Ухвала суду № 118311164, 08.04.2024, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/4806/17 6/335/109/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 рокуОрджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Шалагінової А.В.,

за участі секретаря судового засідання Савченко О.І.,

заявниці ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи (в режимі відеоконференції) Кібця Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 за адресою: вул. Перемоги, буд. 107Б, м. Запоріжжя, заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2017 року у справі № 335/4806/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» про зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2017, з урахуванням ухвали від 29.04.2021 про виправлення описки, позов ОСОБА_1 до ПАТ «БАНК ФОРУМ» задоволено, а саме:

змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора Запорізької дирекції Південно-Східного регіонального центру з роздрібного бізнесу публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» з 27 червня 2012 року на 19 січня 2017 р. та вважати датою звільнення 19 січня 2017 р.;

стягнуто з публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» (ЄДРПОУ 21574573) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 червня 2012 р. по 19 січня 2017 р. включно (з урахуванням стягнутої суми за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 5 серпня 2016 р. у справі № 335/1896/15-ц) у розмірі 176 419 (сто сімдесят шість тисяч чотириста дев`ятнадцять) гривень 66 копійок;

стягнуто з публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» (ЄДРПОУ 21574573) на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 2404 (дві тисячі чотириста чотири) гривні 20 копійок (т. 1 а.с. 6061, 224225).

Заочне рішення набрало законної сили в частині зміни дати звільнення 21.03.2018 (т. 1 а.с. 213216), а в частині стягнення вищезазначених сум 30.03.2021 (т. 2 а.с. 218223) (з урахуванням часткового скасування рішення суду апеляційної інстанції від 21.03.2018 постановою Верховного суду від 18.11.2020 та направлення справи у цій частині на новий апеляційний розгляд (т. 2 а.с. 139145)).

26.02.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, у якій з урахуванням заяви про виправлення описки (т. 4 а.с. 2) просила змінити спосіб та порядок виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2017, постановленого у справі № 335/4806/17 шляхом стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28.06.2012 по 19.01.2017 включно (з урахуванням стягнутої суми рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05.08.2016 у справі № 335/1896/15-ц) у розмірі 176 419 грн. 66 коп.

В обґрунтування заяви заявник зазначала, що на порушення вимог Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) заочне рішення суду від 11.07.2017 не виконано, чим порушуються її права. Виконання цього рішення є неможливим, у зв`язку із ліквідацією ПАТ «БАНК ФОРУМ» та його припиненням з 04.07.2019. Разом із тим, виходячи із приписів ст. 240-1 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), а також ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», п. 3 р. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, яка управляє майном ПАТ «БАНК ФОРУМ» ще три роки після внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення банку, а тому вважає вказаний Фонд процесуальним правонаступником ПАТ «БАНК ФОРУМ», який має виконати рішення суду. Зміна способу та порядку виконання заочного рішення від 11.07.2017 є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів, та є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення. Тому просила змінити спосіб і порядок виконання вказаного рішення суду шляхом стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 176419,66 грн. (т. 3 а.с. 238247).

13.03.2024 до суду надійшли заперечення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі представника Кібця Р.Р., відповідно до яких представник просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про зміну способу виконання судового рішення.

В обґрунтування заперечень зазначено, що ОСОБА_1 у грудні 2021 р. вже зверталась до суду з аналогічною заявою. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.01.2022 заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Постановою Запорізького апеляційного суду від 07.06.2022 вказану ухвалу скасовано та ухвалено нову про відмову у задоволенні заяви. Таким чином, судом вже розглядалось питання зміни порядку та способу виконання рішення суду у цій справі. Тобто, ОСОБА_1 подано заяву повторно, що є зловживанням процесуальними правами та відповідно до положень ст. 44 ЦПК України має наслідком залишення заяви без розгляду.

