Рішення № 118321028, 04.04.2024, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

04 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/45/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури,

код ЄДРПОУ 02910114, вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600

в інтересах держави в особі

позивача: Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04412337, вул. Броварця, 1, с. Мрин, Ніжинський р-н, Чернігівська обл., 17113

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ

код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд.126Б, м. Чернігів, 14013

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 22 055,38 грн

За участю представників:

від прокуратури: Рибалко Н.В.

від позивача: не прибув

від відповідача: Якимчук Ю.В.

Керівником Ніжинської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ про:

- визнання недійсною додаткової угоди №2 від 26.09.2022 щодо внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії споживачу №23069ВЦ від 23.12.2021, укладеної між Мринською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412337) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ (код ЄДРПОУ 41823846);

- визнання недійсною додаткової угоди №3 від 29.09.2022 щодо внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії споживачу №23069ВЦ від 23.12.2021, укладеної між Мринською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412337) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ (код ЄДРПОУ 41823846);

- стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 22 055,38 грн.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.01.2024 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 07.02.2024 та встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.

Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого засідання шляхом направлення 08.01.2024 ухвали суду про відкриття провадження у справі до електронних кабінетів в системі «Електронний суд».

23.01.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучено судом до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 07.02.2024 суд задовольнив усне клопотання прокурора і письмове клопотання відповідача від 05.02.2024 про відкладення підготовчого засідання та постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого судового засідання на 06.03.2024.

06.03.2024 прокурор подав заяву про зміну підстав позову.

У підготовчому засіданні 06.03.2024 суд задовольнив усне клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 26.03.2024.

08.03.2024 відповідач подав заперечення на заяву про зміну підстав позову.

Розглянувши у підготовчому засіданні 26.03.2024 заяву прокурора про зміну підстав позову, суд встановив наступне.

Заява обгрунтована тим, що спірні додаткові угоди суперечать нормам ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі», тому підлягають визнанню недійсними. Таким чином, грошові кошти в сумі 22 055,38 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття внаслідок недійсності додаткових угод відпала, а тому останній зобов`язаний їх повернути Мринській сільській раді в силу статей 216, 1212 ЦК України. Наведена нормативно-правова кваліфікація спірних відносин узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (що є подібною).

Відповідач заперечив проти зміни підстав позову.

Згідно з частинами 3, 5 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. В разі подання будь-якої заяви, передбаченої п. 2 частини 2, частиною 3 або 4 цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивач наділений правом на зміну підстав позову на стадії підготовчого провадження, беручи до уваги дотримання вимог приписів частини 5 статті 46 ГПК України, суд приймає зміну підстав позову, оскільки це є процесуальним правом сторони.

Подальший розгляд справи проводиться з урахуванням поданої прокурором заяви про зміну підстав позову.

Суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.04.2024.

У судовому засіданні 04.04.2024 суд розглянув справу по суті та на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні між відповідачами оспорюваних додаткових угод було порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, а також з перевищенням 10% ліміту збільшення ціни, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі.

Враховуючи те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі, прокурор, посилаючись на приписи ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати їх недійсними. Оскільки позивач сплатив кошти за поставлену електричну енергію відповідно до ціни, вказаної у спірних додаткових угодах, тобто за збільшеною ціною, прокурор на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача на користь позивача 22 055,38 грн безпідставно сплачених коштів.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

- підстави для здійснення самостійного представництва інтересів держави в суді у цій справі відсутні, оскільки прокурор звернувся в інтересах особи, яка не має статусу позивача у справах щодо оскарження процедури закупівлі;

- позивачем та відповідачем було правомірно укладено оспорювані додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару, оскільки такі зміни відповідають нормам чинного законодавства, а саме Закону України Про публічні закупівлі; жодна з наведених угод не містить в собі вимог щодо збільшення ціни товару понад 10%, отже відповідна вимога п.2 ч.5 ст.41 Закону сторонами дотримана;

- договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. У справі, що розглядається, позовні вимоги полягають в недійсності додаткових угод до договору, але їх недійсність не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними;

