Ухвала суду № 118220130, 27.03.2024, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

27 березня 2024 рокуСправа № 921/366/23УХВАЛА

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

розглянувши скаргу на дії приватного виконавця у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України"

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз"

про стягнення заборгованості в сумі 186 981 501,07 грн

за участі представників:

стягувача : Перцова О.І. - адвокат, Степаненко М.Ю- адвокат

боржника: Панчук С.М.- адвокат;

приватного виконавця : Косяк Н.В.- адвокат.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа за позовом ТОВ "Оператор Газотранспортної системи України" до ПАТ "Тернопільміськгаз" про стягнення боргу. За результатами її розгляду, судом 27.09.2023 року було прийнято рішення , а 06.11.2023 виданий судовий наказ.

Зазначений виконавчий документ стягувачем переданий на виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Хорішко О.О.

Вважаючи, що зупинивши вчинення виконавчих дій в межах цього виконавчого провадження, орган виконання діяв неправомірно, 15.01.2024 ТОВ "Оператор Газотранспортної системи України" звернувся до суду із скаргою №б/н (вх. №370).

В обґрунтування скарги, підтриманої у судовому засіданні повноважними представниками, скаржник стверджує, що саме лише включення боржника до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу не є безумовною підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. У спірних правовідносинах приватний виконавець має дослідити не тільки ту обставину чи включене підприємство до Реєстру, але й встановити чи підлягає ця заборгованість врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

Представник боржника у судовому засіданні проти поданої скарги заперечив з підстав, викладених у запереченнях №б/н (вх. №882) від 30.01.2024. Акціонерне товариство зазначає, що виконавче провадження №73691296 зупинено приватним виконавцем правомірно, на підставі п.п.15 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", а тому поновлення вчинення виконавчих дій відповідно до ч.5 ст.35 цього Закону можливо лише у разі виключення боржника з Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

У письмових поясненнях №б/н (вх. №2374) та судовому засіданні представник органу примусового виконання зазначила, що до повноважень приватного виконавця під час відкриття виконавчого провадження не віднесено права самостійно вирішувати питання стосовно того чи відноситься заборгованість, що підлягає стягненню за виконавчим документом до тієї заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу". Вказує, що цим правовим актом не передбачено припинення зобов`язання щодо суми основного боргу за поставлений газ, а лише визначено певну процедуру (заходи), які надають можливість врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом. Тобто в даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу, зокрема укладено договір про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору та/або договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування та погашення основного боргу до 31.12.2022.

Скарга була розглянута в режимі відеоконференції з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу, за правилами ст.ст.197, 222 ГПК України.

Розглянувши скаргу та додані до неї матеріали судом встановлено наступне.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.09.2023 позов було задоволено та стягнуто з ПАТ "Тернопільміськгаз" на користь ТОВ "Оператор Газотранспортної системи України" 118 425 363 грн 05 коп. основної заборгованості, 8 664 909 грн 10 коп 3% річних, 52 079 723 грн 92 коп інфляційних втрат, 7 811 505 грн пені та 469 700 грн сплаченого судового збору. Для примусового виконання цього рішення судом 06.11.2023 видано відповідний наказ, яким стягувачем передано на виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Хорішко О.О. ( далі-приватний виконавець, орган примусового виконання).

Як наслідок, органом примусового виконання, з посиланням на ст.ст.24,25,26 Закону України "Про виконавче провадження" ( далі - Закон) 28.12.2023 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73691296.

ПрАТ "Тернопільміськгаз" є оператором газорозподільних систем та має ліцензію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, про що свідчить постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №860 від 29.06.2017.

29 серпня 2021 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" (далі Закон №1639-ІХ).

Постановою Національної комісії від 11.10.2022 №1286 вирішено включити ПАТ "Тернопільміськгаз" до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Законодавець у п.15 ч.1 ст. 34 Закону обумовив обставини, за наявності яких виконавець має зупинити вчинення виконавчих дій. Відтак, 28.12.2023 року, керуючись цією правовою нормою, приватним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження №73691296 до виключення боржника з реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Однак, як стверджує стягувач, застосовуючи це положення законодавства, приватний виконавець не перевірив наявність фактичних підстав для зупинення вчинення виконавчих дій за п.15 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, не встановив чи підлягає врегулюванню за Законом уся заборгованість, чи лише її частина, що призвело до протиправного зупинення вчинення виконавчих дій щодо усіх зобов`язань боржника за виконавчим документом.

Дослідивши подані докази, заслухавши повноважних представників учасників справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на судовий захист, про що неодноразово наголошувалося Європейським Судом з прав людини (Справа ЄСПЛ "Горнсбі проти Греції", від 19.03.1997, "Жовнер проти України" від 29.06.2004), Конституційним Судом України (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012; абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013), Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 08.06.2022 у справі № 2-591/11).

Верховний Суд у своїй постанові від 30.06.2021 у справі №201/12569/16 зазначив, що забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/7310/20 вказано, що установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця. За його положеннями, саме на виконавчу службу покладається обов`язок щодо забезпечення виконання судового рішення та вчинення всіх послідовних дій щодо такого виконання.

Так, відповідно до ст. 1 цього нормативно - правового акту виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню .

За умовами ч. 1 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що приватний виконавець наділений владними повноваженнями, він повинен дотримуватись указаних вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону: верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження. Порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

Зі змісту ч.1 ст. 13 Закону вбачається, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 18 Закону визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В свою чергу, в силу ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Враховуючи зміст наведених правових норм, суд зазначає, що розглядаючи скаргу на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця щодо його (рішень, дій, бездіяльності) правомірності/неправомірності, суд має надати оцінку законності дій останнього, тобто встановити, чи було ним дотримано приписи законодавства, які регламентують його діяльність у спірних правовідносинах, та саме в залежності від вказаних обставин, дійти висновку про задоволення або відмову у задоволенні скарги.

Оспорювана постанова про зупинення вчинення виконавчих дій ґрунтується, серед іншого, на приписах п.15 ч.1 статті 34 Закону. За вказівками законодавця, дану правову норму слід застосовувати у тому разі, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

В розумінні ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" процедура врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу - заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення; реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу (далі - Реєстр) - відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до ч.1. ст.3 Закону №1639-ІХ для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 11.10.2022 постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1283 ПАТ "Тернопільміськгаз" включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

Отже, боржник-ПАТ "Тернопільміськгаз" є суб`єктом правовідносин, що врегульовані Законом №1639-ІХ.

У частині 3 статті 3 даного нормативно-правового акту обумовлено, що виключення учасника процедури врегулювання заборгованості з Реєстру здійснюється також за рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у разі:

- ухилення учасника процедури врегулювання заборгованості від укладення договору (договорів) про реструктуризацію заборгованості, якщо укладення такого договору (договорів) є необхідним відповідно до цього Закону, протягом трьох місяців з моменту включення цього учасника до Реєстру;

- неподання або подання не в повному обсязі документів, необхідних для затвердження обсягів заборгованості та обсягів перевищення, що підлягають врегулюванню відповідно до цього Закону, протягом одного календарного місяця після включення до Реєстру ;

- нездійснення учасником процедури врегулювання заборгованості платежів за договором (договорами) про реструктуризацію заборгованості, укладеним (укладеними) відповідно до цього Закону, у розмірі, що дорівнює сумі тримісячного платежу за цим договором (цими договорами);

- закінчення строку дії договору (договорів) про реструктуризацію заборгованості учасника процедури врегулювання заборгованості та/або повне погашення заборгованості за договором (договорами);

- завершення проведення взаєморозрахунків, передбачених статтею 4 цього Закону, за відсутності у боржника заборгованості, яка підлягає врегулюванню із застосуванням механізмів, визначених статтею 5 цього Закону.

Рішення про виключення учасника процедури врегулювання заборгованості з Реєстру приймається Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у десятиденний строк з дня надходження обґрунтованого звернення підприємства-кредитора.

При цьому суд констатує, що у спірних правовідносинах цього місця не мало. Відтак, як на час прийняття приватним виконавцем оспорюваної постанови так і на час розгляду даної скарги судом, боржник залишається учасником встановленої Законом №1639-ІХ процедури врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань).

Згідно зі ст.1 Закону №1639-ІХ учасниками процедури врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) є постачальники природного газу, оператори газорозподільних систем та оператор газосховищ, включені до Реєстру, а також особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, особа, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", розпорядники коштів державного бюджету, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Оскільки даний перелік є вичерпним, то це дає суду підстави для висновку про те, що приватний виконавець до числа учасників процедури врегулювання заборгованості законодавцем не віднесений.

Поряд із цим, списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування, на переконання суду, є складовою процедури врегулювання заборгованості. Умови, за яких це списання може відбутися законодавцем наведені у статті 6 Закону №1639-ІХ. За її приписами, саме лише включення боржника до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості не є безумовною підставою для списання 3% річних, інфляційних втрат та неустойки. В той же час, як саме списання так і відмова у ньому, на переконання суду, можуть бути вчинені лише в результаті реалізації усього механізму врегулювання заборгованості учасниками цієї процедури. При цьому суд вважає, що приватний виконавець не являючись учасником процедури врегулювання заборгованості не вправі був самостійно приймати рішення щодо наявності/відсутності умов для списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, в ході процедури врегулювання заборгованості, яка ще не завершилася.

З наведеного та за відсутності у приватного виконавця повноважень під час відкриття виконавчого провадження самостійно вирішувати питання стосовного того чи відноситься заборгованість, що підлягає стягненню за виконавчим документом до тієї заборгованості, котра підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", суд вважає обґрунтованим його посилання на те, що обставинами, які свідчили про наявність підстав для зупинення вчинення виконавчих дій, були наступні:

- заборгованість за наказом виникла на підставі договору транспортування природного газу, укладеним між ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" та ПрАТ "Тернопільміськгаз", який є боржником за наказом;

- постановою НКРЕКП від 11 жовтня 2022 року №1283 ПрАТ "Тернопільміськгаз" було включено до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до статті 3 Закону № 1639-ІХ.

З наведеного в сукупності, доводи скаржника про те, що приватним виконавцем неправомірно зупинено виконавче провадження у зв`язку із вищевказаними обставинами, суд вважає помилковими.

Згідно зі ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити.

Інші долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 234, 339-342 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги відмовити.

2. Копію ухвали надіслати всім учасникам справи відповідно до положень ч. 5 ст. 6 ГПК України.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту підписання суддею в порядку ст. 235 ГПК України та оскаржується в порядку та строки, визначені ст.ст.254-256 ГПК України. Повний текст ухвали складено 08.04.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

СуддяО.В. Руденко