Крім того, зазначив, що 14.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про ліквідацію ПАТ «БАНК ФОРУМ» як юридичної особи, а отже ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим. Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «БАНК ФОРУМ» припинено. В силу вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги банку, не задоволені в результаті ліквідаційної процедури та продажу майна (активів) банку на дату складення ліквідаційного балансу, вважаються погашеними.

Фонд не є правонаступником ПАТ «БАНК ФОРУМ» та не відповідає за зобов`язаннями неплатоспроможного банку, оскільки лише здійснював владні повноваження щодо введення тимчасової адміністрації (ліквідації) банку.

Також, Фонд не був роботодавцем ОСОБА_1 .

Крім того, як зазначено у запереченнях, фактично заявник просить суд здійснити заміну вибулої сторони виконавчого провадження, в порядку ст. 442 ЦПК України, а саме ПАТ «БАНКФОРУМ» на іншу юридичну особу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, яка не є її правонаступником, а не змінити порядок та спосіб виконання рішення.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм ст.ст. 442, 435 ЦПК України, вважав відсутніми законні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 (т. 4 а.с. 2747).

Судом проведено такі процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 01.03.2024 заяву ОСОБА_1 призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.03.2024 на 15:40 год.

05.03.2024 надійшла заява представника заінтересованої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кібця Р.Р. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (т. 4 а.с. 1014), яка ухвалою від 05.03.2024 задоволена (т. 4 а.с. 21).

12.03.2024 надійшла заява ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи (т. 4 а.с. 25).

13.03.2024 надійшли заперечення представника заінтересованої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кібця Р.Р. на заяву ОСОБА_1 про зміну порядку та способу виконання судового рішення, зміст яких наведено судом вище (т. 4 а.с. 2747).

13.03.2024 до суду надійшло клопотання представника заінтересованої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кібця Р.Р. про визнання зловживанням процесуальними правами дій учасника справи, в якому просив визнати зловживанням процесуальними правами дії ОСОБА_1 щодо подання повторної заяви про зміну порядку та способу виконання рішення у цій справі, заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду або повернути (т. 4 а.с. 5256).

13.03.2024 судове засідання у цій справі відкладено на 08.04.2024 на 10:30 год. у зв`язку із неявкою заявника та за її заявою від 12.03.2024.

28.03.2024 надійшла заява представника заінтересованої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кібця Р.Р. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (т. 4 а.с. 6064), яка ухвалою від 28.03.2024 задоволена (т. 4 а.с. 65).

01.04.2024 до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на заперечення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у яких вона з посиланням на норми Закону та судову практику, просила задовольнити заяву про зміну порядку та способу виконання рішення суду (т. 4 а.с. 6874).

05.04.2024 до суду надійшли заперечення ОСОБА_1 на клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання зловживанням процесуальними правами дій учасника справи, оскільки закон не забороняє стягувачу повторно звертатися до суду з заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду. Окрім того, у раніше поданій заяві заявник просила встановити інший спосіб та порядок виконання рішення, аніж вона просить зараз (т. 4 а.с. 7980).

У судовому засідання заявник ОСОБА_1 вимоги заяви підтримала та просила їх задовольнити з підстав, що викладені у заяві та відповіді на заперечення представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кібець Р.Р., який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення заяви ОСОБА_1 з підстав, викладених у письмових запереченнях. Також зазначив, що Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «БАНК ФОРУМ» не було включено вимог ОСОБА_1 до Реєстру вимог кредиторів. Її вимоги відносяться до вимог 7 черги. Внаслідок продажу активів та інших вжитих заходів Фондом були задоволені вимоги кредиторів до 4 черги. Коштів не було достатньо, щоб розрахуватися із заявником. Разом із тим, заявник просить стягнути заборгованість за судовим рішенням з коштів Фонду, а не з коштів ПАТ «БАНК ФОРУМ». Наразі активів вказаного Банку, за рахунок яких можливо було б задовольнити вимоги заявника, немає, Банк припинено, а Фонд не є його правонаступником. Просив у задоволенні заяви відмовити. Також підтримав клопотання про визнання дій заявника з подання цієї заяви повторно зловживанням процесуальними правами.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи в межах вирішуваного питання, суд дійшов таких висновків.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості клопотання представника заінтересованої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кібця Р.Р. про визнання зловживанням процесуальними правами дій учасника справи, суд враховує, що ч. 2 ст. 44 ЦПК України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

У даному випадку представник заінтересованої особи вважає, що ОСОБА_1 здійснила подання заяви для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин.

