Ухвала суду № 118264440, 27.02.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/28079/21

Провадження № 6/761/81/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря Дем`янчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»», заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчих листах, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»», заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчих листах.

В обґрунтування вимог заявник зазначає, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18.08.2010 року у цивільній справі №2-7319/2010 позовні вимоги ПАТ «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Суд вирішив стягнути ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» 525638, 45 грн заборгованості по кредитному договору; судовий збір 1700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн, а всього 527458,45 грн.

Згідно Договору № GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги від 05.08.2020 право вимоги за кредитним договором № 783825/ФЛ від 05.03.2008, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

За таких обставин існують правові підстави на здійснення заміни сторони у виконавчому листі, у зв`язку з чим просив заяву задовольнити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2021 вищевказана заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2021 прийнято до розгляду заяву та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В подальшому у судове засідання, яке призначене на 27.02.2024, представник заявника та заінтересовані особи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у встановленому законом порядку. Представник заявника у заяві про заміну сторони виконавчого провадження просив провести розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 442 ЦПК України неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути питання про заміну сторони виконавчого провадження за відсутності заявника та заінтересованих осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання здійснюється судом, за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18.08.2010у цивільній справі №2-7319/10 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитнимдоговором №783825/ФЛ від 05.03.2008 задоволено. Суд вирішив стягнути з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість по кредитному договору в сумі 525638, 45 грн, судовий збір 1700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн, а всього 527458,45 грн.

05.08.2020 між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» було укладено договір № GL48N718070_blankпро відступлення прав вимоги.

Згідно п.1 договору № GL48N718070_blank Банк відступає новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до боржників, зазначених у Додатку №1 до цього Договору.

У додатку №1 до вказаного договору права вимоги за якими відступається міститься кредитний договір №№ 783825/ФЛ від 05.03.2008, укладений між ОСОБА_1 ПАТ «Комерційний Банк «Надра».

Вирішуючи питання обґрунтованості наведених заявником підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні та відповідності таких обґрунтувань вимогам процесуального закону, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч.1, 5 ст. 442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09 (провадження № 61-16520сво18) зазначено, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» за № 8 від 25.09.2015, при вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні у зв`язку з правонаступництвом через відступлення права вимоги суд має з`ясувати, чи наявний договір відступлення права вимоги, який є доказом правонаступництва.

Тому належним та допустимим доказом переходу права вимоги до нового кредитора є договір відступлення права вимоги, зокрема той, що набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 2-230/11 (провадження № 61-46230св18).

Крім цього, процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим, для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього (постанова ВП ВС від 08.02.2022 у справі № 2-7763/10).

Як вже встановлено судом, 05.08.2020 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»» укладено договір №GL48N718070_blank Банк про відступлення прав вимоги.

Заявник вказує, що за умовами даного договору, право вимоги за кредитним договором №783825/ФЛ від 05.03.2008, укладеним між ПАТ «КБ» Надра» та ОСОБА_1 ,відступлено на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

Проте, згідно п. 4 цього Договору сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 85188952,37 грн, яка сплачується Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до п. 14 цього Договору, тобто з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін.

Натомість, до заяви надано платіжне доручення № 1 від 06.07.2020 на суму 188 900 625,00 грн, що не відповідає умовам договору.

А відтак, доказів переходу відступлення прав вимоги, як підтвердження виконання умов договору, оплати вартості права вимоги, матеріали заяви про заміну сторони виконавчого провадження, не містять.Згідно інформації Автоматизованої системи виконавчих проваджень від 27.07.2021 стан виконавчих проваджень, де боржником зазначений ОСОБА_1 завершено.

Суд також зауважує на те, що згідно інформації Автоматизованої системи виконавчих проваджень від 27.07.2021 стан виконавчих проваджень, де боржником зазначений ОСОБА_1 , завершено.

В автоматизованій системі виконавчих проваджень існує статус виконавчого (ВП) - «Завершено». Він не визначений законодавством і використовується виключно за ініціативою розробників реєстру автоматизованої системи виконавчих проваджень - НАІС.

Враховуючи встановлені судом обставини, аналізуючи документи, надані заявником на обґрунтування заяви про заміну стягувача, зважаючи, що законодавством не визначено поняття «завершення» виконавчого провадження, слід зазначити наступне.

Стаття 37 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) регулює підстави для повернення виконавчого документа стягувачу.

Згідно положень зазначеної статті виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, якщо:

- стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;

- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

- у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);

- у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;

- боржник - фізична особа чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

- відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;

- законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;

- відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";

- запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Про повернення стягувачу виконавчого документа виконавець виносить постанову.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 39 Закону регулює питання закінчення виконавчого провадження.

Так, виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі:

- визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

- затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

- припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

- скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

- фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

- повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

- надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

- якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

- непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.

Згідно частин 2,3 цієї статті, постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону).