- на момент укладення між сторонами договору та оспорюваних додаткових угод, а також виконання сторонами умов договору, постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 не діяла, а тому не може застосовуватися до спірних правовідносин між сторонами. Великою Палатою Верховного Суду у складі суддів: Шевцової Н.В., Булейко О.Л., Кривенди О.В., Мазура М.В., Пількова К.М. було постановлено окрему думку щодо зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, у якій колегія суддів вважає, що не було підстав для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, викладеного у постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21, згідно з яким сторони договору про закупівлю можуть вносити необмежену кількість разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку, і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

16.11.2021 Мринською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області на веб-порталі публічних закупівель Prozorro розміщено оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2021-11-16-009443-а із закупівлі «Електрична енергія», код за ЕЗС ДК 021:2015-093100005 (Електрична енергія) обсягом 141 560 кВт/год за бюджетні кошти очікуваною вартістю 707 800,00 грн з терміном постачання з 01.01.2022 до 31.12.2022.

За результатами проведених торгів, відповідно до рішення замовника від 06.12.2021, переможцем визнано ТОВ Енера Чернігів з ціновою пропозицією у розмірі 580 395,00 грн з ПДВ.

23.12.2021 між ТОВ Енера Чернігів (далі Постачальник) та Мринською сільською радою (далі Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №23069ВЦ (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору цей договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії та укладається Сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов цього договору.

Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ), та є лоднаковими для всіх споживачів (п.1.2. Договору).

Згідно з п. 2.1 Договору Постачальник продає електричну енергію по ДК 012:201509310000-5 Електрична енергія (Постачання електричної енергії) Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Обсяги: 141 560 кВт/год (п.2.2. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору, а саме 01.01.2022.

Відповідно до п.5.1. Договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Сума договору складає 580 395,00 грн з ПДВ.

Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії (п.5.2. Договору).

Відповідно до комерційної пропозиції, що є додатком 2 до Договору, ціна (тариф) електричної енергії: 4,09999294 грн за 1 кВт/год з ПДВ; спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії: за неругулюьованим тарифом на електроенергію: за результатами аукціону.

Пунктом 5.13 Договору передбачено, що Комерційна пропозиція, яка є додатком 2 до Договору, має містити інформацію про ціну (тариф) електричної енергії, в тому числі диференційовані ціни (тарифи), термін дії Договору та умови пролонгації.

Після прийняття Споживачем Комерційної пропозиції Постачальника внесення змін до неї можливе лише за згодою сторін або в порядку, встановленому чинним законодавством, зокрема за ініціативою Постачальника з попередженням за 20 днів і правом Споживача або прийняти пропозицію або розірвати договір. Після настання дати, вказаної в попередженні Постачальника, і за відсутності заяви Споживача про розірвання Договору (при факті споживання будь якого; обсягу електричної енергії) Договір вважається зміненим відповідно до запропонованих умов.

Згідно п.9.6 Договору Постачальник не несе відповідальності за припинення дії цього Договору у разі неприйняття Споживачем своєчасно запропонованих (за 20 днів до введення в дію) Постачальником змін до цього Договору, що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або щодо умов постачання електричної енергії.

У пункті 13.6 Договору зазначено, що про зміни до Договору, у тому числі до комерційної пропозиції, Постачальник не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування повідомляє про це Споживача, крім випадків, зазначених в п. 2 та 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні.закупівлі».

Пунктом 14.2 Договору передбачено, що Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов Договору Споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати Договір. Постачальник зобов`язаний повідомити Споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику, якщо Споживач не приймає нові умови.

Відповідно до п. 13.4 Договору, істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених згідно ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Цей Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви- приєднання, яка є додатком 1 до цього Договору, та сплаченого рахунку (квитанції) Постачальника (п. 14.1. Договору).

Відповідно до комерційної пропозиції, що є додатком 2 до Договору, Договір діє до 31.12.2022 і може бути пролонгований на 20% від його суми на початок 2023 року.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до позивача із листом б/н, б/д, у якому зазначило про збільшення ціни на електричну енергію, вартість якої за 1 декаду вересня 2022 року становить 3,30339 грн (без ОСП та ПДВ), та просило підписати додаткову угоду щодо зміни такої ціни (а.с. 39).

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №642/22 від 13.09.2022 (а.с. 40-41), в якому зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН ОЕС України за 3 декаду серпня (21.08.-31.08) 2022 року становила 3144,19 грн; за 1 декаду вересня (01.09-10.09) 2022 року 3303,39 грн; тенденція росту цін +5,06%.

