Рішення № 118230770, 08.04.2024, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 квітня 2024 року м. Рівне№460/27517/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Полішук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), в якому просить суд:

визнати протиправними дії та скасувати рішення відповідача за № 046850013866 від 31.10.2023 щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 01.09.1979 по 24.07.1980, з 12.09.1980 по 27.06.1990, з 20.09.1993 по 29.09.1994, з 15.10.1994 по 09.04.1996 згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 15.09.1980;

визнати протиправними дії та скасувати рішення відповідача за № 046850013866 від 31.10.2023 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 01.09.1979 по 24.07.1980, з 12.09.1980 по 27.06.1990, з 20.09.1993 по 29.09.1994, з 15.10.1994 по 09.04.1996 згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 15.09.1980;

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивачу про призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що 26.10.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (визначеного за принципом екстериторіальності) відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу - 30 років. Позивач вважає, що йому протиправно не зараховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1979 по 24.07.1980, період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 12.09.1980 по 27.06.1990, з 20.09.1993 по 29.09.1994 та з 15.10.1994 по 09.04.1996, з огляду на що, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

29.01.2024 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що страховий стаж позивача складає 22 роки 07 місяців 03 дні, однак однією з умов призначення пенсії за віком є наявність страхового стажу 30 років. Зазначає, що до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1979 по 24.07.1980, оскільки прізвище ім`я по батькові позивача не відповідає його паспортним даним; період роботи в колгоспі згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 12.09.1980 по 27.06.1990, оскільки довідка про встановлений та вироблений мінімум вихододнів та довідка про реорганізацію колгоспу відсутня; період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 20.09.1993 по 29.09.1994, оскільки запис про назву організації, зроблено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок; період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 починаючи з 15.10.1994 по 09.04.1996, оскільки дана робота проходила на території російської федерації. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.

19.02.2024 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому відповідач-2 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що за принципом екстериторіальності, надані позивачем документи із заявою про призначення пенсії розглядались Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке своїм рішенням відмовило позивачу у призначенні пенсії, оскільки станом на дату звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж передбачений статтею 26 Закону № 1058-IV. Зазначає, що страховий стаж за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004) обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. З огляду на вищевикладене, вважає, що право на призначення пенсії у позивача відсутнє тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 08.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою залучено Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до участі у справі як другого відповідача.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.10.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи були передані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області для вирішення питання про призначення пенсії.

Рішенням відповідача-1 № 046850013866 від 31.10.2023 заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. Зазначено, що необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 30 років, настомість страховий стаж ОСОБА_1 становить 22 роки 07 місяців 03 дні. За доданими заявником документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1979 по 24.07.1980, оскільки ПІБ не відповідає паспортним даним; період роботи в колгоспі згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 12.09.1980 по 27.06.1990, оскільки довідка про встановлений та вироблений мінімум вихододнів та довідка про реорганізацію колгоспу відсутня; період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 20.09.1993 по 29.09.1994, оскільки запис про назву організації, зроблено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок; період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 починаючи з 15.10.1994 по 09.04.1996, оскільки дана робота проходила на території російської федерації.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача-1 та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Позивач, вважаючи наявним у нього стажу роботи не менше 30 років, 26.10.2023 звернувся до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії за віком (звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку).

Матеріалами справи підтверджується, що обчислений відповідачем-1 (визначеного для розгляду документів за принципом екстериторіальності) страховий стаж позивача становить 22 роки 07 місяців 03 дні. При цьому, як вважають Пенсійні органи, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1979 по 24.07.1980, оскільки ПІБ не відповідає паспортним даним; період роботи в колгоспі згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 12.09.1980 по 27.06.1990, оскільки довідка про встановлений та вироблений мінімум вихододнів та довідка про реорганізацію колгоспу відсутня; період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 20.09.1993 по 29.09.1994, оскільки запис про назву організації, зроблено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок; період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 починаючи з 15.10.1994 по 09.04.1996, оскільки дана робота проходила на території російської федерації.

Перевіряючи правомірність поведінки відповідачів у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

З огляду на наведене, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Крім того, пунктом "д" частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області до страхового стажу не врахувало період навчання позивача в професійно-технічному училищі № 14 Тарасівського району, Ростовської області з 01.09.1979 року по 24.07.1980, оскільки ПІБ ( ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним позивача.

Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 08.08.2007, по батькові позивача зазначено « ОСОБА_3 » (українською мовою) та « ОСОБА_4 » (російською мовою).

У свою чергу, в матеріалах справи наявна копія атестату № 9691 виданого 24.07.1980, який підтверджує період навчання " ОСОБА_2 " з 30.10.1979 по 24.07.1980 в сільському професійно-технічному училищі № 14 Тарасівського району, Ростовської області.

15.09.1980 розпочато заповнення трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 на ім`я " ОСОБА_2 " (російською мовою). Зазначена освіта - "середня, вища з 1987 року". На першій сторінці трудової книжки зроблено запис про те, що до прийняття на роботу в колгосп "Шлях до комунізму" Шахтарського району Донецької області ОСОБА_1 навчався в сільському професійно-технічному училищі № 14 Тарасівського району Ростовської області з 30.10.1979 по 24.07.1980. Підставою для здійснення відповідного запису є атестат № 3691 від 24.07.1980.

На переконання суду, така невідповідність в зазначенні по батькові позивача є формальною неточністю, а формальні неточності в документах за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).

З огляду на наведене, відповідач-1 повинен був врахувати період навчання позивача з 30.10.1979 (не з 01.09.1979 як просить позивач) по 24.07.1980 до його страхового стажу.

Стосовно незарахування до страхового стажу позивача період роботи з 12.09.1980 по 27.06.1990 через відсутність довідки про встановлений та вироблений мінімум вихододнів та довідки про реорганізацію колгоспу, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами статті 62 Закону № 1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 та чинних на час роботи позивача в колгоспі (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Відтак, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або відповідних записів у ній, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.

Записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 оформленої на ім`я " ОСОБА_2 " стверджується, що позивача:

12.09.1980 було прийнято на роботу ветфельдшером на СТФ колгоспу "Шлях до комунізму" Шахтарського району, Донецької області (запис № 1 від 12.09.1980 здійснено на підставі протоколу № 13 від 22.10.1980);

08.07.1982 було направлено на навчання в Дніпропетроський сільськогосподарський інститут (навчався до 21.03.1987) (запис № 2, 3 здійснено на підставі диплому серії НОМЕР_3 від 21.03.1987);

22.04.1987 прийнято на роботу зоотехніком в МТФ № 2 колгоспу "Шлх до комунізму" Шахтарського району, Донецької області (запис № 4 від 22.04.1987 № 7 здійснений на підставі протоколу № 6 від 27.04.1987);

27.06.1990 звільнено з роботи на підставі поданої заяви (запис № 5 від 27.06.1990 здійснений на підставі протоколу № 7 від 25.06.1990)

Записи у зазначеній трудовій книжці на сторінках 18-19 містять розділ "трудова участь в громадському господарстві", я кому заповнені наступні колонки: номер запису; рік, за який даються відомості; прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі; виконаний річний мінімум трудової участі; причина невиконання річного мінімуму трудової участі; на підставі чого внесений запис; печатка колгоспу.

Відповідно до записів трудової книжки позивача, у 1980 році був встановлений річний мінімум трудової участі 83 дні (вихододні), позивачем було виконано 110 (дата прийняття на роботу 12.09.1980), у 1981 році виконано 273 з 280 днів (причини невиконання - з поважної причини, протокол № 8 від 25.06.1990), у 1982 році - 105 з 142 днів, у 1987 році - 221 з 201 дня (дата прийняття на роботу 22.04.1987), у 1988 році - 300 з 280 днів, у 1989 році - 304 з 280 днів, у 1990 році - 119 з 98 днів. Вказані записи завірені печаткою колгоспу.

Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, та трудова книжка колгоспника позивача містить інформацію про встановлений мінімум його трудової участі та фактично відпрацьований час в колгоспі за спірні періоди, суд дійшов висновку про те, що відсутність довідки про встановлений мінімум та фактично відпрацьований час в колгоспі не може бути законною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи у його страховий стаж, оскільки записи в трудовій книжці колгоспника позивача серія НОМЕР_1 про період роботи позивача в колгоспі з 12.09.1980 по 27.06.1990 є достатніми для зарахування спірного періоду до загального страхового стажу.

Щодо посилань пенсійного органу на відсутність довідки про реорганізацію колгоспу, суд зазначає таке.

Обов`язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, їх облік, зберігання та видачу покладається на спеціально уповноважену правлінням колгоспу особу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 13 Основних положень).

З огляду на наведене, суд не приймає посилання відповідача на відсутність в трудовій книжці записів про (перейменування) реорганізацію підприємства з СТФ колгоспу "Шлях до комунізму" на МТФ № 2 колгоспу "Шлях до комунізму", оскільки працівник не несе відповідальність за невірне оформлення трудової книжки та такі недоліки не повинні перешкоджати працівнику для зарахування його страхового стажу, таким чином, період роботи в колгоспі з 12.09.1980 по 27.06.1990 підлягає зарахуванню до стажу позивача.

В оскаржуваному рішенні відповідач-1 вказав, що до страхового стажу позивача не зараховано також період роботи з 20.09.1993 по 29.09.1994, оскільки запис про назву організації, зроблено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , стверджується, що позивача:

20.09.1993 прийнято на роботу торговим торговим агентом (запис № 16 від 20.09.1993, наказ № 57 від 20.09.1993;

01.11.1993 переведено на посаду керуючого будівництвом будинку в с. Олександрівка (запис № 17 від 01.11.1993, наказ № 66-К від 27.10.1993);

29.09.1994 звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 КзпП України (запис № 18 від 29.09.1994, наказ № 55-ОК від 29.09.1994).

Вищевказані записи трудової книжки завірені печаткою та підписом інспектора по кадрах та підтверджуються довідкою № 2 від 16.11.2023, наказами № 57 від 29.09.1993, № 66-К від 27.10.1993, № 57-ОК від 29.09.1994.

Суд зазначає, що на момент внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_4 спірних записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Пунктом 1.5 Інструкції № 58 передбачено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер (пункт 2.15 Інструкції № 58).

Відповідно до пункту 4.1. Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Положеннями пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Судом встановлено, що на сторінках 14-15 трудової книжки позивача, де внесено спірні записи, вказано назву підприємства - "Предприятие "Интероптсервис Рика".

При цьому, довідкою № 3 від 16.11.2023 стверджується, що 06.06.1991 було створено Мале державне підприємство з обмеженою відповідальністю "Інтероптсервіс Ріка", назву якого в подальшому (09.12.1991) було змінено на Підприємство "Інтероптсервіс Ріка" у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Також, згідно вказаної довідки, 12.04.1993 було здійснено перереєстрацію назви підприємства на Товариство з обмеженою відповідальністю промислове-виробниче торгове підприємство "Інтероптсервіс Ріка".

Суд наголошує, що відповідно до положень Інструкції № 58 заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником, тому відповідальним за заповнення трудової книжки, є роботодавець, а позивач не може нести відповідальності за допущені роботодавцем порушення при внесенні записів до трудової книжки.

Аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови № 301).

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.

Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому, суд вважає, що відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 15.10.1994 по 09.04.1996, оскільки дана робота проходила на території російської федерації, суд зазначає наступне.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивача 15.10.1994 було прийнято на роботу в СП АОЗТ "Украбалт" (запис № 19 від 15.10.1994, розпорядження № 16 від 15.10.1994) та 04.04.1996 звільнено за власним бажанням за статтею 31 КзпП росії (запис № 20 від 09.04.1994, розпорядження № 21 від 09.04.1994).

Спірні записи виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного закладу та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Доказів протилежного відповідачами не надано та судом не встановлено.

Зі змісту вказаних записів трудової книжки вбачається, що місцем роботи позивача у спірний період є "Спільне російсько-українське акціонерне товариство "Украбалт"", Калінінградська область, м. Зеленоградськ.

За правилами частини другої статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент спірного періоду роботи позивача (далі Угода від 13.03.1992) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13.03.1992).

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З огляду на наведене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення», постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

Відтак, суд критично оцінює та відхиляє доводи відповідача, щодо незарахування періоду роботи позивача на території російської федерації з 15.10.1994 по 09.04.1996, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Крім цього, не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Отже, в контексті спірного питання відповідачем-1 було протиправно незараховано до страхового стажу позивача період роботи на території російської федерації з 15.10.1994 по 09.04.1996.

В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача-1 є протиправним в частині незарахування до страхового стажу позивача періоду його навчання з 30.10.1979 по 24.07.1980 та періодів роботи з 12.09.1980 по 27.06.1990, з 20.09.1993 по 29.09.1994, з 15.10.1994 по 09.04.1996, а відтак підлягає скасуванню.

При вирішення спору суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійша висновку про те, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.

Тому, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача період його навчання з 30.10.1979 по 24.07.1980 (не з 01.09.1979 як помилково просить позивач), періоди його роботи 12.09.1980 по 27.06.1990, з 20.09.1993 по 29.09.1994, з 15.10.1994 по 09.04.1996 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.

Відповідно до частини першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до частини четвертої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій Головного управління пенсійного фонду в Рівненській області щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду його навчання та роботи, суд вважає за можливе на підставі частини восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України покласти на відповідача судові витрати позивача повністю. З огляду на наведене, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 046850013866 від 31.10.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 30.10.1979 по 24.07.1980 та періоди роботи з 12.09.1980 по 27.06.1990, з 20.09.1993 по 29.09.1994, з 15.10.1994 по 09.04.1996.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 08 квітня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Відповідач -Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, ЄДРПОУ 21910427)

Суддя О.В. Поліщук