Рішення № 118220286, 03.04.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2024м. ХарківСправа № 922/4910/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Деркач П. О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16 до Фізичної особи - підприємця Прудко Сергія Олексійовича, АДРЕСА_1 про стягнення 237 507,18 грн., розірвання договору, зобов`язання вчинити певні діїза участю представників сторін:

позивача: Батіг В.В.;

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Фізичної особи - підприємця Прудко Сергія Олексійовича про:

1. розірвання договору оренди № 766 від 06 січня 2017 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Прудко Сергієм Олексійовичем;

2. зобов`язання Фізичну особу-підприємця Прудко Сергія Олексійовича звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 4-:-11 загальною площею 296,2 кв.м. в нежитловій будівлі, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ. А-1) протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили;

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Прудко Сергія Олексійовича на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 237 507,18 грн., а саме, основної заборгованості у сумі 184 532,37 грн. та пені у сумі 52 974,81 грн. за договором оренди № 766 від 06 січня 2017 року (із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.01.2024 року вх. № 554).

Також до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди № 766 від 06 січня 2017 року в частині повного та своєчасного здійснення платежів.

Ухвалою суду від 27.11.2023 року позовну заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх. 4910/23) залишено без руху.

01.12.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 33022/23) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 06.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20 грудня 2023 року о 12:20 год. Встановлено відповідачу строк у 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов. Встановлено відповідачу 5 (п`ятиденний) строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень відповідно до вимог статті 167 Господарського процесуального кодексу України. Встановлено позивачу 5 (п`ятиденний) строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання до суду відповіді на відзив.

18.12.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 34759/23) про ознайомлення із матеріалами справи.

19.12.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 34984/23) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 20.12.2023 року знято з розгляду справу № 922/4910/23 у зв`язку із порушенням функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, та призначити підготовче засідання у справі на "24" січня 2024 року о(б) 11:40 год., про що повідомити учасників справи. Продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є обов`язковою.

27.12.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 35800/23).

03.01.2024 рові від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 138/24).

09.01.2024 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 554) про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить суд, зменшити розмір позовних вимог і викласти їх у наступній редакції: стягнути з Фізичної особи-підприємця Прудко Сергія Олексійовича на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 237 507,18 грн., а саме, основної заборгованості у сумі 184 532,37 грн. та пені у сумі 52 974,81 грн. за договором оренди № 766 від 06 січня 2017 року. Розірвати договір оренди № 766 від 06 січня 2017 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Прудко Сергієм Олексійовичем Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Прудко Сергія Олексійовича звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 4-:-11 загальною площею 296,2 кв.м. в нежитловій будівлі, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ. А-1) протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою суду від 24.01.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом долучено заяву про зменшення розміру позовних вимог до матеріалів справи, подальший розгляд ведеться з її урахуванням

Ухвалою суду від 24.01.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 28.02.2024 року о(б) 11:20 год.

Ухвалою суду від 28.02.2023 року підготовче засідання у справі № 922/4910/23 закрито. Призначено справу № 922/4910/23 до розгляду по суті на "06" березня 2024 р. о(б) 12:30 год.

05.03.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх.. № 6014/24) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 06.03.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом задоволено клопотання відповідача про відкладення справи.

Ухвалою суду від 06.03.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у зв`язку із оголошенням у м. Харкові станом на час розгляду справи повітряної тривоги з розгляду справи по суті оголошено перерву до 20 березня 2024 року о(б) 14:20 год.

20.03.2024 року від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 7675/24) про доручення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 20.03.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 03 квітня 2024 року о(б) 11:20 год.

Уповноважений представник відповідача у призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить направлення на адресу останнього копії ухвали суду від 20.03.2024 року.

Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача надав усні пояснення щодо позовних вимог, та просив суд, позов задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 06.01.2017 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, орендодавець) та фізичною особою підприємцем Прудко Сергієм Олексійовичем (відповідач, орендар) було укладено договір оренди № 766.

З наявної у матеріалах справи додаткової угоди № 1 від 01.10.2019 року вбачається, що договір оренди № 766 від 06.01.2017 року було викладено у новій редакції.

Цей договір діє до 06.11.202 року (пункт 10.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 30.06.2020 року).

Згідно пункту 1.1. договору, сторони погодили. що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 4-:-11 загальною площею 296,2м2 в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційна справа № 72718 від 01.08.2016 pоку), далі «майно», яке до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ. «А-1» та відображається на обліку управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.12.2016р. № 900 «Про передачу в оренду нежитлових приміщень». Майно, яке с предметом цього договору, належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19.10.2011 року виданим виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 28.09.2011 року за № 4538.

Майно передається в оренду з метою використання: для розміщення суб`єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (пункт 1.2. договору).

Пунктом 2.1. договору визначено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього договору та акта приймання передачі майна.

Згідно з пунктом 2.3. договору у разі припинення цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержано, з урахуванням нормального зносу, згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений у листі про не пролонгацію, рішенні суду чи визначений за згодою сторін. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Обов`язок щодо складання акта приймання передачі покладається на орендодавця (пункту 2.4 договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 30.06.2020 року) вартість об`єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 1912999,00 грн. без ПДВ станом на 30.02.2020 року.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу. Базова орендна плата становить 7966,67 грн. без ПДВ за грудень 2019 року. Ставка орендної плати становить 5 % (пункт 3.2. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 30.06.2020 року).

Пунктами 3.5., 3.6. договору сторони погоди, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачує ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі першочергово погашається пеня, а після цього сплачується основна сума боргу з орендної плати (пункт 3.11. договору).

06.01.2017 року між сторонами було підписано акт приймання передачі до орендного користування нежитлових приміщень, відповідно до якого відповідачем було прийнято в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 296,2 м2 що розташовані за адресою: м. Харків, вул.. Багратіона, 10-А, літ «А-1».

Позивачем на адресу відповідача було направлено листа від 29.05.2023 року № 2687 у якому було зазначено, що протягом періоду дії договору останнім було порушено суттєві його умови, а саме не сплата орендної плати, у результаті чого утворилась заборгованість та не надано копії договорів на отримання комунальних послуг. Також було повідомлено про намір розірвання договору оренди ; 766 від 06.01.2017 року, та зазначено відповідачу про необхідність протягом 20 днів (після одержання листа), сплатити заборгованість та звільнити приміщення, передати їх представнику управління за актом приймання передачі.

Проте відповідачем вищезазначена вимога було залишена без задоволення, що стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов`язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу статті 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Окрім того, на вказані правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до частини 1 статті 2 якого, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з вимогами частин 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 17 вказаного Закону передбачено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За приписами статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктами 3.5., 3.6. договору сторони погоди, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачує ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

З матеріалів справи судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати становить 184 532,37 грн. (за період з грудня 2021 року по листопад 2023 року із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.01.2024 року вх. № 554).

Згідно з частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати орендної плати, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку, про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати за договором у розмірі 184 532,37 грн.

У зв`язку зі неналежним виконанням зобов`язань за договором, позивачем було заявлено до стягнення із відповідача пеню у сумі 52 974,81 грн. (із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.01.2024 року вх. № 554 відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог).

За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) за яким передбачено правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до пункту 3.4. договору нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акту приймання передачі майна або з моменту розірвання договору у відповідності до пункту 10.6.

Пунктом 3.10 договору передбачено, що орендна плата, перерахована, несвоєчасно або в неповному обсязі, стягується на користь орендодавця з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).

У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, першочергово погашається пеня, а у другу чергу сплачується основна сума боргу з орендної плати (пункт 3.11 договору).

Згідно з пунктом 7.3 договору, у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому пункті 3.10 цього договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов`язання повинно було бути виконано.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Заперечуючи проти позовних вимог, у цій частині, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 35800/23 від 27.12.2023 року) зокрема зазначив, що з 24.02.2022 року і по цей час триває збройна агресія Російської Федерації проти України, та посилається на лист Торгово - промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, та зазначає, що процеси, які відбулися внаслідок збройної агресії знаходяться по за межами розумного впливу відповідача. Бойові дії на території Харківської області спричинили значний відтік населення та припинення діяльності значної кількості підприємств. Вищевикладене свідчить про те, що вина відповідача у порушенні договірних зобов`язань відсутня, а воно сталося внаслідок непереборної сили.

Також відповідач зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність збитків, наявність виключного, невідворотного та непереборного характеру умов порушення зобов`язання, відсутності у цих умовах вини відповідача у вчиненні порушення договірного зобов`язання, що за твердженнями відповідача, є справедливим у цій частині частково задовольнити позовні вимоги з відмовою стягнення орендної плати та нарахованої пені за період: лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2022 року, зменшити нараховану позивачу пеню за період жовтень грудень 2022 року, січень жовтень 2023 року, відмовити у розірванні договору та звільненні і повернення орендованого майна.

У відповіді на відзив (вх. № 138/24 від 03.01.2024 року) позивачем зокрема зазначено, що відповідач проігнорував положення частини 2 статті 205 Господарського кодексу України щодо повідомлення управленої сторони, згідно з яким у разі неможливості виконати зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Також позивач заперечує проти посилання відповідача на лист Торгово - промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, як засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Також позивач заперечує проти клопотання відповідача про зменшення пені, та зазначає, що договором оренди № 766 від 06 січня 2017 року прямо передбачено нарахування пені протягом всього періоду прострочення. Відповідно до пункту 3.4. договору, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору відповідно до пункт 10.6.

Враховуючи вищенаведене, клопотання відповідача, та пояснення позивача, судом було здійснено перевірку наданого позивачем до позовної заяви розрахунку суми пені, та встановлено, що такий розрахунок позивачем здійснено не вірно, з огляду на наступне.

Як вбачається із наданого до позовної заяви розрахунку детального суми пені 52974,81 грн. із визначенням періодів та сум нарахування, позивачем було здійснення нарахування пені поза межами шестимісячного строку, у зв`язку із чим, суд зазначає наступне.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З аналізу вищенаведеної норми слідує, що нарахування штрафних санкцій, в тому числі пені, обмежено шестимісячним терміном від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Проте, позивачем нараховано пеню за періоди які перевищують вищезазначений термін, що в свою чергу є порушенням частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом було досліджено умови укладеного між сторонами договору та встановлено, що сторонами не визначено іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а умова пункту 3.10. договору щодо сплати пені за кожен день прострочення (включаючи день проплати) від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання не може розцінюватися, як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Здійснивши перерахунок суми пені за вищезазначені періоди з урахуванням вимог діючого законодавства, судом встановлено, що вони здійснено не вірно, оскільки позивачем не було враховано визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України строку.

Враховуючи вищевикладене, судом було здійснено власний розрахунок суми пені, за встановлений судом період та із урахуванням строку визначеного частиною 3 статті 232 Господарського кодексу України, в онлайн системі "Ліга Закон" та встановлено, що обґрунтованою є пеня у сумі 31394,77 грн.

Крім того, відповідачем у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 35800/23 від 27.12.2023 року) заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої пені на 75 %.

В обґрунтування заявленого до суду клопотання зазначає, що з 24.02.2024 року і по цей час триває збройна агресія Російської Федерації проти України. Відповідно до указу Президента України Nє64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших указів «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 08.11.2023 року починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану. Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України". Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб?єкта господарської діяльності. Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

За таких підстав, за твердженнями відповідача, зазначені обставини непереборної сили носять невідворотний характер по всій території України та завдають вплив на діяльність усіх суб?єктів господарської діяльності. Також відповідач зазначає, що переліком територіальних громад, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 зі змінами, встановлено, що район мешкання Харківської територіальної громади визначений як район проведення бойових дій. Процеси, які відбулись в наслідок збройної агресії рф проти України, знаходяться по за межами розумного впливу з боку відповідача. Бойові дії на території Харківської області спричинили значний відтік населення та припинення діяльності значної кількості підприємств.

3a період з лютого по вересень 2023 року не тільки попиту на продукцію відповідача не спостерігалось але і забезпечити безпечні умови роботи працівників було не можливо. Тому для мінімізації збитків мною було прийнято рішення про тимчасове припинення господарської діяльності і здійснювати витрати лише на фінансування послуг з охорони орендованого майна та власного устаткування.

Вищезазначене за твердженнями відповідача, доводить, що вина останнього у порушенні договірних зобов?язань відсутня, оскільки воно сталося внаслідок непереборної сили. У подальшому завдяки відносній стабілізації у місті ситуації із безпекою від ракетних обстрілів з боку рф, відповідачем було прийнято рішення про відновлення виробництва у м. Харкові. Але ця господарська діяльність від сьогодні і на невизначений термін є і буде збитковою. У цих умовах сплата усіх нарахованих позивачем платежів стане вкрай важким тягарем та негативно вплине на подальше відновлення виробництва.

Також зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання.

У зв`язку із чим, та оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність збитків, наявність виключного, невідворотного та непереборного характеру умов порушення зобов`язання, відсутності у цих умовах вини відповідача у вчиненні порушення задоволення позову із відмовою стягнення орендних платежів та нарахованої пені за період: лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2022 року, просить суд, зменшення нарахованої пені на 75% за період: жовтень-грудень 2022 року, січень-жовтень 2023 року.

У наданій до суду відповіді на відзив (вх. № 138/24 від 03.01.2024 року) позивачем зокрема зазначено, останній заперечує проти клопотання відповідача про зменшення пені, та зокрема зазначив, що останній не погоджуємося з періодами цього зменшення (календарний рік), оскільки договором оренди № 766 від 06 січня 2017 року прямо передбачено нарахування пені протягом всього періоду прострочення. Відповідно до пункту 3.4. договору, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору відповідно до пункту 10.6.

Суд дослідивши матеріали справи, та вищевикладені заперечення сторін, зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

При цьому, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

При цьому, частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку (штраф) передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України.

При цьому, для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15).

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зроблено висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, із урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, суд вирішуючи, у тому числі й із власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 року у справі №924/709/17.

Крім того, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 рокуу справі № 916/65/18, від 03.07.2019 року у справі №917/791/18).

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню із відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Отже, зменшення неустойки (зокрема штрафу) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору. З огляду на викладене, на підставі частини третьоїстатті 551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Як вбачається із матеріалів справи та із наявних у матеріалах справи документів, судом встановлено, що відповідачем було порушено умови договору в частині здійснення сплати орендних платежів. При цьому, суд приймає до уваги що відповідно до частини 1, частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що місце знаходження відповідача та позивача є м. Харків. Крім того, відповідно до загальновідомих відомостей, та згідно наказу № 309 від 22.12.2022 року Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, із подальшими змінами якими затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, та Харківська міська територіальна громада була включена до переліку зон, які знаходились в окупації або потенційних бойових дій, а саме: Дата виникнення можливості бойових дій з 24.02.2022 року у подальшому із внесеними змінами з 15.09.2022 року.

Враховуючи вищевикладене, в діях відповідача відсутня вина, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, та для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача викладеного відзиві на позовну заяву (вх. № 35800/23 від 27.12.2023 року) про зменшення розміру нарахованої пені, та виходячи із засад розумності та справедливості, зменшити розмір пені яка за розрахунком суду складає суму у розмір 31394,77 грн. на 50 %, у зв`язку із чим, до стягнення із відповідача підлягає пеня у сумі 15697,38 грн.

В частині стягнення пені у сумі 37277,43 грн. відмовити.

Щодо позовних вимог про розірвання договору оренди № 766 від 06 січня 2017 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Прудко Сергієм Олексійовичем та зобов`язання Фізичну особу-підприємця Прудко Сергія Олексійовича звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 4-:-11 загальною площею 296,2 кв.м. в нежитловій будівлі, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ. А-1) протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 3, 4 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільного кодексу для розірвання договору найму, з настанням правових наслідків, передбачених Цивільним кодексом.

При цьому слід враховувати приписи частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Згідно частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач несвоєчасно та не у повному обсязі сплачував орендні платежі, що дає суду правові підстави стверджувати, що відповідачем істотно порушено умови укладеного між сторонами договору оренди № 766 від 06.01.2017 року, оскільки несплата орендної плати у порядку та розмірах, визначених умовами договору, істотно порушує права позивача та наносить шкоду його майновим інтересам.

Враховуючи вищевикладене, положення пункту 10.3, підпункту 4, 5 пункту 7.2. договору, а також висновки суду, щодо несистематичної сплати орендної плати (понад 3-х місяців), суд прийшов до висновку про наявність підстав для розірвання договору.

Згідно до статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При цьому, згідно пункту 2.3 договору у разі припинення цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержане, з урахуванням нормального зносу, згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений у листі про не пролонгацію, рішенні суду чи визначений за згодою сторін.

Відповідно до пункту 4.14 договору, у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю орендоване майно у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцю збитки в разу погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.

Частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Враховуючи вищевикладене, та оскільки суд дійшов висновку про задоволення вимоги про розірвання договору, підлягає і задоволенню вимога про зобов`язання відповідача звільнити та повернути позивачу майно, як похідна.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказів здійснення повної та своєчасної сплати суми боргу за договором, або спростування заявлених позивачем до стягнення сум, відповідач суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме:

- стягнення з Фізичної особи-підприємця Прудко Сергія Олексійовича на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради суми основної заборгованості у розмірі 184 532,37 грн., пені у сумі 15697,38 грн.;

- розірвання договору оренди № 766 від 06 січня 2017 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Прудко Сергієм Олексійовичем;

- зобов`язання Фізичну особу-підприємця Прудко Сергія Олексійовича звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 4-:-11 загальною площею 296,2 кв.м. в нежитловій будівлі, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ. А-1) протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені у сумі 37 277,43 грн. відмовити.

Щодо клопотання відповідача викладеного у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 35800 від 27.12.2023 року) про розстрочення виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

В обґрунтування наданого до суду клопотання відповідач зазначає, що оцінюючи доводи відзиву на позову, суд має прийняти до уваги, що матеріальний інтерес відповідача полягає у виконані рішення суду таким чином, щоб це дозволило продовжити виробничу діяльність відповідача, а матеріальний інтерес позивача, натомість полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку. Також зазначає. що відстрочення виконання судового рішення не сприяє ухиленню відповідача від його виконання, а навпаки надає можливість ефективно виконати судове рішення без понесених сторонами додаткових обтяжень при його виконанні.

У зв`язку із чим, відповідач вважає, що у цій справі є достатньо підстав для застосування судом розстрочення виконання рішення у порядку пунктів 1, 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у частині задоволенні позову про стягнення із відповідача заборгованості за договором оренди на 6 місяців рівними платежами.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012).

Відповідно до вимог частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно частин 2, 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу.

Відповідно до частин 4, 5, 7 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Положеннями пункту 9 частини 2статті 129 Конституції України, статті 326 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип обов`язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковим на всій території України.

Відповідно до частини 2 статті 326 Господарського процесуального кодексу України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 року у справі № 11-рп/2012зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Суд зазначає, що згідно з частиною 1статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому, самі лише посилання відповідача на те, що матеріальний інтерес відповідача полягає у виконані рішення суду таким чином, щоб це дозволило продовжити виробничу діяльність відповідача, а матеріальний інтерес позивача, натомість полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку, та те, що відстрочення виконання судового рішення не сприяє ухиленню відповідача від його виконання, а навпаки надає можливість ефективно виконати судове рішення без понесених сторонами додаткових обтяжень при його виконанні, якими обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, із урахуванням інтересів позивача (стягувача), без надання належних та допустимих доказів, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення; при цьому, розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15 березня 2018 року у справі № 910/8153/17).

Європейський суд з прав людини зазначив, що відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), Справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що розстрочення виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів та обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Крім того, судом встановлено, що у викладеному у відзиві на позовну заяву (вх. № 35800 від 27.12.2023 року) клопотанні про розстрочення рішення суду на 6 місяців рівними платежами, відповідачем взагалі не надано до суду будь-якого розрахунку суми щодо сплати, та визначення дат таких сплат.

Суд зазначає, що наведені відповідачем обставини викладені у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 35800 від 27.12.2023 року) не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, при цьому, на підтвердження викладених обставин, відповідачем не надано до суду жодного доказу (звіти, відомості про рахунки у банківських установах та про рух коштів по цих рахунках, про наявність або відсутність майна, яке може бути реалізовано з метою погашення боргу тощо).

При цьому, самі лише посилання відповідача без належних доказів, не можуть бути підставою для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до частини 5 статті 124, пункту 9 частини 3 статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р.). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" від 28.07.1999 року (заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). Тяжке фінансове становище підприємства (на що посилається боржник) не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності та в умовах фінансової кризи в країні носить загальний характер, як для боржника так і для стягувача.

Враховуючи вищевикладені обставини, та не доведеність відповідачем суду у відповідності до вимог статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочення виконання рішення суду, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача викладеного у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 35800 від 27.12.2023 року) про розстрочення виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 6 697,16 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241, 331,Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Клопотання відповідача викладене у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 35800 від 27.12.2023 року) про зменшення розміру пені задовольнити частково.

У позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Прудко Сергія Олексійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16 , ЄДРПОУ 14095412) суми основної заборгованості у розмірі 184 532,37 грн., пені у сумі 15697,38 грн. та судовий збір у розмірі 6697,16 грн.

Розірвати договір оренди № 766 від 06 січня 2017 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16 , ЄДРПОУ 14095412) та Фізичною особою - підприємцем Прудко Сергієм Олексійовичем ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Прудко Сергія Олексійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16 , ЄДРПОУ 14095412) нежитлові приміщення 1-го поверху № 4-:-11 загальною площею 296,2 кв.м. в нежитловій будівлі, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ. А-1) протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені у сумі 37 277,43 грн. відмовити.

Відмовити у клопотанні відповідача викладеного у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 35800 від 27.12.2023 року) про розстрочення виконання рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.

Реквізити сторін:

позивач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16 , ЄДРПОУ 14095412);

відповідач: Фізична особа - підприємець Прудко Сергій Олексійович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено "08" квітня 2024 р.

СуддяО.О. Ємельянова