26.09.2022 між ТОВ «Енера Чернігів» та Мринською сільською радою укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін та доповнень до Договору (Додаткова угода № 2) (а.с.38), що поширює свою дію на відносини сторін з 01.09.2022, за умовами якої, відповідно до п.2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, сторони домовились збільшити ціну за 1 кВт/год на 5,06% і викласти пункт 1 Додатку № 2 «Комерційна пропозиція» до Договору в наступній редакції: ціна (тариф) електричної енергії: 4,28646 грн за 1 кВт/год з урахуванням ПДВ.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до позивача із листом б/н, б/д, у якому зазначило про збільшення ціни на електричну енергію, вартість якої за 2 декаду вересня 2022 року становить 3,59050 грн (без ОСП та ПДВ), та просило підписати додаткову угоду щодо зміни такої ціни (а.с. 43).

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №680/22 від 21.09.2022 (а.с. 44-45), в якому зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН ОЕС України за 1 декаду вересня (01.09-10.09) 2022 року 3303,39 грн; за 2 декаду вересня (11.09-20.09) 2022 року 3590,50 грн; тенденція росту цін +8,69%.

29.09.2022 між ТОВ «Енера Чернігів» та Мринською сільською радою укладено додаткову угоду № 3 про внесення змін та доповнень до Договору (Додаткова угода № 3) (а.с.42), що поширює свою дію на відносини сторін з 02.09.2022, за умовами якої, відповідно до п.2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, сторони домовились збільшити ціну за 1 кВт/год на 5,06% і викласти пункт 1 Додатку № 2 «Комерційна пропозиція» до Договору в наступній редакції: ціна (тариф) електричної енергії: 4,62291 грн за 1 кВт/год з урахуванням ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що в період з січня по грудень 2022 року відповідач поставив позивачу електроенергію у кількості 106 414 кВт/годна суму 458 351,72 грн за актами прийняття-передавання товарної продукції-активної електричної енергії, складеними сторонами в двосторонньому порядку, а саме:

-№ 23069ВЦ/8989/1 за січень 2022 року 10710 кВт/год на загальну суму 43910,93 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/16514/1 за лютий 2022 року 12055 кВт/год на загальну суму 49425,42 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/35914/1 за березень 2022 року 22781 кВт/год на загальну суму 93401,94 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/44016/1 за квітень 2022 року 9329 кВт/год на загальну суму 38248,81 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/57837/1 за травень 2022 року 2837 кВт/год на загальну суму 11631,68 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/74650/1 за червень 2022 року 2663 кВт/год на загальну суму 10918,00 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/57893/1 за липень 2022 року 2075 кВт/год на загальну суму 8507,48 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/75201/1 за серпень 2022 року 1787 кВт/год на загальну суму 7326,68 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/93449/1 за вересень 2022 року 7035 кВт/год на загальну суму 32552,17 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/108901/1 за жовтень 2022 року 11721 кВт/год на загальну суму 54185,12 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/126854/1 за листопад 2022 року 11034 кВт/год на загальну суму 51009,19 грн з ПДВ;

-№ 23069ВЦ/136551/1 за грудень 2022 року 12387 кВт/год на загальну суму 57263,99 грн з ПДВ.

Позивач перерахував відповідачу кошти за поставлену електроенергію у кількості 106 414 кВт/годна суму 458 351,72 грн, на підтвердження чого надано платіжні доручення:

- від 04.02.2022 № 222; №220; №218; №216; №212; №214;

- від 21.03.2022 № 575; №576; №577; №578; №579;

- від 13.04.2022 № 651; №652; №653; №654; №655;

- від 04.05.2022 №720; № 721; № 722; №723; №724;

- від 13.06.2022 № 870; № 871; № 872; № 873; № 874;

- від 11.07.2022 № 981; № 982; № 983; № 984; № 985;

- від 15.08.2022 № 1177; № 1179; № 1180; № 1181; № 1212;

- від 14.09.2022 № 1388; № 1389; № 1390; № 1391; № 1392;

- від 12.10.2022 № 1518; № 1519; № 1520; № 1521; № 1522;

- від 07.11.2022 № 1652; № 1653; № 1654; № 1655; від 08.11.2022 №1678;

- від 06.12.2022 № 1860; № 1861; № 1862; № 1863; № 1864;

- від 21.12.2022 № 2034; № 2035; № 2036; № 2037; № 2038.