Стаття 41 Закону регулює питання відновлення виконавчого провадження, згідно якої, у разі, якщо постанова виконавця прозакінчення виконавчого провадження абоповернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконноючи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленнюзапостановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Таким чином, входячи з аналізу зазначених положень Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, воно по суті є завершеним і ці поняття, не є тотожними, оскільки це різні стадії виконавчого провадження, які мають різні підстави виникнення та наслідки.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 37 Закону, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до примусового виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

В той же час, закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Між тим, слід мати на увазі, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження абоповернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконноючи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленнюзапостановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (частина перша статі 41 Закону).

Відповідно до положень частин 1,2,4,5 статті 12 Закону, в редакції на момент видачі виконавчого листа, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:

1) пред`явлення виконавчого документа до виконання;

2) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Суть переривання строку полягає у тому, що при настанні зазначених обставин (юридичних фактів) перебіг строку починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Про це було безпосередньо зазначено у частині другій статті 23 України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV), яка є попередньою редакцією Закону № 1404-VIII, тоді як в чинній редакції Закону питання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання урегульовано статтею 12, але в ній ця норма відсутня.

Норми щодо переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебувають у системному зв`язку із застосуванням норм, що регулюють завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу.

Отже, з аналізу частини четвертої та п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» висновується, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, у зв`язку з його пред`явленням до виконання, перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

За таких обставин, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону.

Таким чином, після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, у зв`язку з його пред`явленням до виконання, перебіг строку починається заново з наступного дня після його поверненняв залежності від підстав такого повернення, в той час як закінчення виконавчого провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 240/10258/19.

У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження абоповернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконноючи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця.

З урахуванням встановлених вище судом обставин справи, заявником не надано ані постанови державного виконавця про повернення стягувачу виконавчого документа з підстав, визначених статтею 37 Закону, ані постанови про закінчення виконавчого провадження, з підстав, визначених статтею 39 Закону чи постанови про відновлення виконавчого провадження з підстав, визначених частиною першою статті 41 Закону.

В свою чергу, слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження закінчене (закрито), заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.

За відсутності підстав для відновлення закінченого (закритого) виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

В той же час, якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання.

Тобто, з огляду на викладене, не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення.

Разом з тим і заміна стягувача у виконавчому документі як сторони справи має мати дійсну процесуальну мету, а підстави такої заміни належним чином аргументовані. Саме тільки матеріальне правонаступництво без процесуальної мети не є достатнім аргументом, оскільки не відповідає вимогам частини першої статті 2 ЦПК України. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства. Якщо, наприклад, суд підтвердив зобов`язання однієї сторони договору перед іншою та відповідне судове рішення набуло законної сили, то суд не здійснює заміну його сторони у випадку уступки відповідним кредитором за цим договором своїх прав та обов`язків іншій особі на цю іншу особу лише заради процесуальної констатації цього матеріального правонаступництва. Суд може здійснити заміну учасника справи виключно для виконання вимог частини першої статті 2 ЦПК України.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, заявником у заяві про заміну стягувача у виконавчому документі не вказано дійсну процесуальну мету для такої заміни, належним чином не аргументовані підстави такої заміни, не зазначено та не надано жодного доказу, на підставі якого суд мав би можливість встановити підстави «завершення» виконавчого провадження, в той час як, на обґрунтування своєї заяви заявником додано лише копії виконавчого листа, низку договорів про переуступку прав вимоги за зобов`язанням та витягу з АСВП, що в свою чергу, позбавляє суд можливості вирішити питання про заміну стягувача його правонаступником. Інших належних та допустимих доказів матеріали зави не містять.

При цьому, саме тільки матеріальне правонаступництво, без обґрунтування процесуальної мети та належного обґрунтування підстав такої заміни, не є беззаперечним та достатнім аргументом для заміни сторони у виконавчому документі.

Крім цього, відповідно до положень ст. 368 ЦПК України передбачено питання, пов`язані із зверненням судового рішення довиконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист.

Законом не передбачено видачі нового виконавчого листа із зазначенням іншого, ніж вказаний в рішенні суду стягувача, оскільки виконавчий лист видається із зазначенням сторін, вказаних у самому судовому рішенні. Законом не передбачене «переписування» у виконавчому листі стягувача на іншого стягувача (постанова Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 712/14175/16-ц).

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За умовами ч.3 ст.12, ч.1 ст.13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи,

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно положень ст. ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, суд дійшов висновку, що заява про заміну стягувача у виконавчому документі його правонаступником задоволенню не підлягає.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявник, всупереч ст. 77-80 ЦПК України, не довів суду факт переходу права вимоги, а відтак, відсутні підстави для здійснення процесуального правонаступництва.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява про заміну стягувача у справі його правонаступником задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.259, 260, 261, 263, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»», заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчих листахвідмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її оголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя: Н.В. Сіромашенко