, чи позначилися або могли позначитись процесуальні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності та повноті відомостей, які містить дане джерело.

Чинне законодавство визначає, що медична документація містить лікарську таємницю, яка охороняється законом, однак ця охорона стосується в першу чергу інформації, що стосується пацієнта.

В цій справі така лікарська таємниця стосується, зокрема відомостей щодо дослідження трупа померлого ОСОБА_12 , тобто сторони потерпілих, які не скаржились на порушення щодо них лікарської таємниці, а навпаки наполягають на дослідженні таких доказів.

Захисники не обґрунтували, яким чином заявлені ними порушення, які стосувалися охорони прав потерпілих на збереження лікарської таємниці, порушили права і гарантії обвинуваченої, або іншим чином мали вплив на їх реалізацію.

Більше того відповідно до позиції, що було висловлено упостанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №757/3303/15-к (провадження № 51-8362км18),якщо потерпілий добровільно надає доступ до речей або документів, які перебувають у його володінні, іншій стороні або експерту, то така дія не вимагає дозволу слідчого судді. Такий дозвіл потрібен лише у разі, якщо необхідно примусити особу в інтересах кримінального провадження робити те, що вона відмовляється робити добровільно.Відсутність ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні особи і які особа надала добровільно, жодним чином не може зумовити їх недопустимість як доказів.

Як вбачається протокол патологоанатомічного дослідження №31-Д від 23.04.2021 був наданий за запитом слідчого.

Слід звернути увагу на те, що медична документація може бути надана безпосередньо потерпілою особою або на запит слідчого, і лише у випадку неможливості отримати документи у такий спосіб слідчий звертається до слідчого судді з метою отримати дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів.

Враховуючи те, що в даному провадженні медичну документацію було надано на запит слідчого, дозвіл суду на отримання цієї документації, як про це зазначає сторона захисту обвинуваченої, не є обов`язковим.

Дана позиція зазначена в Постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31.10.2023 (справа № 759/5537/20, провадження № 51-455км23).

З урахуванням викладеного, відсутні підстави вважати, що медичну документацію: протокол патологоанатомічного дослідження №31-Д від 23.04.2021 померлого ОСОБА_12 , у даному провадженні було отримано слідчим з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Згідно відповіді Львівського обласного патологоанатомічного бюро від 20.03.2023 вих №68/1, на адвокатський запит ОСОБА_10 , за наслідками проведення патологоанатомічного дослідження померлого ОСОБА_14 складено протокол патологоанатомічного дослідження форми №013/, а не протокол патологоанатомічного дослідження форми №013-2/0., оскільки протокол патологоанатомічного дослідження форми №013-2/0 не затверджено. Бланк протоколу форми №013-2/0 не був більш інформативно наповненим у порівнянні з бланком проткоолу №013/0 та мав коротший термін зберігання. У проткоолі вказано, що для гістологічного дослідження взято 29 шматочків і виготовлено 29 блоків, а у протоколі тимчасового доступу та описі зазначено 30 предметних скелець з внутрішніми органами. Це може бути результатом того, що з одного блоку виготовлено 2 предметні скельця (з одним і тим же внутрішнім органом), щоб покращити інформатвність гістологічного дослідження дослідити глибші зрізи.

Таким чином покликання сторони захисту обвинуваченої на невідповідність кількості парафінових блоків та гістологічних препаратів, які були виготовлені під час дослідження трупа ОСОБА_12 , не може вважатися порушенням.

Судом не встановлено порушення порядку проведення процесуальної дії при отриманні протоколу патологоанатомічного дослідження №31-Д; внесення недостовірної інфомації до змісту такого не виявлено.

Доступ до гістологічних препаратів, які просить визнати очевидно недопустимими доказами сторона захситу обвинуваченої, був здійснений на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 12.07.2021, якою надано тимчасовий доступ до документів, які містять охоронювану законом таємницю (лікарську таємницю), а саме до гістологічних препаратів, виготолених при проведенні патологоанатомічного дослідження трупа ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (парафінові блоки та предметні скельця з внутрішніми органами, формаліновий архів), які перебувають у володінні головної ПАЛ КЗ ЛОР «Львівське обласне патологоанатомічне бюро», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

А тому в задоволенні клопотання захисників обвинуваченої ОСОБА_3 адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимими доказами протоколу патологоанатомічного дослідження №31-Д, гістологічних препаратів у кримінальному провадженні за ч.2 ст. 140 КК України, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021141270000338 від 04.06.2021 стосовно ОСОБА_3 слід відмовити у зв`язку з безпідставністю такого.

Керуючись ст.ст. 84, 86, 89, 350, 372 КПК України суд,-

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання захисників обвинуваченої ОСОБА_3 адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимими доказами протоколу патологоанатомічного дослідження №31-Д, гістологічних препаратів у кримінальному провадженні за ч.2 ст. 140 КК України, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021141270000338 від 04.06.2021 стосовно ОСОБА_3 - відмовити.

Ухвала остаточната оскарженнюне підлягає.

Повний текст ухвали оголошено 15 квітня 2024 року о 08 год. 00 хв.

СуддяОСОБА_1