Прокурор зазначає, що внаслідок укладення з порушенням Закону України Про публічні закупівлі спірних додаткових угод розмір безпідставно сплачених позивачем коштів відповідачу становить 22 055,38 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Мринської сільскої ради.

Відповідно до статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі бюджету, фінансів і цін, зокрема, віднесено фінансування видатків з місцевого бюджету в установленому законом порядку (п. 4 частини 1 статті 28 Закону України Про місцеве самоврядування).

Матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Зазначені прокурором у позові порушення вимог Закону України Про публічні закупівлі завдають шкоди територіальній громаді в вигляді незаконних витрат бюджетних коштів, унеможливлюють їх раціональне та ефективне використання і здатне спричинити істотну шкоду інтересам територіальної громади.

Мринська сільска рада як орган місцевого самоврядування, є розпорядником бюджетних коштів у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України, що уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, водночас, зобов`язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в бюджетній сфері.

Мринська сільска рада, укладаючи оспорювані додаткові угоди до договору про закупівлю, які за доводами прокурора суперечать вимогам п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, сприяла порушенню інтересів територіальної громади. Тобто сільська рада є органом, до компетенції якого віднесені повноваження контролю за використанням виділених їй бюджетних коштів, при цьому, неналежно їх реалізує.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону Про прокуратуру).

Прокуратурою до подання позову здійснено попереднє листування із Мринською сільською радою.

Так, листом від 25.08.2023 № 52-75-699 вих23 Мринську сільську раду повідомлено про порушення закону України «Про публічні закіпівлі» під час укладання додаткових угод до договору №23069 ВЦ від 23.12.2021.

Листом від 26.10.2023 № 03-04/1217 Мринська сільська рада Ніжинського району повідомила Ніжинській окружній прокуратурі, що нею не вживалися заходи для повернення коштів, сплачених внаслідок укладення додаткових угод до договору від 23.12.2021 з ТОВ «ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ».

Вказане свідчить про неналежне здійснення Мринською сільською радою повноважень щодо захисту власних інтересів, оскільки нею не вжито належних заходів до повернення безпідставно сплачених коштів, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави та територіальної громади.

З урахуванням наведених обставин, суд вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі, оскільки Мринська сільска рада є замовником послуг при здійсненні процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів за законодавством України, є стороною укладеного Договору та оскаржуваних додаткових угод до нього, та саме на її користь мають бути стягнуті надмірно перераховані кошти.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, яка є стороною спірних правочинів, юридичною особою, що може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки, є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету за законодавством України і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері публічних закупівель, та в позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте остання самостійно не захистила інтереси держави в суді.

У порядку частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Мринської сільскої ради до ТОВ Енера Чернігів про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно отриманих коштів.

За таких обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Мринської сільскої ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави, відтак доводи відповідача про залишення позову без розгляду, судом відхилені.

Суд врахував, що можливість використання відповідачем безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес. Разом з тим, потенційно факт перерахування відповідачу зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання бюджетних коштів, унеможливлює їх раціональне та ефективне використання, що підриває фінансово-економічні основи держави. З наведеного слідує, що при вирішенні даного спору наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

За приписами частини 4 статті 41 вказаного Закону України Про публічні закупівлі (в редакції діючій на момент укладення Договору) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (в тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника в разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та / або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції чинній на момент укладення Договору) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується в випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

В абзаці 2 частини 3 статті 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, Закон України Про публічні закупівлі встановлює імперативну норму, за якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно в випадках, визначених частиною 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, зокрема, за п. 2 - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни електричної енергії на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладення договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі урегульована саме зміна істотних умов договору в разі виникнення такого явища як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору в частині його ціни за одиницю товару є правомірним лише в випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення) щодо внесення змін.

Як встановив суд, позивач та відповідач уклали договір про постачання електричної енергії споживачу № 23069ВЦ від 23.12.2021 за результатами процедури закупівлі на виконання вимог Закону України Про публічні закупівлі. На момент підписання Договору сторони погодили всі його істотні умови - предмет, ціну, строк виконання зобов`язань за Договором, що узгоджується з положеннями частини 3 статті 180 ГК України та Законом України Про публічні закупівлі.

