Рішення № 118327492, 03.04.2024, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6860/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді- Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації та надання права на відповідь,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (далі - відповідач) про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації та надання права на відповідь (у редакції позовної заяви від 14.02.2022, арк.спр.84-90), у якій просить суд:

- визнати такими, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача відомості щодо нього, поширені в сюжеті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7», який вийшов в ефір ІНФОРМАЦІЯ_8 року о 19:30 у випуску телепрограми «ІНФОРМАЦІЯ_10» в частині твердження: «ІНФОРМАЦІЯ_9 »;

- зобов`язати відповідача видалити з мережі Інтернет сюжет «ІНФОРМАЦІЯ_11», який вийшов в ефір ІНФОРМАЦІЯ_8 року о 19:30 у випуску телепрограми «ІНФОРМАЦІЯ_12 », та який знаходиться за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_2 повністю або в частині твердження: « ІНФОРМАЦІЯ_13 »;

- зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, поширену в зазначеному сюжеті шляхом оголошення ведучим змісту резолютивної частини рішення по суті даного спору в ефірі телеканалу «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_14» у такий самий ефірний час, а саме о 19:30;

- зобов`язати відповідача надати позивачу можливість реалізувати право на відповідь тривалістю не менше 3 хвилин 28 секунд у такий самий ефірний час на телеканалі «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_14» у формі створення попереднього відеозапису відповіді з посиланням на зміст сюжету «ІНФОРМАЦІЯ_7», який вийшов в ефір ІНФОРМАЦІЯ_8 року о 19:30 у випуску телепрограми «ІНФОРМАЦІЯ_10».

Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_8 року о 19:30 в ефірі телеканалу «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_14» було трансльовано сюжет під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_15 » (ІНФОРМАЦІЯ_16). У подальшому о 21:15 зазначений сюжет було окремо розміщено на сайті програми ІНФОРМАЦІЯ_14 за посиланням - ( ІНФОРМАЦІЯ_4 a також на ютуб-каналі програми ІНФОРМАЦІЯ_17 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 У цьому сюжеті мова йде про те, що у «ІНФОРМАЦІЯ_18 ». Фактично, даний сюжет у трансльованому варіанті створює у глядача враження, нібито позивач вчинив та продовжує вчиняти ряд протиправних дій щодо ухилення від сплати акцизів, створення фіктивних підприємств, ведення незаконної господарської діяльності, внаслідок якої шкоду зазнають Міноборони та Укрзалізниця. Зазначена інформація є недостовірною, порушує особисті майнові права позивача на повагу до честі та гідності, на недоторканість ділової репутації, у зв`язку з чим вказані права підлягають судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача спростувати інформацію у той самий спосіб, що вона була опублікована та поширена, та просить надати право на відповідь у той же спосіб, в який така інформація про нього була поширена.

Представник відповідача подав відзив, який містить заперечення на позов. Зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки стороною позивача не доведено факт поширення оспорюваної інформації саме в ефірі телеканалу «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_14». Позивач не звертався до відповідача у 14-денний строк з дня поширення інформації на підставі положень Закону України «Про телебачення і радіомовлення» для отримання копії запису цього ефірного сюжету. Крім того, сайти https://tsn.ua/ тa https://www.youtube.com/ не належать TOB «Телерадіокомпанія «Студія 1+1». Видалити інформацію з веб-сайту може виключно власник цього сайту. Жодних доказів того, що ці сайти належать ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» позивачем не подано, хоча в силу вимог ст.177 ЦПК ці докази сторона позивача була зобов`язана подати разом із позовною заявою. Оскільки сайти https://tsn.ua/ тa https://www.youtube.com/ не належать відповідачу, фізично неможливо виконати п. 4 прохальної частини позовної заяви в частині вчинення дій на зазначених сайтах (видалення інформації, блокування посилань тощо). Окрім того, позивач стверджує, що недостовірна інформація щодо нього розповсюджена у ефірі відповідача, та просить спростувати її саме у ефірі. В той же час на підтвердження факту розповсюдження спірної інформації у телеефірі позивач наводить посилання на веб-сайт у мережі Інтернет. Безумовно, на підтвердження факту сповіщення сюжету в ефірі позивач має навести докази розповсюдження сюжету саме в ефірі, а посилання на розміщення її у мережі Інтернет не може бути допустимим доказом у цій справі. Крім того, поданий позивачем відеозапис на диску для лазерних систем зчитування не містить відомостей про посвідчення цього доказу електронним цифровим підписом, а джерело походження цього відеозапису невідоме.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2020 року суддею у справі визначено ОСОБА_3 .

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 травня 2021 року суддею у справі визначено ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 18 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 24 січня 2022 року позовну заяву у справі №758/6860/20 залишено без руху.

Ухвалою суду від 14 лютого 2022 року позовну заяву у справі визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановою Київського апеляційного суду від 20.12.2023 скасовано ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 січня 2024 року головуючим суддею у справі №758/6860/20 визначено ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 05 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду. Розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання для розгляду справи.

Ухвалою суду від 07 лютого 2024 закрито підготовче провадження у цій справі та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження, призначено судове засідання.

У судове засідання представник позивача не з`явився, повідомлявся про розгляд справи належним чином, що підтверджується розпискою про повідомлення про наступне судове засідання, про причини неявки суд не повідомив, у попередньому засіданні надав пояснення по суті позову та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, подав на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутності сторони відповідача, подані у попередньому засіданні пояснення підтримує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутності осіб, що не з`явились.

