Рішення № 118320018, 12.04.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2024Справа № 910/14466/23

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Одеського обласного центру зайнятості в особі Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 59 617,37 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Одеський обласний центр зайнятості в особі Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 59 617,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виплачена ОСОБА_1 допомога по безробіттю в розмірі 59 617,37 грн підлягає відшкодуванню відповідачем на підставі статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/14466/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/14466/23 сторони повідомлялися належним чином, що підтверджується повернутим на адресу суду повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення.

13.10.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, разом з яким заявлені клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та про витребування доказів у позивача.

25.10.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, а також заперечення проти клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 було відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та про витребування доказів.

Станом на дату розгляду справи інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру до Господарського суду міста Києва не надходило.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Наказом Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 18.09.2020 № 1897/ос ОСОБА_1 було звільнено з посади головного фахівця відділу економічної безпеки та запобігання корупції Одеського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ "Укрзалізниця" відповідно до пункту 6 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

30.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до Одеського міського центру зайнятості (правонаступником якого є Одеський обласний центр зайнятості) із заявою про надання статусу безробітного та про призначення виплати допомоги по безробіттю.

30.10.2020 ОСОБА_1 надано статус безробітного та розпочато виплату допомоги по безробіттю.

19.07.2021 припинено реєстрацію ОСОБА_1 як безробітного.

За період з 30.10.2020 по 02.06.2021 перебування на обліку як безробітний ОСОБА_1 отримав допомогу по безробіттю в сумі 59 617,37 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі №757/46673/20-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.11.2021, визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства "Українська залізниця" № 1897/ос від 18.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного фахівця відділу економічної безпеки та запобігання корупції Одеського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки AT "Укрзалізниця" з 23.09.2020 на підставі пункту 6 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного фахівця відділу економічної безпеки та запобігання корупції Одеського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки AT "Укрзалізниця" з 23.09.2020.

Крім того, додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03.08.2021 у справі № 757/46673/20-ц, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 25.05.2022, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2020 року по 29 квітня 2021 року в розмірі 110 981,98 грн без урахування податків і збрів та інших обов`язкових платежів.

Наказом Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 04.06.2021 № 1376/ос скасовано наказ від 18.09.2020 № 1897/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного фахівця відділу економічної безпеки та запобігання корупції Одеського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ "Укрзалізниця" відповідно до пункту 6 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України та поновлено його на зазначеній посаді з 23.09.2020.

Позивач звертався до відповідача із претензією про відшкодування коштів № 351/01-19/06 від 14.12.2022, в якій просив повернути суму виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю в розмірі 59 617,37 грн.

Однак жодної відповіді на вказану претензію відповідач не надав, як і не відшкодував в добровільному порядку суму коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь суму виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 59 617,37 грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію тим, що ним виплачено ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 110 981,98 грн, тому враховуючи, що відповідач вже поніс матеріальну відповідальність у зв`язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі, задоволення цього позову, на думку відповідача, призведе до притягнення його до подвійної відповідальності. Також відповідач зазначає, що у даному випадку грошові кошти в розмірі 59 617,37 грн, сплачені позивачем ОСОБА_1 як допомога по безробіттю, мають бути стягнуті саме з останнього. Крім того відповідач вказує на недоведеність позивачем правомірності набуття ОСОБА_1 статусу безробітного та виплати йому допомоги по безробіттю в зазначеному розмірі.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Пунктами 2, 6, 8 частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що суб`єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик; об`єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім`ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 цього Закону; страховий випадок - це, зокрема, подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видом забезпечення за цим Законом, серед іншого, є допомога по безробіттю.

За визначенням, наведеним у пункті 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", безробітний - це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина 2 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення").

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі: поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили (пункт 2); подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг (пункт 3).

З наведеним кореспондуються приписи статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", згідно з якими виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (пункт 2); подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості (пункт 10).