Виходячи з умов пунктів 2.2., 5.1. Договору та Комерційної пропозиції (додаток 2) кількість товару за цим Договором складала 141560 кВт/год; ціна електричної енергії на момент укладання Договору 4,09999294 грн за 1 кВт/год (з ПДВ); ціна Договору 580 395,00 грн (з ПДВ).

Додатковими угодами №2 та № 3 змінені істотні умови Договору, зокрема за підсумком: збільшена ціна за одиницю товару з 4,09999294 грн з ПДВ до 4,62291 грн з ПДВ за 1 кВт/год. Фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на 0,52291 грн або на 12,754%, в той час як замовлений обсяг електричної енергії суттєво зменшився, порівняно з погодженим з 141560 до 106414 кВт/год.

Необхідність укладення оспорюваних додаткових угод до Договору відповідач обґрунтував коливанням ціни електричної енергії на ринку, на підтвердження якого (коливання) надав позивачу експертні висновки Харківської торгово-промислової палати №642/22 від 13.09.2022, №680/22 від 21.09.2022.

З наведеного слідує, що оскаржувані додаткові угоди укладені сторонами на підставі п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (про що зазначено в п. 1 цих угод).

Відповідно до п. 4 частини 3 статті 57 Закону України Про ринок електричної енергії електропостачальник має в чіткий та прозорий спосіб інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов`язані повідомляти споживачів у порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про їхнє право припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови.

За п. 3.2.4. Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі ПРРЕЕ) в разі зміни умов договору про постачання електричної енергії споживачу, в тому числі комерційної пропозиції, електропостачальник не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування повідомляє про це споживача з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір.

У разі надання в установленому порядку електропостачальником споживачу повідомлення про зміни умов договору про постачання електричної енергії (в тому числі зміну ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та / або розподілу електричної енергії, ціни (тарифу) на послуги постачальника універсальних послуг та / або "останньої надії") та / або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання споживачу повідомлення), про що зазначається в повідомленні:

1) достроково розірваним (без штрафних санкцій) за ініціативою споживача - в разі надання електропостачальнику письмової заяви споживача про незгоду / неприйняття змін протягом 5 робочих днів з дня отримання такого повідомлення, але не пізніше ніж за 10 календарних днів до зазначеної в повідомленні дати зміни умов договору;

2) зміненим на запропонованих електропостачальником умовах - якщо споживач не надав електропостачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін в установлений цим пунктом термін.

Враховуючи зміст наведених норм, при внесенні змін до договору про постачання електричної енергії споживачу, нова ціна електричної енергії може бути застосована Постачальником не раніше ніж через 20 днів, після повідомлення споживача про її зміну, за умови відсутності письмової заяви споживача про незгоду та/або неприйняття запропонованої ціни впродовж цього строку.

Учасник роздрібного ринку (крім споживача) має інформувати споживача, з яким укладений відповідний договір, про будь-яку зміну в умовах договору шляхом направлення відповідної інформації в визначений договором (обраною споживачем комерційною пропозицією) спосіб (через особистий кабінет на своєму офіційному сайті в мережі Інтернет, засобами електронного зв`язку, СМС-повідомленням, у пунктах прийому платежів тощо).

Відповідно до частин 1, 2 статті 67 Закону України Про ринок електричної енергії в Україні функціонує єдиний ринок на добу наперед (РДН) та внутрішньодобовий ринок (ВДР). Купівля-продаж електричної енергії на ринку на добу наперед та внутрішньодобовому ринку здійснюється за правилами ринку на добу наперед та внутрішньодобового ринку.

Особливості проведення торгів, оприлюднення результатів, розрахунків та вказаних ринків визначаються Правилами ринку на добу наперед та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 308, відповідно до яких:

- розрахунковий період - мінімальний відрізок часу, щодо якого визначаються ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії на РДН/ВДР (60 хвилин);

- торги на РДН - процес визначення обсягів та ціни на електричну енергію для розрахункових періодів доби постачання відповідно до цих Правил та одномоментний процес купівлі та продажу електричної енергії на РДН;

- торги на ВДР - процес визначення обсягів та цін на електричну енергію для розрахункових періодів доби постачання після завершення торгів на РДН та впродовж доби постачання відповідно до цих Правил та одномоментний процес купівлі та продажу електричної енергії на ВДР.