Згідно з ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та дійшов до такого висновку.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 4 Закону України «Про інформацію» передбачено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (стаття 7 Закону України «Про інформацію»).

Згідно із статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації, повинен забезпечуватись баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Положеннями ч.1 статті 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Приписами статті 297 ЦК України регламентовано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до статті 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Статтею 277 ЦК України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Таким чином, розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

При цьому, відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) мовленням (телерадіомовленням) є створення (комплектування та/або пакетування) і розповсюдження програм, пакетів програм, передач з використанням технічних засобів електронних комунікацій для публічного приймання за допомогою побутових теле- та радіоприймачів у відкритий спосіб чи за абонентну плату на договірних засадах;

Цією ж статтею визначено, що мовником (теле- чи радіо) визнається суб`єкт господарювання, який створює (комплектує та/або пакетує) телевізійні чи радіопрограми та передачі і розповсюджує їх у відкритому або кодованому вигляді за допомогою технічних засобів шляхом трансляції та ретрансляції для приймання їх споживачами;

Під трансляцію (телерадіотрансляцією) розуміється початкова передача, яка здійснюється наземними передавачами, за допомогою кабельного телебачення або супутниками будь-якого типу в кодованому або відкритому вигляді телевізійних чи радіопрограм, що приймаються населенням.

Поряд з цим, згідно положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин» Інтернет це всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв`язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.

Отже поширення інформації шляхом телерадіотрансляції (наземними передавачами, за допомогою кабельного телебачення або супутниками будь-якого типу), а також шляхом розміщення в мережі Інтернет є різними (самостійними) способами поширення інформації, а тому підлягає окремій оцінці.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.

Автором публікацій і дописів на веб-сторінці є власник веб-сторінки, який незалежно від власника веб - сайту розміщує інформацію на веб-сторінці та управляє нею.

Верховний Суд у випадку поширення інформації через соціальні мережі не вказує на необхідність залучення власника веб-сайту як співвідповідача (постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17, від 13 квітня 2020 року у справі №303/3794/18-ц).

Крім того, щодо визначення належного відповідача у разі поширення інформації в мережі Інтернет, яку позивач просить спростувати, сформовано сталу судову практику, у тому числі щодо фіксації (збір, надання) доказів, їх допустимість та достовірність, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту веб-сторінок, оцінки електронних доказів (копій) (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі №905/902/20, провадження № 12-52 гс 21, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №927/791/18).

У позовній заяві позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_8 року о 19:30 в ефірі телеканалу «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_14» було трансльовано сюжет під назвою «ДФС викрила оборудку з постачання неякісного дизпалива для Міноборони тa «Укрзалізниці» (ІНФОРМАЦІЯ_16). Надалі зазначений сюжет було окремо розміщено на сайті програми ІНФОРМАЦІЯ_14 за посиланням - (ІНФОРМАЦІЯ_16), a також на ютуб-каналі програми ІНФОРМАЦІЯ_17 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_19.

Щодо долученого до позову диску з відеозаписом, суд зазначає наступне.

Під час судового розгляду справи з`ясовано, що позивачем у строк, встановлений ч. 4 ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) до відповідача не звертався, а відтак запис телеефіру за ІНФОРМАЦІЯ_20 у нього відсутній.

Клопотання про витребування доказів, зокрема, з Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення суду не заявлялося.

Враховуючи, що відповідачем заперечується факт поширення недостовірної інформації щодо позивача (автентичність відеозапису телепрограми наданої позивачем на диску), суд вважає, що вказаний відеозапис не може виступати доказом поширення відповідачем інформації у формі телерадіотрансляції (наземними передавачами, за допомогою кабельного телебачення або супутниками будь-якого типу).

Крім того, з огляду на вимоги ч. 5 ст. 100 ЦПК України, згідно якої якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Поряд з цим, суд перевірив доводи позивача щодо поширення відповідачем відповідної інформації в мережі Інтернет.

Так, у судовому засіданні на підставі ч. 7 ст. 85 ЦПК України здійснено огляд веб-сайту за адресами, зазначеними позивачем у позовній заяві: ІНФОРМАЦІЯ_16, та встановлено відсутність за вказаним посиланням будь-якої інформації, що має значення для судового розгляду, оскільки за таким розміщено зовсім інший відео-матеріал, який не стосується предмету розгляду цієї справи. За іншим посиланням - ІНФОРМАЦІЯ_19 - відео за таким посиланням відсутнє.

Згідно положень ч. 1 ст. 100 ЦПК України інформація, що розміщена на веб-сайтах (сторінках) належить до електронних доказів, проте, суд звертає увагу, що стороною позивача не здійснено процесуальну фіксацію та не надано докази поширення відповідачем відповідної інформації в мережі Інтернет.

Суд зазначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З викладеного слідує, що положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (зазначена позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.08.2020 у справі №922/3582/19).

Суд зауважує, що одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18).

Суд вважає, що у даній справі позивачем не доведено факту поширення відповідачем інформації щодо позивача як шляхом телерадіотрансляції так і в мережі Інтернет.

Оскільки в судовому засіданні не було доведено факту поширення відповідачем інформації про яку зазначає позивач, суд не здійснює її оцінку на предмет достовірності, а також не дає оцінку іншим запереченням відповідача.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не доведено поширення недостовірної інформації стосовно позивача, відсутній і юридичний склад дифамаційного правопорушення, що у свою чергу є підставою для відмови в позові.

Відповідно до статті 141 ЦПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 141, 264, 265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації та надання права на відповідь - відмовити.

Судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду із позовом - покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя О. І. Якимець