Разом із тим, дані доводи не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, оскільки раніше ОСОБА_1 подавала заяву про зміну способу і порядку виконання рішення шляхом заміни відповідача (боржника) ПАТ «БАНК ФОРУМ» на процесуального правонаступника Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

За наслідком розгляду цієї заяви судом 04.01.2022 у цій справі постановлено ухвалу про її часткове задоволення шляхом зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснити виплату ОСОБА_1 . стягнутої вказаним рішенням суду з ПАТ «БАНК ФОРУМ» на її користь суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу розміром 176419,66 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 07.06.2022 ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.01.2022 скасовано та ухвалено нову про відмову у задоволенні заяви.

26.02.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду шляхом стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь присудженої вказаним рішенням суду з ПАТ «БАНК ФОРУМ» суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу розміром 176419,66 грн.

Тобто, заявник визначила інший спосіб і порядок виконання судового рішення, а також навела інше обґрунтування своїх вимог, аніж у раніше поданій заяві.

Відтак, заяву ОСОБА_1 , подану 26.02.2024, не можна вважати зловживанням процесуальними правами у розумінні ч. 2 ст. 44 ЦПК України, а тому клопотання представника заінтересованої особи про залишення заяви без розгляду або її повернення з цих підстав є необґрунтованим.

По суті вимог заяви ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Як зазначеновище,заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2017 у цій справі в частині стягнення з ПАТ «БАНК ФОРУМ» на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку набрало законної сили 30.03.2021,а отже, відповідно до вимог ст. 18 ЦПК України, ст. 129, 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання.

На час ухвалення рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2017 та набрання ним законної сили повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК ФОРУМ» здійснювалися Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноважених осіб.

На підставі постанови Правління НБУ №135 від 13.03.2014 «Про віднесення ПАТ «БАНК ФОРУМ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №043/14 про введення з 14.03.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «БАНК ФОРУМ». На підставі постанови Правління НБУ №355 від 13.06.2014 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 49 від 16.06.2014 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК ФОРУМ» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким у ПАТ «БАНК ФОРУМ» з 16.06.2014 відкликано банківську ліцензію, розпочато процедуру ліквідації банку.

04.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ «БАНК ФОРУМ» як юридичної особи, а отже ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк - ліквідованим.

Таким чином, станом на час розгляду даної заяви, ОСОБА_1 не може реалізувати своє право на виконання рішення суду в зазначених частинах, у зв`язку з припиненням юридичної особи ПАТ «БАНК ФОРУМ», який був відповідачем у справі, внаслідок його ліквідації без правонаступників, та припиненням повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у зв`язку з ліквідацією банку.

Судом встановлено, що зобов`язання перед ОСОБА_1 виникли після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ «БАНК ФОРУМ», у зв`язку з її звільненням із банку.

Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії і початок процедури його ліквідації, як юридичної особи зумовили настання для ОСОБА_1 таких правових наслідків, коли початок процедури ліквідації відповідача унеможливив стягнення з ПАТ «БАНК ФОРУМ» належних їй за рішенням суду коштів.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначені положення національного законодавства кореспондуються з висновками висловленими у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), зокрема, у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 ЄСПЛ зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 29.06.2004 в справі «Півень проти України» (Заява № 56849/00) ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.

У рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») зазначено, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість, сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 взято до уваги практику ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні в справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні Конституційного Суду України від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) висновується, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України; право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя. Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, ч. 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1, 2 ст.129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційним Судом України наголошено, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

У Рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене ст. 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява №6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява №30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04).

На підставі аналізу ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129, ч.ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.

Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено ст. 16 ЦК України.

Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст. 16 ЦК України способів захисту цивільних прав. Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. При вирішенні питання про зміну способу виконання рішення суду підлягають з`ясуванню обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду. При цьому, у будь-якому випадку при зміні способу і порядку виконання рішення суду суд не може змінювати останнє по суті.

При вирішенні питання про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен з`ясовувати обставини, що свідчать про неможливість такого виконання.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26.12.2003, при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що, відповідно до ст. 373 ЦПК та ст.121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Враховуючи, що судом встановлено обставини, що унеможливлюють виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2017, яке набрало законної сили, суд доходить висновку про наявність передбачених законом підстав для зміни порядку та способу виконання цього рішення шляхом встановлення судом нового заходу для реалізації права заявника ОСОБА_1 на отримання стягнутих на її користь грошових коштів, а саме присудженого до стягнення середнього заробітку.

При цьому, суд враховує вимоги ст. 240-1 КЗпП України відповідно до якої, у разі коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Крім того, у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 визначено, що коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Постановою Правління Національного Банку України від 13.06.2014 №355 відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію ПАТ «БАНК ФОРУМ», призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК ФОРУМ».

На час винесення судом рішення від 11.07.2017, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснювала процедуру ліквідації банку, виконувала владні повноваження щодо введення тимчасової адміністрації банку, мала повноваження з розпорядження майном банку та повинна була прийняти максимальних зусиль для отримання більшої кількості коштів від продажу майна при ліквідації банку, розпорядитися майном банку для можливості виконання всіх зобов`язань банку перед працівниками.

При цьому, на переконання суду, доводи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про те, що він не є правонаступником ПАТ «БАНК ФОРУМ» та не відповідає за зобов`язаннями неплатоспроможного банку у спірних (трудових) правовідносинах є безпідставними.

Так, відповідно до ч. 1ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Відповідно до ч. 1ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.

Відповідно до ч. 5ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

2-1) накладення нових обтяжень чи обмежень на майно (активи) (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій);

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку;

4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

5) нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами;

6) заміна кредитора у зобов`язанні банку на договірній основі, крім випадків передачі всього або частини майна (активів) та всіх або частини зобов`язань приймаючому або перехідному банку.

Відповідно до п. 3 ч. 6ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку, зокрема, щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю працівників банку. Зобов`язання банку, передбачені п.2, 6 ч.6 цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.

Однак, виплата заробітної плати не обмежується і не пов`язується з фінансовими можливостями банку, оскільки вона передбачена п. 3 ч. 6ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Початок процедури ліквідації банку, про наслідки якої зазначено у ст.ст.46,48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не тягне за собою обмеження прав працівників (колишніх працівників) такого банку на отримання заробітної плати відповідно до п. 3 ч. 6ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно дост. 43 Конституції Українигарантоване право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом. Це право кореспондується з вимогами ст.97 та гарантіямист. 233 КЗпП України,ст. 21 Закону України «Про оплату праці».

Тобто, запровадження в банківській установі тимчасової адміністрації чи початок її ліквідації не можуть бути підставою для відмови у захисті судом права працівника щодо виплати заробітної плати.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №274/3529/16-ц.

При цьому, обмеження, встановлені ст. 36 Закону про гарантування вкладів, поширюються також і на вимоги до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація або розпочата ліквідація, про стягнення відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 КЗпП України, які за своєю природою хоч і стосуються відповідальності роботодавця за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати праці, проте, не є вимогами про стягнення заробітної плати.

Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №362/7975/15-ц , від 29 серпня 2018 року у справі №127/10129/17.

Також відповідно до висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №362/7975/15-ц , від 29 серпня 2018 року у справі №127/10129/17, від 22 серпня 2018 року у справі №559/1777/15-ц , від 13 березня 2018 року у справі №910/23398/16, від 25 січня 2018 року у справі №711/2644/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №757/5583/15-ц , від 20 січня 2016 року у справі №127/2709/15-ц, запровадження тимчасової адміністрації банку та початок його ліквідації унеможливлюють стягнення з банку коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів.

