Ухвала суду № 118314954, 09.04.2024, Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/357/24

Провадження № 2-з/168/9/24

У Х В А Л А

09 квітня 2024 року смт. Стара Вижівка

Суддя Старовижівського районного суд Волинської області Сухоручко Ю.О.,

розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Ковельська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що зареєстроване та належать на праві приватної власності ОСОБА_2 , зокрема:

-магазин промислових товарів (А-5), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30 кв.м.,

-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 500,5 кв.м.,

-магазин-бар, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 97,9 кв.м.,

-приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 191,6 кв.м.,

-земельну ділянку за кадастровим номером 0725055100:01:005:0300, площею 0,0048га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ,

-земельну ділянку за кадастровим номером 0725055100:01:005:0270, площею 0,0121га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для обслуговування магазину, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ,

-земельну ділянку за кадастровим номером 0725055100:01:014:0006, площею 0,0153га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для обслуговування магазину- бару «І Ірем`єр»,

-земельну ділянку площею 0,0083га, яка знаходиться на території смт.Стара Вижівка Старовижівської селищної ради, з цільовим комерційним призначенням (згідно Державного акту на право власності на землю серія ВЛ №005612 від 16.07.2000, на підставі рішення Старовижівської селищної ради від 16.12.1999 №8/3 належить ОСОБА_2 ).

Також просить накласти арешт на:

-автомобіль марки VOLVO S60, 2014 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , який зареєстрований та належать на праві приватної власності Відповідачу - ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 );

-на транспортні засоби, які зареєстровані та належать спадкодавцю - ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та які перебувають у користуванні Відповідачів:

-причіп NІEVIADOV, 1995 р.в., д.н.з. НОМЕР_5 , шасі - НОМЕР_6 ;

-мопед VІРЕR, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_7 , шасі - НОМЕР_8 ;

-автомобіль FORD TRANSIT, 1995р.в., д.н.з. НОМЕР_9 , кузов -

НОМЕР_10 ;

-автомобіль МЕRСЕDЕS-ВЕNZ SPRINTER 211СDI, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_11 , кузов НОМЕР_12 ;

-автомобіль МЕRСЕDЕS-ВЕNZ SPRINTER 213СDI, 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_14 ;

-автомобіль ТОYОТА САМRY, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_15 , кузов НОМЕР_16 ;

-автомобіль AUDI Q7 , 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_17 , кузов НОМЕР_18 ;

-автомобіль ЗИЛ 4331, 1992 р.в., д.н.з. НОМЕР_19 , шасі - НОМЕР_20 ;

Заява обґрунтована тим, що заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Ковельська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом на частку майна після смерті ОСОБА_5 . Зазначає, що майно, на яке позивач просить визнати за ним право власності, є частиною спільного подружнього майна покійного батька позивача ОСОБА_5 та відповідачки ОСОБА_2 .

Вважає, що оскільки майно титульно зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_2 , остання може його відчужити на користь інших осіб, чим буде порушене законне право позивача на його частку у спільній власності на вказане майно та може унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення його позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, приходить до таких висновків.

Згідно з ч. 1 та ч. 2ст. 149 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихст.150 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1ст. 153 ЦПК Українизаява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 150ЦПК України заходизабезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до п.п. 4, 5, 6Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Пункт 6 передбачає, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду абоефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 (провадження № 61-11180св18) зазначено, що «забезпечення позову по суті -це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) дійшла до висновків про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Відповідно до ч. 1ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вказаних вище вимог закону та роз`яснень суду касаційної інстанції, що стосуються способу вирішення аналогічних питань, перевіряючи, зокрема: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, суд вважає, що у суду відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення зазначеного позову.

Позивач не обґрунтував необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що зареєстроване та належать на праві приватної власності ОСОБА_2 , оскільки не надав суду переконливих доказів, які б свідчили, що відповідачі мають намір та об`єктивну можливість на відчуження нерухомого майна, яке входить до спадкової маси.

Також позивач не довів, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.08.2023 року, 15.09.2023 року, 29.11.2023 року, 26.02.2024 року, 13.03.2024 року, 28.03.2024 року, станом на час звернення із позовом до суду, тобто зі спливом понад семи місяців з моменту смерті спадкодавця, спірне майно не відчужене, тобто відповідачами не вчинено жодних дій щодо переходу права власноті на спірне майно від відповідача ОСОБА_2 до іншої особи.

Крім цього позивач не навів правових підстав заявляти вимоги про забезпечення позову саме шляхом накладення арешту. Не надав документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб.

Суд враховує, що оскільки арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що на теперішній час відсутні обставини реальної загрози знищення, пошкодження, знецінення, відчуження спірного майна.

Припущення чи побоювання позивача що відповідачка ОСОБА_2 може відчужити спірне майно без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.

Окрім того, суд зазначає, що за наявності певних обставин позивач не позбавлений можливості в майбутньому звернутися до суду з аналогічною заявою.

З огляду на вищевикладене, заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.149-154, 261, 263, 352-354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Ковельська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Старовижівського районного суду

Волинської області Ю.О. Сухоручко