Рішення № 118265653, 04.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року Справа № 160/3957/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України

третя особа Державну казначейську службу України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05.02.2024 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії ДСА України та ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

- зобов`язати ДСА України та ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 перерахунок суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року обчисливши відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті шляхом безспірного списання коштів з рахунків за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів».

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач призначений на посаду судді Центрально-Міського районного суду міста Макіївки Донецької області Указом Президента України №193/2012 на строк 5 років. Крім того Указом Президента України №564/2015 від 26 вересня 2015 року позивача було переведено до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. В подальшому Указом Президента України №271/2018 від 07 вересня 2018 року позивача відповідно до ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 128 та пп. 2 п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, ч. 6 ст. 147, абз. 1 п. З і п. 40 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було призначено на посаду судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де позивач продовжує працювати дотепер. У період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року ОСОБА_1 , як судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, суддівська винагорода, яка складається з посадового окладу з урахуванням регіонального коефіцієнту 1.2, доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, та матеріальна допомога на оздоровлення виплачувалися із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн., встановленого статтею 7 Закону № 1082-ІХ, що підтверджується копіями розрахункових листків за період 01.01.2021-31.08.2023. Позивач вказує, що розмір винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, що в свою чергу призвело до зменшення їх розміру і, відповідно, порушення прав та гарантій позивача. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

15.02.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання по справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Державну казначейську службу України.

19.02.2024 року від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що Законом № 1402-VIII від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів» визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, представник відповідача вказує, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Як стверджує представник відповідача, нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Оскільки вказані Закони містять спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн., то відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми статті 7 вказаного Закону, якою установлено, що у 2023 році та у 2024 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня. Таким чином, за наявності в спеціальному законі (який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року) спеціальної норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, територіальне управління не вправі було застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для (всіх інших) працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі. Тому, відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову та розглядати справу за відсутності представника відповідача.

13.03.2024 року у підготовче судове засідання сторони належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання не прибули, від відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, в якому просить розглянути справу за його відсутності, позивач у прохальній частині позову просить розглянути справу за його відсутності, у зв`язку з чим судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

03.04.2024 року у судове засідання сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце не з`явились, в матеріалах справи наявні клопотання про розгляд справи без участі сторін.

Відповідач-2 та третя особа були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового розгляду у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомлено.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Отже, враховуючи клопотання сторін про розгляд справи без їх участі, судом вирішено продовжити розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , призначений на посаду судді Центрально-Міського районного суду міста Макіївки Донецької області Указом Президента України №193/2012 на строк 5 років.

Указом Президента України №564/2015 від 26 вересня 2015 року ОСОБА_1 було переведено до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Указом Президента України №271/2018 від 07 вересня 2018 року ОСОБА_1 , відповідно до ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 128 та пп. 2 п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, ч. 6 ст. 147, абз. 1 п. 3 і п. 40 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було призначено на посаду судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де позивач продовжує працювати дотепер.

У період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року ОСОБА_1 , як судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, суддівська винагорода, яка складається з посадового окладу з урахуванням регіонального коефіцієнту 1.2, доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, та матеріальна допомога на оздоровлення виплачувалися із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн., встановленого статтею 7 Закону № 1082-ІХ, що підтверджується копіями розрахункових листків за період 01.01.2021 року по 31.08.2023 року.

Позивач вважає дії ДСА України та ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

На підставі пункту 2 частини 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Також, 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установити з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Так, з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 суддівську винагороду та матеріальну допомогу на оздоровлення у спірних періодах обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Означена обставина підтверджується відповідним розрахунком ТУ ДСА України в Дніпропетровській області.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року № 11-р/2018.

При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України на підставі Закону України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".

Цим Законом, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Разом з тим, судді Законом України «Про прожитковий мінімум» не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, зокрема, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» разом із встановленням на 01 січня 2023 року прожиткових мінімумів, зокрема, для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., також вказано про вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Також, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, зокрема, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн., також вказано про вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Відповідачем-1 у спірному періоді для розрахунку базового розміру посадового окладу позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому, суд зауважує, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону України «Про прожитковий мінімум» вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270 грн.), а на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.) на 1 січня 2023 року (2684,00 грн), на 1 січня 2024 року (3028,00) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року складає 2270 грн, а станом на 01.01.2022 року складає 2481,00 грн, станом на 01.01.2023 року складає 2684,00 грн. та станом на 01.01.2024 року складає 3028,00 грн.

Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

При цьому, з наданих позивачем розрахункових листів вбачається, що за спірний період позивачу не виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення, у зв`язку з чим такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги заявлені на майбутнє, так як станом на момент звернення до суду (05.02.2024 року) такого порушення не існувало, у зв`язку з чим суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Наразі відповідач не здійснив донарахування суддівської винагороди позивачу за спірний період. При цьому нарахування суддівської винагороди суддів місцевих загальних судів Дніпропетровської області відноситься до дискреційних повноважень відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області.

Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області здійснено з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак є протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., а порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації у Дніпропетровській області провести перерахунок суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року обчисливши відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

Щодо вимог в частині зобов`язання ДСА України в солідарному порядку недоотриманої суддівської винагороди, суд зазначає наступне.

Згідно частин 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Так, згідно частини 6 Закону № 1402-VII, встановлено, що видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Дійсно, ДСА України є розпорядником бюджетних коштів. Проте, відповідач-1 - ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, формує запити до ДСА України щодо необхідного фінансування, безпосередньо здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди.

Таким чином, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача-2 провести нарахування та виплату суддівської винагороди на користь позивача шляхом безспірного списання коштів з рахунків за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», внаслідок чого суд вказує, що позовні вимоги до ДСА України є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 57, к.301, код ЄДРПОУ 26239738), Державної судової адміністрації України (01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул.Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 перерахунок суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року обчисливши відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв