Рішення № 118232673, 08.04.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08 квітня 2024 р. справа № 520/24078/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання без повідомлення (виклику) осіб справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (далі за текстом заявник, підприємство, ТОВ "Авто Тренд"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205050/2023/000294/2 від 11.07.2023р.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним, а тому, підлягає скасуванню. Оскільки, при здійсненні митного оформлення для підтвердження митної вартості конкретної поставки товару та її визначення за основним методом - ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) позивачем було надано усі документи, які передбачені чинним законодавством. Проте, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості, згідно з яким, основний метод визначення митної вартості товару не застосовується, а митна вартість ввезеного товару визначена з використанням резервного методу - другорядного методу визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України. Позивач вважає, що подані документи не містили розбіжностей щодо вартісних та кількісних показників оцінюваного товару, також ознаки підробки документів відсутні й усі відомості, які підтверджують числові значення складових митної вартості та ціни, що сплачена за товар, у документах наявні, тому оцінка митним органом відомостей у поданих документах як таких, що містять розбіжності, не відповідає фактичним обставинам.

Відповідач - Волинська митниця (далі за текстом - владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, Митниця), з поданим позовом не погодився, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що в спірних правовідносинах митниця діяла з дотриманням норм чинного законодавства України, а тому, оскаржуване рішення є правомірним, підстави для його скасування відсутні. Документі надані позивачем під час розмитнення товару не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містили розбіжності.

У відповіді на відзив позивач не погодився з запереченнями відповідача та наполягав на своїй правовій позиції, викладеній в позовній заяві. Позивач зазначає, що надані ним документи під час розмитнення товару не містили жодних розбіжності та підтверджували числові значення митної вартості товару.

Суд, вивчивши доводи адміністративного позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що 08.07.2022р. між ТОВ "Авто Тренд" та компанією POLMOstrow Sp. z.o.o укладено контракт №1/2022, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передати у власність, а Покупець ТОВ «Авто Тренд» прийняти та сплатити: глушники, вихлопні труби та їх частини, на суму, в асортименті та по ціні, вказаних в інвойсах, які виставляє Постачальник в рамках цього контракту (п. 1.1. Контракту).

Ціни на товар формуються виходячи з діючих цін Постачальника; ціна у фактурі буде виставлена у польських злотих (п.п. 5.1., 5.2. Контракту та Додаткової угоди № 2 до нього). Поставка товару за цим Контрактом здійснюється партіями (п. 4.1 Контракту).

Постачання здійснюється в асортименті, кількості та за ціною, вказаною в специфікаціях та інвойсах, отриманих Покупцем на кожну партію товару, якщо інше не обумовлено сторонами (п. 4.3. Контракту).

Відповідно до умов Контракту, сторони підписали Специфікацію № 108 від 06.07.2023 р., та Постачальник надав позивачу Faktura eksportowa (інвойс) № FE 108/WY/2023 від 06.07.2023р.

Згідно Специфікації № 108 від 06.07.2023 р. та інвойсу № FE 108/WY/2023 від 06.07.2023р. позивач ввіз на митну територію України товар на загальну суму 275.138,35 злотих.

10.07.2023 року декларантом ТОВ "Авто Тренд" для митного оформлення товарів була подана митна декларація за №23UA205050047445U8 від 10.07.2023 року на товар: «Запасні частини до автомобілів…», що надійшов за зовнішньоекономічним контрактом від 08.07.2022р. №1/2022, укладеним між ТОВ "Авто Тренд" та компанією POLMOstrow Sp. z.o.o.

Вартість Товару декларантом визначено за першим методом: 2.476.780,31 грн. з урахуванням транспортних витрат до митного кордону України, розрахована наступним чином: 2.476.780,31 грн. (278.653,11 злотих за курсом НБУ на 10.07.2023р. - 8,8884 грн.) = 2.445.539,71 грн. (вартість Товару 275.138,35 злотих * 8,8884 грн. курс НБУ на 10.07.2023р.) + 31.240,60 грн. (витрати на транспортування товару до митного кордону України).

На підтвердження заявленої митної вартості товарів декларантом подано: рахунок-фактура (iнвойс) №FE 108/WY/2023 від 06.07.2023; автотранспортна накладна А №082116 від 06.07.2023; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 № PL/MF/AS 0552644 від 06.07.2023; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №06/07 від 06.07.2023; довідка про транспортні витрати від 06.07.2023; додаткова угода №2 від 27.12.2022; специфікація №108 від 06.07.2023; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу №1/2022 від 08.07.2022; договір (контракт) про перевезення №21/06 від 21.06.2023; заява до договору перевезення від 21.06.2023; копія митної декларації країни відправлення №23PL394010E0719970 від 06.07.2023р.

10.07.2023р. під час контролю митної вартості товару за митною декларацією №23UA205050047445U8 від 10.07.2023 року митним органом на адресу позивача направлений запит, в якому зазначено, що у зв`язку з тим, що документи подані для підтвердження митної вартості товарів не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, а також містять розбіжності, запропоновано надати пояснення та додаткові документи, а саме: 1) документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 3) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного товару (калькуляцію транспортних витрат); 5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 6) виписку з бухгалтерської документації; 7) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс- листи) виробника товару; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару.

Заявник надав контролюючому органу листом від 11.07.2023р. №14 наступні документи: лист від постачальника щодо пояснення різниці вартості в фактурі (інвойс) та експертній декларації; довідку транспортних витрат від 10.07.2023р. з поясненнями про те, що навантаження входить в вартість перевезення.

За результатами проведеної перевірки відповідачем винесено рішення про коригування митної вартості товарів за другорядним методом (резервним методом) у відповідності до статті 64 МК України: №UA205050/2023/000294/2 від 11.07.2023р.

11.07.2023р. на підставі прийнятого рішення про визначення митної вартості товарів відповідачем видана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА205050/2023/032883.

Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом у відповідності до ст. 64 Митного кодексу України. Рівень митної вартості становить 4,25 дол.США за кг, що по курсу на дату подання МД становить: 17.4853 злотих за кг. Розрахунок митної вартості складає: 336.212,24 злотих (19228,28 кг * 17.4853 злотих).

Джерелом інформації для даного рішення стала наявна в митному органі інформація за фактом митних оформлень ЄАІС: МД №UА 100390/2023/707746 від 19.06.2023 р.

Різниця вартості Товару, обчислена декларантом та митним органом, склала: 57.559,13 злотих в порівнянні з заявленою позивачем (278.653,11 злотих).

Учасниками справи ці обставини визнані у порядку ч.1 ст.78 КАС України.

Заявник виконав владні вимоги Митниці і з метою уникнення простою подав нову вантажну митну декларацію від 11.07.2023р. №23UA205050047838U0, де зазначив обчислений Митницею показник митної вартості товару.

09.08.2023р. позивач надіслав до митного органу заяву №09/08-1 з проханням скасувати рішення про коригування митної вартості товару та додатково надав: платіжне доручення № 12 від 02.08.2023 р. з відміткою банку про сплату ТОВ «Авто Тренд» постачальнику за товар; платіжну інструкцію № 11156 від 14.07.2023 р. з відміткою банку про оплату послуг по перевезенню вантажу перевізнику ФОП ОСОБА_1 згідно рахунку 06/07 від 06.07.2023 р.; акт виконаних робіт № 13.07.23 від 13.07.2023 р. до договору перевезення вантажу; договір перевезення № 21/06 від 21.06.2023 р., укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_1 ; заявку на перевезення № 21/06 від 21.06.2023 р. до договору перевезення.

За твердженням позивача, відповіді на вказане звернення від митного органу позивач не отримав.

В свою чергу, відповідачем надано до суду лист від 21.08.2023р. №7.3-15/9943, в якому позивача повідомлено про те, що за результатами розгляду заяви №09/08-1 від 09.08.2023р. митниця не вбачає підстав для скасування рішення про коригування митної вартості товару, у зв`язку з ненаданням всіх документів, що підтверджують заявлений рівень митної вартості товару, а саме не надано висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товарів та виписки з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.

Не погоджуючись із винесеним рішенням про коригування митної вартості товарів №UA205050/2023/000294/2 від 11.07.2023р., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено під час розгляду справи, юридичною підставою для прийняття оскаржених рішень владний суб`єкт обрав положення ст.ст. 54-64 Митного кодексу України.

З відзиву на позов судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржених рішень слугувало судження суб`єкта владних повноважень про спрацювання модуля АСАУР, недостатність поданих документів для визначення складових митної вартості, наявності розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, зокрема:

- вартість товару згідно копії митної декларації країни відправлення не відповідає вартості товару згідно інвойсу від 06.07.2023 №FE 108/WY/2023;

- в довідці про транспортні витрати від 06.07.2023 вказано, що вартість навантаження товару входить у вартість транспортування. При цьому, вартість перевезення товару за 1 км маршруту як до кордону, так і після, - складає 56,39 грн, що дає обґрунтовані підстави сумніватися, що витрати на навантаження включено до вартості транспортування до кордону.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

З 01.06.2012 року суспільні відносини з приводу справляння митних платежів, зокрема, зміст та обсяг повноважень митниць на перевірку правильності визначення платниками податків розміру митної вартості товару в операціях з імпорту до України, а також приводи, способи та порядок реалізації таких повноважень унормовані приписами Митного кодексу України.

Так, згідно з ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.53 названого кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 1 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У силу ч.3 ст.53 Митного кодексу України підставами для видання органом доходів і зборів письмової вимоги про подання платником додаткових документів є: 1) розбіжності у вже наданих документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; 2) наявність ознаки підробки поданих документів; 3) відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Окрім того, у силу ч.4 ст.53 названого кодексу обґрунтоване припущення Митниці про існування взаємозв`язку між продавцем і покупцем дозволяє додатково витребувати інформацію, зокрема, про вартість товару в звичайних умовах.

Таким чином, у порядку ч.1 ст.54 Митного кодексу України владним суб`єктом здійснюється контроль за правильністю самостійно обчисленого платником податків показника митної вартості товару, зокрема, у спосіб згідно з ч.3 ст.53 Митного кодексу України та згідно з ч.4 ст.53 Митного кодексу України.

Суд доходить до переконання про те, що згаданий контроль втілюється у двох взаємопов`язаних, але цілком окремих процедурах, де здійснюються незалежні одне від одного управлінські волевиявлення, а саме: 1) у перевірці правильності обчисленого декларантом показника митної вартості товару у порядку ст.54 Митного кодексу України; 2) у власному обчисленні митної вартості товару у порядку ст.55 Митного кодексу України.

При цьому, неправильність визначення митної вартості товару декларантом не знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із достовірністю показника власно обчисленої контролюючим органом митної вартості товару.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57); кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57); застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57); у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (ч. 5 ст. 57); при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57); методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 7 ст. 57); у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57).

Правила визначення митної вартості за ціною договору викладені законодавцем в ст.58 Митного кодексу України, згідно з ч. 4 якої митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

При цьому, у силу п.п.5, 6, 7 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, 1) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 2) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 3) витрати на страхування цих товарів.

Згідно з ч.2 ст.53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Отже, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.04.2018р. у справі № 826/27058/15.

За наявними в матеріалах справи документами вбачається, що позивачем подано до митниці повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом.

Відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги приписи ч.3 ст.54 Митного кодексу України, де указано, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.55 цього ж кодексу рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, у порядку ч.1 ст.55 Митного кодексу України владний орган - Митниця - приймає власне рішення про визначення митної вартості товару і у силу ч.2 ст.2 КАС України дане рішення повинно бути обґрунтовано належними юридичними і фактичними мотивами, до яких не належить неправильність первісного визначення митної вартості товару платником, адже ця подія є виключно приводом для ініціювання процедури консультацій, а не єдиною і достатньою підставою для прийняття остаточного управлінського рішення.

За правилами ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч.2 ст.64).

Відтак, суд повторює, що відсутність підстав для визнання показника митної вартості товару декларанта не означає виникнення безумовної підстави для самостійного визначення такої митної вартості Митницею без урахування усіх юридично значимих факторів.

До таких факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст.60 Митного кодексу України, де, зокрема, указано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч.2 ст.60); Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч.3 ст.60); Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч.4 ст.60); У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч.5 ст.60).

Суд відмічає, що текст рішення Митниці про коригування митної вартості товару, не містить відомостей ані про подібність товарів за поданими позивачем через декларанта митною декларацією товарам за іншою митною декларацією, ані про схожість умов поставки, а саме: за МД №UA100390/2023/707746 від 19.06.2023 року, на яку посилається відповідач.

Суд вважає, що відсутність установленого адміністративним органом із дотриманням визначеної законом процедури та доведеного поза розумним сумнівом факту подібності товару та/або факту подібності умов імпорту не дозволяє використовувати у різних господарських операціях рівні показники митної вартості товару.

Наведене підтверджується змістом Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів (затверджені наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.06.2012р. за №883/21195; далі за текстом Правила №598), позаяк у графі 33 рішення про коригування митної вартості "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Проте, текст оскарженого рішення про коригування митної вартості не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, а також про обсяги партій, про умови поставки, про інші комерційні умови, зокрема, виконання зобов`язань з оплати вартості товару тощо.

Додатково суд бере до уваги, що у даному конкретному випадку застосування Митницею з причини спрацювання модуля АСАУР ціни за відомостями спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України без з`ясування юридично значимих факторів кожної окремої господарської операції слід визнати необґрунтованим, позаяк самі по собі відомості згаданої системи не містять жодних параметрів, об`єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність товарів.

Потрібні для такого судження характеристики товару можуть бути з`ясовані адміністративним органом лише у спосіб порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості та про умови поставки раніше імпортованого товару.

Проте, у спірних правовідносинах, як з`ясовано судом, Митницею такого порівняння зроблено не було.

Також і у ході розгляду справи до суду не було подано документів, котрі б висвітлювали суттєві параметри умов поставки та характеристики того товару, митна вартість якого була взята Митницею за зразок для обчислення.

До того ж, відповідно до митної декларації від 19.06.2023 року №UA100390/2023/707746, яка взята за основу при коригуванні митної вартості товару позивача, імпортером товар розмитнювався не за першим методом (ціною договору), а за шостим резервним методом.

А відтак, висновок Митниці про наявність у даному конкретному випадку правових підстав для визначення митної вартості оцінюваних товарів на рівні митної вартості раніше імпортованого іншими суб`єктами господарювання товару слід визнати недоведеним адміністративним органом за правилами ч.2 ст.77 КАС України як через відсутність доказів відповідності оцінюваних товарів раніше імпортованим, так і через відсутність доказів прийнятної подібності умов поставки.

Стосовно розбіжності в вартості товару згідно митної декларації країни відправлення та вартості товару згідно інвойсу від 06.07.2023 №FE 108/WY/2023, суд зазначає, що з цього питання митному органу листом від 11.07.2023р. №14 було надано лист постачальника, в якому зазначено, що вартість вказана в декларації № 23PL394010E0719970 відрізняється від вартості, вказаної в фактурі на вартість транспортних витрат від Wysocko Wielkie до кордону України, яка складає 1332,65 злотих. Вартість фактури 275.138,35 злотих + вартість транспортних витрат 1332,65 злотих = 276.471 злотих.

Окрім того, на підтвердження митної вартості товару до митниці разом з заявою № 09/08-1 від 09.08.2023 р., додатково було надано копію платіжного доручення № 12 від 02.08.2023 р. на суму 275.138,35 злотих, що підтверджує оплату товару позивачем постачальнику. В призначенні платежу вказаний номер інвойсу №FE108/WY/2023 від 06.07.2023 р., номер митної декларації №23UA205050047838U0 від 11.07.2023 р. та контракту № 1/2022 від 08.07.2022 р, згідно яких здійснювалась поставка та митне оформлення товару. Оплату було здійснено в 30-денний строк, як і передбачено контрактом № 1/2022 від 08.07.2022р. та інвойсом №FE 108/WY/2023 від 06.07.2023 р.

Отже, вказані доводи відповідача не є належним обґрунтуванням коригування митної вартості товару.

Щодо документів на підтвердження транспортних витрат в частині навантаження товару, суд зазначає, що під час митного оформлення товару заявником в підтвердження транспортних витрат були надані: довідка про витрати на транспортування вантажу від 06.07.2023 р. від ФОП ОСОБА_1 ; рахунок щодо сплати вартості перевезення № 06/07 від 06.07.2023 р.; договір перевезення № 21/06 від 21.06.2023 р., укладений між ФОП ОСОБА_1 та позивачем; заявка на перевезення № 21/06 від 21.06.2023 р.; довідка транспортних витрат перевізника ФОП ОСОБА_1 від 10.07.2023 р.; платіжна інструкція №11156 від 14.07.2023 р. про оплату послуг по перевезенню вантажу перевізнику ФОП ОСОБА_1 згідно рахунку 06/07 від 06.07.2023 р.; акт виконаних робіт № 13.07.23 від 13.07.2023 р. від перевізника ФОП ОСОБА_1 , що не заперечується відповідачем.

Дослідивши надану митному органу довідку про витрати на транспортування вантажу від 06.07.2023 р. та довідку транспортних витрат перевізника ФОП ОСОБА_1 від 10.07.2023 р. судом встановлено, що навантаження товару входить у вартість перевезення.

Згідно цих довідок позивач включив до митної вартості товару 31.240,60 грн., виходячи з наданої ТОВ "Авто Тренд" інформації від перевізника ФОП ОСОБА_1 .

Також, додатково разом з заявою № 09/08-1 від 09.08.2023 р. до митниці було надано банківський платіжний документ № 11156 від 14.07.2023 р., що підтверджує оплату позивачем витрат на транспортування товару та акт виконаних робіт від перевізника ФОП ОСОБА_1 № 13.07.23 від 13.07.2023 р. з перевезення вантажу.

Отже, сума витрат на транспортування товару до кордону України в розмірі 31.240,60 грн. підтверджена позивачем вказаними вище документами.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2019 року по справі № 804/16553/14 надаючи оцінку доводам митного органу щодо невключення митної вартості витрат на транспортування з посиланням на те, що довідка про транспортні витрати не є первинним документом відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, а отже не може підтверджувати дійсність спірної господарської операції, дійшов висновку, що у разі, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, відповідно до п.2 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, для підтвердження витрат на транспортування декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, якщо за умови поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Згідно із п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до п. 2 ч.11 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення.

Вищевказані документи підтверджують вартість перевезеного товару, тому посилання відповідача на розбіжності в наданих документах на підтвердження транспортних витрат, суд вважає необґрунтованими, а подані позивачем до митного органу документи, які підтверджують понесення транспортних витрат, є допустимим доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів у розумінні ст. 72 КАС України.

З урахуваннями викладеного, суд приходить до висновків, що позивачем подано до митниці пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Продовжуючи розгляд справи, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владними суб`єктами не подано докази відповідності закону оскарженого рішення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення, а також не доведено поза розумним сумнівом ідентичності (адекватної чи прийнятної подібності) як самого товару у розумінні речі матеріального світу, так і умов поставки товару за іншими вантажними митними деклараціями інших суб`єктів господарювання умовам формування митної вартості товару у спірній ВМД.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 11 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт при виданні оскаржених рішень не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував неповно, діяння особи кваліфікував не правильно, не оцінив усіх юридично значимих факторів.

Факт порушення суб`єктивного права заявника знайшов своє підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі зі сплати судового збору слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Щодо витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 9.000,00 грн., суд зазначає, що у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України ці видатки належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилом ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, зміст складових елементів верховенства права та неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об"єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом вирішення справи.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009р. у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006р. у справі Двойних проти України, від 30.03.2004р. у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Отже, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 22.06.2022р. по справі №380/3142/20.

Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу фіксованого розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до суду: копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 21/08-23 від 21.08.2023р., копію платіжного доручення №11383 від 21.08.2023р., копію акту виконаних робіт від 21.09.2023 р., копію звіту щодо виконаної роботи на користь клієнта ТОВ «Авто Тренд» за Договором про надання правничої (правової) допомоги № 21/08-23 від 21.08.2023 р.

З наданих позивачем до суду документів вбачається, що 21.08.2023 р. між ТОВ «Авто Тренд» та TOB «ЗМЗ ПС» укладений договір про надання правничої (правової) допомоги № 21/08-23.

Відповідно до п.1.1. Договору про надання правничої допомоги ТОВ «ЗМЗ ПС» взяло на себе зобов`язання по представництву інтересів позивача та надання йому правової допомоги в Харківському окружному адміністративному суді, Другому апеляційному адміністративному суді, Верховному суді України за позовом до Волинської митниці про визнання протиправним і скасування рішень про коригування митної вартості товарів.

Відповідно до п. 3.1. Договору про надання правничої допомоги Сторони узгодили, що Клієнт здійснює попередню оплату юридичних послуг в розмірі 9.000,00 грн. на підставі відповідного рахунку.

Відповідно до п. 3.4. Договору про надання правничої допомоги, підтвердженням виконання умов даного Договору з боку виконавця вважається підписання сторонами Акту прийому-передачі виконаних послуг, який підписується сторонами.

Відповідно до п.3.5. Договору про надання правничої допомоги, з метою відшкодування витрат на правову допомогу, адвокатом складається відповідний звіт, де детально вказується найменування послуги, витрачений адвокатом час та детальний опис, вартість отриманої послуги. Звіт про виконану адвокатом роботу додається до Акту прийому-передачі виконаних послуг.

21.08.2023 р. позивач здійснив попередню оплату послуг в розмірі 9.000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №11383.

Відповідно до акту прийому-передачі правових послуг від 21.09.2023 р. та звіту щодо виконаної роботи на користь клієнта від 21.09.2023 р. загальний розмір витрат позивача на професійну правову допомогу склав 9.000,00 грн., за надання наступних послуг: ознайомлення зі змістом наданих клієнтом документів щодо митного оформлення товарів за скорегованою митною вартістю рішеннями митниці; підготовка до суду першої інстанції позову про визнання протиправними та скасування рішення митниці про коригування митної вартості товарів протягом 7 год. вартістю 7.000,00 грн.; підготовка до суду першої інстанції відповіді на відзив щодо позову протягом 2 год. вартістю 2.000,00 год.

Від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в обґрунтування якого зазначено, що підготовка даної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу. А тому, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими позовними вимогами, а також часом, витраченим адвокатом для підготовки зазначених процесуальних документів. Також, зазначено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації та запровадженням по всій території України воєнного стану, виникла необхідність перерозподілу бюджетних коштів, виділених Волинській митниці, на потреби Збройних Сил України, що призвело до відсутності бюджетного фінансування на поточні потреби митниці, в тому числі і сплату витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат.

Від позивача до суду надійшли заперечення на клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, відповідно до яких зазначено, що в процесі здійснення представництва та захисту прав та інтересів позивача у даній справі адвокатом витрачено 9 год. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00 грн. за годину є значно нижчий за рекомендований мінімальний розмір гонорару та пропорційним до складності справи і наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову. Сім годин для підготовки позовної заяви не є великим з урахуванням кількості документів, складністю справи, обсягом самого позову та інше.

Вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зважає, що даний спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, причина виникнення спору та предмет спору об`єктивно не вимагали вжиття будь-яких додаткових зусиль для з`ясування обставин фактичної дійсності та вивчення змісту належних норм права.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт є неспівмірним з категорією складності справи.

Окрім того, дана справа ухвалою суду від 05.09.2023р. була віднесена до малозначних та слухалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Підсумовуючи викладені вище міркування, беручи до уваги правові висновки постанови Верховного Суду від 10.06.2021р. по справі №820/479/18 та від 22.06.2022р. по справі №380/3142/20, враховуючи надані до матеріалів справи документи та клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 5.000,00 грн.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205050/2023/000294/2 від 11.07.2023 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (61052, м. Харків, пров. Сімферопольський, 6, код ЄДРПОУ 38493680) за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (місцезнаходження - 44350, Волинська обл., Любомльський р-н, село Римачі, вулиця Призалізнична, будинок 13, код ЄДРПОУ ВП: 43958385) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (61052, м. Харків, пров. Сімферопольський, 6, код ЄДРПОУ 38493680) за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (місцезнаходження - 44350, Волинська обл., Любомльський р-н, село Римачі, вулиця Призалізнична, будинок 13, код ЄДРПОУ ВП: 43958385) частину витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5.000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

СуддяО.В. Старосєльцева