Відповідно до частин 5, 6 статті 67 Закону України Про ринок електричної енергії ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку на добу наперед визначається для кожного розрахункового періоду оператором ринку за принципом граничного ціноутворення на основі балансу сукупного попиту на електричну енергію та її сукупної пропозиції, а на внутрішньодобовому ринку - за принципом ціноутворення по заявленій (пропонованій) ціні відповідно до правил ринку на добу наперед та внутрішньодобового ринку. Ціни на ринку на добу наперед та внутрішньодобовому ринку є вільними (ринковими) цінами.

За результатами торгів відповідно до правил ринку на добу наперед та внутрішньодобового ринку оприлюднюються ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії для кожного розрахункового періоду та інші показники, що можуть використовуватися як орієнтир (індикатор) для укладення правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії на ринку електричної енергії.

На підтвердження коливання ціни на електричну енергію відповідач надав позивачу експертні висновки Харківської торгово-промислової палати № 642/22 від 13.09.2022 та № 680/22 від 21.09.2022.

Перераховані експертні висновки ТПП містять лише інформацію щодо середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України за різні періоди часу, що є відмінними за тривалістю та обрані довільно, без урахування дати укладення Договору та погодження сторонами його істотних умов (ціни) та без урахування коливання ціни в розрахунковому періоді в цілому, що змінюється щодобово.

Згідно з приміткою довідки носять фактографічно-інформаційний характер.

Експертний висновок № 642/22 від 13.09.2022 (яким обґрунтоване укладення додаткової угоди № 2 від 26.09.2022) порівнює періоди з 21.08. по 31.08.2022 та з 01.09. по 10.09.2022, та фіксує тенденцію зростання середньозваженої ціни на +5,06%, без урахування періоду часу, в який укладений Договір та моменту встановлення його ціни.

Експертний висновок № 680/22 від 21.09.2022 (яким обґрунтоване укладення додаткової угоди № 3 від 29.09.2022) порівнює середньозважені ціни на електроенергію за 1 декаду вересня (01.09. - 10.09.2022) та 2 декаду вересня (11.09. - 20.09.2022), так само не обґрунтовує тенденцію коливання ціни (її зростання), що встановлена сторонами на момент укладення Договору.

При цьому, збільшення ціни відбувалось у незначний проміжок часу, починаючи з 01.09. по 11.09.2022 за рахунок порівняння середньозваженої ціни на ринку за третю декаду серпня 2022 року, першу та другу декаду вересня 2022 року.

Водночас п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі передбачає дотримання пропорційності збільшення ціни за одиницю товару до коливання ціни на ринку.

Пропорційність означає рівність, співрозмірність двох відношень до порівняння.

За висновком суду, з метою підтвердження факту коливання ціни електроенергії на ринку, необхідно порівнювати її ціну за співмірні проміжки часу, наприклад, місяць з місяцем, декаду з декадою, а не за вибіркові дати в різних розрахункових періодах, при цьому, обов`язково таке порівняння має бути проведене починаючи з моменту укладення Договору, що відображатиме реальну тенденцію коливання ціни на ринку.

Водночас, визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, відтак, є похідною від попередніх додаткових угод, та підлягає визнанню недійсною, оскільки змінює ціну більш як на 10% (сумарно) в порівнянні до ціни, що погоджена сторонами на момент укладення Договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (пункти 88 - 90) зробила наступний правовий висновок, що є обов`язковим для врахуванням судом першої інстанції в силу частини 4 статті 236 ГПК України: ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару в власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його в власність покупця за договором про закупівлю можлива в випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення в випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, установлених у статті 652 ЦК України та п. 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Натомість, сторони, шляхом укладення додаткових угод № 2 та № 3, змінили (збільшили) ціну за одиницю товару, встановлену за результатами закупівлі, з 4,09999294 грн з ПДВ до 4,62291 грн з ПДВ за 1 кВт/год, фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на 0,52291 грн або на 12,754%.

Суд проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку, що надані постачальником документи не є належними доказами на підтвердження факту коливання ціни електроенергії на ринку в порівняні з моментом укладення Договору (істотні умови якого визначені за фактом проведеної процедури закупівлі), за підсумком, ціна за одиницю товару зросла на 12,754%.

Метою Закону України Про публічні закупівлі є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища в сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції в цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.