Крім того, відповідно до ст.11 Конвенції Міжнародної організації праці №95, яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, визнано, що у разі банкрутства або ліквідації підприємства працівники, «зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством» і яку буде виплачено, як привілейований кредит, до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку. Порядок черговості погашення привілейованого кредиту має визначатися національним законодавством.

Такий порядок передбачено у п. 2 ч. 1ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме, що кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У другій черзі задовольняються грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, а також наведених висновків Верховного Суду, суд доходить до висновку, що стягнення присуджених до стягнення заявнику сум середньої заробітної плати за рішенням суду повинно здійснюватися в порядку, визначеномуЗаконом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який під час розгляду судом справи, ухвалення рішення та набрання ним чинності, мав повноваження розпоряджатися майном ПАТ «БАНК ФОРУМ» щодо виплати працівнику середнього заробітку, повинні покладатися обов`язки щодо виконання судового рішення, оскільки відсутній інший спосіб виконати судове рішення та захистити порушені трудові права заявника.

Аналогічні висновки наведені судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення Орджонікідзевського районного суду від 05.06.2016 у справі № 335/1896/15-ц, яким було стягнуто з ПАТ «БАНК ФОРУМ» на користь ОСОБА_1 частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи представника заінтересованої особи щодо необхідності застосування у цій справі висновків Верховного Суду, викладених у його постановах віл 24.09.2020 у справі № 334/8020/18, від 04.11.2020 у справі № 335/1896/15, від 15.06.2020 у справі № 334/1913/16, оскільки у цій конкретній справі розглядається питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення в порядку ст. 435 ЦПК України, в той час як у зазначених постановах відображено висновки щодо заяв про заміну сторони виконавчого провадження у порядку ст. 442 ЦПК України.

Крім того, суд не може взяти до уваги висновок Верховного Суду, що міститься в ухвалі Верховного суду від 13.07.2022 у справі № 335/4806/17 в порядку ч. 4 ст. 263 ЦПК України, оскільки в цій ухвалі Верховний Суд не переглядав рішення апеляційного суду по суті, а вирішив процесуальне питання про відмову у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Також, надаючи оцінку доводам представника заінтересованої особи, зокрема, щодо відсутності грошових коштів у розпорядженні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від реалізації активів ПАТ «БАНК ФОРУМ», а також щодо можливості задоволення вимог ОСОБА_1 у сьому чергу кредиторів, після задоволення кредиторів інших черг, суд враховує, що представником заінтересованої особи не надано суду жодних доказів цих обставин. У той же час, відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність залишення без задоволення клопотання представника заінтересованої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання зловживанням процесуальними правами дій учасника справи, та про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та зміни порядку і способу виконання рішення суду шляхом стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 присудженої заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2017 у справі № 335/4806/17 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.06.2012 по 19.01.2017 включно (з урахуванням стягнутої суми за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05.08.2016 у справі № 335/1896/15-ц) у розмірі 176419,66 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 259-260, 435 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника заінтересованої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання зловживанням процесуальними правами дій учасника справи залишити без задоволення.

Заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2017 року у справі № 335/4806/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» про зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Змінити порядок та спосіб виконання заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2017 року у справі № 335/4806/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» про зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме:

стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 присуджену заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2017 року у справі № 335/4806/17 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 червня 2012 року по 19 січня 2017 року включно (з урахуванням стягнутої суми за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 5 серпня 2016 року у справі № 335/1896/15-ц) у розмірі 176419 (сто сімдесят шість тисяч чотириста дев`ятнадцять) гривень 66 копійок.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день складення її повного тексту, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 08 квітня 2024 року.

Повний текст ухвали складений 12 квітня 2024 року.

Суддя А.В. Шалагінова