Частиною 1 статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено право Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Згідно з частиною 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримуються, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Таким чином, положеннями статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов`язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 втратив роботу з незалежних від нього обставин та в установленому законодавством порядку був зареєстрований як безробітний. Позивач за період з 30.10.2020 по 02.06.2021 виплатив ОСОБА_1 допомогу по безробіттю в загальному розмірі 59 617,37 грн, що вбачається з Довідки Одеського обласного центру зайнятості від 09.02.2023 № 539/05-01-34/42-23

Також матеріали справи свідчать про те, що призначення, звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_1 здійснювалося відповідачем, який по відношенню до нього є роботодавцем у розумінні частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а тому саме на відповідача покладено обов`язок з відшкодування суми виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Суд відзначає, що обов`язок роботодавця відшкодувати центру зайнятості суму виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартість наданих безробітному соціальних послуг в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у тому випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.

Положеннями частин 1, 2 статті 8 та частини 6 статті 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Він є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, які здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та цього Закону.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України, є Державна служба зайнятості України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах, а також через міжрегіональні територіальні органи (пункти 1, 7 Положення про Державну службу зайнятості України, затвердженого Указом Президента України від 16.01.2013 № 19/2013 "Про Державну службу зайнятості України").

З наведених норм вбачається, що основні функції Фонду, виконувані Державною службою зайнятості України (територіальним органом якої є позивач у цій справі), мають як владний характер, у тому числі щодо управління страхуванням на випадок безробіття, здійснення контролю за використанням коштів Фонду й застосування в установленому законодавством порядку фінансових санкцій та накладення адміністративних штрафів, так і такий, що не містить владної складової, а спрямований на здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Такий правовий статус Фонду, визначений наведеними нормами чинного законодавства, дає підстави для висновку, що центр зайнятості, діючи як виконавча дирекція Фонду, як юридична особа публічного права, може бути суб`єктом як публічно-правових, так і приватноправових відносин (зокрема під час здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 813/9165/13-а.

Зважаючи на те, що наказом Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 04.06.2021 № 1376/ос ОСОБА_1 було поновлено на роботі на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі № 757/46673/20-ц, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.11.2021, то виплачена йому позивачем сума допомоги по безробіттю - 59 617,37 грн за період з 30.10.2020 по 02.06.2021 підлягає стягненню з відповідача як з роботодавця безробітного, поновленого на роботі за рішенням суду.

Аналогічна позиція щодо стягнення виплаченої допомоги по безробіттю з роботодавця викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/12913/17, від 22.03.2018 у справі № 914/913/17 та від 12.07.2018 у справі № 914/586/17.

При цьому суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що нарахована ОСОБА_1 допомога по безробіттю в розмірі 59 617,37 грн була повністю та фактично йому виплачена, оскільки допомога по безробіттю нараховується регіональними та базовими центрами зайнятості та виплачується через банківські установи в установленому порядку (пункт 2 розділу VI Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 06.04.2020 № 624, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2020 за № 537/34820).

У контексті викладеного відповідачем не спростовано правомірність призначеного ОСОБА_1 розміру допомоги по безробіттю, як і не надано доказів на підтвердження того, що така допомога йому не виплачувалась, у зв`язку з чим суд вважає, що стверджувані позивачем обставини нарахування і виплати ОСОБА_1 за період з 30.10.2020 по 02.06.2021 допомоги по безробіттю в загальному розмірі 59 617,37 грн з урахуванням поданих доказів видаються більш вірогідними, ніж стверджувані відповідачем обставини.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд зауважує, що стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення виплаченого забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" не є одним і тим самим видом юридичної відповідальності. Так, сума забезпечення та вартість наданих соціальних послуг по безробіттю, стягнення яких є предметом даного позову та які були виплачені позивачем на користь безробітного, підлягають відшкодуванню відповідачем в порядку, встановленому статтями 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", натомість виплати, здійснені відповідачем на підставі рішення суду, є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто види юридичної відповідальності відповідача перед позивачем та перед ОСОБА_1 є різними, оскільки мають різні правові підстави застосування.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 59 617,37 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 233, 237, 238, 240 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Одеського обласного центру зайнятості (65007, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва, будинок 10; ідентифікаційний код: 03491435) в особі Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості (65078, місто Одеса, вулиця Петрова Генерала, будинок 22В; ідентифікаційний код ВП: 44957450) суму виплаченої допомоги по безробіттю та вартість наданих соціальних послуг безробітному в розмірі 59617 (п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот сімнадцять) грн 37 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12.04.2024.

Суддя О.В. Нечай