Відповідно до статті 5 Закону України Про публічні закупівлі закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Перемога в тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення шляхом укладення каскадних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України Про публічні закупівлі.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (стаття 13 ЦК України).

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Таким чином, беручи участь у процедурі публічних закупівель, Товариство самостійно визначаючи ціну на предмет закупівлі, з урахуванням власного економічного обґрунтування рентабельності підприємства і можливості виконати взяті зобов`язання упродовж дії договору, чітко усвідомлювало свою можливість поставки товару за заявленими цінами протягом дії договору, адже вчиненню таких дій повинні передувати організаційні дії щодо закупки товару. Саме по собі коливання цін на ринку - природна обставина ринкових відносин, яка повинна братися до уваги при укладенні договорів з урахуванням підприємницького ризику. Саме лише коливання цін не є безумовною підставою внесення змін до договору.

В силу особливостей функціонування ринків РДН та ВДР ціна купівлі-продажу електричної енергії є динамічною, тобто коливання ціни відбуваються постійно в залежності від попиту та пропозиції, часу доби та сезону, інших чинників, що не міг не знати та не враховувати відповідач, здійснюючи свою діяльність з купівлі електроенергії на майданчиках РДН та ВДР, та формуючи тендерну пропозицію щодо спірної закупівлі.

Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Мринська сільська рада мала беззаперечне право на отримання електроенергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо необґрунтованих пропозицій відповідача про збільшення ціни, підписала спірні додаткові угоди, як наслідок, ціна 1 кВт/год електричної енергії зросла за підсумком більше ніж на 10%.

Укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар, за відсутності для цього визначених Законом України «Про публічні закупівлі» підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд установив наявність фактичних обставин, з якими Закон пов`язує визнання спірних додаткових угод недійсними на момент їх укладення, та дійшов висновку, що оскаржувані додаткові угоди суперечать п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель, установлених статтею 5 цього Закону, відтак про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 22055,38 грн.

Відповідно до вимог статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, за подібних обставин, дійшла висновку, що кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки підстава внаслідок визнання додаткових угод недійсними відпала, тому останній зобов`язаний їх повернути в силу статей 216, 1212 ЦК України.

Недійсність спірних додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються виключно Договором, тобто і поставка електроенергії, і її оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції Договору.

Наведена правова позиція узгоджується з сталою та послідовною практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, Верховного Суду в постановах від 13.04.2023 у справі № 908/653/22, від 16.02.2023 у справі № 903/366/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 07.02.2023 у справі № 927/188/22.

Відповідно до умов Договору (пунктів 2.3, 5.1) та Комерційної пропозиції (додаток № 2) відповідач повинен був поставити позивачу 141 560 кВт/год електричної енергії за ціною 4,09999294 грн за 1 кВт/год.

Як вбачається з підписаних сторонами актів прийняття передавання товарної продукції активної електричної енергії, за період з січня по грудень 2022 року обсяг постачання склав 106 414 кВт/год вартістю 458 351,72 грн

За поставлену за Договором електричну енергію позивачем було сплачено 458 351,72 грн, тобто за 106 414 кВт/год, тоді як, враховуючи ціну, обумовлену відповідачами у Додатку №2 до Договору, мало бути сплачено 436 296,34 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 22 055,38 грн (458 351,72 - 436 296,34) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний повернути їх до обласного бюджету, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

При цьому доводи відповідача про те, що приписи ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, враховуючи їх договірний характер, спростовуються вищенаведеними висновками суду.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема належить судовий збір.

За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню сплачений до Державного бюджету України судовий збір у сумі 8052,00 грн.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 26.09.2022 щодо внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії споживачу №23069ВЦ від 23.12.2021, укладену між Мринською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412337) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ (код ЄДРПОУ 41823846).

3. Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 29.09.2022 щодо внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії споживачу №23069ВЦ від 23.12.2021, укладену між Мринською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412337) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ (код ЄДРПОУ 41823846).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд.126Б, м. Чернігів, 14013) на користь Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412337, вул. Броварця, 1, с. Мрин, Ніжинський район, Чернігівська області, 17113) кошти в сумі 22 035,38 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд.126Б, м. Чернігів, 14013) на користь Чернігівської обласної прокуратури (отримувач - Чернігівська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача - UА248201720343140001000006008) судовий збір в розмірі 8052,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.04.2024.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор